Постанова 4822 № 715/2749/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 березня 2021 року м. Чернівці справа № 715/2749/20 провадження №22-ц/822/275/21 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Височанської Н. К. суддів: Владичана А.І., Литвинюк І.М. секретар Тодоряк Г.Д. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 січня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Цуренка В.А., В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог У грудні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява обґрунтована тим, що 23 листопада 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, відповідно до умов якого останній було встановлено кредитний ліміт на картковий рахунок. Зазначало, що відповідачка підписуючи анкету-заяву підтвердила свою згоду на те, що вона разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами» складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Крім того, заявою відповідачки підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. На підставі цього, банком було відкрито кредитний рахунок з початковим кредитним лімітом, який в подальшому збільшився до 20000 грн. Щодо зміни кредитного ліміту банк керувався п.3.2, 3.3 Договору, на підставі яких відповідач дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни за рішенням та ініціативою Банку. Вказувало, що банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами та умовах договору та в межах встановленого кредитного ліміту. У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 умов кредитного договору, станом на 11 жовтня 2020 року відповідачка має перед банком заборгованість в сумі 28 420,10 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 20 154,16 грн., 8265,94 грн. заборгованості за простроченими відсотками. Посилаючись на вказані обставин, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідачки вказану заборгованість, а також судові витрати в розмірі 2102 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 січня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 20154,16 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1490, 52 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, тому слід стягнути з позичальника вказані кошти в судовому порядку. Відмовляючи у стягненні з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за простроченими відсотками, суд першої інстанції дійшов висновку, що не можливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, тарифи, що розміщені на офіційному сайті банку неодноразово змінювалися банком. Водночас суд першої інстанції зазначив, що заява ОСОБА_1 не містить зазначення процентної ставки. Суд вважав недоведеним, що саме наданий витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів розумів позичальник та ознайомилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також, що вони містили умови щодо сплати процентів. При цьому суд першої інстанції вказав, що надані банком Правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, не можна вважати складовою кредитного договору, оскільки не містять підпису ОСОБА_2 , а також, що сторони обумовили у письмовій формі ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів. Розрахунку відсотків згідно ст.625 ЦК України позивачем не надано. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників На дане рішення АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі. Посилається на те, що відповідачка разом з анкетою-заявою особисто підписала довідку про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 50 днів пільгового періоду», в якій зазначено базову відсоткову ставку, розмір щомісячних платежів та строк їх внесення, порядок нарахування пені, розмір штрафів, комісії тощо. Тобто, сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору, а тому суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні прострочених відсотків. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Позиція апеляційного суду Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до правила, встановленого ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно роз`яснень, які містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК України лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов`язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі. У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 січня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту не оскаржується, тому апеляційним судом не переглядається. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду в оскаржуваній частині зміні з наступних підстав. Фактичні обставини справи встановлені судом 23 листопада 2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с.16). В анкеті-заяві зазначено базову відсоткову ставку за кредитом у розмірі 2,5% на місяць на залишок заборгованості (а.с.16 зворот). Банком також надано Довідку про умови кредитування з використанням картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана відповідачкою 07 грудня 2009 року (а.с.17). У вказаній довідці зазначено базову процентну ставку, розмір пені, штрафів, щомісячного платежу тощо. Відповідно до укладеного договору банк надав відповідачці ОСОБА_1 кредитні картки № НОМЕР_1 з терміном дії до останнього дня листопада 2013 року, № НОМЕР_2 з терміном дії до останнього дня листопада 2015 року, № НОМЕР_3 з терміном дії до останнього дня грудня 2019 року, № НОМЕР_4 з терміном дії до останнього дня травня 2024 року (а.с.14). Як вбачається з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ім`я ОСОБА_1 , 20 жовтня 2017 року їй було збільшено кредитний ліміт до 20000 грн. (а.с.15). Згідно наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, станом на 11 жовтня 2020 року відповідачка має перед банком заборгованість в сумі 28 420,10 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 20 154,16 грн., 8265,94 грн. заборгованості за простроченими відсотками. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення прострочених відсотків, суд першої інстанції виходив з того, що відсоткова ставка в заяві позичальника не вказана. З таким висновком повністю не погоджується колегія суддів виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У анкеті-заяві позичальника від 23 листопада 2009 року, на яку посилається банк у позовній заяві, яка підписана позичальником, встановлена базова процентна ставка за кредитним лімітом у розмірі 2,5% на місяць (а.с.16 зворот). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У постанові від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12 (провадження №14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за простроченими відсотками. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» ОСОБА_1 була надана інформація про споживчий кредит і нею 23 листопада 2009 року підписана анкета-заява, в якій зазначена процентна ставка, що згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону свідчить про виконання кредитодавцем вимог щодо надання споживачу інформації про споживчий кредит до укладення договору. Так, матеріалами справи доведено, що відповідачка ОСОБА_1 , підписавши вказану заяву, погодилася із сплатою процентів за користування кредитними коштами. Факт наявності процентної ставки в анкеті-заяві залишився поза увагою суду першої інстанції. Разом з тим, як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором вказані відсотки нараховувалися з 01 листопада 2019 року по 29 лютого 2020 року за ставкою 86,40 %, з 01 березня 2020 року по 31 липня 2020 року за ставкою 43,20% та з 01 серпня 2020 року по 11 жовтня 2020 року за ставкою 42% річних. Водночас анкета-заява підписана ОСОБА_1 не містить зазначення умови договору про встановлення відповідальності у вигляді сплати відсотків саме в такому розмірі. Разом з тим, АТ КБ «ПриватБанк» до позовної заяви додано паспорт споживчого кредиту, який містить умови договору про застосування процентної ставки при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту, в тому числі для картки «Універсальна», яку отримала ОСОБА_1 . Проте вказаний паспорт споживчого кредиту підписаний ОСОБА_1 27 серпня 2020 року та не містить відомостей про те, що він стосується саме договору б/н, укладеного між банком та ОСОБА_1 - 23 листопада 2009 року, отже не може бути підтвердженням правомірного нарахування прострочених відсотків у зазначеному в розрахунку розмірі та за вказаною відсотковою ставкою. Вимог про стягнення відсотків на підставі статті 625 АТ КБ «Приватбанк» не пред`являв. Таким чином, банком не доведено правомірність нарахування прострочених відсотків за кредитним договором, тому в задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити саме з вище вказаних правових підстав. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка не спростувала наявну заборгованість та не надала будь-яких доказів, які б стосувалися предмету доказування, оскільки судом першої інстанції ухвалено заочне рішення і відповідачка не мала змоги спростувати надані банком докази на підтвердження позовних вимог чи укладення договору в цілому. При цьому, відсутність позову про визнання договору недійсним не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно в обґрунтування рішення послався на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 3 липня 2019 року по справі №342/180/17. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як вбачається зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, дана постанова прийнята за результатами розгляду правовідносин аналогічних до тих, які виникли в даній справі, тому суд першої інстанції правильно врахував при вирішенні даної справи правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення в частині вирішення позову про стягнення відсотків за користування кредитом з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід змінити в частині обґрунтування правових підстав для відмови в позові. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за простроченими відсотками змінити, з підстав зазначених в мотивувальній частині цієї постанови. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Н.К. Височанська Судді: А.І. Владичан І.М. Литвинюк