Постанова 4806 № 308/6614/18

Справа № 308/6614/18 П О С Т А Н О В А Іменем України 24 листопада 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Кожух О.А., Кондора Р.Ю. за участю секретаря судового засідання: Жганич К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 червня 2021 року, ухвалене головуючим суддею Бедьо В.І., в справі за позовом ОСОБА_1 до ГУНП в Закарпатській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю органів досудового розслідування, прокуратури і суду встановив: У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУНП в Закарпатській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Позовні вимоги мотивував тим, що 09 вересня 2011 року заступником Ужгородського міжрайонного прокурора відносно нього порушено кримінальну справу № 6206011 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України. 24.09.2011 стосовно нього постановою слідчого обрано запобіжний захід підписку про невиїзд. 28.09.2011 року слідчим Ужгородського РВ УМВС України в Закарпатській області винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 в якості обвинуваченого. 06.10.2011 Ужгородським міжрайонним прокурором винесено постанову про затвердження обвинувального висновку та направлення справи до суду. Цією ж постановою міру запобіжного заходу підписку про невиїзд стосовно ОСОБА_1 залишено без змін. Вироком Ужгородського міськрайонного суду від 07.12.2011 ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22.02.2012 зазначений вирок залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.12.2012 ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22.02.2012 та вирок Ужгородського міськрайонного суду від 07.12.2011 щодо ОСОБА_1 скасовано, а кримінальну справу закрито, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України, тобто у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину. Вказує, що загальна тривалість його кримінального переслідування становила з 19.09.2011 дати порушення кримінальної справи по 04.12.2012 винесення ухвали судом касаційної інстанції, якою його виправдано 14 місяців 15 днів. У результаті кримінального переслідування йому було спричинено глибоку душевну та психологічну травму, та пов`язані з цим моральні страждання і переживання. У зв`язку з незаконним перебуванням під слідством, були порушені його нормальні життєві зв`язки, погіршились стосунки з знайомими, сусідами. Він також був відрахований з Ужгородського професійного ліцею та втратив надію на отримання омріяної ним освіти та професії. З урахуванням вищенаведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідачів моральну шкоду в розмірі 175 000 грн. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 червня 2021 року позов задоволено частково. Стягнути з Державної Казначейської служби України, шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, в розмірі 100 000 гривень. У задоволенні решти вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі Державна Казначейська служба України просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 . Вказує, що державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Казначейство діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №

215. Згідно з Положенням, Казначейство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та не несе відповідальності за дії органів державної влади. Тобто, Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини 1 статті 2 ЦК України. Оскільки Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало, то відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів. Крім того вважає, що судом не враховано норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» внаслідок чого розмір морального відшкодування позивачеві безпідставно завищено. Так, розміри мінімальної заробітної плати на 2021 рік було установлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у місячному розмірі: з 1 січня - 6000,00 гривень. Проте суд першої інстанції при нарахуванні позивачу суми відшкодування моральної шкоди проігнорував п.п. 1, 3, 9 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Також судом першої інстанції не звернуто належної уваги на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27.06.2018 по справі № 497/2885/15-ц (провадження № 61-19064св18), згідно якої Верховний Суд визначив для розрахунку відшкодування моральної шкоди мінімальний розмір заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплату розмірі 1600,00 гривень. А тому розмір відшкодування моральної шкоди не є адекватним завданій шкоді, не випливає з обставин справи та не підтверджується доказами, а вказана сума шкоди є завищена і не відповідає дійсності, що може призвести до безпідставного стягнення коштів з Державного бюджету. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних доводів. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 19 вересня 2011 року заступником Ужгородського міжрайонного прокурора порушено кримінальну справу № 6206011 за фактом замаху на крадіжку майна з дачного будинку ОСОБА_2 ,який розташований в АДРЕСА_1 відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України. 24.09.2011 стосовно ОСОБА_1 постановою слідчого обрано запобіжний захід підписку про невиїзд. 28.09.2011 слідчим Ужгородського РВ УМВС України в Закарпатській області винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 в якості обвинуваченого. 06.10.2011 Ужгородським міжрайонним прокурором винесено постанову про затвердження обвинувального висновку та направлення справи до суду. Цією ж постановою міру запобіжного заходу підписку про невиїзд стосовно ОСОБА_1 залишено без змін. Вироком Ужгородського міськрайонного суду від 07.12.2011 ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22.02.2012 зазначений вирок залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.12.2012 ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22.02.2012 та вирок Ужгородського міськрайонного суду від 07.12.2011 щодо ОСОБА_1 скасовано, а кримінальну справу закрито, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України, тобто у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину. Згідно зі ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону). Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону). Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона. Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати. Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством з 19 вересня 2011 року по 04 грудня 2012 року, тобто - 14 місяці та 15 днів. Враховуючи те, що кримінальну справу відносно позивача закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди в силу положень пункту 2 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» з 01 січня 2021 року визначено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6000 грн. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі, мінімально визначеному статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та підставно визначив його, виходячи із розрахунку одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством на момент розгляду справи судом, тобто взявши до уваги мінімальний розмір заробітної плати, як розрахункову величину 6000 грн. Суд дійшов таких висновків з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством, що призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків, глибини душевних страждань, з огляду на засади розумності та справедливості. А тому доводи апелянта про те, що судом першої інстанції невірно визначено розмір моральної шкоди, є безпідставним та спростовуються вищевказаним. Разом із тим слід зазначити наступне. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Однак суд першої інстанції не звернув уваги на вказане та зробив помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку. Відповідно до положень статті 376 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу Державної казначейської служби України та змінити рішення суду першої інстанції, виклавши абзац другий її резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, в розмірі 100 000 гривень». Приймаючи до уваги наведене та керуючись приписами статей 12, 81, 374, 376, 382-384 ЦПК України апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 червня 2021 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини такого в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, в розмірі 100 000 гривень». В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 29 листопада 2021 року. Суддя-доповідач: Судді: