Постанова 4804 № 263/401/20

22-ц/804/919/21 263/401/20 Єдиний унікальний номер 263/401/20 Номер провадження 22-ц/804/919/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2021 року м. Маріуполь Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів Биліни Т.І., Лопатіної М.Ю., секретар судового засідання Сидельнікова А.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 , представник відповідача - ОСОБА_4 , третя особа - Орган опіки та піклування Центральної районної адміністрації Маріупольської міської ради, розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Музики О.М., за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Центральної районної адміністрації Маріупольської міської ради, про позбавлення батьківських прав та відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 , як законний представник неповнолітньої - ОСОБА_2 , звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила позбавити батьківських прав ОСОБА_3 стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , стягнути на користь ОСОБА_2 50 000 грн. у відшкодування моральної шкоди та витрати зі сплати судового збору. Вимоги позову мотивовані тим, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , під час якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_5. Відповідач з 2014 року не займається вихованням доньки, не цікавиться її життям, має заборгованість за аліментами на утримання дитини. У 2019 році відповідач звертався до суду з позовом про оспорення батьківства стосовно доньки, що на думку позивача є метою ухилення від виконання батьківських обов`язків. Після проведення судової генетичної експертизи, якою підтверджений факт його батьківства, ОСОБА_3 залишив позов без розгляду. У зв`язку з такими обставинами їх дитина нервувала, переживала, відчувала почуття образи і розчарування, отримала психіатричне захворювання, внаслідок чого вона поставлена на облік у психіатричну лікарню, де неодноразово змушена була проходити лікування. Посилаючись на указані обставини, положення ст. 164 СК України, ст. ст. 23, 1167 ЦК України, позивач просила позовні вимоги задовольнити. Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті вимог - задовольнити позов. Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд не надав належної оцінки обставинам справи, доказам, наданим позивачем, в тому числі поясненням самої дитини і свідків з боку позивача. Разом з тим, надані докази свідчать про обґрунтованість позовних вимог, більш того, сама дитина також бажає позбавити відповідача батьківських прав, про що особисто пояснила суду першої інстанції. В скарзі позивач в якості аргументації необ`єктивності висновків суду посилається на обставини, які слугували підставою позову. Вказує, що суд не врахував тривалу негативну поведінку відповідача, яка привела до такого ставлення дочки до нього як батька. Позивач вважає, що свідки з боку відповідача не дали правдивих пояснень. Позивач має таку думку тому, що відповідач не звертався до Органу опіки та піклування для вирішення спірних питань, пов`язаних з участю у вихованні і спілкуванні з дитиною, а звертався до суду з позовом про оспорювання батьківства, що і призвело до образи доньки, яка не бажає вважати його батьком. Тому до пояснень свідків відповідача необхідно ставитися критично, але суд не дав оцінку таким обставинам. Відповідач ОСОБА_3 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційну скаргу вважає безпідставною, а рішення суду від 05 лютого 2021 року законним та справедливим, просить залишити його без змін. Звертає увагу, що обставини, викладені в позові заяві, не знайшли підтвердження в судовому розгляді. Не встановлено винної поведінки відповідача по ухиленню від виконання батьківських обов`язків щодо утримання дитини. Заборгованість по аліментам виникла внаслідок затримання виплат заробітної плати, а не з вини боржника, розмір заборгованості фактично також є меншим, ніж зазначено державним виконавцем, і це об`єктивно підтверджено довідками з підприємств. Стосовно пасивної поведінки батька в участі по вихованню дитини, то відповідач послався на тривалий конфлікт з позивачем, який виник після розірвання шлюбу. В свою чергу, відповідач має бажання приймати участь в житті доньки, допомагати матеріально. Відповідач також зазначив, що висновки суду є вірними не тільки в частині відмови в позовних вимогах про позбавлення батьківських прав, а також при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач не довела наявності таких підстав. З приводу того, що судом нібито не врахований висновок Органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо доньки, то відповідач вказує, що представник третьої особи не брав участь в судових засіданнях, не володів об`єктивно усіма обставинами справи, а висновок базується лише на позиції матері дитини. Крім того, вважає, що по суті позовні вимоги ОСОБА_1 не направлені на захист порушених прав дитини, оскільки такого порушення не відбувається. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Представник третьої особи Орган опіки та піклування Центральної районної адміністрації Маріупольської міської ради Бартош Н. до суду не явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі. Враховуючи положення ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку в судове засідання третьої особи, належним чином повідомленої про час та місце розгляду справи, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , яка підтримала апеляційну скаргу, заперечення відповідача ОСОБА_3 та його представника - адвоката Звонарьова В.В., які просили відхилити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного. Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей). У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, батьками неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сторони по справі - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а. п. 6). Довідкою Центрального відділу ДВС м. Маріуполя від 24 вересня 2019 року визначена заборгованість ОСОБА_3 за аліментами на ОСОБА_2 в розмірі 28 625 грн. 18 коп. (а. п. 8). Відповідачем надані суду квитанції про перерахування різних сум коштів на ім`я ОСОБА_1 (а. п. 84, 85), а також довідки з місць роботи ОСОБА_3 про відрахування з його заробітної плати починаючи з 01 липня 2015 року коштів на сплату аліментів як на Владу, так і інших доньок (а. п. 86 - 92). Згідно з ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 25 вересня 2019 року позов ОСОБА_3 про оспорювання батьківства залишений без розгляду (а. п. 10). Відповідно до довідки КЗ «Обласна клінічна психіатрична лікарня Запорізької обласної ради» від 04 грудня 2019 року ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні з 27 листопада 2019 року по 03 грудня 2019 року (а. п. 11). Згідно з висновком Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 08 липня 2020 року № 011-01.23-96, Орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. п. 52, 53). Як вбачається з листа Центрального ВП ГУНП в Донецькій області від 07 липня 2020 року, перевіркою встановлено, що за даними інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» за період з 2013 року до Центрального ВП ГУНП в Донецькій області надійшли звернення ОСОБА_1 за фактами побиття, вчиненими ОСОБА_3 відносно неї та їхніх дітей: 29 травня 2013 року (матеріали списані), 21, 24 вересня 2013 року відомості внесені до ЄРДР за № 12013050770003356 за ч. 1 ст. 125 КК України (а. п. 61, 62). Судом досліджена медична картка амбулаторного хворого ОСОБА_2 № 31 на 20 аркушах, в якій наявні записи від 28 вересня 2016 року про побутове полімедикоментозне отруєння невідомими ліками середнього ступеня тяжкості; від 27 листопада 2019 року із порушенням емоційно-волевої регуляції за істероїдно-демонстративним типом, порушення внаслідок сімейних відносин. Крім того, судом перевірені інші докази по справі - допитані свідки як з боку позивача: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , так і за клопотанням відповідача: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .. Судом також була досліджена думка неповнолітньої ОСОБА_2 , яка пояснювала, що бажає позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо неї, оскільки він змусив її здати тест ДНК, що викликало у неї сумнів про любов батька до неї та заподіяло їй моральну шкоду. В дитинстві батько ображував її та матір, на даний час він не спілкується з нею, і вона не бажає підтримувати з ним контакт, звертатися за допомогою. Суд першої інстанції перевірив надані докази, проаналізував встановлені обставини, і прийшов до висновку, що у своїй сукупності вони вказують на відсутність підстав для задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 та відповідно, відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди. Не погодитися із таким висновком суду неможливо. Приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Для застосування такої підстави для позбавлення батьківських прав як ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, яка передбачена пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, необхідним є встановлення винної поведінки матері (батька), свідомого нехтування нею (ним) своїми обов`язками. Водночас, існування вказаних обставин позивачем належними та допустимими доказами не доведено, зокрема, позивачем не представлено будь-яких належних та достатніх доказів, які б указували на те, що до відповідача раніше застосовувалися попередження про необхідність змінити ставлення до виховання доньки та він цих обов`язків не виконав, а також, що позивач узагалі зверталася до відповідних органів з цього приводу. Як вбачається зі змісту позовної заяви і пояснень позивача, підставою позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав є тривалий конфлікт з колишньою дружиною та дітьми, який вини після розірвання шлюбу, і відсутність контакту між батьком і донькою, що потягнула за собою негативні стосунки. Але, як правильно зазначено судом першої інстанції, обставин, передбачених законом, для задоволення таких вимог, позивачем не наведено, доказів їх існування суду не надано. Суд першої інстанції у відповідності до положень статті 89 ЦПК України оцінив висновок Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 08 липня 2020 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_2 у сукупності із усіма іншими доказами і в розрізі встановлених в суді обставин. Тому об`єктивно і обґрунтовано не прийняв такий висновок в якості єдиної підстави для вирішення спору, врахувавши, що він ґрунтується виключно на тому, що у ОСОБА_3 наявна заборгованість за аліментами на ОСОБА_2 , і на позиції позивача щодо батьківських прав батька дитини. При цьому органом опіки ніяк не перевірена позиція самого батька - відповідача по справі. Крім того, Центральним районним центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Маріупольської міської ради не представлено суду відомостей про здійснення соціального супроводу неповнолітньої ОСОБА_2 . Тому суд на підставі закону обґрунтовано не погодився з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ст. 19 СК України). Доводи апеляційної скарги про те, що суд незаконно не врахував висновок органу опіки та піклування при вирішенні спору, не спростовують висновків суду, зводяться до незгоди із судовим рішенням, інших обставин, які б вплинули на думку колегії суддів щодо правильності рішення суду, позивачем не наведено. Також суд саме у відповідності до положень статті 89 ЦПК України дав оцінку усім доказам по справі, в тому числі показам свідків - достатньо і обґрунтовано мотивував, чому не прийняв жодні з них як однозначні і беззаперечні, і чому не використав їх як підставу для вирішення позову. Судом також надано оцінку позиції неповнолітньої Влади ОСОБА_1 . Так, судом враховано положення ст. 171 СК України, згідно з якою дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. З урахуванням норм закону і обставин справи, позивачем ані в апеляційній скарзі, ані в судовому розгляді справи в апеляційній інстанції не спростовано висновок суду першої інстанції щодо неможливості задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав відповідача тільки на підставі бажання дитини, яке обумовлено негативним емоційним ставленням, конфліктом із батьком. Так, судом зазначено, і з цим також неможливо не погодитися, що відносини доньки та батька без створення штучних перешкод є необхідними, оскільки відсутність виховання та спілкування з боку батька не відповідає інтересам дитини та не сприяє гармонійному розвитку особистості дитини. Об`єктивно врахувавши положення статті 9 Конвенції про права дитини, статті 164 СК України, виходячи із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання неповнолітньої дитини, суд дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог у вказаній частині та відсутність підстав для їх задоволення. Відповідно, судом правомірно відмовлено у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом не надано об`єктивної оцінки обставинам справи, не є слушними, спростовуються змістом оскарженого рішення - обставини, на які він посилається у скарзі, були предметом перевірки суду, їм надана відповідна мотивована правова оцінка. Твердження позивача в апеляційній скарзі зводяться до незгоди із висновками суду щодо оцінки доказів, однак обставин, встановлених судом, не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскарженого рішення, і на висновки суду не впливають, тому в їх задоволенні належить відмовити. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У контексті вказаної практики апеляційний суд вважає наведене судом першої інстанції обґрунтування оскарженого рішення достатнім. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст судового рішення складений 13 квітня 2021 року. Головуючий суддя Є.Є. Мальцева Судді: Т.І. Биліна М.Ю. Лопатіна