Постанова 4818 № 639/860/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2021 року м. Харків Справа № 639/860/21 Провадження № 22-ц/818/5782/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Тичкової О.Ю. суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П., сторони справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова , ухвалене 03 червня 2021 року, у складі судді Рубіжного С.О., УСТАНОВИВ: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 2000,00 доларів США боргу за договором позики 09 липня 2020 р., та 1500 доларів США боргу за договором позики 15 липня 2020 р. Позов мотивований тим, що відповідач отримавши за договорами позики від 09.07.2020 та 15.07.2020 суми коштів, зобов`язався їх повернути в строк до 24.07.2020 та 01.08.2020, про що зазначено в розписках ( боргових зобов`язаннях) написаних відповідачем. Станом на день подання позову, заборгованість за договорами відповідачем не повернута. ОСОБА_2 уникає спілкування з позивачкою. Тмака поведінка відповідача порушує ії права. Тому позивач просить стягнути суму боргу, яка визначена у розписках в іноземній валюті. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова , ухвалене 03 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Рішення мотивоване тим, що в судовому засіданні встановлено, що між сторонами у справі існують договірні правовідносини з договорів позики від 09.07.2020 на суму 2 000 доларів та 15.07.2020 на суму 1 500 грн., що підтверджується борговоми розписками ( боргове зобов`язання) від 09.07.2020 та 15.07.2020. Належних доказів на підтвердження виконання своїх боргових зобов`язань відповідач в ході судового розгляду не надав. Суд не прийняв наданні відповідачем паперові копії електронного доказу, які в порушення ч.3 ст. 100 ЦПК України не завірені належним чином. Крім того, зміст копії не містить інформації, що кошти перераховані саме на виконання зобов`язання за договорами позики. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, якою просить рішення скасувати та ухвалите нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Посилаюється на те, що неповне з`ясування судом обставин, що мають значення по справі судом, призвело до порушення норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована, тим, що відповідач в ході судового розгляду в першій інстанції надав електронні докази, щодо часткового погашення сум боргу позивачеві на загальну суму 11 400 грн. 00 коп., що за курсом НБУ складає 407 доларів США 30 центів, які були перераховані на банківську картку позивачу 23.12.2020 та 24.12.2020. Зазначає, що позивачем жодним чином не спростовані вищезазначені докази, та не надано заперечень або зауважень, щодо незгоди з зазначеними ним сумами виплаченої заборгованості за договорами позики. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судовим розглядом встановлено, що 09 .07.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено усний договір позики, відповідно до якого відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 2000,00 доларів США із зобов`язанням повернути не пізніше 24.07.2020. 15.07.2020 року між сторонами було укладено усний договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1500,00 доларів США із зобов`язанням повернути до 01.08.2020. Укладення вищезазначених договорів відповідачем не заперечується. На підтвердження вищезазначених договорів, позивачем надані оригінали розписок ( боргових зобов`язань) від 09.07.2020 та 15.07.2020, згідно яких ОСОБА_2 отримав грошових коштів в розмірі 2 000 доларів США та 1500,00 доларів США, та зобов`язався повернути їх в період з 24.07.2020 по 01.08.2020 (а.с.37,38). У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16. Верховний Суд зауважив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки». Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Частиною 3 статті 12, ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Доводи апелянта щодо надання ним належних електорних доказів про часткове погашення заборгованості за договорами позики судова колегія відхиляє з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 100 ЦПК України, встановлено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Частиною 5 ст. 100 ЦПК України встановлено, що якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем надано скріншот його банківської картки з двома платіжними переводами 24.12.2020 на суму 5 700 (валюта не вказана) та 23.12.2020 на суму 5 700 ( валюта не вказана) ( а.с. 45). З огляду на вищезазначене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо не врахування електронних доказів наданих відповідачем, оскільки не надано оригіналу електронного доказу, крім того останній не містить інформації, в якій грошовій одиниці перераховані кошти, що грошові кошти перераховані саме позивачу та на виконання зобов`язань за договорами позики від 09.07.2020 та 15.07.2020. Колегія суддів не погоджується з посиланням апелянта на те, що позивач не висловила своїх заперечень проти електроних доказів та часткового погашення заборгованісті за договорами позики, оскільки відповідно до вимог статтей 12, ст. 81 ЦПК України доказування покладається на сторону, яка виклала свої заперечення, отже наявність заперечень або зауважень іншого учасника процесу, щодо доказів наданих апелянтом, не є обов`язковою умовою доказування. Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції те, що договори позики оформлені відповідно до вимог закону, надання позики відповідачу підтверджується розписками ( борговими зобов`язаннями), не заперечується ним, розписки містить умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Інші доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відсутні. Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов"язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 03 червня 2021 року підлягає залишенню без задоволення підстав для стягнення судових витрат немає. Керуючись ст.ст.141, 367, 368, 369, 374,375, 381, 382-384, 389,390 ЦПК України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 03 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 02 листопада 2021 року. Головуючий О.Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук