Постанова КЦС ВС № 308/12227/13-ц

Постанова Іменем України 24 листопада 2021 року м. Київ справа № 308/12227/13 провадження № 61-3196св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (правонаступником якого є ОСОБА_5 ), треті особи: ОСОБА_6 , приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Сабов Оксана Іванівна, Акціонерне товариство «Альфа-Банк», особа, яка звернулася з апеляційною скаргою, - ОСОБА_5 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 січня 2021 року в складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Джуги С. Д., Бисаги Т. Ю., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - ТОВ «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому, з урахуванням заяви про збільшення та уточнення позовних вимог, просило: - визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 07 липня 2011 року, укладений між ТОВ «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І. за реєстраційним № 1332; - витребувати з володіння ОСОБА_2 вбудовані приміщення частини літ. «А» 1-го поверху (позиція 1, 2) площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер 3921708, а також з володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_7 вбудовані приміщення, частини літ. «А» поверху (позиція 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) загальною площею 67,4 кв. м, реєстраційний номер 36233656, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом передачі в натурі. В обґрунтування позову зазначало, що 07 липня 2011 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу керівником товариства ОСОБА_8 було відчужено ОСОБА_1 нерухоме майно - вбудовані приміщення магазину на АДРЕСА_1 , яке належало товариству. Такий договір не відповідає волі сторони цього правочину та суперечить статті 203 ЦК України, оскільки ОСОБА_8 не мала повноважень на укладення такого договору та діяла від імені товариства без необхідного обсягу дієздатності, з порушенням пунктів 8.10.2, 8.10.5 Статуту товариства, статті 98 ЦК України. Продаж нерухомого майна товариства міг здійснюватися тільки за рішенням загальних зборів учасників товариства. Рішення зборів учасників товариства, оформлене протоколом № 7 від 06 липня 2011 року, на підставі якого був укладений договір від 07 липня 2011 року, визнано недійсним у судовому порядку. ОСОБА_8 , а в подальшому і ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , укладаючи спірний та наступний правочини щодо вказаного нерухомого майна, діяли за зловмисною домовленістю. Враховуючи наведене, ТОВ «Магазин ІНФОРМАЦІЯ_1» просило позов задовольнити. Короткий зміст судових рішень Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2014 року позов ТОВ «Магазин ІНФОРМАЦІЯ_1» задоволено. Визнано договір купівлі-продажу від 07 липня 2011 року, укладений між ТОВ «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І., недійсним з моменту його укладення. Витребувано на користь ТОВ «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» з володіння ОСОБА_2 нерухоме майно - вбудовані приміщення част. літ. «А» 1-го поверху (позиція 1, 2) площею 67,4 кв.м реєстраційний номер 3921708, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його передачі в натурі. Витребувано на користь ТОВ «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» з володіння ОСОБА_3 , ОСОБА_4 нерухоме майно - вбудовані приміщення, част. літ. «А» 1-поверху (позиція 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) загальною площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер 36233656, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його передачі в натурі. Вирішено питання розподілу судових витрат. Суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог. Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 22 вересня 2014 року рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Магазин ІНФОРМАЦІЯ_1» про погодження продажу вбудованих приміщень магазину, оформленого протоколом № 7 від 06 липня 2011 року, не може бути підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу, оскільки ОСОБА_1 , який придбав вказані приміщення у директора товариства ОСОБА_8. , та нотаріус, який посвідчував вказаний договір, не знали і не могли знати про незаконність рішення загальних зборів учасників товариства та про обмеження повноважень директора товариства. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2015 року рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 22 вересня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції виходив з невмотивованості висновків апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 не міг знати про обмеження повноважень директора на укладення з ним договору купівлі-продажу нерухомого майна, ненадання апеляційним судом оцінки доказам на підтвердження позовних вимог, які містяться в матеріалах справи. Майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення зборів учасників товариства, оформленого протоколом № 7 від 06 липня 2011 року, в подальшому скасованого рішенням господарського суду, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею й він має право витребувати його від добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України. Разом з тим, апеляційний суд не звернув увагу на помилковість посилання суду першої інстанції в рішенні на статті 1212, 1213 ЦК України. Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено, виключено із мотивувальної частини рішення абзац із посиланням на норми статей 1212 -1213 ЦК України. Резолютивну частину рішення змінено в частині розподілу судових витрат, в іншій частині рішення залишено без змін. Апеляційний суд виходив з того, що правильними є висновки суду першої інстанції про доведеність позивачем тієї обставини, що ОСОБА_1 знав та не міг не знати про обмеження повноважень ОСОБА_8 щодо представництва товариства при укладенні договору купівлі-продажу спірної нерухомості. Оскільки підстава вибуття майна з володіння товариства (рішення зборів учасників товариства, оформлене протоколом № 7 від 06 липня 2011 року) в подальшому визнана недійною рішенням суду, спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею і він має право витребувати його на підставі статті 388 ЦК України від добросовісного набувача. Разом з тим, помилковим є посилання суду першої інстанції на статті 1212, 1213 ЦК України, оскільки договірний характер правовідносин між сторонами виключає можливість застосування судом вищевказаних положень ЦК України. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2014 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 року залишено без змін. У січні 2020 року ОСОБА_5 як особа, яка не брала участі в справі, оскаржила рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 26 січня 2021 року рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2014 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 року скасовано. У задоволенні позову ТОВ «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» відмовлено. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу частини вбудованих приміщень на АДРЕСА_1 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , відтак вказане майно, яке було витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ТОВ «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_10 . Таким чином, суд першої інстанції вирішив питання про права та обов`язки ОСОБА_5 , не залученої до участі у справі, зокрема щодо належного їй нерухомого майна, фактично позбавивши її права власності на нього. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги У лютому 2021 року ТОВ «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 січня 2021 року та залишити в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року і рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 року. В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначав, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року (провадження № 6-62цс16), постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року в справі № 658/580/16-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 569/1221/16-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, від 20 лютого 2019 року в справі № 461/409/16-ц, від 13 березня 2019 року в справі № 639/4278/16-ц, від 10 липня 2019 року в справі № 728/720/15-ц, від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19, від 12 лютого 2020 року в справі № 811/1640/17, від 30 листопада 2020 року в справі № 806/1943/18, від 29 січня 2021 року в справі № 308/2739/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Зазначав, що спір є віндикаційним, тобто між власником та особами, які володіли таким майном на момент виникнення спірних правовідносин. Володільцями вказаного майна були особи, речові права яких на вказане майно були зареєстровані у встановленому законом порядку. Відповідачами у цій справі є всі титульні власники спірного нерухомого майна згідно відомостей з Реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. ОСОБА_5 не була титульним власником спірного майна, речові прав за нею як суб`єктом правовідносин не реєструвались. Належним способом захисту у цьому спорі є вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, а належним відповідачем є особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно. Апеляційний суд знехтував обставинами вибуття спірного майна, встановленими рішеннями судів, які набрали законної сили та зумовили вибуття майна з володіння товариства поза його волею. Суд апеляційної інстанції безпідставно поновив ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. 06 квітня 2021 року матеріали справи № 308/12227/13 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду. ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 направили заперечення на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_11 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що ТОВ «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» зареєстроване як юридична особа 11 грудня 1995 року, що підтверджено випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 08 липня 2013 року. 31 січня 2001 року за договором купівлі-продажу № 357, укладеним між Фондом приватизації та управління майном міста Ужгородської міської ради та ТОВ «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», товариство придбало у власність шляхом викупу об`єкт приватизації - вбудовані приміщення площею 269 кв. м на АДРЕСА_1 . 05 квітня 2001 року товариству було видано свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно. На підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради № 257 від 15 жовтня 2003 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно ТОВ «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 269,3 кв.м по АДРЕСА_1 . Право власності ТОВ «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» на приміщення цього магазину було зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 3921708, що підтверджується витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 15 грудня 2003 року. 07 липня 2011 року директор ОСОБА_8. , діючи від імені ТОВ «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І., продала ОСОБА_1 нерухоме майно - будівлю «Магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» площею 134,8 кв. м по АДРЕСА_1 . 07 березня 2012 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 392, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 Ѕ частину приміщень « АДРЕСА_1 площею 67,4 кв. м. 16 березня 2012 року ОСОБА_8 , яка діяла від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І. 17 листопада 2011 року за реєстровим № 3776, уклала із ОСОБА_12 нотаріально посвідчений договір про поділ жилих приміщень в натурі, за яким «Магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , поділено, а саме: ОСОБА_2 набула права власності на вбудовані приміщення част. «А» 1-го поверху (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв. м, що складає 1/2 від площі 134,8 кв.м. (пункт 3.1 договору). ОСОБА_1 набув право власності на вбудовані приміщення част. 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв. м, що складає 1/2 від площі 134,8 кв. м. На підставі договору купівлі-продажу від 23 березня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 763, ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 вбудовані приміщення час. «А», 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв. м по АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 як іпотекодавець згідно іпотечного договору 23 березня 2012 року у якості забезпечення виконання нею зобов`язань за договором кредиту передала ПАТ «Укрсоцбанк» в іпотеку вбудовані приміщення част. «А» - 1 поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв. м. Вартість предмету іпотеки сторони оцінили в 1 833 347 грн. 05 квітня 2012 року ОСОБА_8 , яка діяла від імені ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, уклала з ОСОБА_6 договір дарування, посвідчений нотаріусом за реєстровим № 655, за умовами якого вбудовані приміщення час. «А» - 1-го поверху (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташовані на земельній ділянці площею 53,9 кв. м, були подаровані ОСОБА_6 . Дар сторони оцінили у розмірі 54 209 грн. 08 липня 2013 року ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за № 1114, продала вбудовані приміщення час. «А» 1-поверху (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в рівних частках, по 1/2 частці кожному, за ціною 645 550 грн, які продавець згідно пункту 2 договору одержав до підписання договору. Встановлено, що підставою для укладення 07 липня 2011 року директором ОСОБА_8. від імені ТОВ «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» договору купівлі-продажу нерухомого майна - будівлі «Магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» площею 134,8 кв. м на АДРЕСА_1 із ОСОБА_1 було рішення зборів учасників ТОВ «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», оформлене протоколом № 7 від 06 липня 2011 року, згідно якого десятьма учасниками ТОВ «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» було погоджено продаж спірного майна. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 23 жовтня 2013 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2014 року, рішення загальних зборів учасників ТОВ «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» про погодження продажу вбудованих приміщень магазину по АДРЕСА_1 , яке було оформлено протоколом № 7 від 06 липня 2011 року, визнано недійсним. Господарським судом було встановлено, що у зборах, рішення яких оформлено протоколом № 7 від 06 липня 2011 року, взяв участь тільки один учасник, який володів часткою у розмірі 10% статутного фонду, решта 9 учасників про проведення зборів не були повідомлені, їх підписи на протоколі були відтворені струмним способом за допомогою знакодрукуючого пристрою. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Основним речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Виникнення права власника на витребування майна від добросовісного набувача врегульовано частиною першою статті 388 ЦК України, якою передбачено перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача, а саме: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Скасовуючи рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 року і ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції ухвалив рішення про права та обов`язки ОСОБА_5 , яка не була залучена до участі у справі, зокрема, вирішив питання про витребування з чужого незаконного володіння на користь ТОВ «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» належного їй на праві спільної сумісної власності нерухомого майна, фактично позбавивши її права власності на нього. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне. Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_5 надала згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_4 договору купівлі-продажу від 08 липня 2013 року, за умовами якого ОСОБА_3 і ОСОБА_4 придбали у ОСОБА_6 вбудовані приміщення част. літ. А 1-поверху (поз. 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7) загальною площею 67, 4 кв. м на АДРЕСА_1 . Законодавець у статті 65 СК України передбачив як загальне правило так звану презумпцію згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договорів щодо спільного майна, за винятком тих, що потребують обов`язкового нотаріального посвідчення (частина третя статті 65 СК України). Права одного з подружжя, який надавав тільки згоду на укладення договору, але не був його стороною, і позовних вимог до нього не пред`явлено, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір, і є відповідачем у справі. Схожого за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2021 року в справі № 344/17464/15-ц (провадження № 61-11184св20). З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що рішенням суду першої інстанції вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_5 . Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту 1 частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України). З урахуванням висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року в справі № 344/17464/15-ц (провадження № 61-11184св20), а також зважаючи на те, що Верховний Суд не вправі вирішувати процесуальне питання про закриття апеляційного провадження, справа підлягає направленню до апеляційного суду для вирішення такого питання та завершення розгляду цієї справи. Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» задовольнити частково. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 січня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов