Постанова 4816 № 577/51/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2021 року м.Суми Справа №577/51/21 Номер провадження 22-ц/816/1529/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Левченко Т. А. за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Конотопського міського нотаріального округу Антоненко Андрій Леонідович, ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Іваницької Ольги Павлівни на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 30 червня 2021 року в складі судді Буток Т.А., ухваленого у м. Конотоп, повний текст якого складено 08 липня 2021 року, в с т а н о в и в : 15 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування від 13 червня 2019 року на 1/3 частки житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною часткою господарчо-побутових будівель, а також 1/3 частки земельної ділянки від земельної ділянки, загальною площею 0,0574 га, (кадастровий номер 5910400000:06:071:0007), ділянка АДРЕСА_1 . Крім того, позивач просив скасувати записи про держану реєстрацію права власності, які вчинені приватним нотаріусом Конотопського міського нотаріального округу Антоненко А.Л., а саме: № 31989788, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 47343582 від 13 червня 2019 року щодо набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5910400000:06:071:0007 за адресою: АДРЕСА_1 ; № 31988937, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав ті їх обтяжень, індексний номер: 47342429 від 13 червня 2019 року щодо набуття ОСОБА_3 права власності на житловий будинок, загальною площею: 70,8 житлова площа (кв.м) 43,5; опис : житловий будинок «А-1», літня кухня «Б», сарай «Д», вбиральня «Ж», гараж «З», навіс «И», колодязь «к», мансарда «мс», погріб «Пг», огорожа «№» за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги мотивовані тим, що заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2018 року з відповідача стягнуто значну суму боргу 15863,87 доларів США (426579,47 грн). Здійснені на виконання вказаного рішення заходи щодо розшуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, виявились безрезультатними. Водночас, на момент набрання судовим рішенням законної сили (01 серпня 2018 року) за боржником було зареєстровано право власності на 1/3 частку спірних земельної ділянки та житлового будинку, які оспорюваним правочином 13 червня 2019 року подаровано матері боржника - ОСОБА_3 . На думку позивача, відповідач таким чином фактично приховав від третьої особи справжні наміри укладення договорів уникнути виконання судового рішення, а тому просить суд визнати оспорювані правочини недійсними та скасувати їх державну реєстрацію. Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 30 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позивач з рішенням суду не погодився та через свого представника подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оспорюваними правочинами приховано справжні наміри боржника уникнути виконання судового рішення, а тому договори дарування є фіктивними. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить відмовити позивачу у задоволенні апеляційної скарги. При цьому вказує, що позивач не довів, що відповідач чи третя особа знали про існування заочного судового рішення, яким з відповідача стягнуто суму боргу. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача адвоката Іваницьку О.П., третю особу ОСОБА_3 та її представника адвоката Кондратенко М.І., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2018 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в розмірі 15863,87 доларів США, еквівалентних 426579,47 грн та судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 4265,79 грн (а.с. 10-14). 02 липня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва видано виконавчі листи по справі № 757/23070/17 (провадження № 2/752/2376/18) (а.с. 15-18). З копії договору дарування № 607, посвідченого 13 червня 2019 року приватним нотаріусом Конотопського міського нотаріального округу Сумської області Антоненком А.Л., вбачається, що ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 19, 20). Згідно копії договору дарування № 608, посвідченого 13 червня 2019 року приватним нотаріусом Конотопського міського нотаріального округу Сумської області Антоненком А.Л., ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 1/3 частку земельної ділянки від земельної ділянки, загальною площею 0,0574 га (кадастровий номер 5910400000:06:071:0007), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21, 22). З копії декларації про готовність об`єкта до експлуатації вбачається, що гараж площею 28,10 м.кв. розташований в АДРЕСА_1 , земельна ділянка кадастровий номер 5910400000:06:071:0007, згідно технічного паспорта виданого КП «Конотопським МБТІ» 11 січня 2019 року за № 10269, введений в експлуатацію (а.с. 23, 24). Згідно копії витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень № 208191587 від 05 травня 2020 року на підставі постанови про арешт майна боржника № 61982896 від 05 травня 2020 року приватним виконавцем Мукорезом О.Л. накладено арешт на майно, що належить божнику ОСОБА_2 (а.с. 25). З копії витягу про реєстрацію в державному реєстрі обтяження рухомого майна № 65625983 від 05 травня 2020 року вбачається, що приватним виконавцем Мукорезом О.Л. до державного реєстру обтяжень рухомого майна внесений за № 27736426 від 05 травня 2020 року реєстраційний запис про арешт майна ОСОБА_2 (а.с. 26). Згідно з інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 та 1/3 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,0574 га (кадастровий номер 5910400000:06:071:0007), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Вказане майно було відчужено 13 червня 2019 року згідно договорів дарування на користь ОСОБА_3 (а.с. 27-43). З копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 05 травня 2020 року вбачається, що приватним виконавцем виконавчого округу Сумської області Мукорезом О.Л. на підставі заяви стягувача про примусове виконання виконавчого листа № 752/23070/17 від 07 серпня 2018 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу в розмірі 15863,87 доларів США (а.с. 44, 45). Згідно копії постанови про арешт майна від 05 травня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Сумської області Мукорезом О.Л. накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_2 (а.с. 46, 47). Вирішуючи спір, суд першої інстанції взяв до уваги покази свідка ОСОБА_4 , який пояснив, що третя особа ОСОБА_3 проживає по АДРЕСА_2 , більше 20 років, її син ОСОБА_2 не проживає за вказаною адресою тривалий час. Також суд встановив, що відповідач та третя особа заперечують фіктивність укладеного між ними договору дарування. Суд не встановив обставин, які б свідчили, що спірні договори дарування посвідчені з метою ухилення від виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на нерухоме майно. Зокрема, позивачем та його представником не було доведено, що відповідач, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно своїй матері ОСОБА_3 , був обізнаний про судове рішення у справі № 757/23070/17 про стягнення боргу, тобто не доведено, що відповідач міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно. Також судом встановлено, що виконавче провадження з примусового виконання рішення суду було відкрито лише в травні 2020 року, тобто майже через рік після укладення спірних договорів. На думку суду, належних, допустимих та переконливих доказів у обґрунтування позову ОСОБА_1 не надав. Проте, колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з мотивами відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного. Зі змісту позовної заяви вбачається, що заявник просить визнати недійсними договори дарування частини земельної ділянки та житлового будинку, сторонами якого є дарувальник ОСОБА_2 , тобто відповідач, та обдаровувана ОСОБА_3 , тобто третя особа. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову-обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року в справі № 296/1205/17 (провадження № 61-21476св19) зроблено висновок, що «у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись усі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них». У ч. 1 та 2 ст. 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. У ч. 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту». У п. 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У даній справі позовних вимог до ОСОБА_3 ОСОБА_1 не пред`явив, а тому в задоволенні позову слід було відмовити з підстав неналежного складу співвідповідачів, а не у зв`язку з недоведеністю заявлених позовних вимог. Зазначеного суд першої інстанції не врахував, а тому мотиви відмови у задоволенні позову на підставі п. 4 ч. 1, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підлягають зміні. Керуючись ст.ст. 367-369, 374, 376, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Іваницької Ольги Павлівни задовольнити частково. Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 30 червня 2021 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: В.І. Криворотенко Судді: О.І. Собина Т.А.Левченко