Постанова 4818 № 639/7525/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 29 листопада 2021 року м. Харків справа № 639/7525/20 провадження № 22-ц/818/3578/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Котелевець А.В., суддів Хорошевського О.М., Яцини В.Б., ім`я (найменування) сторін: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 березня 2021 року в складі судді Труханович В.В., у с т а н о в и в: В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), та просив стягнути з відповідача на його користь спричинені невиконанням рішення суду збитки в розмірі 8 054,80 грн. Позов мотивовано тим, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 вересня 2013 року в справі № 639/5638/13-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто суму боргу за договором позики в розмірі 3 197, 20 грн. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 вересня 2020 року в справі № 639/2764/20 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто грошову суму в розмірі 5 855,04 грн, яка складається з інфляційних збитків за період з 01 листопада 2013 року по 31 березня 2020 року в розмірі 5 279, 28 грн та 3 % річних за період з 06 листопада 2013 року по 05 листопада 2019 року в розмірі 575, 76 грн. На теперішній час вказані судові рішення ОСОБА_2 не виконані, стягнуті грошові кошти не повернуті. Зазначає, що підставою для стягнення вказаних сум стала боргова розписка, складена відповідачем в сумі 400,00 доларів США. Судовим рішенням була стягнута сума боргу в розмірі 400,00 доларів США, яка перерахована в гривні на момент розгляду справи, однак загальний розмір сум, які стягнуті за рішеннями суду, менший ніж 400,00 доларів США. Таким чином, позивачу було завдано реальних збитків у зв`язку з тим, що він втратив належні йому 400,00 доларів США. Станом на день звернення до суду з даним позовом 400,00 доларів США еквівалентно 11 252, 00 грн. За рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 вересня 2013 року в справі № 639/5638/13-ц з ОСОБА_2 стягнуто 3 197, 20 грн, а тому реальні збитки, яких він зазнав, складають 8 054, 80 грн. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що в обґрунтування заявленого позову ОСОБА_1 посилався на те, що з моменту ухвалення рішення суду про стягнення боргу за договором позики минуло багато років, національна грошова одиниця знецінилась, і тому відповідач має повернути борг з урахування курсової різниці валют, оскільки рішенням суду стягнуто борг в доларах США з урахуванням гривневого еквівалента. Курсова різниця не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток. Курсова різниця різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30 травня 2018 року в справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), яка врахована судом першої інстанції при ухваленні даного рішення. ОСОБА_2 із заявою про перегляд заочного рішення до суду першої інстанції не звертався, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) заочне рішення суду першої інстанції не оскаржив, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 16 березня 2021 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини першої статті 369 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Матеріали справи свідчать, що 04 березня 2010 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 400,00 доларів США із строком повернення за першою вимогою, про що складено боргову розписку в простій письмовій формі. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 вересня 2013 року в справі № 639/5638/13-ц задоволено позов ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 04 березня 2010 року в розмірі 3 197, 20 грн. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 вересня 2020 року в справі № 639/2764/20 частково задоволено позов ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 5 855, 04 грн, яка складається з суми інфляційних збитків за період з 01 листопада 2013 року по 31 березня 2020 року в розмірі 5 279,28 грн та 3 % річних за період з 06 листопада 2013 року по 05 листопада 2019 року в розмірі 575,76 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено (а. с. 28 - 31). Згідно з довідкою Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 16 листопада 2020 року № 128874 станом на 16 листопада 2020 року залишок заборгованості по виконавчому провадженню № 61605711 (справа № 639/5638/13-ц) складає суму в розмірі 3 197, 20 грн, а за виконавчим провадженням № 63542603 (справа № 639/2764/20) суму в розмірі 5 855, 04 грн (а. с. 33). Посилаючись на те, що з моменту ухвалення рішення суду про стягнення боргу за договором позики минуло багато років, національна грошова одиниця знецінилась, і тому відповідач має повернути борг з урахуванням курсової різниці валют, оскільки рішенням суду стягнуто борг в доларах США з урахуванням гривневого еквівалента, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення спричинених невиконанням рішення суду збитків у розмірі 8 054,80 грн. Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України). Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року № 193 та Порядку відображення в обліку операцій в іноземній валюті, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 24 липня 2001 року № 126, іноземна валюта - валюта інша, ніж валюта звітності. Курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу. Монетарні статті - статті балансу, що відображають грошові кошти в касі, на рахунках в установах банків, а також такі активи і зобов`язання, що будуть отримані чи сплачені у фіксованій чи визначеній сумі грошей або їх еквівалентів. До монетарних статей відносяться грошові кошти в іноземній валюті, що знаходяться в касі чи на банківському рахунку підприємства; дебіторська заборгованість за відправлені нерезиденту товари, по якій очікується дохід в іноземній валюті; кредиторська заборгованість, що виникла внаслідок отримання підприємством товарів у нерезидента на умовах наступної оплати та для погашення якої, як очікується, підприємство сплатить певну суму грошових коштів в іноземній валюті. Виходячи з поняття «курсова різниця», можна виділити чотири періоди, за які здійснюється перерахунок заборгованості в іноземній валюті для визначення курсових різниць. Це періоди між: - датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою фактичного здійснення розрахунків; - датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою складання бухгалтерської звітності за звітний період; - датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою фактичного здійснення розрахунку; - датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою складання бухгалтерського звіту за звітний період. Курсові різниці розраховуються за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Наведене дає право зробити висновок, що курсові різниці застосовуються у фінансовій звітності підприємств при веденні бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Заявляючи вимоги про стягнення курсової різниці, позивач просив стягнути її на підставі статті 22 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Згідно зі частиною четвертою статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Тобто, «курсова різниця» жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 750/8676/15-ц. Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки «курсова різниця» не відноситься до збитків. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судового збору, понесеного у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судового збору, понесеного у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 141, 367, ч. 1 ст. 369, п. 1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 березня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 29 листопада 2021 року. Головуючий А.В. Котелевець Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина