Постанова 4824 № 760/23734/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 760/23734/20 № апеляційного провадження: 22-ц/824/14479/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 грудня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Коцюрби О.П., Білич І.М., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 30 серпня 2021 року у складі судді Оксюти Т.Г., у справі за позовом акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В : У жовтні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з метою отримання банківських послуг, 16 серпня 2011 року відповідач підписав заяву, в якій підтвердив свою згоду, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір. При укладенні договору сторони керуватися ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Свої зобов`язання за договором позивач виконав в повному обсязі, відкрив кредитний рахунок, встановив початковий кредитний ліміт, видав відповідачу кредитну картку та надав можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту, що у подальшому був збільшений до 14 000 грн, що вбачається з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, проте відповідач порушив зобов`язання за кредитним договором, не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості, у зв`язку із чим виникла заборгованість, яка станом на 24 вересня 2020 року становить 90 000 грн 03 коп. та складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 53 153 грн 30 коп., 19 258 грн 68 коп. заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, 17 588 грн 05 коп. нарахованої пені та вирішити питання судових витрат. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 30 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилається порушення норм процесуального права на неправильне застосування норм матеріального права, неповне дослідження судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути судові витрати. Вказано, що відповідач звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 16 серпня 201 року. Кредит був отриманий ним у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який було відкрито 09 вересня 2014 року. Відповідач після отримання картки за умовами укладеного банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти з власної ініціативи, а також здійснював частково погашення заборгованості. Крім того зазначено, що суд безпідставно відмовив у стягненні фактично отриманих кредитних коштів (тіла кредиту) та нарахованих відсотків за ст. 625 ЦК України, а також неустойки, оскільки із розрахунку заборгованості та виписки за картрахунками відповідача чітко вбачаються, що відповідач користувався кредитними коштами, а також частково погашав заборгованість на що суд уваги не звернув. Також вказано, що укладений між сторонами договір є правомірним відповідно до положень ст. 204 ЦК України, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і він не визнаний судом недійсним. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку б/н від 16 серпня 2011 року, якою підтвердила свою згоду на те, що підписанням цієї заяви вона відповідно до ст. 634 ЦК України у повному обсязі приєднується до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», які розміщено на офіційному сайті в мережі Інтернет за адресою privatbank.ua, та які разом із пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування, примірник якого він отримав шляхом самостійного роздрукування. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що він виконав свої зобов`язання за договором в повному обсязі, відкрив кредитний рахунок, встановив початковий кредитний ліміт, видав відповідачу кредитну картку та надав можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. На підтвердження вказаної обставини позивач надав: - анкету-заяву б/н від 16 серпня 2011 року (а.с. 15), - розрахунок заборгованості (а.с.4-12), - витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.16), - витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (а.с.17-49), - виписку по рахунку (а.с.51-62), - довідку про зміну умов кредитування (а.с.14), - довідку про видані кредитні картки (а.с.13). Судом встановлено, що відповідачка свої зобов`язання здійснити погашення кредиту та процентів внесенням коштів на кредитний рахунок порушила. Відповідно до наданого суду розрахунку, станом на 24 вересня 2020 року становить 90 000 грн 03 коп. та складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 53 153 грн 30 коп., 19 258 грн 68 коп. заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, 17 588 грн 05 коп. нарахованої пені. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримало вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк та безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 16.08.2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти(ч.1 ст.1048 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду ( ч.1 ст.638 ЦК України). Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст.638 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що відповідач з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», та заповнив і підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку до укладення договору і згоден з його умовами. Підписана відповідачем анкета-заява містить докладну інформацію щодо особи позичальника, зокрема повну дату його народження, РНОКПП, дівоче прізвище матері, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу проживання, сімейний стан, соціальний статус: тимчасово непрацюючий, номер мобільного телефона (а.с.15). Відомості в анкеті-заяві повністю відповідають доданій банком копії паспорта відповідача, що був наданий ним до банку (а.с.42-43). Підписана відповідачем анкета-заява містить докладну інформацію щодо особи позичальника, зокрема дату його народження, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу проживання, номер мобільного телефону. Відомості в анкеті-заяві повністю відповідають наданій банком копії паспорта відповідача. Як вбачається із виписки за договором, доданої банком до позовної заяви відповідач в період із 02.12.2014 року по 26.03.2020 року використовував кредитні кошти, в тому числі поповнював картковий рахунок (а.с.51-62). Отже, наведені обставини підтверджують факт звернення відповідача до банку та отримання ним кредитних коштів, що у свою чергу свідчить про виникнення між сторонами прав і обов`язків, які гуртуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит» і спростовують висновки суду про недоведеність даних обставин. З урахуванням викладеного вимоги банку про стягнення фактично отриманих та використаних позичальником коштів, які не повернуті в добровільному порядку, є обґрунтованими і підлягають до задоволення. Такі висновки узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до громадянина про стягнення боргу за кредитним договором від 18 лютого 2011 року, де Велика Палата, погодившись із судовими рішеннями про стягнення із боржника непогашеного тіла кредиту, зазначила, що хоча укладений між сторонами кредитний договір від 18 лютого 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить розміру і строку повернення кредиту, однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, і необхідність їх захисту через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. На обґрунтування висновків щодо недоведеності факту укладання між сторонами кредитного договору суд першої інстанції послався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2020 року у справі № 703/3063/18. Колегія суддів звертає увагу, що процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, полягають у тому, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати КЦС - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів КЦС. Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновками суду про відмову у задоволенні 19 258 грн 68 коп. заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, 17 588 грн 05 коп. нарахованої пені. Вирішуючи спір в цій частині суд першої інстанції вірно виходив з того, що анкета-заява ОСОБА_1 не містить відомостей ні про розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, ні про розмір неустойки (штрафи), а доданий до позову витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису відповідача, що у свою чергу свідчить про відсутність згоди між сторонами щодо істотних умов договору, зокрема розміру процентів, та неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами і як наслідок необґрунтованість вимог позивача в цій частині. При цьому, колегія суддів зазначає, що проценти за користування коштами можуть бути визначені, як за домовленістю сторін у договорі, так і встановлені законом (ст.1048 ЦК України). Підставами позову в даній справі банк зазначив стягнення саме процентів, визначених договором, що не знайшло свого підтвердження. Водночас вимог про стягнення процентів за користування коштами, встановлених законом, позивачем не заявлялося. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні тіла кредиту не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. Вирішуючи спір в цій частині в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За положеннями ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Позивачем заявлені вимоги про стягнення тіла кредиту - 53 153 грн 30 коп., які не знайшли свого підтвердження. Так із розрахунку заборгованості та виписки доданого позивачем до позовної заяви, вбачається, що відповідач використав кредитні кошти. Також, ним періодично вносилися платежі на погашення кредиту Отже, борг за фактично отриманою сумою кредитних коштів підлягає стягненню. Оскільки позичальник скористався отриманими кредитними коштами для своїх потреб і не повернув їх в повному обсязі, що свідчить про порушення прав позивача, то суд згідно вимог закону стягує із відповідача на користь банку борг за тілом кредиту у розмірі 53 153 грн 30 коп. Відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" в частині вирішення спору про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими відповідно до вимог статті 625 ЦК України, та пені, суд першої інстанції виходив з того, що в підписаній ОСОБА_1 анкеті-заяві відсутні відомості про процентну ставку та відповідальність боржника у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання, які підлягають застосуванню до укладеного договору, а надані банком Умови та Правила не містять підпису відповідачки про ознайомлення з ними. Однак судом першої інстанції неправильно застосовано вищенаведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, оскільки, на відміну від справи N 342/180/17, в цій справі з боку відповідачки не надходило заперечень щодо непогодження між сторонами наданих банком Умов та Правил. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження N 12-142гс19) зазначено, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, передбачені положеннями статті 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кряк плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. У постанові від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 Верховний Суд вказав, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4, 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18) та від 10 червня 2020 року у справі № 903/191/19. Із письмових пояснень Левицької Алли Валентинівни - представника АТ КБ "ПриватБанк", наданого суду розрахунку, вбачається, що за період з 01.10.2019 року по 24.09.2020 року заборгованість за відсотками, нарахованими відповідно до вимог частини статті 625 ЦК України, складає суму в розмірі 19 258 грн 68 коп. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З огляду на викладене, правових підстав для відмови в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України, в розмірі 19 258 грн 68 коп. у суду першої інстанції не було. Щодо стягнення пені. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України). За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. З розрахунку заборгованості вбачається, що банком нараховано заборгованість за пенею, тоді як в анкеті-заяві відповідачки відсутня інформація щодо нарахування пені. З огляду на викладене, суд був позбавлений можливості визначити, які саме правовідносини виникли між сторонами, розмір відповідальності за порушення виконання кредитних зобов`язань. Обґрунтованих доводів щодо безпідставного залишення позову без задоволення в частині стягнення пені апеляційна скарга не містить. Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про залишення без задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" пені в розмірі 17 588 грн 05 коп. є законним і обґрунтованим. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про стягнення заборгованості за тілом кредиту, заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України та про стягнення судових витрат, підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нової постанови про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості по тілу кредиту в розмірі 53 153 грн 30 коп. та за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України, в розмірі 19 258 грн 68 коп. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, понесені позивачем, документально підтверджуються: за подачу позовної заяви, в розмірі 2 102 грн. за подачу апеляційної скарги в розмірі 3 153 грн (а. с. 50, 88). Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, судовий збір підлягає стягненню ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" в розмірі 4 228 грн 17 коп. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 30 серпня 2021 року в частині вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту, заборгованості за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України та судових витрат скасувати. Ухвалити у вказаній частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) заборгованість за тілом кредиту у сумі 53 152 грн 30 коп., заборгованість за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України, в розмірі 19 258 грн 68 коп. та 4 228 грн 17 коп. судових витрат. У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: Судді: