Постанова 4824 № 761/37194/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 листопада 2021 року місто Київ Єдиний унікальний номер справи 761/37194/19 Номер провадження 22-ц/824/10851/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Поліщук Н. В., Нежури В. А, за участю секретаря судового засідання - Яворської А. А., вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Рибака М. А., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сівер Україна» до ОСОБА_1 , державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Мутайламова Шаміля Ахмедбашаровича, третя особа: Прогресивна соціалістична партія України про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна із чужого незаконного володіння, в с т а н о в и в : У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сівер Україна» звернулося до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Мутайламова Шаміля Ахмедбашаровича про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна із чужого незаконного володіння. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01 березня 2019 року державний реєстратор КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Мутайламов Ш. А. на підставі недійсних документів про право власності на об`єкт нерухомого майна прийняв рішення про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення, які на праві власності належать ТОВ «Сівер Україна». Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2007 року у справі № 2-1413/07 ОСОБА_1 відмовлено у визнанні його добросовісним набувачем приміщень товариства та у визнанні за ним права власності на ці приміщення. Позивач вважає дії відповідачів протиправними та такими, що порушують його право власності на об`єкт нерухомого майна. Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року (т. І а.с. 245-248) залучено до участі у справі в якості третьої особи Прогресивну соціалістичну партію України. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року (т. ІІ а.с. 162-170) позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сівер Україна», задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Мутайламова Шаміля Ахмедбашировича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 45762513 від 01 березня 2019 року щодо частки у 50/100 від нежитлових приміщені площею 1134,70 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 544029380000; витребувано (вилучено) з чужого незаконного володіння у недобросовісного набувача громадянина ОСОБА_1 нерухоме майно - нежитлові приміщення №№ 97, 98, 102 загальною площею 564,5 кв. м., що складає 50/100 від нежитлових приміщень площею 1134,7 кв. м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 544029380000); визначено порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 544029380000), зареєстрованого на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Мутайламова Шаміля Ахмедбашировича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45762513 від 01 березня 2019 року щодо частки у 50/100 від нежитлових приміщень площею 1134,70 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 544029380000. Стягнуто з ОСОБА_1 , державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Мутайламова Шаміля Ахмедбашаровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сівер Україна» 12 546 грн. 93 коп. по 6 273 грн. 46 коп. з кожного. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, 10 червня 2021 року ОСОБА_1 направив апеляційну скаргу у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову, відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що дана справа була розглянута суддею, який підлягав відводу, чим порушено право позивача на безсторонність судового розгляду. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні позовних вимог було одночасно застосовано ст. 216 та 388 ЦК України, які є взаємовиключні, що унеможливлює задоволення їх судом. Крім того, в оскаржуваному рішення судом не зроблено висновків про те, що витребуване із власності скаржника майно вибуло з володіння позивача проти його волі чи з інших підстав передбачених ст. 388 ЦК України. На думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно звільнивши позивача від обов`язку доказування, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог на підставі того, що право власності позивача на спірне майно встановлено рішеннями судів у інших справах. Крім того, судом першої інстанції не було взято до уваги те, що на час прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за скаржником, власником спірного майна був саме скаржник. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не встановлено відплатності договору придбання ним нерухомого майна та відсутності на час прийняття державним реєстратором рішення індексний номер 45762513. Крім того, на думку скаржник, позивачем було пропущено строк на звернення до суду з даним позовом про що останнім заявлялося у суді першої інстанції. Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву. Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. 22 липня 2021 року від позивача на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу з відповідними підтвердженнями про направлення його усім учасникам справи. З вказаного відзиву вбачається, що позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення, без змін. Позивач зазначає, що доводи апеляційної скарги про те, що розгляд справи у суді першої інстанції було проведено несправедливо та упереджено у зв`язку з порушенням порядку визначення судді для розгляду справи, є безпідставним та спростовується наявними в матеріалах справи доказами. На думку позивача, матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_1 права власності на нежитлові приміщення площею 1134,70 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2007 року було відмовлено ОСОБА_1 у визнанні його добросовісним набувачем вищевказаних нежитлових приміщень. Позивач зазначає, що вимога про витребування майна із незаконного володіння скаржника (віндикацією) є похідною від перших двох вимог: про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та про визнання прядку виконання судового рішення. Враховуючи наведене, посилання скаржника на наявність двох взаємовиключних підстав для задоволення позову, позивач вважає необґрунтованим. На думку позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що даний позов було подано без пропуску строку позовної давності. 22 липня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від третьої особи з відповідними підтвердженнями про направлення його всім учасникам справи. З вказаного відзиву вбачається, що третя особа не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення, без змін. ПСПУ зазначає, що останнє на законних підставах орендувало у позивача нежитлові приміщення під свій центральний офіс. Проте відповідачем-1 було захоплено не лише зазначене приміщення, а й майно партії, зокрема, партійні архіви, літературу та символіку партії, комп`ютерну техніку, майно редакції газети «ПСПУ «Досвітні огні» та інше. Захоплення головного офісу політичної партії перешкоджає її партії. ПОСПУ зазначає, що відповідач-1 скористався незаконною реєстрацією права власності на нежитлові приміщення, здійсненною державним реєстратором Мутайламовим Ш. А., чим порушив права власника та орендаря. На думку ПОСПУ, відповідачем-1 не надано до суду доказів на підтвердження того, що надані ним документи для здійснення реєстрації права власності на нежитлові приміщення мали юридичну силу та відповідали нормам закону. Натомість позивачем доведено незаконність дій державного реєстратора Мутайламова Ш. А., який здійснив реєстрацію на підставі недійних документів та з порушенням вимог законодавства. У судовому засіданні представники позивача - адвокати Вітренко М. Ю. та Асипенко Т. О., та представник третьої особи - Марченко В. Р. заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду, без змін. Скаржник та відповідач до суду апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується звітами про відправку судових повісток-повідомлень на їх електронну адресу у зв`язку з чим, колегія суддів вважала за можливе розпочати та завершити розгляд справи за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши заперечення представників позивача та третьої особи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення, виходячи з наступного. Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем-1 не надано копії правовстановлюючого документа на нежитлові приміщення, які б підтверджували законні підстави для реєстрації за ним права власності на них. Крім того, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2007 року № 2-1413/07 встановлено, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем, так як приміщення дійсного власника вибули з його власності в незаконний спосіб. Колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22 липня 2003 року у справі № 18/519 (т. І а.с.36-38), яке постановою Вищого господарського суду України від 16 лютого 2004 року (т. І а.с. 40-42) залишено без змін, право власності на приміщення площею 286, 3 кв. м та 278, 4 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_2 , які зазначені на плані БТІ під літерою «А», визнано за ТОВ «Сівер Україна», та виселено відповідача із займаних приміщень. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2007 року у справі № 2-1413/07 визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень № 97, 98, 102 загальною площею 564,50 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 27 вересня 2004 року між ОСОБА_2 особисто та як представником ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К. В. (т. І а.с. 55-58). У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 2-1413/07 Верховний Суд зазначив (т. І а.с. 87-91), що погоджується з висновками Шевченківського районного суду міста Києва викладеними у рішенні від 10 квітня 2007 року про те, що на час відчуження приміщень на підставі ухвали Переяслав-Хмельницького міжрайонного суду Київської області від 06 серпня 2004 року, якою було змінено спосіб і порядок виконання рішення цього ж суду про стягнення на їх користь з БО «Благодійний Фонд «Християнський» заборгованості по заробітній платі, та за ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 визнано право власності на ці приміщення, у зв`язку з чим БО «Благодійний Фонд «Християнський» було достовірно відомо, що право власності належить ТОВ «Сівер-Україна», а самі приміщення знаходяться під арештом, незаконність такого відчуження тягне за собою недійсність правочину, на підставі статті 203 ЦК України. Вказаний висновок суду також підтверджено ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 листопада 2007 року та ухвалою Верховного Суду України від 09 квітня 2008 року, якими апеляційну та касаційну скарги ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2017 року у справі № 761/44652/16-ц (т. ІІ а.с. 03-07), яке постановою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року залишено без змін (т. І а.с. 62-77) визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень загальною площею 564,50 кв.м, які складаються з: приміщення № 102 цокольного поверху, приміщення № 97, приміщення № 98 1 поверху, що складає 50/100 частин від нежилих приміщень площею 1 134,70 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 27 вересня 2004 року між ОСОБА_2 особисто та як представником ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К. В., зареєстрований в реєстрі № 2672. У постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 761/44652/16-ц Верховний Суд зазначив, що станом на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 27 вересня 2004 року права власності на спірні приміщення належали ТОВ «Сівер Україна» на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, а також діяла встановлена судом заборона на відчуження указаного майна та врахувавши, що ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 не мали прав відчужувати такі приміщення за спірним договором, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову в даній справі (т. І а.с. 62-77). Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності; 13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. Відповідно до п. 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - порядок), розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав. Відповідно до п. 18 Порядку, за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. Рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації за умови вчинення дій та/або процедур, передбачених цим Порядком під час розгляду заяви, приймається державним реєстратором у будь-який час до закінчення строку державної реєстрації прав. Частиною 1 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Під час апеляційного перегляду колегією суддів встановлено, що 01 березня 2019 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 вересня 2004 року зареєстрував за собою право власності на 50/100 частини нежитлових приміщень розташованих по АДРЕСА_2 . Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2007 року у справі № 2-1413/07 та рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2017 року у справі № 761/44652/16-ц, які набрали законної сили, вищевказаний договір визнано недійсним. З вказаного вбачається, що право власності на 50/100 частки нежитлових приміщень розташованих по АДРЕСА_2 , було зареєстровано за ОСОБА_1 (індексний номер 45762513) на підставі договору купівлі-продажу від 27 вересня 2004 року, який в судовому порядку було визнано недійсним, а відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 45762513 від 01 березня 2019 року. Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Частиною 1 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, пункти 146-147). З вказаного вбачається, що від недобросовісного набувача майно може бути витребуване власником в усіх випадках, тобто й тоді, коли воно вибуло з володіння власника за його волею, та незалежно від оплатності (безоплатності) придбання такого майна. Так, постановою Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 2-1413/07 встановлено, що на час укладення договору купівлі-продажу від 27 вересня 2004 року, право власності на нежитлові приміщення розташовані по АДРЕСА_2 належали на праві власності ТОВ «Сівер Україна» на підставі судового рішення, яке набрало законної сили. 27 вересня 2004 року між ОСОБА_2 , який діяв в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (продавці) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 97, 98, 102, що складається з 50/100 частин нежитлових приміщень розташованих за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2007 року № 2-1413/07 встановлено, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем вищевказаних нежитлових приміщень, оскільки вони вибули з власності дійсного власника в незаконний спосіб. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2017 року, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не були належними продавцями вищевказаних приміщень, а воля власника на відчуження майна, була відсутня. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З вказаного вбачається, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем нежитлових приміщень (їх частини) розташованих по АДРЕСА_2 . Власником же вищевказаних житлових приміщень є ТОВ «Сівер Україна» на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 22 липня 2003 року, яке набрало законної сили. Разом з тим, 50/100 частини вищевказаних нежитлових приміщень вибули з права власності ТОВ «Сівер Україна» поза його волею. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновкам суду першої інстанції щодо наявності підстав для витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлові приміщення, належні ТОВ «Сівер Україна» на праві власності, та які вибули з його власності поза волею останнього. Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Згідно з ч. 1 ст. 267 ЦК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив уразі задоволення позову, визначити порядок виконання судового рішення. Так, оскільки позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування рішення та щодо витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, судом задоволено, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для визначення порядку виконання рішення суду. Посилання скаржника на те, що дана справа розглянута суддею, який підлягав відводу, є безпідставним, оскільки як вбачається з матеріалів справи, скаржником неодноразово заявлялися судді Рибак М. А відводи. Заяви про відводи у порядку ч.3 ст. 40 та ч.1 ст. 33 ЦПК Українищоразу передавались для вирішення іншому складу суду. Разом з тим, підстав для задоволення заяви про відвід судді Рибак М. А. встановлено не було. Посилання скаржника на приписи статті 388 ЦК України є помилковим, оскільки зазначена норма регулює питання щодо витребування майна від добросовісного набувача, разом з тим, в даному випадку, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 квітня 2007 року у справі № 2-1413/07 встановлено, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем нерухомого майна, а відтак, вказана норма не підлягає застосуванню до даних правовідносин. Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції одночасно застосовано ст. 216 та 388 ЦК України, які є взаємовиключні, не спростовує правильне по суті рішення суду. Колегія суддів ставиться критично до посилання скаржника на те, що суд першої інстанції безпідставно звільнив позивача від обов`язку доказування, оскільки в матеріалах справи наявна достатня кількість доказів на підтвердження заявлених позивачем позовних вимог. Посилання скаржника на пропуск строку позовної давності є безпідставним, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Як вбачається із вимог позовної заяви, позивач оскаржує державну реєстрацію нерухомого майна, яка була здійснена 01 березня 2019 року, а з даним позовом останній звернувся у вересні 2019 року, тобто в строк встановлений ст. 257 ЦПК України. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 29 листопада 2021 року. Суддя-доповідач: І.М. Вербова Судді: Н. В. Поліщук В. А. Нежура