Постанова 4854 № 815/3615/16

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 815/3615/16 Суддя першої інстанції: Балан Я.В. Час та місце ухвалення судового рішення « 13:26», м. Одеса Повний текст судового рішення складений 30.03.2021р. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Крусяна А.В., суддів Градовського Ю.М., Яковлєва О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В: 22.07.2016р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.06.2016р. №0012071303 щодо визначення податкового зобов`язання із земельного податку за 2016р. у розмірі 15101,49грн. В обґрунтування позову зазначено, що право власності чи користування позивача на спірну земельну ділянку не оформлені. На земельній ділянці розташовано багатоквартирний житловий будинок, у якому вона має на праві спільної власності нежитлове приміщення. Позивача зареєстровано фізичною особою-підприємцем, платником єдиного податку, та вона використовує приміщення та земельну ділянку у своєї господарської діяльності згідно КВЕД - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, тому, вона звільнена від податку на земельну ділянку, як фізична чи юридична особа. Крім того, оцінка для нарахування земельного податку є протиправною, так як здійснювалася на підставі рішення Одеської міської ради № 41-VI від 28.12.2010 року, яке було скасовано Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 10.12.2014 року у адміністративній справі №522/11050/14 (набрало законної сили 12.04.2016р). Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.08.2016р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016р., позов задоволений з підстав того, що позивач є платником єдиного податку третьої групи, власником нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку та здійснює діяльність, пов`язану із наданням в оренду власного чи орендованого майна (згідно з КВЕД 68.20), то позивач не є платником земельного податку під нежилим приміщенням (його частиною) у багатоквартирному жилому будинку з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, так як така земельна ділянка використовується виключно для здійснення господарської діяльності. Крім того, на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, рішення Одеської міської ради №41-VI від 28.12.2010 року «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси» та рішення Одеської міської ради №1268-VI від 20.09.2011 року «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28.12.2010 №41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси» були скасовані. При цьому, всупереч п. 286.1 статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку позивачу були не дані державного земельного кадастру, а розрахунок розроблений КП Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради. Постановою Верховного Суду від 01.10.2020р. скасовані постанова Одеського окружного адміністративного суду від 23.08.2016р. та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016р, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховним Судом зазначено, що право землекористувача виникло у позивача в момент реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що знаходиться на земельній ділянці. При цьому, в розумінні наведених вище норм, обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю земельну ділянку для ведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена. Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не встановили, чи внесена земельна ділянка, яка знаходиться під нежитловим приміщенням, яке належить позивачу на праві приватної власності, до державного земельного кадастру. Не встановили за який період позивачу було визначене податкове зобов`язання із земельного податку та не перевірили правильність здійсненого контролюючим органом розрахунку податкового зобов`язання з земельного податку. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.03.2021р. позов задоволений, оскільки розрахунок земельного податку ОСОБА_1 здійснений контролюючим органом не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення суб`єкта владних повноважень. Зокрема, у порушення п. 286.1, п.286.6 ст.286 ПК України, Головним управлінням ДПС в Одеській області, винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення без урахування даних державного земельного кадастру та без визначення площі земельної ділянки та пропорційної частки прибудинкової території, яка належить позивачу. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на помилкове застосування судом першої інстанції при вирішенні справи вимог законодавства, внаслідок чого просить рішення суду скасувати та прийняти нове про задоволення позову. Апелянт зазначає, що якщо земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), їх частини або нежилі приміщення у багатоквартирних жилих будинках, що знаходяться у власності фізичної особи (фізичної особи підприємця платника єдиного податку) та використовуються для провадження господарської діяльності, не надавались особі в установленому чинним законодавством порядку, то за таку земельну ділянку фізична особа підприємець платник єдиного податку сплачує податок на загальних підставах, у тому числі у разі надання в оренду будівлі, споруди (їх частини), нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_1 зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.01.2005р. № 25560170000006784, перебуває на обліку як платник податків у Приморській державній податковій інспекції Південного управління у м. Одесі Головного управління ДПС в Одеській області з 09.10.2000р., є платником єдиного податку 3 групи, та займається, зокрема, наступним видом діяльності за КВЕД: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. /т.1 а.с.25-28/ ОСОБА_1 є власницею частини нежилого приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 380,5кв.м., розташованого на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . /т.1 а.с.15-16/ 01.04.2016р. між ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди №2, за умовами кого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування (оренду) для розміщення офісу, здачі в суборенду або здійснення іншої господарської діяльності частину нежитлового приміщення загальною площею 190,25 квадратних метрів, розташованого на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . /т.1 а.с.17-24/ 02.06.2016р. ДПІ у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області винесено податкове повідомлення-рішення №0012071303 щодо визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання із земельного податку за 2016р. у розмірі 15101,49грн. /т.1 а.с.9-10/ Не погоджуючись з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулася до суду з даним позовом. Вивчивши матеріали справи, дослідивши докази, надані сторонами, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог виходячи з наступного. Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV від 01.07.2004р. Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України. Цими нормами встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. У свою чергу, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (надалі ПК України). Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори у строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. У силу вимог пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 цього ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Відповідно до пп.269.1.1 п.269.1 ст.269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). А у силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу, об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Отже, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою. Пунктом 287.6 ст.287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території, сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин) (п. 287.7 ст. 287 ПК України). Згідно з п.287.8 ст.287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власницею частини нежилого приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 380,5кв.м., розташованого на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . /т.1 а.с.15-16/ Незважаючи на реєстрацію права власності чи користування земельною ділянкою під належним позивачу на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, обов`язок зі сплати земельного податку виник у ОСОБА_1 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Щодо посилань позивача на звільнення від обов`язку сплати земельного податку, колегія суддів приходить до наступних висновків. Відповідно до п.291.2 ст.291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п.297.1 ст.297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Підпунктом 4 п.297.1 ст.297 ПК України встановлено, що платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої-третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва. У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у п.297.1 ч.297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки у господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку. Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю земельну ділянку для ведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена. Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.01.2005р. № 25560170000006784, перебуває на обліку як платник податків у Приморській державній податковій інспекції Південного управління у м. Одесі Головного управління ДПС в Одеській області з 09.10.2000р., є платником єдиного податку 3 групи. /т.1 а.с.25-28/ Разом з тим, будь-яких доказів використання спірної земельної ділянки для ведення своєї господарської діяльності позивачем до суду не надано, а тому посилання на звільнення її від сплати земельного податку зв`язку з тим, що вона є платником єдиного податку 3 групи є безпідставним. Щодо обчислення розміру грошового зобов`язання позивача за вказану земельну ділянку за 2016р. варто зазначити наступне. Підпунктом 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п.274.1 ст. 274 ПК України). При цьому, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п.286.1 ст.286 ПК України). Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.289.1 ст.289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Згідно з п.289.2 ст.289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням

115. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Пунктом 289.3 ст.289 ПК України встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель. Отже, визначення розміру грошового зобов`язання з земельного податку проводиться на підставі даних Державного земельного кадастру та з використанням нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної у встановленому порядку. Згідно статті 1 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами. Тобто грошова оцінка земель залежить від доходу, який можна отримати від передбаченого використання конкретної земельної ділянки. Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормами ст.18 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років, юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій». У відповідності до ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Згідно з ч.1-3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Отже, виходячи із системного аналізу норм права, базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, нормативна грошова оцінка земельної ділянки проводиться у визначеному законом порядку, підставою для нарахування податку є дані державного земельного кадастру. Як вбачається з матеріалів справи, право власності (користування) на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано. Відомості про державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі відсутні. /т.2 а.с.34/ Крім того, розмір загальної площі будинку, у якому ОСОБА_1 є власницею частини нежитлового приміщення загальною площею 380,5м2, становить 5106,1кв.м. /т.2 а.с.35/ Апелянт зазначає, що під час здійснення розрахунку позивачу земельного податку за 2016р. , Головним управлінням ДПС в Одеській області використано рішення Одеської міської ради №41-VI від 28.12.2010р. «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси», рішення Одеської міської ради №1268-VI від 20.09.2011р. «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради №41-VI від 28.12.2010р. «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси» та довідка Держкомзему у місті Одеса №7255 від 16.06.2011р. /т.2 а.с.91/ Як вбачається з зазначеного розрахунку земельного податку за 2016р., контролюючим органом нараховано земельний податок на площу 87,36кв.м.; нормативно грошова оцінка за 1кв.м. - 4134,41гривень; ставка податку (у % до грошової оцінки) - 3; індекс інфляції на 2015р. - 1,249, на 2016р. - 1,433. Загальна сума податку за 2016р. - 15101,49 грн. /т.2 а.с.93/ Крім того, відповідно до п.286.6 ст.286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території. Однак, під час визначення площі під приміщенням ОСОБА_1 , контролюючим органом використано розрахунок частки у домоволодінні для визначення дольової участі у землекористуванні громадянина ОСОБА_2 , а не позивача. /т.2 а.с.94/ Враховуючи викладене, розрахунок розміру грошового зобов`язання ОСОБА_1 із земельного податку, здійснений контролюючим органом з порушенням податкового законодавства , а саме порушення п.п.286.1, 286.6 ст.286 ПК України, тобто без урахування даних державного земельного кадастру та без визначення площі земельної ділянки та пропорційної частки прибудинкової території, яка належить позивачу, що свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 02.06.2016р. №0012071303. Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29). На підставі викладеного, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, тому в порядку ст.316 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст.311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення. Головуючий суддя Крусян А.В. Судді Градовський Ю.М. Яковлєв О.В.