Ухвала КАС ВС № 300/1490/20

УХВАЛА 24 листопада 2021 року Київ справа №300/1490/20 адміністративне провадження № К/9901/25714/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді Блажівської Н.Є., суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., за участі: секретаря судових засідань: Жураковської Б.М., представника Позивача: Суткевича О.О., представника Відповідача: Гавадзина М.В., розглянувши у режимі відеоконференції заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Санвіта Груп» про відшкодування судових витрат у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санвіта Груп» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (правонаступник Головне управління ДПС в Івано-Франківській області на правах відокремленого підрозділу ДПС України) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Санвіта Груп» (надалі також - Позивач, ТОВ «Санвіта Груп») звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (правонаступник Головне управління ДПС в Івано-Франківській області на правах відокремленого підрозділу ДПС України; надалі також - Відповідач, скаржник) від 23 березня 2020 року №0002200507 та №0002180507. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 4 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 4 березня 2021 року скасовано та прийнято нове судове рішення, яким позов задоволено. Постановою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (правонаступник Головне управління ДПС в Івано-Франківській області на правах відокремленого підрозділу ДПС України) залишено без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року - без змін. 4 жовтня 2021 року до Верховного Суду надійшла заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Санвіта Груп» адвоката Суткевича О.О. про відшкодування судових витрат. Заява вмотивована тим, що при розгляді справи у суді касаційної інстанції Позивачем понесено судові витрати на правничу допомогу. Заявник вказує на те, що у прохальній частині відзиву на касаційну скаргу зазначалось про стягнення з Відповідача понесених витрат на правову допомогу, тому, посилаючись на частину сьому статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, заявник подає докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції. До поданої заяви представником Позивача додано копії: договору про надання правової (правничої) допомоги від 24 лютого 2020 року №24-02/2020; рахунку від 2 серпня 2021 року; платіжного доручення від 3 серпня 2021 року; докази направлення заяви іншій стороні. Заслухавши доводи представників сторін у судовому засіданні та дослідивши зміст заяви представника Позивача про відшкодування судових витрат, при вирішенні питання відшкодування стороні Позивача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі колегія суддів касаційного суду звертає увагу на положення Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності з 15 грудня 2017 року, яким Кодекс адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) викладено в новій редакції. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з частинами першою та другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За змістом частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Процесуальними ж наслідками подання заяви або доказів понесених витрат на правничу допомогу поза межами визначених частиною сьомою статті 139 КАС України строків є залишення поданої заяви без розгляду (частина сьома статті 139 КАС України). Аналогічні положення викладено у частині восьмій статті 129 Господарського процесуального кодексу України та у частині восьмій статті 141 Цивільного процесуального кодексу України. Отже, подання доказів щодо понесених судових витрат на професійну правничу допомогу обмежено певним строком, закінчення якого визначено проведенням судових дебатів у справі. Водночас, передбачено й альтернативу цьому присічному строку - подання доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Проте, подання доказів у такий альтернативний спосіб законодавцем пов`язано з умовою здійснення відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів у справі. Викладене знайшло відображення у частині третій статті 143 КАС України, згідно з якою якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 344 КАС України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням положень статті 341 цього Кодексу. Частиною восьмою статті 262 КАС України передбачено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Таким чином, як на стадії розгляду справи у суді касаційної інстанції, так і при розгляді справ в порядку спрощеного провадження у судах нижчих інстанцій, судові дебати, як стадія судового розгляду, не передбачені. Отже, відповідно до буквального тлумачення змісту наведених норм ключовим для прийняття до розгляду заяви про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу на стадії касаційного розгляду (а також при розгляді справи у порядку спрощеного провадження) є вирішення питання порядку подання доказів щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи у межах судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, тобто без проведення судових дебатів. Верховний Суд вже неодноразово вирішував заяви про відшкодування судових витрат на професійну правову допомогу, які були подані в порядку статей 134, 252 КАС України. Велика Палата Верховного Суду ухвалюючи додаткове рішення щодо розподілу судових витрат за правилами ЦПК України у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, виходячи з положень частини восьмої статті 141 ЦПК України (зміст якої кореспондує положенням частини сьомої статті 139 КАС України) зазначила про те, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Питання щодо звернення із заявою про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу розглядалось також і колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 16 квітня 2019 року у справі №817/1889/17, в якій Суд зробив висновок про те, що заява про відшкодування судових витрат могла б бути предметом вирішення адміністративним судом під час ухвалення рішення у цій справі (так само і додаткового рішення), якби їх заявили в межах розгляду справи, але до того, як суд ухвалить рішення. Ухвалюючи додаткову постанову від 19 липня 2021 року у справі №910/16803/19 Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду визначаючись щодо ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій) виходив з того, що касаційне провадження у справі №910/16803/19 здійснювалося у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, тому лише в цій частині до заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (витрати, пов`язані з розглядом справи №910/16803/19 у суді касаційної інстанції) підлягає застосуванню вимога частини восьмої статті 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Отже, Верховний Суд неодноразово викладав позицію про те, що судові витрати на професійну правову допомогу можуть бути відшкодовані після розгляду справи судом у разі подання відповідних доказів у строки, встановлені процесуальним законодавством. Згідно з висновком робочої групи з питань вивчення практики застосування процесуального законодавства судом касаційної інстанції Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у зв`язку з тим, що у суді касаційної інстанції всі справи розглядаються без проведення судових дебатів, сторони мають подати докази, що підтверджують розмір понесених ними судових витрат до закінчення розгляду справи виходячи з приписів частини третьої статті 143 КАС України. Однак, комплексного аналізу проблеми щодо реалізації права подання доказів на підтвердження понесених судових витрат відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України (частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України), з початку введення нового підходу із внесенням з 15 грудня 2017 року змін до процесуальних кодексів зроблено не було. Тобто, ані на рівні судів касаційної інстанції, ані Великою Палатою Верховного Суду окремих правових висновків та чіткої правової позиції в питанні застосування процесуальних положень щодо порядку подання доказів понесених судових витрат у межах розгляду справи у порядку спрощеного провадження (без проведення судових дебатів), в контексті формування сталості підходів застосування наведених процесуальних норм статей 139, 143 КАС України, сформовано не було. Великою Палатою Верховного Суду неодноразово відзначалось, що загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування. Велика Палата Верховного Суду робить акцент, що принцип правової визначеності, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, має характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність і передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Враховуючи наведене, питання щодо застосування процесуальних норм права, які регулюють порядок розподілу судових витрат за надану професійну правничу допомогу, зокрема статті 139 КАС України (статті 129 ГПК України, статті 141 ЦПК України), було предметом дослідження судами різних юрисдикцій, але окремого правового висновку щодо права подання доказів понесених судових витрат та/або заяви щодо подання доказів при розгляді справи за правилами спрощеного провадження (без проведення судових дебатів) не вироблено. На переконання колегії суддів, зазначені норми були введені в КАС України, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів учасників справи - суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість сторін отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції, зокрема й у суді касаційної інстанції. Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Конституційний Суд України у рішенні від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначив про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу. Питання відшкодування судових витрат, зокрема й на професійну правничу допомогу, має надзвичайну актуальність, оскільки стосується прав сторін процесу та спрямоване на забезпечення умов реалізації права на професійну правничу допомогу, а з іншої сторони - повноважень суду касаційної інстанції. За усталеною практикою розгляду Великою Палатою Верховного Суду питань стосовно прийнятності справ на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України, наявність у справі виключної правової проблеми має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать, зокрема, такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права. Щодо кількісного виміру, то колегія суддів виходить із того, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень на розгляді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду перебуває значна кількість заяв щодо стягнення витрат на правничу допомогу, докази на підтвердження понесення яких подані після ухвалення рішення судом касаційної інстанції. Якісним критерієм у даному випадку є вирішення правової проблеми, необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Розглядаючи подану представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Санвіта Груп» заяву про відшкодування судових витрат, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність виключної правової проблеми в питанні вирішення судом касаційної інстанції таких заяв та необхідності її передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо реалізації права подання доказів щодо понесених судових витрат на правничу допомогу у межах судового процесу за правилами спрощеного провадження без проведення судових дебатів. Вирішення виключної правової проблеми, визначеної у цій справі, дозволить забезпечити дотримання гарантованих статтею 2, 6 КАС України основних засад (принципів) адміністративного судочинства, запровадить єдині підходи до правозастосування судами касаційних інстанцій та судами нижчих інстанцій при вирішенні заяв про ухвалення додаткового судового рішення у разі подання заяви та доказів щодо понесених судових витрат після ухвалення судового рішення, сприятиме дотриманню права сторін на отримання відшкодування понесених ними витрат. Керуючись статтями 346, 347, 359 КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ: Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Санвіта Груп» про відшкодування судових витрат у справі №300/1490/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санвіта Груп» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (правонаступник Головне управління ДПС в Івано-Франківській області на правах відокремленого підрозділу ДПС України) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуюча суддя Н.Є. Блажівська Судді О.В. Білоус І.Л. Желтобрюх