Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/4823/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/4823/21 Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/817/1104/21 Доповідач - Дикун С.І. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 листопада 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Дикун С.І. суддів - Міщій О. Я., Храпак Н. М., з участю секретаря - Сович Н.А. учасників справи:представника Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Кущака В.Б.; представника позивачки ОСОБА_1 адвоката - Вароди П.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу 607/4823/21 за апеляційною скаргою Відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат внаслідок неповернення грошових коштів, переданих на виконання недійсного правочину, ухваленого суддею Дзюбичем В.Л., - ВСТАНОВИВ: У березні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Варода П.Б. звернулася в суд із позовом до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат внаслідок неповернення грошових коштів, переданих на виконання недійсного правочину. В обгрунтування вимог посилалась на те, що 27 вересня 2014 року державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження №44185608 з примусового виконання виконавчого листа №607/4591/13-ц, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 22 липня 2014 року про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в користь ОСОБА_4 69 160 гривень боргу та 117 268 гривень, а всього 186 428 гривень заборгованості по договору позики, та 1 656 гривень 80 копійок судових витрат по справі. 06 липня 2015 року державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень №44185608 за виконавчим листом №607/4591/13-ц від 22 липня 2014 року на загальну суму 188 084 гривень 80 копійок та №47940767 за виконавчим листом №607/1322/15-ц від 10 червня 1015 року на загальну суму 89 908 гривень, тобто на загальну суму 277 992 гривень 80 копійок. У ході виконання судових рішень було реалізовано на електронних торгах майно, яке належало боржнику ОСОБА_3 , зокрема, однокімнатну квартиру загальною площею 32,8 кв.м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Згідно протоколу №112704 проведення електронних торгів від 31 серпня 2015 року вищевказану квартиру придбано переможцем електронних торгів учасником №5 - позивачкою ОСОБА_1 , реєстраційний номер лота №90440. 10 листопада 2015 року державним виконавцем Другого відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції складено акт про проведені електронні торги. 27 січня 2016 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В. видане свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №70 на ім`я ОСОБА_1 щодо права власності на квартиру АДРЕСА_2 . Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2017 року та постановою Верховного Суду від 15 листопада 2019 року у справі №607/18080/15-ц, визнано вищевказані електронні торги недійсними. При цьому скасовано протокол проведення електронних торгів №112704 від 31 серпня 2015 року, Акт про проведені електронні торги від 10 листопада 2015 року та свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №70 від 27 січня 2016 року. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 грудня 2020 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року, у справі №607/5644/20 стягнуто з Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 285 045 грн. 60 коп., переданих на виконання недійсного правочину. Оскільки рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2017 року у справі №607/18080/15-ц, не було застосовано наслідків визнання правочину купівлі-продажу квартири недійсним, так як позивачем не заявлялися вимоги про застосування реституції. Позивач, скориставшись своїм правом та з посиланням на ст. 216 ЦК України, звернулася у 2020 році до суду з позовом до відповідача про повернення їй у натурі всього, що вона сплатила на виконання цього правочину, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 грудня 2020 року у справі №607/56448/20 задоволено на суму 280 045 грн. 60 коп. На підставі вищенаведеного просить суд стягнути з відповідача кошти, нараховані як відповідальність за неналежне виконання зобов`язань щодо повернення безпідставно збережених коштів, за період часу з 03 травня 2017 року (дата набрання судовим рішенням про визнання договору недійсним законної сили) по 17 березня 2021 року (дата подання позову до суду) в розмірі 33 128, 00 грн. трьох процентів річних та 94 008, 76 грн. інфляційних втрат. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 13 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат внаслідок неповернення грошових коштів, переданих на виконання недійсного правочину - задоволено частково. Стягнуто з Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 25 654 (двадцять п`ять тисяч шістсот п`ятдесят чотири) грн. 05 коп. трьох процентів річних та 56 467 (п`ятдесят шість тисяч чотириста шістдесят сім) грн. 41 коп. інфляційних втрат внаслідок неповернення грошових коштів, переданих на виконання недійсного правочину. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. судового збору. В апеляційній скарзі Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 13 серпня 2021 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що на виконанні в Другому відділі державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції знаходився виконавчий лист № 607/4591/13-ц від 22.07.2014 Тернопільського міськрайонного суду про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користь ОСОБА_4 69160 грн. боргу та 117268 грн. %, а всього 186428 грн. заборгованості по договору позики солідарно, 1656,80 грн. судових витрат в рівних частинах. 23.09.2014 державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, копії якої надіслано в Реєстраційну службу Тернопільського міського управління юстиції, УДАІ УМВС України в Тернопільській області до виконання, сторонам виконавчого провадження до відома. В подальшому державним виконавцем було здійснено опис та арешт квартири АДРЕСА_2 . 28.04.2015 на адресу Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції надійшов звіт про визначеній вартості майна боржника, а саме: квартири АДРЕСА_2 . Цього ж дня державним виконавцем надіслано боржнику повідомлення про вартість арештованого майна. Згідно матеріалів виконавчого провадження заяв на адресу відділу від боржника про зміну місця проживання, перебування не надходило, тому повідомлення про вартість майна надсилалося згідно вимог ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» на адресу, що зазначена у виконавчому документі. Оскільки перевіркою журналу вхідної кореспонденції заперечень проти результатів визначення вартості майна станом на 12.05.2015 на адресу відділу не надходило, в подальшому в порядку статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем 12.05.2015 направлено заявку на реалізацію арештованого майна, а саме: квартири АДРЕСА_2 . На момент направлення заявки на реалізацію, станом на 12.05.2015 виконавче провадження №48552800 на виконанні у Другому відділі державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції ще не перебувало. Зазначає, що будь-яких порушень Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем при проведенні виконання рішення не було допущено. Також посилається на те, що на момент визнання електронних торгів, проведених 31.08.2015 року Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України щодо реалізації реєстраційного номера лота 90440 - квартири АДРЕСА_2 , недійсними, скасування протоколу ведення електронних торгів №112704 від 31 серпня 2015 року, скасування акту про проведення електронних торгів від 10 листопада 2015 року, скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №70 від 27 січня року, щодо права власності на квартиру АДРЕСА_2 відсутні будь-які судові рішення про неправомірність дій чи бездіяльності державного виконавця при примусовому виконанні виконавчого листа №607/4591/13-ц від 22.07.2014 Тернопільського міськрайонного суду та виконавчого листа від 10.06.2015 №607/1322/15-ц Тернопільського міськрайонного суду. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Варода П.Б. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 серпня 2021 року без змін. Посилається на те, що даній справі, між Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) існували грошові зобов`язання, невиконання яких зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, адже після набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсними електронних торгів щодо реалізації квартири у виконавчої служби виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) сплачені грошові кошти. Дані обставини спростовують доводи сторони відповідача стосовно виникнення обов`язку Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо повернення позивачу ОСОБА_1 грошових коштів саме з 26 лютого 2021 року, тобто з моменту набрання законної сили рішенням про стягнення з відповідача на користь позивача 285 045 грн. 60 коп., переданих на виконання недійсного правочину, оскільки моментом з якого виникає такий обов`язок є набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсними електронних торгів, тобто з 03 травня 2017 року. Факт списання коштів в сумі 285 045 грн. 60 коп. на виконання рішення суду, після подання до суду даного позову, а саме 13 квітня 2021 року не звільняє відповідача від відшкодування збитків та стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами за період зазначений позивачем. Вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів на підставі ст. 625 ЦК України в сумі 82 121,46 грн. У судовому засіданні представник ВДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) підтримав вимоги апеляційної скарги, зіславшись на викладені у ній доводи. Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Варода П.Б. заперечив апеляційну скаргу, рішення суду вважає законним та обґрунтованим. Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників апеляційного розгляду справи, колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом встановлено, що 31 серпня 2015 року відбулися електронні торги з продажу однокімнатної квартири загальною площею 32,8 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер лота 90440) за ціною 300 048,00 грн., з яких на рахунок продавця необхідно перерахувати суму в розмірі 285 045,60 грн. Переможцем торгів стала ОСОБА_1 , що підтверджується протоколом проведення електронних торгів №112704 від 31 серпня 2015 року. В подальшому 21 серпня 2015 року та 14 вересня 2015 року ОСОБА_1 в рахунок оплати придбаного лоту на рахунок Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції було перераховано кошти на загальну суму 300 048,00 грн., що вбачається із відповідних квитанцій наявних у матеріалах справи. 27 січня 2016 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В. на підставі акта про проведені електронні торги від 10 листопада 2015 року, видано свідоцтво за реєстровим №70 на ім`я ОСОБА_1 щодо права власності на квартиру АДРЕСА_2 . Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно №52167518 від 27 січня 2016 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В. 27 січня 2016 року внесено відомості до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію за ОСОБА_1 прав власності на квартиру АДРЕСА_2 (номер запису про право власності: 834652461101). Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2017 року у справі №607/18080/15-ц визнано електронні торги, проведені 31 серпня 2015 року Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України щодо реалізації реєстраційного номера лота 90440 - квартири АДРЕСА_2 - недійсними; скасовано протокол проведення електронних торгів № 112704 від 31 серпня 2015 року; Скасовано Акт про проведені електронні торги від 10 листопада 2015 року щодо реалізації реєстраційного номера лота 90440 - квартири АДРЕСА_2 ; скасовано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів № 70 від 27 січня 2016 року, видане приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В. на ім`я ОСОБА_1 щодо права власності на квартиру АДРЕСА_2 . Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2017 року у справі № 607/18080/15-ц рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2017 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2019 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2017 року залишено без змін. 16 грудня 2020 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/5644/20, яке залишено без змін Постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року, стягнуто з Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 285 045 гривень 60 копійок, переданих на виконання недійсного правочину. Згідно повідомлення про безспірне списання коштів з рахунків боржника №99 від 14 квітня 2021 року, на виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2021 року у справі №607/5644/20 про стягнення з Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 14 квітня 2021 року проведено примусове списання коштів в сумі 285 045,60 грн. переданих на виконання недійсного правочину, в сумі 2 850,45 грн. сплаченого судового збору, в сумі 5 700, 00 грн. витрат на правничу допомогу, що також підтверджується платіжними дорученнями №99 від 13 квітня 2021 року, №99* від 13 квітня 2021 року, №99. від 13 квітня 2021 року. Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про стягнення з відділу державної виконавчої служби 25654,05 грн. - трьох процентів річних та 56467.41 грн. інфляційних втрат внаслідок неповернення грошових коштів, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що відділом ДВС, як продавцем у зобов`язанні, прострочено виконання зобов`язання з повернення грошових коштів за недійсним правочином, а тому вимоги ОСОБА_1 про стягнення грошових сум на підставі ст.625 ЦК України в межах позовної давності із 18 березня 2018 року по 17 березня 2021 року є обґрунтованими. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Згідно зі статтею 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», який був чинним на час проведення прилюдних торгів (далі - Закон № 606-XIV), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 52 Закону № 606-XIV передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Відповідно до частини першої статті 62 Закону № 606-XIV реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином. Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655, частиною четвертою статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу. Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а тому така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України). Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Отже, у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) прилюдних торгів за позовом учасника таких торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами прилюдних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти. За змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція та відшкодування збитків (додатковий наслідок). Правила статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину. Сторонами договору купівлі-продажу є покупець та продавець (стаття 655 ЦК України). Покупцем за договором купівлі-продажу майна з прилюдних торгів є переможець торгів, який підписав протокол про їх результати та отримав затверджений державним виконавцем акт, а продавцем за таким договором може бути як спеціалізована організація, що проводила торги, так і виконавча служба, від імені якої могла виступати спеціалізована організація як організатор торгів. Вирішуючи питання про те, хто є продавцем за укладеним за результатами торгів договором, необхідно виходити з умов договору, що укладається між державною виконавчою службою та спеціалізованою організацією, яка проводить прилюдні торги. У випадку, якщо на підставі укладеного спеціалізованою організацією з відділом державної виконавчої служби договору ця організація під час укладення на торгах договору виступає представником відділу державної виконавчої служби, та стороною такого договору, а відтак, і продавцем є державна виконавча служба. Якщо ж спеціалізована організація виступає на торгах від власного імені на підставі укладеного з відділом державної виконавчої служби договору, який за своїм змістом є договором комісії, то стороною такого договору, а відтак і продавцем, є спеціалізована організація. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15 та у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 165/711/16-ц (провадження № 61-31591св18). Як вбачається з протоколу проведення електронних торгів №112704 від 31 серпня 2015 року продавцем зазначено Другий відділ державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, а Державне підприємство «Інформаційний центр» лише надавало послуги з організації і проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). За змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань. За змістом зазначеної норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. За змістом зазначеної норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. В постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 552/5052/20 (провадження № 61-3585св21) вказано, що у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти. У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу (основне зобов`язання), суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми (акцесорне зобов`язання (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19)). Оскільки набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів, а покупцем - переможець прилюдних торгів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17), відповідно, у разі визнання прилюдних торгів недійсними, настають наслідки недійсності правочину. Задовольняючи позов частково, апеляційний суд виходив з того, що оскільки договір купівлі-продажу квартири, укладений за результатами електронних торгів, визнано недійсним, то позивачу підлягають поверненню сплачені ним грошові кошти. Разом з тим не підлягають задоволенню вимоги відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки між сторонами наявні деліктні, а не зобов`язальні правовідносини. Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми на підставі статті 625 ЦК України, оскільки з набранням законної сили судовим рішенням про визнання торгів недійсними у відповідачів як продавців виник обов`язок повернути грошові кошти, отримані від покупця. Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення інфляційних втрат за період з дня наступного за днем проведення торгів по день перерахування частини коштів, проте такі вимоги підлягають задоволенню частково, тільки за період з дня набрання чинності судовим рішення про визнання торгів недійсними і до дня звернення до суду з цим позовом. У постанові Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 489/7680/18 (провадження № 61-15397св19) зазначено, що встановивши, що, реалізовуючи квартиру на електронних торгах, виконавча служба самостійно виступала від свого імені як продавець і такі електронні торги визнані недійсними за рішенням суду, суди обґрунтовано виходили з того, що сплачена сума коштів за недійсним правочином підлягає стягненню на користь позивача саме з відділу державної виконавчої служби. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань. Оскільки між відділом державної виконавчої служби та позивачем виникло грошове зобов`язання з повернення сплаченої суми коштів за результатами придбання квартири на електронних торгах, суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з виконавчої служби 3 % річних та інфляційних втрат за порушення зобов`язань. У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 285/3523/18 (провадження № 61-19213св19) вказано, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у даному випадку продавцем арештованого майна виступає орган державної виконавчої служби, який цього не заперечував, й та обставина, що після реалізації цього майна кошти були перераховані на рахунок стягувача, не позбавляє виконавчу службу статусу продавця у спірних правовідносинах, дотримання передбачених законодавством умов і порядку проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності цього правочину та у разі визнання прилюдних торгів недійсними сторони договору повертаються у первісний стан шляхом реституції, а тому з виконавчої служби на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти, сплачені нею за придбане майно. Разом з тим, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції щодо відмови у позові про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань, апеляційний суд виходив з того, що стаття 625 ЦК України застосовується виключно у разі порушення грошового зобов`язання. Однак суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання. У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Таким чином, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, що свідчить про порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи в частині вирішення вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України. У матеріальному законі (частина друга статті 625 ЦК України) визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання в нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 червня 2020 року у справі № 905/21/19 зазначено, що у кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги. ЦК України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання. Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Частиною п`ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини. Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті. З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку). Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27 липня 2007 року №

265. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Порядку). Отже, у даній справі між Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) існували грошові зобов`язання, невиконання яких зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, адже після набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсними електронних торгів щодо реалізації квартири у виконавчої служби виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) сплачені грошові кошти. Викладене спростовує доводи сторони відповідача стосовно виникнення обов`язку Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) щодо поверненню ОСОБА_1 грошових коштів саме з 26 лютого 2021 року, тобто з моменту набрання законної сили рішенням про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 285 045 грн. 60 коп., переданих на виконання недійсного правочину, оскільки моментом з якого виникає такий обов`язок є набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсними електронних торгів, тобто з 03 травня 2017 року. Факт списання коштів в сумі 285 045 грн. 60 коп. на виконання рішення суду, після подання до суду даного позову, а саме 13 квітня 2021 року не звільняє відповідача від відшкодування збитків та стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами за період зазначений позивачем. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (стаття 257 ЦК України). Суд дійшов правильних висновків, що право на звернення із позовом про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від суми простроченої заборгованості виникло у позивачки 04 травня 2017 року - після набрання законної сили рішенням суду про визнання електронних торгів недійсними. В матеріалах справи наявне клопотання відділу ДВС про застосування наслідків спливу позовної давності. З даним позовом ОСОБА_1 звернулася 18 березня 2021 року, в якому просить стягнути заборгованість по ч.2 ст.625 ЦК України за період з 03 травня 2017 року по 17 березня 2021 року, однак період з 04 травня 2017 року по 18 березня 2018 року є періодом поза межами строку позовної давності, про поновлення якого клопотання відсутні, а тому суд підставно стягнув із відповідача інфляційні втрати та 3% річних за період з 18 березня 2018 року по 17 березня 2021 року, тобто в межах строку позовної давності. Розрахунок відсотків за користування грошовими коштами. Боргові періоди: Сума заборгованості Валюта Дата початку розрахунку Дата закінчення розрахунку 285045,60 грн. 18.03.2018 17.03.2021 Дата початку нарахування:18.03.2018. Дата закінчення нарахування:17.03.2021. Відсоткова ставка:3% річних. Розраховується за формулою: [Відсотки] = [Сума боргу] [Процентна ставка] / 100% / 365 днів [Кількість днів] Дата початку Дата закінчення Кількість днів Сума боргу Відсоткова ставка Відсотки 18.03.2018 17.03.2021 1096 285 045.00 3 25 654.05 Всього: 1096 25 654.05 Всього: сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 18.03.2018 року по 17.03.2021 року складає 25 654.05 грн. Розрахунок інфляційних збитків Боргові періоди: Сума заборгованості Валюта Дата початку розрахунку Дата закінчення розрахунку 285045,60 грн. 18.03.2018 17.03.2021 Розраховується за формулою: [Індекс інфляції] - добуток щомісячних індексів за відповідний період [Збитки від інфляції] = [Сума боргу] [Індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу] Розрахунок інфляційних збитків. Місяці прострочення Індекси інфляції Сукупний індекс інфляції Сума боргу Сума боргу з урахуванням інфляції Збитки від інфляції Квітень 2018 - Березень 2021 100.8 100 100 99.3 100 101.9 101.7 101.4 101 100.5 100.9 101 100.7 99.5 99.4 99.7 100.7 100.7 100.1 100.2 99.7 100.8 100.8 100.3 100.2 99.4 99.8 100.5 101 101.3 100.9 101.3 101 101.7 119.81 285 045.00 341 512.41 56 467.41 Всього: 56 467.41 Інфляційні збитки за вказані періоди складають 56 467.41 грн. Отже, судом першої інстанції правильно визначено суму 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають до стягнення за період з 18 березня 2018 року по 17 березня 2021 року, а саме: розмір 3% річних становить 25654,05 грн., інфляційні втрати - 56 467,41 грн. За таких обставин, доводи апеляційної скарги, що судом не наведено в оскаржуваному рішенні самого розрахунку вказаних сум не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення суду, з огляду і на ті обставини, що судом апеляційної інстанції перевірено правильність такого розрахунку та наведено його в даній постанові. Не заслуговують на увагу посилання відділу ДВС в апеляційній скарзі на те, що на момент визнання електронних торгів, проведених 31.08.2015 року Державним підприємством «Інформаційний центр» недійсними, скасування протоколу ведення електронних торгів №112704 від 31 серпня 2015 року, скасування акту про проведення електронних торгів від 10 листопада 2015 року, скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №70 від 27 січня року, щодо права власності на квартиру АДРЕСА_2 відсутні будь-які судові рішення про неправомірність дій чи бездіяльності державного виконавця при примусовому виконанні виконавчого листа. Як встановлено судом, між Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції існували грошові зобов`язання, невиконання яких зумовлює застосування положень частини другої ст.625 ЦК України, оскільки після набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсними електронних торгів щодо реалізації квартири, а саме із 04 травня 2017 року у виконавчої служби виникло зобов`язання повернути позивачці (покупцю) сплачені грошові кошти, однак таке зобов`язання виконане відділом ДВС з простроченням - 13 квітня 2021 року (а.с.104), а тому настає відповідальність боржника - відділу ДВС за порушення грошового зобов`язання. А тому відсутність будь-яких судових рішень про неправомірність дій чи бездіяльності державного виконавця при примусовому виконанні виконавчого листа у вказаній справі не мають правового значення. Щодо правовідносин, які виникли між сторонами, існує усталена практика Верховного Суду, висловлена у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 552/5052/20 (провадження № 61-3585св21); у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19; постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 285/3523/18 (провадження № 61-19213св19). Вказані висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, правильно застосовані судом першої інстанції у даній справі відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України. Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують і не заслуговують на увагу апеляційного суду як на підставу задоволення апеляційної скарги. За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують. Згідно з ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України покласти на відповідача в межах понесених сум. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у м.Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 серпня 2021 року залишити без змін. Судові витрати, понесені в апеляційному суді у вигляді сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача в межах сум, ним понесених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 06 грудня 2021 року. Головуючий Дикун С.І. Судді: Храпак Н.М. Міщій О.Я.