Постанова 4824 № 379/856/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 379/856/22 Головуючий у І інстанції Разгуляєва О.В. Провадження №22-ц/824/4067/2023 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 01 березня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Писаної Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - Сокуренко Наталії Вікторівнина рішення Таращанського районного суду Київської області від 11 жовтня 2022 року у справі за позовом акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У вересні 2022 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся з вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 17 липня 2012 року. Банком було виконано свої зобов`язання, а саме: на підставі договору було відкрито відповідачу кредитний картковий рахунок, розмір кредитного ліміту якого в подальшому було збільшено до 50 000,00 грн, таким чином, надано відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах Договору. Відповідач не виконував умови договору щодо повернення використаного кредитного ліміту та сплати відсотків за користування кредитним лімітом, у зв`язку з чим позивач звернувся з позовом до суду щодо стягнення кредитної заборгованості. Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 22 вересня 2021 року з ОСОБА_1 стягнуто тіло кредиту та відмовлено у стягненні інших нарахувань. Враховуючи викладене та посилаючись положення ст. 1048 ч.1 та ст. 625 ч.2 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість станом на 31 липня 2022 року у розмірі 23262,48грн, що складається з: відсотків за обліковою ставкою НБУ у розмірі 10805,32 грн за період з 31 січня 2020 року по 31 липня 2022 року, витрати від інфляції за весь час прострочення у розмірі 12457,16 грн за період з 31 липня 2021 року по 31 липня 2022 року, які складаються з 10853,74 грн нарахування інфляційних втрат, 1603,42 грн нарахування 3% річних. Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 11 жовтня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» за період з 31 липня 2021 року по 31 липня 2022 року: інфляційні нарахування 10853,74 грн; 3% річних 1480,05 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» сплачений судовий збір в розмірі 1315,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» - Сокуренко Н.В.посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також, що рішення прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без надання належної оцінки доказам по справі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за простроченими відсотками та задовольнити вимоги банку в цій частині. В апеляційній сказі представник банку зазначає, що рішенням Таращанського районного суду Київської області від 22 вересня 2021 року з ОСОБА_1 стягнуто лише тіло кредиту та відмовлено щодо стягнення інших нарахувань. Оскільки, жодна сума за відсотками з відповідача стягнута не була, представник АТ КБ «ПриватБанк» - Сокуренко Н.В. посилаючись на ст. 1048 ЦК України вважає, що банк має право на отримання відсотків за користування кредитними коштами, у розмірі визначеному на рівні облікової ставки НБУ до моменту звернення до суду з вимогою про дострокове погашення заборгованості (у даному випадку до 15 червня 2021 року) у розмірі 5400,00 грн. Також скаржник посилається на практику Верховного Суду, в якій зазначно, якщо умовами договору не встановлена конкретна відсоткова ставка, то в такому разі застосуванню підлягає ст. 1048 ПК України, якою встановлено розмір процентів на рівні облікової ставки НБУ. Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Рішення Таращанського районного суду Київської області від 11 жовтня 2022 року оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - Сокуренко Наталії Вікторівни не підлягає задоволенню з таких підстав. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що АТ КБ «ПриватБанк» має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення, стягнення основної суми боргу припиняє право користування кредитними коштами, у зв`язку з чим кредитор АТ КБ «ПриватБанк» втрачає право на отримання відсотків за користування кредитом, оскільки наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору, а право на отримання відсотків за користування кредитними коштами не можливе за межами договору, а згідно з ст.1048 ЦК України передбачено лише за наявності договору. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Таращанського районного суду Київської області від 22 вересня 2021 року позов АТ КБ « ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволений частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 17 липня 2012 року станом на 15 червня 2021 року в розмірі заборгованості за тілом кредиту в сумі 49 335,06 грн та судовий збір. В решті позову відмовлено. Доказів погашення відповідачем заборгованості за тілом кредиту згідно рішення 22 вересня 2021 року матеріали справи не містяться. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Судувід 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження№ 14-154цс18). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 рокуу справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах,тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. У справі, яка переглядається, встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» використав право вимоги повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, звернувшись до суду із позовомдо ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, що засвідчено відповідним судовим рішенням Таращанського районного суду Київської області від 22 вересня 2021 року, яким стягнуто заборгованість за кредитом. Строк кредитування відповідача є таким, що закінчився, як і його право законно користуватися позиченими коштами, а тому вимога банку про стягнення відсотків за обліковою ставкою НБУ, нарахованих поза межами строку кредитування, обґрунтовано відхилена судом першої інстанції. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2022 року у справі № 522/9547/13-ц провадження № 61-18151св21. Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не містять доказів на спростування вказаних висновків суду першої інстанцій, які є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи. За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 43 Цивільного процесуального кодексу України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. У позовній заяві уповноваженим представником позивача висловлено клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача. Заявляючи у відповідності до вимог ч. 3 ст. 211 Цивільного процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи за її відсутності, особа усвідомлює, погоджується та несе ризики неможливості вчасно відреагувати на обставини, які будуть з`ясовані в ході проведення судового засідання, надати відповідні пояснення та додаткові докази або ж заявити клопотання. Крім того, відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України саме позивача. За вимог ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. При встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для нарахування відсотків за обліковою ставкою НБУ, передбачених кредитним договором, до моменту звернення до суду з вимогою про дострокове погашення заборгованості. Колегія суддів, з огляду на зазначене, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Таращанського районного суду Київської області від 11 жовтня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 01 березня 2023 року. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: С.А. Голуб Т.О. Писана