Постанова 4824 № 761/20027/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 червня 2021 року м. Київ справа №761/20027/20 провадження № 22-ц/824/7223/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач), суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. за участі помічника, який за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання - Виноградової А.І. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідачі - Територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 третя особа - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргупозивача ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021року у складі судді Осаулова А.А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про визнання права власності за набувальною давністю, - В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати за позивачем за набувальною давністю право власності на кімнату № 44 площею 24,40 кв.м в гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У мотивування вимог зазначав, що матері позивача - ОСОБА_5 було надано кімнату №44, площею 24,40 кв.м, в гуртожитку по АДРЕСА_1 , яка з 1998 року постійно мешкала в кімнаті. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, а позивач прийняв спадщину, оскільки постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. До першої черги спадкоємців також належать відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . На підставі акту приймання-передачі гуртожиток по АДРЕСА_1 безоплатно передано в Комунальну власність територіальної громади м. Києва на баланс КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва». Уважає, що має право на визнання права власності за набувальною давністю на кімнату № 44 , площею 24,40 кв.м., в гуртожитку по АДРЕСА_1 . На підставі викладеного позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року вимоги залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду, 01 квітня 2021 рокупозивач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, оскільки вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з неправильною оцінкою доказів. Апеляційну скаргу мотивує тим, що під час розгляду справи позивачем було доведено, що він добросовісно заволодів спірною кімнатою і продовжує відкрито, безперервно нею володіти протягом встановленого ЦК України строку, проте місцевий суд безпідставно дійшов протилежного висновку. Зауважує, що прийняв спірну кімнату у спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5 , сплачує за вказану кімнату комунальні послуги від її імені, заборгованість по сплаті відсутня. Вказує, що судом першої інстанції не було враховано покази свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які в ході судового розгляду підтвердили факт добросовісного заволодіння спірною кімнатою позивачем, відкритого і безперервного володіння нею з його боку. Уважає, що факт наявності або відсутності власника майна, а також необхідності проведення поточних ремонтів не є предметом доказування у даній справі. При цьому факт невизнання-оспорювання іншими особами прав позивача на спірну кімнату випливає зі змісту відзиву третьої особи на позовну заяву, а також відсутністю у позивача правовстановчих документів на спірне майно на момент звернення з позовом до суду. Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. 26 квітня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшли пояснення на апеляційну скаргу від директора КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» Саченка Д.В., в яких останній зазначає, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга позивача є необґрунтованою. Зазначає, що забезпечення реалізації житлових прав ОСОБА_1 - мешканця кімнати 44 гуртожитку по АДРЕСА_1 , повинно здійснюватись на підставі договору найму (оренди), укладеного ним з наймодавцем. Проте, договір найму ОСОБА_1 не укладено впродовж тривалого часу, у матеріалах справи відсутні докази належного виконання ним обов`язків наймача-користувача гуртожитком. Уважає, що позивачем здійснювалось добросовісне, але неправомірне, безтитульне заволодіння майном, оскільки підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, договір, що опосередковує передання майна особі у володіння. Зазначає, що наявність у володільця певної правової підстави для володіння майном виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю, але не позбавляє особу можливості набути право власності на таке майно у визначеному позасудовому порядку. Позивач, його представник та ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених у скарзі. Представник відповідача Територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила залишити оскаржуване рішення без змін. 14 червня 2021 року на електронну адресу апеляційного суду надійшло клопотання третьої особи про розгляд справи за відсутності представника. ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, свого представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не сповістив, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності особи, що не з`явилася. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності підстав для набуття права власності на спірне нерухоме майно за давністю володіння, оскільки не надано доказів на підтвердження того, що кімната у гуртожитку не має власника, вибула із власності як колишнього власника ПАТ «Будшляхмаш», так і територіальної громади м. Києва, або ж вона є безхазяйною, що виключає набуття права власності на це майно за набувальною давністю. При цьому, місцевим судом зауважено, що відповідачами жодним чином не було порушено права позивача на спірне майно, користування яким проводиться безперешкодно, a тому таке право у обраний позивачем спосіб не підлягає захисту в судовому порядку. Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що згідно виписки з протоколу №17 від 05 жовтня 1998 року Профспілкового комітету ВАТ «Будшляхмаш» постановлено надати кімнату в гуртожитку по АДРЕСА_1 з перепропискою ОСОБА_5 , оскільки сім`я складається з 4 дорослих чоловік (а.с. 7). Відповідно до Акту приймання-передачі гуртожиток на АДРЕСА_1 передано до комунальної власності територіальної громади м. Києва та до сфери управління Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації (а.с. 8-11). Згідно відповіді Відділу (органу) приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації приватизація кімнати №44 по АДРЕСА_1 станом на 23 жовтня 2020 року не проводилась (а.с. 73). З відповіді Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації вбачається, що в кімнаті АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_5 , 02 серпня 1955 року народення, з 26 червня 2015 року (а.с. 74). Під час розгляду справи судом першої інстанції було заслухано свідків. Так, свідок ОСОБА_7 пояснив суду, що з 1995 року проживає в кімнаті №47 гуртожитку, спорів щодо зайняття позивачем кімнати №44 не було, позивач добросовісно проживає в кімнаті. Свідок ОСОБА_6 пояснила суду, що на теперішній час в кімнаті №44 гуртожитку проживає позивач. В цій кімнаті проживала його мати з 1998 року. Позивач добросовісно користується вказаною кімнатою. Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу. Згідно частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на ст. 344 ЦК України та просив визнати право власності за набувальною давністю на кімнату № 44 , площею 24,40 кв.м в гуртожитку по АДРЕСА_1 . Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно положень статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. За змістом пункту 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. При цьому, володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18). Матеріалами справи встановлено, що у кімнаті АДРЕСА_1 була зареєстрована та проживала мати позивача ОСОБА_5 , яка заселилась у спірну кімнати на підставі ордеру. Позивач ОСОБА_1 проживав в указаній кімнаті як член сім`ї наймача. Станом на 23 жовтня 2020 року приватизація кімнати АДРЕСА_1 не проводилась. Відповідно до статті 128 ЖК України порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку за змістом статті 129 ЖК України є ордер на жилу площу у гуртожитку, виданий на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрації підприємства, установи, організації, органу місцевого самоврядування. Згідно статті 130 ЖК України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Примірним положенням про користування гуртожитками, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року №498, встановлено, що користування жилою площею здійснюється: - у гуртожитках державної та комунальної форми власності - виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера; - у гуртожитках, що були включені до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, - за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера, або на підставі договору оренди житла. Для укладення договору найму (оренди) з адміністрацією підприємства, установи, організації, органом місцевого самоврядування особа та всі члени її сім`ї, що вселяються на надану жилу площу в гуртожитку, пред`являють документи, що посвідчують особу (для осіб, які не досягли 14 років, - свідоцтва про народження). Наймачі, які користуються жилою площею в гуртожитку, зобов`язані, зокрема своєчасно сплачувати за проживання в гуртожитку у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, ОСОБА_1 користується спірною кімнатою у гуртожитку на відповідній правовій підставі, як член сім`ї наймача, що у розумінні положень статті 344 ЦК України виключає можливість набуття ним права власності на таке житлове приміщення за набувальною давністю. Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не доведено добросовісного, безперервного (більше 10 років), безтитульного володіння кімнатою №44, площею 24,40 кв.м., в гуртожитку по АДРЕСА_1 . За змістом статей 15, 16 ЦК України, суд може захистити право чи охоронюваний законом інтерес лише у разі їх порушення. Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Зважаючи на те, що позивач безперешкодно користується спірним майном, як член сім`ї наймача - своєї померлої матері, яка була заселена до гуртожитку на підставі виданого ордеру, докази порушення відповідачами прав ОСОБА_1 у матеріалах справи відсутні, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що право позивача у обраний ним спосіб не підлягає захисту в судовому порядку. На підставі викладеного, колегія доходить висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи. Інші доводи апеляційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, яким судом першої інстанції надана належна правова оцінка. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено «15» червня 2021 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.Ф. Мазурик