Постанова 4824 № 756/9773/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 вересня 2023 року м. Київ Справа № 756/9773/20 Провадження: № 22-ц/824/10259/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Нежури В. А., Соколової В. В., секретар Сакалош Б. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Андрейчука Т. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Оболонського районну в м. Києві, про позбавлення батьківських прав, в с т а н о в и в: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила сина ОСОБА_3 . Батьком дитини є ОСОБА_2 . З листопада 2019 року ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні сина, його утриманні, станом здоров`я дитини не цікавиться, що свідчить про те, що він систематично ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Внаслідок самоусунення відповідача від надання утримання, вона, позивачка, та дитина перебувають у скрутному матеріальному становищі. Окрім цього, відповідач жорстоко поводився як з нею, так із сином, неодноразово створюючи небезпеку для життя і здоров`я дитини. Так, 02 листопада 2019 року ОСОБА_2 приїхав зі своїм батьком ОСОБА_4 до квартири АДРЕСА_1 , в якій мешкає вона, ОСОБА_1 , разом з сином. ОСОБА_4 увірвався у спальню з ножем, побив її на очах відповідача та малолітнього ОСОБА_3 . Проте ОСОБА_2 не втрутився у ситуацію, не захистив позивачку та не викликав поліцію. Після цього інциденту малолітній ОСОБА_3 перебував у шоковому стані, постійно плакав та трусився від страху. Вказувала, що дитина боїться відповідача, уникає будь-яких розмов про батька, не хоче з ним зустрічатись. Також малолітній ОСОБА_3 боїться відвідувати дитячий садок, не хоче залишатись без присутності матері, у зв`язку з чим вона не може працювати та отримувати дохід. Зауважувала, що ОСОБА_2 не надає згоду на виїзд малолітнього ОСОБА_3 за кордон, незважаючи на те, що це потрібно для лікування дитини, що вказує на невиконання ним своїх батьківських обов`язків. За викладених обставин, просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3 . Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що ОСОБА_2 з 03.11.2019 року не спілкується з дитиною та не піклується про неї. При цьому в судовому засіданні у суді першої інстанції він не висловив своєї думки щодо бажання або небажання спілкуватися із сином, а також щодо особистого ставлення до дитини. Посилалася на те, що відповідач у присутності свідків фактично відмовився від сина, зазначивши, що не бажає з ним спілкуватися, і в подальшому таких обставин не спростував. Також вказувала, що суд першої інстанції не надав належної оцінки факту відкриття кримінального провадження, яке, на її думку, підтверджує злісне ухилення ОСОБА_2 від утримання сина. Вважала неналежними докази, надані відповідачем на підтвердження передачі коштів на утримання дитини, оскільки вона таких коштів від ОСОБА_2 не отримувала. Крім того, зазначала, що визначена відповідачем допомога у розмірі 3 000 грн, сплачена за період 11 місяців, є недостатньою для належного утримання дитини. Ухвалами Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року та від 15 грудня 2021 року відкрито апеляційне провадження, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Сушко В. С. в інтересах ОСОБА_2 просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що відповідач не має бажання особисто зустрічатися з позивачкою та її родичами, у зв`язку із чим скористався правом на правову допомогу, а його права та інтереси в судовому засіданні представляв адвокат. Саме з цих причин, за твердженням представника, ОСОБА_2 особисто не висловив свою позицію під час розгляду справи. Зазначав, що ОСОБА_1 чинить ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні із сином та участі в його вихованні, у зв`язку із чим відповідач звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_3 , а також визначення розміру аліментів на дитину та порядку їх сплати. Вважав, що відсутні докази, які підтверджують небажання відповідача брати участь у вихованні сина. Доводи апеляційної скарги та надані скаржницею докази, зокрема, показання свідків, на думку представника відповідача, є необґрунтованими, не відповідають дійсним обставинам справи та не спростовують бажання ОСОБА_2 брати участь у вихованні свого сина. Постановою Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 10 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Адвокат Литвиненко Д. О. в інтересах ОСОБА_2 заперечив проти апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 . Батьком дитини є відповідач у справі ОСОБА_2 (а. с. 9). Після розірвання шлюбу між батьками малолітній ОСОБА_3 залишився мешкати з матір`ю. 29 грудня 2020 року Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація склала висновок №10-11875 про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 14-15, т. 2). 10 серпня 2021 року Оболонською районною в м. Києві державною адміністрацією надано висновок про доцільність визначення способу участі батька ОСОБА_2 у вихованні свого малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 04 жовтня 2021 року рішенням Оболонського районного суду міста Києва у справі 756/11185/20 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та її матері, визначення способу участі батька у вихованні дитини, визначення розміру аліментів, врахування понесених витрат на лікування дитини та оплату житлово-комунальних послуг, задоволено частково. Визначено способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та додаткових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 6 500 грн, щомісячно, починаючи з 14.01.2021 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання до досягнення дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шести років у розмірі 1 000 грн, щомісячно, починаючи з 14.01.2021 року і до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відмовляючи в задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції врахував бажання відповідача відновити повноцінне спілкування з сином та виходив з того, що позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого позивачка не довела. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Так, статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19). Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Ураховуючи вимоги статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача. Розглядаючи справу щодо позбавлення батьківських прав та розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки батьків, суд першої інстанції при вирішенні спору вірно надав першочергове значення саме найкращим інтересам дітей. Суд першої інстанції правильно виходив з того, що наявність спору між батьками дитини щодо зустрічей батька з дитиною підтверджує зацікавленість відповідача у житті дитини. Суд вірно взяв до уваги висновок № 10-11875 Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 29.12.2020 року про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки у вказаному висновку не було наведено обставин, які б могли бути підставою для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 особисто не висловив в судовому засіданні думку стосовно бажання чи небажання спілкуватися із сином, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки бути присутнім та приймати участь у судовому засіданні є правом сторони, а не її обов`язком, при цьому, інтереси відповідача представляв уповноважений ним адвокат, який має відповідні повноваження та сформував заперечення, висловлені відповідачем у даній справі. Щодо посилань скаржника на факти вчинення відповідачем насильства відносно дитини, колегія суддів зазначає, що такі обставини не підтверджені належними доказами. Позивачкою додано до позовної заяви копії матеріалів кримінального провадження № 12019100000001210 від 04 листопада 2019 року, копію консультативного висновку лікаря невропатолога, копію медичної довідки, копію довідки лікаря № 25, які на її думку, свідчать про вчинення відповідачем насильства. Колегія суддів відмічає, що у відповідності до заяви ОСОБА_1 , в межах кримінального провадження № 12019100000001210, правопорушення було вчинено її свекром ОСОБА_4 . При цьому, обставини щодо вчинення батьком відповідача, ОСОБА_4 , кримінального правопорушення, у випадку їх доведеності, не стосуються відносин ОСОБА_2 з сином, не можуть вказувати на жорстоке поводження з дитиною, оскільки ОСОБА_2 не є суб`єктом такого правопорушення. Посилання апелянта на копії матеріалів кримінального провадження №12020100050002159 від 25 березня 2020 року за ст. 164 КК України щодо ухилення ОСОБА_2 від сплати аліментів також не заслуговують на увагу, оскільки несплата аліментів не є достатньою підставою для позбавлення батьківських прав. Окрім того, наявність кримінального провадження не є достеменним доказом на підтвердження обставин, на які посилається позивачка, з огляду на конституційний принцип презумпції невинуватості. Колегія суддів зазначає, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 2 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 9 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 2 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17. З огляду на наведене, відсутні достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно його дитини, як гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві. Доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т. О. Невідома Судді В. А. Нежура В. В. Соколова