Постанова 4851 № 440/6712/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2021 р.Справа № 440/6712/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Курило Л.В., Суддів: Бегунца А.О. , Мельнікової Л.В. , за участю секретаря судового засідання Машури Г.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2021, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 03.09.21 року по справі № 440/6712/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИВ: У червні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного ащдміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області ( далі - відповідач) , в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив: - визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-887-20У від 12 березня 2021 року. В обгрунтування позовних вимог зазначив, що він перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець. З 13 липня 2018 року позивач офіційно працевлаштований на постійну роботу в ТОВ «ПРОК-2005» ( ЄДРПОУ 33613379 ) на посаду ветеринарного лікаря. 03 березня 2021 року, через додаток «Дія» його повідомлено про відкриття виконавчого провадження ВП № 65666717 від 03.06.2021 року на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 березня 2021 року № Ф-887-20 на загальну суму 3300,00 грн. Оскільки він офіційно працевлаштований на постійну роботу, тому єдиний внесок за нього сплачує його роботодавець, що виключає обов`язок позивача зі сплати єдиного внеску ще і як фізичною особою-підприємцем. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Головне управління ДПС у Полтавській області (далі відповідач), не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просило скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначає, що відповідно до відомостей з ЄДР ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 03.06.2005 року перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Полтавській області, Лохвицька ДПІ (Лохвицький район) як платник податків із статусом «платник податків за основним місцем обліку» (стан «0») та з 26.05.2005 року зареєстрований платником єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (реєстраційний номер 16122166). Податкова адреса: АДРЕСА_1 . Основний вид діяльності; 70.22 «Консультування з питань комерційної діяльності керування». Відповідно до виписки з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, щодо позивача відсутні відомості про перебування його в процесі припинення підприємницької діяльності. Тому, Головне управління ДПС у Полтавській області, діючи відповідно до правових приписів Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI, забезпечуючи виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовуючи надані законодавством права, правомірно сформувало вимогу № Ф-887-20У від 12.03.2021 щодо погашення заборгованості по єдиному внеску в сумі 3300,00 грн. Особи, які провадять підприємницьку діяльність, є платниками єдиного внеску незалежно від того, чи є такі особи одночасно і найманими працівниками. Апелянт також просить врахувати правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 року по справі № 5826/11623/16, від 10.12.2019 року по справі № 826/25425/15. Від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 26 травня 2005 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку, як платник єдиного внеску в Лохвицькій ОДПІ, що підтверджується відповідними записами в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 18, 117). Згідно з довідкою ТОВ "ПРОК-2005" №1 від 11.03.2021 року ОСОБА_1 з 13 липня 2018 року працює в ТОВ "ПРОК-2005" та займає посаду ветеринарного лікаря (а.с. 22). Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 13.07.2018 року до12.03.2021 року працював на посаді ветеринарного лікаря ТОВ "ПРОК-5"(а.с.92-93). Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, позивач з 13.07. 2018 року працював в ТОВ "ПРОК-2005" та за нього сплачувались податки (а.с. 91). 12.03.2021 року Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформована вимога про сплату (боргу) недоїмки №Ф-887-20У за платежем з єдиного внеску на суму 26781,10 грн. (а.с. 15). З вимогою про сплату (боргу) недоїмки №Ф-887-20У від 12 березня 2021 року позивач не погодився та звернувся до суду з позовом. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у період з 13.07.2018 року по 12.03.2021 року був найманим працівником в ТОВ "ПРОК-2005 та обов`язок сплати за позивача єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за цей період покладений на його роботодавця. Оскільки позивач є застрахованою особою в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI, тому єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, повинен нараховувати та сплачувати його роботодавець, що виключає обов`язок позивача зі сплати у цей період єдиного внеску ще й як самозайнятою особою. Надаючи правову оцінку обставинам зазначеної справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. За визначенням, наведеним у п.п. 14.1.195 п. 14.1 статті 14 ПК України, "працівник" фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Таким чином, фізична особа може бути одночасно і в якості самозайнятої особи, і в якості найманого працівника. При цьому до самозайнятих осіб законодавцем віднесено осіб, котрі провадять незалежну професійну діяльність, та фізичних осіб-підприємців. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ст. 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Так, згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктами 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності). Особливості нарахування ЄСВ в залежності від категорії його платників закріплено у статті 7 Закону № 2464-VI. Так, відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; - для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від фактичного отримання доходу від такої діяльності. Тобто з метою забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, законодавцем встановлено, що фізична особа-підприємець зобов`язана самостійно визначити базу нарахування єдиного внеску, але розмір єдиного внеску при цьому не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Як правомірно враховано судом першої інстанції, для досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законом встановлено обов`язок сплати фізичними особами-підприємцями мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Оскільки відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи у трудових відносинах та провадженні нею підприємницької діяльності не було врегульовано Законом №2464-VI до 01 січня 2021 року, суд першої інстанції в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України правомірно керувався правовими висновками Верховного Суду, сформульованими у постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19, від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, від 27 лютого 2020 року у справі № 0440/5632/18 та від 01 квітня 2020 року у справі №140/2475/19. Так, Верховний Суд дійшов висновків, що самозайнята особа зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. Якщо особа є найманим працівником, то така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску самозайнятими особами та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби як самозайнятої особи не впливає на викладені висновки суду, оскільки взяття на облік самозайнятих осіб здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. З 01 січня 2021 року набрала чинності норма частини шостої статті 4 Закону №2464-VI, відповідно до якої особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Як убачається із матеріалів справи позивач у період з 13 липня 2018 року по 12 березня 2021 року був найманим працівником у ТОВ "ПРОК-2005, що підтверджується довідкою ТОВ "ПРОК-2005" №1 від 11.03.2021 року (а.с. 22), записами у трудовій книжці серії НОМЕР_2 (а.с.92-93), копією наказу № 9-к "Про прийняття на роботу" від 12.07.2018 року (а.с. 94), копією наказу № 22-к "Про звільнення" від 12.03.2021 року (а.с. 95). Таким чином позивач у розумінні Закону №2464-VI, є застрахованою особою і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, повинен нараховувати та сплачувати його роботодавець. Вказані обставини звільняють позивача від обов`язку зі сплати у цей період єдиного внеску ще й як самозайнятою особою. Тобто, обов`язок сплати за позивача у вказаний період єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відповідно до чинного законодавства, покладений на його роботодавця, а тому саме роботодавець повинен сплачувати за позивача єдиний внесок у розмірах, визначених законодавством. Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для донарахування позивачу ЄСВ, у зв`язку з чим вимога ГУ ДПС у Полтавській області №Ф-887-20У від 12 березня 2021 року про сплату боргу (недоїмки) підлягає скасуванню як протиправна, а позовні вимоги - задоволенню. Посилання представника відповідача на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 11.09.2018 року по справі № 5826/11623/16, від 10.12.2019 року по справі № 826/25425/15 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки обставини у даній справі є відмінними від тих, що склалися у справах, на які посилається скаржник, що переглядалися Верховним Судом. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2021 по справі № 440/6712/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Курило Судді А.О. Бегунц Л.В. Мельнікова Повний текст постанови складено 02.12.2021 року