Постанова 4857 № 140/7262/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/7262/22 пров. № А/857/6939/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року у справі №140/7262/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, суддя в 1-й інстанції Лозовський О. А., час ухвалення рішення 29.12.2022 року, місце ухвалення рішення м.Луцьк, дата складання повного тексту рішення не зазначено, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача- Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, в якому з урахування заяви про збільшення позовних вимог просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11231-55 У від 13 лютого 2020 року; зобов`язати відповідача виключити з інтегрованої картки платника податку ОСОБА_1 відомості щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, штрафних санкцій та пені у зв`язку із несвоєчасною його сплатою починаючи з 01 січня 2018 року. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 13 лютого 2020 року №Ф-11231-55У. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, доводи апеляційної скарги аналогічні викладеним у відзиві на позов. Зокрема, вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню, покликаючись на те, що позивач перебуває на обліку як платник єдиного внеску з 16 січня 2014 року. Зазначає, що розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць; за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, вважає, що Головне управлінням ДПС у Львівській області діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а оскаржувана вимога винесена з дотриманням норм чинного законодавства. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 31 липня 1996 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 29 липня 2020 року державним реєстратором проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням (запис №21980060002024616). 13 лютого 2020 року ГУ ДПС у Волинській області сформувало ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю вимогу №Ф-11231-55 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 29293,44 грн відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Згідно з відомостями з інтегрованої картки за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 стосовно ОСОБА_1 , нарахування єдиного внеску відбулося в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 02 травня 2018 року у розмірі 8448,00 грн єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік: 3200,00 грн (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2017 року) х 22 відсотки = 704,00 грн х 12 місяців). 19 квітня 2018 року у розмірі 2457,18 грн єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за І квартал 2018 року: 3723,00 грн (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2018 року) х 22 відсотки = 819,06 грн х 3 місяці). 19 липня 2018 року у розмірі 2457,18 грн єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за II квартал 2018 року: 3723,00 грн (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2018 року) х 22 відсотки = 819,06 грн х 3 місяці). 19 жовтня 2018 року у розмірі 2457,18 грн єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за III квартал 2018 року: 3723,00 грн (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2018 року) х 22 відсотки = 819,06 грн х 3 місяці). 21 січня 2019 року у розмірі 2457,18 грн єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за IV квартал 2018 року: 3723,00 грн (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2018 року) х 22 відсотки = 819,06 грн х 3 місяці). 19 квітня 2019 року у розмірі 2754,18 грн єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за І квартал 2019 року: 4173,00 грн (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2019 року) х 22 відсотки = 918,06 грн х 3 місяці). 19 липня 2019 року у розмірі 2754,18 грн єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за II квартал 2019 року: 4173,00 грн (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2019 року) х 22 відсотки = 918,06 грн х 3 місяці). 21 жовтня 2019 року у розмірі 2754,18 грн єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за III квартал 2019 року: 4173,00 грн (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2019 року) х 22 відсотки = 918,06 грн х 3 місяці). 20 січня 2020 року у розмірі 2754,18 грн єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ІІІ квартал 2019 року: 4173.00 грн (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2019 року) х 22 відсотки = 918,06 грн х 3 місяці). 13 лютого 2020 року ГУ ДПС у Волинській області сформувало вимогу № Ф-11231-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 29293,44 грн, яка була надіслана до органу державної виконавчої служби. Крім того, судом встановлено, що рішенням Волинського адміністративного суду від 28 липня 2020 року по справі №140/7229/20 (набрало законної сили 04 вересня 2020 року), було визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2019 року №Ф-11231-55 та від 10 березня 2020 року №Ф-11231-55У. Незгода позивача із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 13 лютого 2020 року № Ф-11231-55У стала підставою для його звернення із цим позовом у суд. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного соціального внеску та, відповідно, прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11231-55У від 13 лютого 2020 року, оскільки у період, за який відповідачем було нараховано позивачу спірну суму недоїмки зі сплати ЄСВ, роботодавець упродовж 2017 2020 років сплачував за ОСОБА_1 як за найманого працівника єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11231-55У від 13 лютого 2020 року щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є протиправною та підлягає скасуванню. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача вилучити відомості щодо нарахування сум єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, штрафних санкцій та пені, то у задоволенні такої відмовлено, оскільки визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) в судовому порядку має наслідком виключення відомостей з інтегрованої картки платника про нараховану суму єдиного внеску, а відтак зобов`язувати відповідача виключити такі відомості немає підстав. Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, законними та обґрунтованими, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Ст.14 ПК України містить визначення, зокрема: працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону (підпункті 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності; незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб (підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ від 08 липня 2010 року (далі - Закон №2464-VІ, в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Так, ч.1 ст.1 Закону №2464-VІ передбачає, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2); недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6); застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3); страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10). Згідно з п.1, п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Крім того, відповідно до приписів ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі (частина перша); обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина друга); платники єдиного внеску, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року (частина восьма). Ч.5 ст.8 Закону №2464-VІ передбачає, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Згідно з абз.1 п.1 та абз.1 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. З 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, відповідно до якого внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", зокрема, у частину першу статті 7, а саме: - у пункті 2 перше речення абзацу другого пункту слова "має право самостійно" замінено словом зобов`язаний. За приписами п.3 ч.1 ст.14 Закону №2464-VI на податкові органи покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону. Відповідно до ч.2 ст.25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі- Інструкція №449). Згідно з пп.6,8 п.3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Зі змісту п.4 розділу VI Інструкції №449 вбачається, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебував у статусі фізичної особи-підприємця, що не заперечується сторонами. Крім того, як встановлено судом першої інстанції, у періоді, охопленому предметом цього спору, позивач не займався підприємницькою діяльністю та не отримував від неї доходу, оскільки доказів на спростування цих обставин матеріали справи не містять. Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є, зокрема, особи, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Як вбачається з матеріалів справи, контролюючий орган, враховуючи наведені нормативні положення та фактичні обставини справи (перебування позивача на обліку як фізичної особи, яка займається підприємницькою діяльністю) дійшов висновку про необхідність нарахування позивачу ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску на місяць. Цей висновок став підставою для прийняття контролюючим органом оскарженої вимоги про сплату нарахованих ним сум ЄСВ. Разом з тим, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, відповідач не врахував, що позивач у період з 01 квітня 1997 року перебував у трудових відносинах на посаді водія у ТзОВ Нова Волинь Плюс, тому фактично з 1997 року жодної господарської діяльності як підприємець позивач не здійснював, оскільки перебував у трудових відносинах. Крім того, у період з 16 серпня 2012 року по даний час ОСОБА_1 безперервно працює у ПрАТ СП Терехем Луцьк (28 лютого 2018 року реорганізовано у ТОВ Теріхем Тервакоскі) на посаді слюсаря-ремонтника 6-го розряду, що підтверджується трудовою книжкою та виданими підприємством довідками. Протягом 2012-2020 років ТОВ Теріхем Тервакоскі здійснює нарахування позивачу заробітної плати та сплату єдиного внеску, в зв`язку з перебуванням у трудових відносинах, що також підтверджується довідкою форми ОК-5. Згідно з наказами по підприємству позивач працює на постійній основі як найманий працівник, з п`ятиденним робочим тижнем з 09.00 год. по 18.00 год. Розмір єдиного внеску сплачений підприємством є більшим мінімального страхового внеску. Матеріалами справи стверджується, що за цей період ТОВ Теріхем Тервакоскі сплачувало за позивача єдиний внесок, що підтверджується довідкою форми ОК-5 та ОК-7 «Індивідуальні відомості про застраховану особу», сформованої засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України 24 листопада 2022 року, з якої вбачається сплата страхових внесків за період з 1998-2022 роки (а.с.56-58). Згідно з абз.2 п.1 ст.4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є також роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством. При цьому зазначені роботодавці під час кожної виплати заробітної плати, на її суму нараховують єдиний внесок. Обов`язок таких роботодавців одночасно з видачею заробітної плати сплатити нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників. З матеріалів справи вбачається, що ТОВ Теріхем Тервакоскі у спірний період щомісяця нараховувала на суму заробітної плати єдиний соціальний внесок та сплачувала цю суму до бюджету, позивач був найманим працівником та застрахованою особою, а тому платником єдиного соціального внеску за неї був роботодавець/страхувальник ТОВ Теріхем Тервакоскі. Враховуючи ту обставину, що єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за спірний період за позивача як найманого працівника сплатив його роботодавець як страхувальник, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправне повторне нарахування контролюючим органом недоїмки по ЄСВ за цей самий період позивачу як самозайнятій особі. Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду щодо тлумачення та застосування норм Закону №2464-VІ, відповідно до яких одночасна сплата єдиного соціального внеску безпосередньо особою (як такою, що провадить незалежну професійну діяльність) та її роботодавцем як страхувальником спричинить подвійну сплату цього внеску, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та враховуючи встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного соціального внеску та, відповідно, прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11231-55У від 13 лютого 2020 року, оскільки у період, за який відповідачем було нараховано позивачу спірну суму недоїмки зі сплати ЄСВ, роботодавець упродовж 2017 2020 років сплачував за ОСОБА_1 як за найманого працівника єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11231-55У від 13 лютого 2020 року щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є протиправною та підлягає скасуванню. Крім того, колегія суддів зазначає, що, оскільки рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року у справі №140/7262/22 в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується в апеляційному порядку, та в процесі апеляційного провадження не було виявлено порушень, допущених судом першої інстанції, які б призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в цій частині. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Крім того, за подання апеляційної скарги з Головного управління ДПС у Волинській області (43010, м.Луцьк, Київський майдан,4, код ЄДРПОУ 44106679) в користь держави «Отримувач - ГУК Львiв/Галицький р-н/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) 38008294; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача UA338999980313161206081013952; код класифікації доходів бюджету 22030101; найменування коду класифікації доходів бюджету: судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050); призначення платежу *;101; код платника; судовий збір; № справи; Восьмий апеляційний адміністративний суд» необхідно стягнути 1488 (одна тисяча чотириста вісімдесят вісім) гривень 60 копійок судового збору. Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року у справі №140/7262/22 - без змін. Стягнути з Головного управління ДПС у Волинській області (43010, м.Луцьк, Київський майдан,4, код ЄДРПОУ 44106679) в користь держави «Отримувач - ГУК Львiв/Галицький р-н/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) 38008294; банк отримувача - Казначейство України (ел.адм.подат.); рахунок отримувача UA338999980313161206081013952; код класифікації доходів бюджету 22030101; найменування коду класифікації доходів бюджету: судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050); призначення платежу *;101; код платника; судовий збір; № справи; Восьмий апеляційний адміністративний суд» 1488 (одна тисяча чотириста вісімдесят вісім) гривень 60 копійок судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. А. Пліш Повне судове рішення складено 16 серпня 2023 року.