Постанова 4808 № 341/1835/19

Справа № 341/1835/19 Провадження № 22-ц/4808/1639/21 Головуючий у 1 інстанції Гаполяк Т. В. Суддя-доповідач Василишин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Василишин Л.В., суддів: Горейко М.Д., Фединяка В.Д., секретаря Капущак С.В., за участю представника апелянта Лесюк М.В., представника відповідача Дудорової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представників акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2021 року, ухвалене у складі судді Гаполяка Т. В. в місті Галич, у справі за позовом АТ «Укрзалізниця» до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, в с т а н о в и в: У жовтні 2019 року представники акціонерного товариства «Укрзалізниця», від імені якого діє регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» звернулись до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Позовні вимоги мотивували тим, що 19 лютого 2019 року на залізничному переїзді км 107 ПК 9 перегону Бурштин-Галич відбулась ДТП за участю автодрезини АС-1А № 17503814 виробничого структурного підрозділу «Івано-Франківська дистанція сигналізації і зв`язку» регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» та автомобіля марки «Mercedes Benz E 220», державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував відповідач ОСОБА_1 . Згідно із актом службового розслідування дорожньо-транспортної пригоди на залізничному переїзді від 19.02.2019, внаслідок ДТП було збито релейну шафу, пошкоджено редуктор колісної пари, розщеплено пристрій автощепа, розбито вікно та праву фару в автодрезині АС-1А. Проведення відновлювальних робіт, спрямованих на усунення пошкоджень, завданих ДТП, завдало товариству шкоду на загальну суму 29650,40 грн. При цьому, ДТП сталося внаслідок порушення відповідачем правил дорожнього руху, що підтверджується постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 05 березня 2019 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та обрано йому адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. Водій ОСОБА_1 керував власним автомобілем. Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля застрахована у ПАТ «Страхова група «ТАС». Однак, враховуючи те, що шкоду завдано саме з вини відповідача, вважають, що саме він повинен відшкодовувати її. Враховуючи викладене, просили стягнути із ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 29650,40 гривень; вирішити питання розподілу судових витрат. Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 23 липня 2021 року до участі у справі залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору АТ «СГ «ТАС». Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні позову АТ «Укрзалізниця». На рішення суду представники акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» подали апеляційну скаргу, в якій посилалися на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом фактичних обставин справи. Представники апелянта вказують на те, що суд першої інстанції не врахував, що у діях відповідача наявний склад правопорушення, необхідний для настання деліктної відповідальності, а саме: протиправна поведінка заподіювача шкоди, наявна шкода, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою, а також вина. Крім того, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення також не врахував те, що відповідач не надав суду доказів виконання ним вимоги щодо надання позивачу інформації про нього, його місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та відомості про страхові поліси. У матеріалах справи відсутні й докази того, що відповідач направив повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка та у встановлені строки. Не враховано судом і вимоги статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно із якою для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. Отже, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач втратив право на звернення до страховика із зяавою про відшкодування шкоди, з вини відповідача, оскільки він не виконав своїх обов`язків як страхувальник. У той же час, їх право на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала її є абсолютним, а тому вони вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала. Вказують також на те, що суд залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору АТ «СГ «ТАС» з порушенням норм процесуального права, оскільки треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору можуть вступити у справу лише до початку першого судового засідання. Враховуючи викладене, просять скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задоволити їх позовні вимоги в повному обсязі, стягнути із відповідача судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Згідно ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 12 листопада 2021 року розгляд справи здійснюється в режимі відеоконференції з Господарським судом Львівської області. У судовому засіданні представник апелянта в режимі відеоконференції вимоги скарги підтримала повністю, просила її задоволити. Представник відповідача скаргу просила відхилити за безпідставністю заявлених вимог. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Сторонами визнається, що 19 лютого 2019 року на залізничному переїзді км 107 ПК 9 перегону Бурштин-Галич відбулась ДТП за участю автодрезини АС-1А № 17503814 виробничого структурного підрозділу «Івано-Франківська дистанція сигналізації і зв`язку» та автомобіля Mercedes Benz E 220, д.н.з. НОМЕР_1 , за участю водія ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП збито релейну шафу, пошкоджено редуктор колісної пари, розщеплено пристрій автощепа, розбито вікно та праву фару в автодрезині АС-1А на залізничному переїзді км 107 ПК 9 перегону Бурштин-Галич, згідно із калькуляцією вартості відновлювальних робіт за фактом ДТП відпускна ціна становить 29650,40 грн (а.с. 26-33, том 1). Копією дефектних актів від 02 травня 2019 року № 1, 2 підтверджується, що оптичні елементи й фари не придатні до подальшої експлуатації по причині корозії відбиваючого елементу, тріщин (механічних пошкоджень), ліхтарі ФП круглі та плафони не придатні до подальшої експлуатації по причині тріщин, сколів, різних механічних пошкоджень (а.с. 37-38, том 1). Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 05 березня 2019 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та обрано йому адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. (а.с. 116, том 1). Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Mercedes Benz E 220», державний номерний зак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 застрахована у ПАТ «Страхова група «ТАС». Строк дії договору 27 лютого 2018 року 27 лютого 2019 року. Страхова сума, за шкоду заподіяну майну - 100 000 грн. Франшиза - нуль (а.с. 78, том 1). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, обов`язок із відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП покладено саме на страховика відповідача, тобто ПАТ «Страхова група «ТАС», яке є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. А відтак, пред`явлення позову до особи, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є безпідставним. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції. Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату). Спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». У вказаному законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1). Статтею 3 вказаного закону передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Згідно із пунктом 22.1. статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Судом встановлено, що цивільна відповідальність ОСОБА_1 , який визнаний винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, на час її настання була застрахована, а отже, саме страховик (ПАТ «Страхова група «ТАС») виступає зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди. ВП ВС у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/154/71/15-ц, дійшла висновку, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Тобто ВП ВС дійшла висновку, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування або якщо розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Статтею 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування. Однак, доказів, які би свідчили про те, що позивач звертався до страховика відповідача, а той відмовив у виконанні свого обов`язку щодо виплати страхового відшкодування, позивачем не надано. У той же час, посилання представників апелянта на підпункт 37.1.4. пункту 37.1. статті 37 вказаного закону, згідно із яким підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди є безпідставними, оскільки їх звернення до суду до винної особи відбулося до закінчення вказаного терміну. Так, дорожньо-транспортна пригода сталася 19 лютого 2019 року, а позов пред`явлено 24 жовтня 2019 року, що не може розцінюватися судом як втрата позивачем права на звернення до страховика на час подання позову. Крім того, колегія суддів вважає безпідставними посилання представників апелянта і на підпункт 33.1.4. пункту 33.1. статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний: невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. На час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем не було надано доказів щодо виконання ним вищевказаного обов`язку. Однак, невиконання цього обов`язку в будь-якому випадку, не є підставою для відшкодування ним шкоди, завданої внаслідок ДТП, а лише свідчить про можливість страховика після виплати страхового відшкодування пред`явити регресний позов до нього (страхувальника). З огляду, на це суд відхиляє доводи представників апелянта про те, що шкода має бути відшкодована її заподіювачем, якщо він не виконав обов`язок щодо надання письмового повідомлення про ДТП встановленого зразка третій особі. Посилання представників апелянта на неврахування судом першої інстанції висновків ВСУ, викладених, зокрема, у постанові від 20.10.2016 у справі № 6-2808цс15, згідно із якими потерпілий вправі одержати відшкодування від особи, яка її завдала, колегія суддів відхиляє, оскільки Велика Палата Верховного Суду відступила від вказаного висновку у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, зазначивши, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Такий висновок відповідає також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14-ц. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковими доводи апеляційної скарги з приводу належності вимог до ОСОБА_1 , оскільки такі не узгоджуються із нормами чинного законодавства та не враховують обставин встановлених судом при постановленні оскаржуваного рішення. Згідно із висновком ВС, викладеним у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 754/5626/19, непред`явлення вимоги до страховика, який має відшкодувати шкоду відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", є підставою для відмови у позові до особи, яка завдала шкоди. За таких обставин, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів проходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представників акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 30 листопада 2021 року. Суддя-доповідач: Л.В. Василишин Судді: М.Д. Горейко В.Д. Фединяк