Постанова Київський апеляційний суд № 755/14948/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 листопада 2021 року м. Київ справа №755/14948/19 провадження № 22-ц/824/14446/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А., суддів - Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. за участю секретаря судового засідання - Беби В.А. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 третя особа - Орган опіки та піклування Броварської міської ради Київської області розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 рокута додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 липня 2021 року у складі судді Гончарука В.П. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Броварської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що у відповідача та позивача в позашлюбних стосунках народилися дві доньки: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до висновку органу опіки та піклування Броварської міської ради Київської області від 25 березня 2014 року, визнано за доцільне визначити місце проживання обох дітей з матір`ю. Зауважувала, що батько дітей ОСОБА_2 будь-якої участі у забезпечені та вихованні дітей не приймає, не цікавиться їхнім життям та не займається вихованням своїх доньок, має заборгованість зі сплати аліментів, що стягуються на підставі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2014 року. Вказувала, що під час розгляду справи щодо стягнення аліментів оспорював своє батьківство стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Доньки проживають разом з позивачем по справі, яка повністю займається їх вихованням, утриманням та розвитком. На підставі викладеного, просила позовні вимоги задовольнити. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 липня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 18 000 грн. Ухвалою Дніпровського районного суду від 26 липня 2021 року внесено виправлення в рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року шляхом викладення третього абзацу шостого аркуша мотивувальної частини тексту рішення в наступній редакції: «Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених вимог позивача щодо позбавлення відповідача батьківських прав». Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням, 04 вересня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувані рішення та додаткове рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що відповідач, не зважаючи на ухвалене судом рішення про стягнення аліментів, коштів на утримання дітей не сплачував, будь-яким іншим чином їх не утримував, жодних реальних кроків щодо виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до своїх дітей не вчиняв, дітьми не цікавився, всіляко перешкоджав їх нормальному життю. Вказувала, що після припинення стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , неодноразово виникали судові спори з приводу повернення коштів. Зауважувала, що за період спільного проживання з відповідачем ОСОБА_2 поводив себе досить жорстоко по відношенню до ОСОБА_1 та дітей, застосовував фізичну силу та часто карав дітей. Також уважає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, протоколи бесіди та висновок дослідження психоемоційного стану дітей, не надав їм жодної оцінки та не навів мотивів їх відхилення. Залишив поза увагою ту обставину, що відповідач декілька років після народження дітей взагалі заперечував факт свого батьківства відносно дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Уважає, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони позивача в частині заслуховування думки малолітньої ОСОБА_4 , не надав належної оцінки думці ОСОБА_3 та не відобразив цю думку в рішенні у повному обсязі. На думку апелянта, в ході розгляду справи достеменно встановлено, що емоційний зв`язок між біологічним батьком та дітьми фактично відсутній, відповідач не виявляв та не виявляє до своїх доньок справжньої батьківської любові та піклування. 15 листопада 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 , в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. 19 листопада 2021 року апеляційним судом отримано письмові пояснення міського голови Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Сапожка Ігоря, в яких останній зазначає, що підтримує апеляційну скаргу ОСОБА_1 та просить розглядати дану справу за відсутності представника органу опіки та піклування Броварської міської ради Броварського району Київської області. 29 листопада 2021 року до Київського апеляційного суду надійшли пояснення до апеляційної скарги, в яких позивач зазначає, що для дітей ОСОБА_2 став повністю чужою людиною, яку вони сприймають з острахом та неприязню. Уважає, що відповідач втратив свій шанс хоча б якось налагодити свої стосунки з дітьми, коли це ще було можливо зробити. 30 листопада 2021 року на електронну адресу апеляційного суду надійшли клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що у ОСОБА_2 піднялась температура. Разом з тим, у зв`язку з відсутністю доказів на підтвердження поганого самопочуття відповідача та присутності у судовому засіданні його адвоката, колегією суддів вирішено здійснювати судовий розгляд за відсутності відповідача. Позивач та її представник у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених у скарзі. Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив оскаржуване рішення залишити без змін. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності відповідача. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції врахував те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а відповідач виявляє бажання спілкуватися з доньками, що свідчить про його небайдужість до своїх дітей та виходив з недоведеності позивачем виключних підстав, з якими закон пов`язує можливість позбавлення особи батьківських прав. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом установлено, що у позивача та відповідача народилися дві доньки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Доньки проживають разом з позивачем по справі ОСОБА_1 . Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2014 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання доньок ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку відповідача. Згідно довідки розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, у відповідача ОСОБА_2 існує заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 168 453,48 грн станом на 01 жовтня 2019 року. Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 липня 2019 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 183-1 КУпАП, а саме за те, що у відповідача ОСОБА_2 виникла заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 навчаються в БЗОШ І-ІІІ ст. №9 та відповідно до характеристик, наданих директором школи, вихованням та утриманням дітей займається позивач по справі ОСОБА_1 , яка також бере активну участь у шкільному та особистому житті дітей. Батько ОСОБА_2 за час навчання дітей школу не відвідував, навчанням та вихованням дітей не цікавиться. З відповідачем ОСОБА_2 була проведена профілактична бесіда спеціалістами служби у справах дітей та сімї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації щодо виконання своїх батьківських обов`язків, що підтверджується листом від 30 серпня 2019 року. Зі сторони позивача ОСОБА_1 не здійснювалося будь-яких дій, спрямованих на вчинення перешкод у спілкуванні відповідача ОСОБА_2 зі своїми доньками, що також підтверджується листом Служби у справах дітей Броварської ради Київської області. Як убачається з Висновку Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області від 17 грудня 2019 року, визнано за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до його доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Матеріалами справи також установлено, що в провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та участі в її вихованні. Також місцевим судом було заслухано думку неповнолітньої ОСОБА_3 . ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що фактично відповідач останні два роки не спілкується зі своїми доньками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а до цього зустрічався з ними приблизно з періодичністю 2 рази на рік, дані зустрічі були не тривалими, відповідач не цікавиться їх особистим життям, спілкування по телефону також носить періодичний характер. Зазначила, що бажає, щоб ОСОБА_2 позбавили батьківських прав. Також неповнолітній ОСОБА_3 відомо, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існують суперечки майнового характеру. Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. За змістом частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58). У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад. Згідно зі статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2019 року у справі №739/1957/17-ц. У Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007 року зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Відповідно до статей 150, 155 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи. Як зазначалось вище, у Висновку Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області від 17 грудня 2019 року, визнано за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до його доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Частинами 4 та 5 статті 19 Сімейного кодексу України визначено, що при розгляді судом спорів, зокрема щодо позбавлення та поновлення батьківських прав, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Водночас у частині 6 цієї статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Отже висновок та рішення органу опіки та піклування, є дорадчими та не тягнуть за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків у батьків щодо батьківських прав та визначення способів участі у вихованні дитини оскільки такий не порушує прав та обов`язків жодного з батьків. При цьому правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті прийняття рішення судом, в ході якого і відбувається оцінка всіх доказів в сукупності, в тому числі і висновку та рішення органу опіки та піклування, який не має наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про позбавлення батьківських прав. Враховуючи викладені обставини, зважаючи на пояснення сторін, думку дитини та покази свідків, колегія вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що відповідач ОСОБА_2 та його доньки проживають окремо, в різних сім`ях, можливості щодо участі відповідача у вихованні дітей є обмеженими, правильно не врахував висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача з огляду на його бажання спілкуватися з дітьми. Про існування бажання спілкуватися з доньками додатково свідчить поданий ОСОБА_2 позов до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та участі в її вихованні. Таким чином, колегія вважає, що суд першої інстанції, врахувавши бажання відповідача відновити спілкування з дітьми та приймати участь у їх вихованні, співставляючи інтереси окремої особи, в право якої здійснюється втручання, враховуючи суспільні інтереси та інтереси дітей, дійшов вірного висновку, що не позбавлення батьківських прав відповідача буде кращим заходом для дітей, оскільки позбавлення батьківських прав не вплине ні на обставини щодо виховання і розвитку дітей, не створить додаткових умов щодо їх безпечного виховання, захисту їх здоров`я та не сприятиме захисту їх прав взагалі, а невжиття такої процедури створює умови для дитини і батька для належного спілкування і розвитку дитини, особливо в тій ситуації, коли батько виявив таке бажання, що створить умови для додаткових гарантій для дитини. Аргументи позивача, що відповідач має заборгованість по аліментам не мають вирішального значення при встановленні підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та оцінюється у сукупності з іншими доказами. Несплата одним з батьків аліментів на утримання дитини та наявність заборгованості зі сплати аліментів тягне за собою відповідальність цієї особи, встановлену законом, та є підставою для стягнення такої заборгованості, а також штрафних санкцій у судовому порядку. Доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам, викладеним в позовній заяві, зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав до його скасування колегія суддів не вбачає. Щодо оскарження додаткового рішення колегія суддів виходить з наступного. Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з позивача на користь відповідача 18 000 грн витрат на правову допомогу, суд виходив з того, що відповідно до додаткової угоди №1 до завдання (доручення) №3 від 18 березня 2020 року АБ «Адвокат Бордаченко та партнери» та ОСОБА_2 дійшли згоди, що гонорар за надання правової допомоги в суді першої інстанції складає 18 000 грн, враховуючи складність справи та обсяг правничої допомоги. Фактична сплата відповідачем коштів за надану правничу допомогу підтверджується рахунком АБ «Адвокат Бордаченко та партнери» №105 від 02 жовтня 2020 року, банківською квитанцією №0.0.2174525055.1 від 24 червня 2021 року про сплату відповідачем 8 000 грн та рахунком АБ «Адвокат Бордаченко та партнери» №145 від 16 квітня 2021 року, банківською квитанцією №0.0.2174731946.1 від 24 червня 2021 року про сплату відповідачем 10 000 грн. Також стороною відповідача надано суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом при наданні правничої допомоги відповідачу у даній справі, з якого вбачається надання відповідачу правничої допомоги адвокатом у даній справі за період з 18 березня 2020 року по 24 червня 2021 року у кількості 72,25 робочих годин часу, та Акт №3/1 від 25 червня 2021 року. Оскаржуючи додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 липня 2021 року, позивач не наводить жодних підстав для скасування цього рішення, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції сторона позивача не заперечує розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв`язку з розглядом справи. Отже, судом першої інстанції враховано дійсність витрат на правничу допомогу адвоката, їх необхідність, розумність їх розміру, складність справи, затрачений адвокатом час та обсяг наданих ним. Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення та додаткове суду першої інстанцій - без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 рокута додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 липня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено «30» листопада 2021 року. Головуючий В.А. Кравець Судді Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна