Постанова Херсонський апеляційний суд № 665/1627/20

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2021 року м. Херсон Номер справи: 665/1627/20 Номер провадження: 22-ц/819/1930/21 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І.В., суддів: Кузнєцової О.А., Радченка С.В. позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу адвоката Кузьменка Дмитра Анатолійовича, який діє від імені ОСОБА_1 , на рішення Чаплинського районного суду Херсонської області від 23 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Березнікова О.В., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: В листопаді 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, в зв`язку з чим підписав Заяву б/н від 20.08.2015 року. При підписанні анкети-заяви ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг, «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг. Для користування кредитним картковим рахунком Відповідач отримав кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 10 000 гривень. Відповідно до Умов та правил надання банківських послуг (п. 2.1.1.5.5.) позичальник зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. У редакції Умов та правил, що діяла з 01.03.2019 року згідно з п.2.1.1.2.12 Сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості 86,4% для картки «Універсальна», 84,0% для картки «Універсальна голд». У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованість відповідач станом на 12.10.2020 року має заборгованість на загальну суму 27 764,81 гривень, яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 11911,11 гривень, заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України 4162,12 гривень та нарахована пеня в сумі 11691,58 гривень. АТ «Приватбанк» просив суд стягнути з відповідача на користь банку вказану заборгованість та судові витрати в сумі 2 102 гривень. 28 грудня 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до суду з заявою про зменшення розміру позовних вимог та просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 11911,11 гривень та заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України 4162,12 гривень, всього 16073,23 гривень. Рішенням Чаплинського районного суду Херсонської області від 23 квітня 2021 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором №б/н від 20.08.2015 року в розмірі 16073,23 гривень та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102 гривень. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що з розрахунку заборгованості та виписки по кредитному рахунку, вбачається, що банк виконав зобов`язання, надавши відповідачу кредит, а відповідач кредитом користувався, вчасно кредит не сплачував, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. З апеляційною скаргою на вказане рішення суду звернувся адвокат Кузьменко Д.А., який діє від імені ОСОБА_1 . Апеляційна скарга обґрунтована тим, що копія анкети-заяви від 20.08.2015 року, що надана позивачем, не є доказом того, що ОСОБА_1 був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг у «Приватбанку», які діяли на момент підписання відповідачем цієї заяви, і тому надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи не можна вважати складовими договору, що був укладений між ОСОБА_1 та позивачем. Анкета-заява від 20.08.2015 року не містить відомостей про базову процентну ставку по кредитному ліміту, строк дії кредитного ліміту, нарахування пені, штрафів та відповідальності за статтею 625 ЦК України, строків виконання договору та інших умов. Також вказує, що розрахунок заборгованості наданої позивачем до суду не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів. Згідно з розрахунком заборгованості, що додано позивачем до позовної заяви, відповідачем погашено заборгованості за тілом кредиту в сумі 20099,58 гривень, що значно перевищує кредитний ліміт, який банк надав відповідачу. Посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК Україниапеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що 20 серпня 2015 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.12). У заяві зазначено, що відповідач ознайомився та погоджується з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку; погоджується, що вказана заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг та тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , що надана позивачем, вбачається, що відповідачу було відкрито картковий рахунок НОМЕР_1 03.04.2015 року. 13.10.2015 року кредитний ліміт становив 0,00 гривень. 23.11.2017 року збільшено кредитний ліміт до 10 000 гривень, 27.07.2018 року зменшено кредитний ліміт до 0,00 гривень. (а.с.10) Згідно наданого позивачем розрахунку, станом на 12.10.2020 року заборгованість ОСОБА_1 по кредиту становить 27764,81 грн, яка складається з: 11911,11 грн - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: 11911,11 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4162,12 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит. (а.с.6-9). Позивач в позові посилався на те, що підписуючи анкету заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, ОСОБА_1 приєднався до договору приєднання та погодився з його умовами. При цьому, Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ним не потрібен. Так, позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, про стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України, вказав, що в редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01.03.2019 року згідно п. 2.1.1.2.12 сторони дійшли згоди, що починаючи з 181 дня з моменту порушення зобов`язання Клієнта з погашення кредиту, Клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі : 86,4% для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд». Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У частині першій статті 1055 ЦК Українипередбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України(в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно із частинами першою та другою статті 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. У частині першій статті 634 ЦК Українипередбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК Українипозивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XIIпро повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.». В заяві-анкеті від 20 серпня 2015 року, що підписана ОСОБА_1 в Приватбанк відсутні відомості щодо істотних умов договору, а саме, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів, строк виконання зобов`язання, а також розмір відповідальності за порушення грошового зобов`язання, відповідно до вимог частини 2 статті 625 ЦПК України. Відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції у відзиві на позовну заяву заперечував факт укладання договору на умовах, що вказані позивачем, оскільки умови надання банківських послуг ним не підписані, з умовами, що передбачають нарахування коштів за прострочення зобов`язання він не ознайомлений. Також заперечував заявлений позивачем розмір заборгованості. Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України, які ним нараховані на підставі Умов та Правил, в редакції, що почала діяти з 01.03.2019 року, відповідно до п. 2.1.1.2.12 яких «починаючи з 181 дня з моменту порушення зобов`язання Клієнта з погашення кредиту, Клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі : 86,4% для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд». Тобто, позивачем здійснено розрахунок заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, саме відповідно до Умов та Правил, в редакції 01.03.2019 року, щодо якої відсутні дані про ознайомлення відповідача з нею, та яка не діяла в період підписання сторонами договору, що є недопустимим, про що зазначено у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17. Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та помилково стягнув з відповідача заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, які передбачені п. 2.1.1.2.12 Умов надання банківських послуг в редакції, що почала діяти з 01.03.2019 року. Доводи апеляційної скарги у вказаній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню, відповідно рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, що передбачено Умовами надання банківських послуг, в сумі 4162,12 гривень підлягає скасуванню, з ухваленням у вказаній частині нового судового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. Колегія суддів також вказує на те, що в даному випадку також неможливо стягнення коштів за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до положень ст.625 ЦК України. Згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Статтею 526 Цивільного кодексу Українивизначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 612 цього Кодексувстановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом. Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Разом з тим, оскільки строк повернення відповідачем грошових коштів не було встановлено в анкеті-заяві, тому саме з часу звернення банку з вимогою про повернення коштів у відповідача виникає обов`язок щодо виконання грошового зобов`язання. Виходячи з викладеного, позивачем не доведено з якого терміну починається прострочення виконання зобов`язання для погашення кредиту у повному обсязі, тоді як позивач, нараховуючи проценти за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту, вважає датою початку прострочення 01 лютого 2020 року. Доказів направлення відповідачеві вимог із встановленим строком виконання зобов`язань матеріали справи не містять, а відтак, підстави для нарахування відсотків, які передбачені ст. 625 ЦК України, відсутні. Разом з тим, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено надання кредитних коштів відповідачу необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України). Статтею 80 ЦПК Українипередбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Звертаючись до суду з позовом банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості та виписку по кредитному договору. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначеної норми дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц. Як вбачається з наданої позивачем виписки по рахунку ОСОБА_1 активно користувався кредитними коштами до 22 січня 2018 року (а.с.71-79). Згідно виписки по рахунку ОСОБА_2 з 13 жовтня 2015 року до 22 січня 2018 року з кредитної картки використав кошти в сумі 140 328,81 гривень. В цей же період ОСОБА_2 було здійснено зарахування на картку в сумі 138 254,41 гривень. При цьому з вказаної виписки по рахунку не вбачається, яка сума саме кредитних коштів була використана відповідачем, оскільки вбачається, що ОСОБА_1 здійснював перекази на кредитну картку кошти з власної карти через додаток Приват 24, ще до встановлення кредитного ліміту 23 листопада 2017 року. При цьому банком, починаючи з 10 листопада 2015 року здійснювалось списання комісії за обслуговування кредитної картки, що, як вказано вище, не передбачено анкетою-заявою, яку підписав ОСОБА_2 20 серпня 2015 року. 24 липня 2018 року та 27 серпня 2018 року ОСОБА_1 здійснив погашення заборгованості по кредитному рахунку в сумі 6130 гривень та 695 гривень, відповідно. З 01 лютого 2018 року по 01 жовтня 2019 року банком нараховувались відсотки за використання кредитного ліміту та пеня за прострочку кредиту, всього на суму 20 462,10 гривень. З 01 листопада 2019 року нараховувались проценти відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України в сумі 3312,82 гривень. Проте анкета-заява, що підписана сторонами не містить відомостей, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, так і відомостей про погашення нарахованих процентів, комісій, штрафів за рахунок кредиту. Вказані нарахування погашалися банком шляхом переводу заборгованості що була нарахована в якості відсотків, пені та штрафів в рахунок тіла кредиту. Однак підстави для збільшення кредиту за рахунок погашення нарахованих процентів, комісій, штрафів відсутні. Таким чином, позивачем не доведено наявність заборгованості ОСОБА_1 перед банком за фактично отримані та неповернуті кошти та її розмір. Суд першої інстанції на вказані обставини не звернув уваги, не перевірив надані сторонами докази та помилково ухвалив рішення про задоволення позову. Переглядаючи судове рішення в апеляційному порядку в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк». Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із скасуванням рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позову, витрати понесені відповідачем на сплату судового збору підлягають стягненню з позивача. Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст. 376, ст. 382 ЦПК України, Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє від імені ОСОБА_1 , задовольнити. Рішення Чаплинського районного суду Херсонської області від 23 квітня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» в задоволенні позову. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 3153 гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий І.В. Вейтас Судді: О.А. Кузнєцова С.В. Радченко