Ухвала КЦС ВС № 553/553/19

Ухвала 06 грудня 2021 року місто Київ справа № 553/553/19 провадження № 61-18903ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 26 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача ОСОБА_1 у березні 2019 року звернулася до суду із позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов обґрунтовано тим, що після смерті батька відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 . Спадкова справа не відкривалася, інші спадкоємці за законом чи заповітом відсутні. Посилалася на те, що вона була позбавлена можливості раніше дізнатися про смерть батька та подати заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з часу відкриття спадщини, оскільки у період з 21 лютого 2018 року до 19 серпня 2018 року вона разом з чоловіком перебували Польщі. З 21 серпня 2018 року вона разом з чоловіком перебували у м. Антрацит, Луганської області, яке внесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Крім того, згідно з інформацією, опублікованою Акціонерним товариством «УКРПОШТА», поштові відділення на території міста Антрацит не обслуговуються. Про смерть батька дізналася у січні 2019 року. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 26 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено. Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що ОСОБА_2 за життя не склав заповіту, позивач не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, зробили висновок, що перебування поза межами України позивача та проживання її у м. Антрацит Луганської області, а також необізнаність про факт смерті батька не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, тому відсутні підстави для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. ІІ. ВИМОГИ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ОСОБА_1 у липні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 26 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2021 року. Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 26 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2021 року визнано неподаною та повернуто заявнику. ОСОБА_1 у листопаді 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку повторно звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 26 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішення заявник визначила: - (1) порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права; - (2) судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення без врахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц (провадження № 61-26164св18). - (3) суд першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази. ІІІ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для повернення касаційної скарги заявнику, яку подано без додержання вимог процесуального закону, чинного на момент звернення зі скаргою. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. У касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав) (підпункт 1 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України). Щодо вимог процесуального закону до викладу підстав касаційного оскарження судових рішень І. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається певна постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Положеннями зазначеної статті передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах. При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Особа, яка подала касаційну скаргу, повинна врахувати, що у разі наведення посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у наведених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. ІІ. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Підсумовуючи, Суд визначає, що у випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного суду (абзац 2 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави. ІІІ. Якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, у такій скарзі зазначається, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. ІV. У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів. У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 3 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів. Виконання особою, яка звертається до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою, зазначених процесуальних вимоги має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст відповідного пункту згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до цих правових норм. Щодо оцінки наявності визначених заявником підстав касаційного оскарження судового рішення у цій справі І. Визначаючи підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, ОСОБА_1 навела доводи про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц (провадження № 61-26164св18). Заявник вважає, що наведений правовий висновок суду касаційної інстанції сформульовано у справі у подібних правовідносинах. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду визначила, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16). На підставі аналізу змісту постанови Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц (провадження № 61-26164св18), на яку посилається ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження судового рішення, Верховний Суд встановив, що у зазначеній справі спадкоємці звернулися до суду з тих підстав, що вони, будучи обізнаними про наявність заповіту, вважали за можливе прийняти спадщину за заповітом після смерті матері у будь-який час. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до цього ж суду, констатував, що апеляційний суд, залишивши без змін рішення суду першої інстанції, не дослідив, чи вчиняв нотаріус дії для повідомлення позивачів про відкриття спадщини, чи здійснював їх виклик як спадкоємців за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця. Отже, наведений правовий висновок Верховного Суду сформульовано у справі з іншими фактичними обставинами справи, іншими підставами пропуску позивачами визначеного законом строку для прийняття спадщини, з підстав переконаності позивачів у тому, що наявність на їх користь заповіту зумовлює прийняття спадщини у будь-який час. ОСОБА_1 причинами пропуску визначеного законом строку для прийняття спадщини наводить: незнання про смерть спадкодавця, тимчасове проживання в іншому населеному пункті та за кордоном. Тож можна виснувати, що обставини справи № 681/203/17-ц, з однієї сторони (на висновки у якій заявник посилається на обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження), та справи № 553/553/19, з іншої (яка переглядається судом), не є тотожними, оскільки відрізняються за своїми фактичними обставинами, тому наведений заявником приклад (постанови Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц) не може бути взятий до уваги Верховним Судом як належна підстава відкриття касаційного провадження. Наведене свідчить, що ОСОБА_1 не навела передбачені пунктом 1 частиною другою статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження судових рішень. ІІ. Щодо іншої підстави касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій, зазначені ОСОБА_1 , а саме: недослідження письмових доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), Верховний Суд зробив такі висновки. За правилом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Тобто обов`язковою умовою застосування положень пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є визначення та наведення заявником підстав касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України. Оскільки Верховний Суд констатував, що ОСОБА_1 не наведена підстава касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, відповідно суд касаційної інстанції не враховує доводи заявника щодо не дослідження (неналежного дослідження) доказів, як підставу касаційного оскарження, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, яка зумовлює обов`язкове застосування положень частини другої статті 389 ЦПК України. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ За наведених обставин Верховний Суд визнає, що наведені заявником підстави для касаційного оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій не підтверджені. Верховний Суд констатує, що подана заявником касаційна скарга не містить належного викладу підстав, передбачених процесуальним законом для оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку. Доводи про здійснення оцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, що визначенні статтею 400 ЦПК України. Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року). Враховуючи те, що заявник не виконала вимог процесуального закону під час подання касаційної скарги щодо наведення визначених процесуальним законом підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявнику. Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Керуючись статтями 389, 393, 411 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 26 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Полтавської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, не прийняти до розгляду та повернути заявникові. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя С. О. Погрібний