Постанова Полтавський апеляційний суд № 525/223/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 525/223/21 Номер провадження 22-ц/814/2243/21Головуючий у 1-й інстанції Ячало Ю. І. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 листопада 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді: Абрамова П.С. Суддів: Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О., за участю секретаря судового засідання - Міщенко Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 30 липня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» про визнання частково недійсним договору про надання споживчого кредиту УСТАНОВИВ: короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції; В лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, відповідно до якого прохала визнати недійсними окремі пункти Договору про надання споживчого кредиту № 2862766 від 31.08.2020 року (далі - Договір), укладеного з ТОВ «Авентус Україна», а саме: - пункт 1.4 Договору в частині: «Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього договору»; - пункт 1.5.2 Договору в частині: «Стандартна процентна ставка 1,90% в день від суми кредиту застосовується: ?у межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 1.4 Договору, якщо Споживач не виконав умови зазначені в п 1.5.1 Договору для зниженої процентної ставки; та ?у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом відповідно до пп. 4.1 - 4.6 Договору; та ?у межах періоду прострочення, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України»; -пункт 4.3 Договору: «Пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів...»; -пункт 4.5 Договору: «У випадку акцептування Товариством пропозиції (оферти) Споживача про продовження строку кредиту, новий строк кредиту розраховується з наступного дня, що слідує за днем вчинення Споживачем дій, зазначених у п. 4.3 Договору, та нова дата повернення кредиту відображається в Особистому кабінеті. Протягом нового строку користування кредитом проценти нараховуються за стандартною процентною ставкою». В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 31.08.2020 року між нею, як Позичальником, та ТОВ «Авентус Україна» (Кредитор) в електронній формі було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 2862766, відповідно якого вона отримала кредит у сумі 8 800,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,43% на день від суми кредиту на строк 30 днів. Орієнтовна загальна вартість кредиту становила 12 562,00 грн. (п. 1.8.1 Договору). На повернення кредиту вона здійснила наступні платежі на загальну суму 18 057,60 грн., а саме: 27.09.2020 - 3 511,20 грн.; 26.10.2020 - 4 848,80 грн.; 24.11.2020 - 4 848,80 грн.; 23.12.2020 - 4 848,80 грн. Однак, Кредитор зарахував всі платежі на погашення відсотків, які нараховані у розмірі 1,90%, а не 1,43% на день від суми кредиту у зв`язку із пролонгацією строку кредитування у порядку п. 4.3 та п. 4.5 Договору. Позивач вважає, що умови пунктів 1.4, 1.5.2, 4.3, 4.5 Договору щодо пролонгації строку кредитування та нарахування відсотків у розмірі 1,90% на день мають бути визнані недійсними, як такі, що суперечать закону, оскільки на їх підставі кредитор незаконно в односторонньому порядку збільшив строк договору та протиправно нарахував відсотки поза межами строку кредитування. Як на підстави недійсності оспорюваних умов договору позивач вказувала, що такі умови є несправедливими, такими що порушують принцип справедливості, добросовісності і розумності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позивача, оскільки вважає такі умови фактично є прихованими штрафними санкціями (неустойкою) за прострочення виконання позичальником грошового зобов`язання. Разом із тим, застосування штрафних санкцій було заборонено Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення та поширення і коронавірусної хвороби (COVID-19)». Також, позивач посилалась на порушення відповідачем при укладенні договору вимог ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки при видачі кредиту кредитор фактично не ознайомив її, як позичальника, з умовами кредитування та можливими ризиками. Як наслідок, здійснюючи оформлення кредиту через Інтернет за лічені хвилини, вона не мала можливості об`єктивно оцінити та осмислити умови кредитування, виявити недоліки та оцінити всі можливі ризики та збитки. Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 30 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі. короткого змісту вимог апеляційної скарги; В апеляційній скарзі ОСОБА_1 прохала рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; Заявник ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не довів обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, виклав у рішенні висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказувала, що місцевий суд та відповідач у справі не спростували її доводи про те, що вона не була ознайомлена з Правилами надання грошових коштів у кредит, розміщеними на сайті https://creditplus.ua, та свій підпис (у тому числі електронний) на них не ставила. Кредитор наділений можливістю за потреби вносити в них зміни, тому, як наслідок, ці Правила не можна вважати погодженою між сторонами частиною укладеного між ними договору. Така позиція, на думку заявника, узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові №342/180/17 від 03.07.2019. При розгляді справи суд першої інстанції неповно дослідив та не надав оцінки безпосередньо умовам Договору, що оспорювались. Вважає, що відповідач заздалегідь передбачив несправедливі умови щодо пролонгації строку користування кредитом та нарахування відсотків у розмірі 1,90%, які ускладнюють позичальнику можливість виконати договір; знехтував засадами справедливості, прописавши в умовах своє право односторонньої пролонгації строку кредиту частковою оплатою та застосування підвищеної процентної ставки поза межами обумовленого строку кредиту (30 днів). Такими діями, Кредитор порушив принцип добросовісності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. узагальнених доводів і заперечень інших учасників справи 06.10.2021 поштовим відправленням Укрпошта Експрес №0505024690347 від 30.09.2021 до Полтавського апеляційного суду від представника відповідача, ТОВ «Авентус Україна» (далі по тексту - Товариство), надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник відповідача прохав апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представник відповідача прохав поновити строк для подання відзиву. Судом апеляційної інстанції установлено, що відзив на апеляційну скаргу поданий стороною відповідача з дотриманням процесуального строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (в межах десятиденного строку з моменту отримання копії такої ухвали) і підстав вважати його пропущеним не вбачається, а тому відзив має бути прийнятий судом до уваги. Представник відповідача вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та безпідставними. Вказував, що ОСОБА_1 була належним чином ознайомлена Товариством з умовами кредитування, що вимагаються ч. 2 ст. 12 Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідач є клієнтом ТОВ «Авентус Україна» з 2019 року, тобто неодноразово укладала аналогічні договори з Товариством та виконувала їх належним чином. Товариство у вільному доступі розміщує інформацію на офіційному Веб-сайті https://creditplus.ua про умови кредитування, що вимагаються законом, зокрема, щодо особи кредитора, акційну/стандартну процентну ставку, максимальний строк кредиту і суму, про умови пролонгації договору. Перед укладенням угоди Клієнт має змогу без часових обмежень ознайомитися зі всією інформацією про умови кредитування в розділах «Як отримати», «Як продовжити», «Як погасити», «Про нас». Зокрема, у розділі «Про нас/Інформація» розміщена Обов`язкова інформація для клієнта, у розділі «Про нас/Документи» мається посилання на Правила надання коштів в позику, Примірний договір про надання споживчого кредиту фізичним особам, Правила програми лояльності. (а.с. 92) Під час реєстрації на сайті для підтвердження факту ознайомлення Клієнт повинен проставити в чек-боксі інформаційно-реєструючої електронної системи Товариства відмітку (а.с. 90), і тільки після цього наявна технічна можливість для Клієнта перейти на іншу вкладку (сторінку) інформаційно-реєструючої електронної системи для оформлення договору. ОСОБА_1 підтвердила у такий спосіб факт свого ознайомлення з умовами кредитування, та, у подальшому, підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором А960379 Договір про надання споживчого кредиту № 2862766 від 31.08.2020, Графік платежів (Додаток №1 до Договору) та Паспорт споживчого кредиту (а.с. 69-74). Підписанням договору ОСОБА_1 погодилась на укладення договору саме на викладених у ньому умовах; копія Договору була надіслана на її електронну адресу та розміщена в особистому кабінеті на Веб-сайті Товариства. ОСОБА_1 мала право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», однак не вчинила таких дій. Процентні ставки у розмірі 1,43% та 1,90% на день від суми кредиту та порядок їх нарахування були узгоджені між сторонами при підписанні договору (умовами п. 1.5.1, 1.5.2), а тому не можуть вважатися одностороннім збільшенням кредитором процентної ставки. 1,43% - це передбачена Договором акційна (знижена) процентна ставка для клієнтів програми Лояльності, яку надає Товариство, яка застосовується в межах строку надання кредиту (у даному випадку - 30 днів). 1,90% - стандартна процентна ставка, яка застосовується, якщо повна сума кредитну не була повернута позичальником у день закінчення строку надання кредиту. Порядок пролонгації строку кредиту сторони обумовили у розділі 4 Договору, на які позивач погодилась, укладаючи Договір. На підставі умов, передбачених у п. 4.3 та 4.4, у зв`язку із непогашенням кредиту у повному обсязі у строк до 30.09.2020, шляхом здійснення часткових платежів на погашення кредиту ОСОБА_1 ініціювала продовження строку користування кредитом, яке було погоджене Товариством. Вказане свідчить про помилковість тверджень позивача, що кредитор в односторонньому порядку продовжив строк користування кредитом. У відзиві зазначено, що позивач помилково вважає стандартну процентну ставку та пролонгацію строку дії договору неустойкою, оскільки за своєю правовою природою правовою природою стандартна процентна ставка є платою за користування кредитними коштами в межах пролонгованого строку дії договору, і не являється компенсацією. Сторони у справі у судове засідання 24.22.2021 не з`явились, будучи належним чином повідомлені судом про дату, час і місце розгляду справи. Представник відповідача у відзиві прохав розглянути справу за його відсутності. Щодо належного повідомлення сторін про день та час судового розгляду справи. Відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Згідно з ч. 3, 4 вказаної статті судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик , а судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (ч. 5 ст. 128 ЦПК України). Частиною 6 статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси, або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Як вбачається з матеріалів справи сторони (позивач, представник позивача та представник відповідача) повідомили суду свої електронні адреси, на які 16.11.2021 року апеляційним судом було направлено судові повістки-повідомлення про судове засідання 24.11.2021, про що в матеріалах справи наявні довідки про доставку 16.11.2021 електронних листів, а тому вважається завчасним та належним повідомленням сторін у справі про день та час судового розгляду справи. встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; Місцевим судом установлено, що 31 серпня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (Кредитор, Товариство) та ОСОБА_1 (Позичальник, Споживач) було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 2862766 на умовах строковості, зворотності, платності на споживчі цілі (далі по тексту - Договір). Договір укладено в електронному вигляді, що відповідає порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», підписаний Позичальником разом із Паспортом кредиту та Графіком плавтежів електронним підписом одноразовим ідентифікатором А960379, що відповідає вимогам статті 12 цього Закону, з однією сторони, представником Кредитодавця з використанням аналогом власноручного підпису, скріпленим електронною печаткою (факсиміле) відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», з іншої сторони, та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, яка обов`язково вимагається для даного виду правочинів (ст. 1054 ЦК України). Вказані обставини вірно встановлені судом першої інстанції та не заперечувались сторонами. Апеляційним судом також установлено наступне. Згідно з пунктом 9.12 Договору всі додатки до цього Договору, підписані Сторонами, є невід`ємною частиною Договору. Графік платежів, що є Додатком №1 до Договору, а також Паспорт споживчого кредиту містять електронний підпис позичальника А960379 (одноразовий ідентифікатор), а також електронний підпис представника Кредитора, скріплений печаткою, тобто становлять невід`ємну частину Договору про надання споживчого кредиту № 2862766 від 31.08.2020. Відповідно до змісту Договору сторони дійшли згоди щодо всіх його істотних умов: суму кредиту - 8 800,00 грн. (п. 1.3 Договору); строк кредиту (строк користування кредитом; строк кредитування) - 30 днів (п. 1.4 Договору); дату повернення кредиту та нарахованих відсотків - 30.09.2020 (п. 1.4 Договору); строк дії Договору - до повного виконання Споживачем зобов`язань за договором (п. 9.2 Договору), а також розмір процентів за користування кредитними коштами, а саме: 1,43% в день від суми кредиту (знижена процентна ставка) (п. 1.5.1 Договору) та 1,90% в день від суми кредиту (стандартна процентна ставка) (п. 1.5.2 Договору) та порядок їх нарахування. Щодо умов Договору, які передбачають нарахування відсотків, судом апеляційної інстанції установлено наступне. У підпункті 1.5 Договору, що не оспорюється, сторони узгодили, що за типом процентна ставка за Договором - є фіксованою; процентна ставка за користування коштами кредиту залежить від фактичного виконання Споживачем умов Договору. Пунктом 1.5.1 Договору, що не оспорюється, визначено, що знижена процентна ставка у розмірі 1,43% в день від суми кредиту застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного у п. 1.4 Договору (без пролонгації), тобто протягом 30 днів з дати отримання кредитних коштів, якщо в цей строк Споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку. У частині пункту 1.5.2 Договору, яка не оспорюється, додатково зазначено: укладаючи цей Договір, Споживач підтверджує, що підставою для застосування зниженої процентної ставки є отримання Споживачем від Товариства індивідуальної знижки на стандартну процентну ставку, відповідно до програми лояльності ТОВ «Авентус Україна» для споживачів сервісу «CreditPllus». Таке зниження допускається за умови, що Споживачем будуть виконані умови для її застосування - повернений кредит у строк та в порядку, що передбачені цим Договором. У випадку невиконання Споживачем умов для застосування зниженої процентної ставки, користування кредитом для Споживача стає доступним виключно на стандартних умовах - за стандартною процентною ставкою. При цьому, Споживач погоджується, що застосування стандартної процентної ставки не є наслідком погіршення умов користування кредитом (збільшення процентної ставки), а є лише наслідком отримання Споживачем послуги фінансового кредиту на звичайних (стандартних) умовах, що доступні для інших споживачів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. Пунктом 1.5.2 Договору, що оскаржується, сторони узгодили порядок застосування стандартної процентної ставки у розмірі 1,90% в день від суми кредиту: -у межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 1.4 цього Договору, якщо Споживач не виконав умови зазначені у п. 1.5.1 Договору для застосування зниженої процентної ставки; та -у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом відповідно до пп. 4.1 - 4.6 Договору; та -у межах періоду прострочення, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абз. 2 статті 1048 Цивільного кодексу України. Установлено, що Кредитор виконав своє зобов`язання за Договором, надав 31.08.2020 кредитні кошти у користування позичальника ОСОБА_1 у розмірі 8 800,00 грн. шляхом перерахування на банківську карту позичальника в АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , відповідно до умов п. 2.1 Договору, що сторонами не заперечується. Згідно з пунктом 5.4 Договору ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання у встановлений Договором строк повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі, передбачені Договором. Графіком платежів, що є Додатком № 1 до Договору, а також Паспортом споживчого кредиту передбачено, що повернення кредиту необхідно здійснити до 30.09.2020 включно шляхом одноразового внесення платежу на суму 12 562,00 грн., з яких: 8 800,00 грн. - тіло кредиту; 3 762,00 грн. - проценти за зниженою процентною ставкою. Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується самою позивачкою, кредит не був повернутий нею у повному обсязі у строк до 30.09.2020, так само як і протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення 30-денного строку надання кредиту відповідно до умов пункту 1.5.1 Договору. З довідки ТОВ «Авентус Україна» про розрахунки за Договором (а.с. 18) вбачається, що до закінчення строку дії Договору ОСОБА_1 здійснила часткове погашення кредиту 27.09.2020 у сумі 3 511,20 грн., у зв`язку із чим строк кредиту (кредитування) був продовжений Товариством на такий самий строк (30 днів) з моменту внесення платежу. Наступного місяця кредит також не був повернутий позичальником у повному обсязі, а здійснено частковий платіж 26.10.2020 у сумі 4 848,80 грн., у зв`язку із чим строк кредиту (кредитування) був продовжений Товариством на 30 днів з моменту внесення платежу. Наступного місяця, кредит також не був повернутий позичальником у повному обсязі, а здійснено частковий платіж 24.11.2020 у сумі 4 848,80 грн., у зв`язку із чим строк кредиту (кредитування) був продовжений Товариством на 30 днів з моменту внесення платежу. Наступного місяця, кредит також не був повернутий позичальником у повному обсязі, а здійснено частковий платіж 23.12.2020 у сумі 4 848,80 грн., у зв`язку із чим строк кредиту (кредитування) був продовжений Товариством на 30 днів з моменту внесення платежу. Із вказаної довідки про розрахунки за Договором (а.с. 18) та Картки обліку Договору, що долучена до відзиву на апеляційну скаргу, вбачається, що часткові проплати зараховано Кредитором на погашення нарахованих за кредитом відсотків; суми пені та штрафу не нараховувались за кредитом, заборгованість за період з 31.08.2020 по 22.01.2021 не вважалась такою, що прострочена. Щодо умов Договору, які передбачають прологацію строку кредиту (кредитування; користування кредитом), судом апеляційної інстанції установлено наступне. Згідно з частиною пункту 1.4 Договору, що оскаржується, визначено, що строк кредиту (який визначений у 30 днів) може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених в Розділі 4 цього Договору. Пунктом 4.1 Договору, що не оспорюється, сторони домовились, що строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначених у підпункті 1.4 цього Договору (тобто на 30 днів), якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку пп. 4.2-4.5. Згідно з пунктом 4.3 Договору, що оскаржується, пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем. Якщо Споживач здійснюючи вказаний платіж не бажає продовжити строк користування кредитом, Споживач зобов`язаний повідомити про це Товариство в один із вказаних способів: -перед здійсненням платежу здійснити в Особистому кабінеті дії, що направлені на часткове повернення заборгованості за кредитом, а саме натиснути в Особистому кабінеті в Розділі «Мої кредити» клавішу «внести платіж» в меню «Часткове погашення кредиту» ; або -протягом 24 годин з моменту внесення платежу направити на поштову скриньку Товариства ІНФОРМАЦІЯ_1 (в тому числі з використанням сервісу направлення повідомлень Товариству, що розміщений на Веб-сайті в Розділі «Зворотній зв`язок» вибравши категорію звернення «Часткове погашення без пролонгації») повідомлення про необхідність зарахування такого платежу в часткове погашення заборгованості за кредитом, з обов`язковою вказівкою в такому повідомленні номеру та дати цього Договору та суми здійсненого платежу. В іншому разі здійснений Споживачем платіж буде розцінений Товариством як пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом. Згідно з пунктом 4.4 Договору, що не оспорюється, Товариство має право, але не обов`язок протягом строку для відповіді, акцептувати пропозицію (оферту) Споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення Споживачу текстового повідомлення про погодження нового строку (з зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлені Споживачем Товариству в Особистому кабінеті/зазначені в Договорі. Відповідно до пункту 4.5 Договору, що оскаржується, сторони узгодили, що у випадку акцептування Товариством такої пропозиції (оферти) Споживача, новий строк кредиту розраховується з наступного дня, що слідує за днем вчинення Споживачем дій, зазначених у п. 4.3 Договору, та нова дата повернення кредиту відображається в Особистому кабінеті. Протягом нового строку користування кредитом проценти нараховуються за стандартною процентною ставкою. Також, відповідно до умов пункту 4.6 Договору, що не оспорюється, передбачено, що порядок внесення змін до Договору щодо продовження строку кредиту, сторони вважають такими, що вчинені в письмовій формі, оскільки, воля Сторін в даному випадку виражена за допомогою технічного засобу зв`язку, що відповідає вимогам, встановленим статтею 207 ЦК України до письмової форми правочину. Предметом спору у справі є визнання недійсними окремих умов Договору про надання споживчого кредиту № 2862766 від 31.08.2020, що передбачають умови застосування стандартної процентної ставки та пролонгацію строку кредиту. доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вірно виходив з того, що підписуючи договір позивач мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення позивача відповідало її внутрішній волі і вона погодилась на укладення спірного договору саме на запропонованих умовах, які були їй відомі під час укладення договору, а доводи про ненадання їй ТОВ «Авентус Україна» повної інформації про умови кредитування та ризики, а також про нечесну підприємницьку діяльність товариства ґрунтуються виключно на припущеннях і спростовуються змістом самого договору. Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що на підставі наданих позивачем доказів не вбачається обставин, які б свідчили про несправедливість оспорюваних умов договору, а тому відсутні підстави визнання їх недійсними згідно статті 203 ЦК України. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України). Тягар спростування презумпції правомірності правочину (або окремих його умов) покладається саме на позивача. У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Позивач ОСОБА_1 , як на підстави своїх вимог посилалась на недодержання стороною відповідача в момент вчинення правочину вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Також, ОСОБА_1 зазначала про нечесну підприємницьку діяльність відповідача, про несправедливість оспорюваних умов договору, їх невідповідність вимогам закону щодо заборони нараховувати відсотки поза межами строку кредитування. Нечесна підприємницька практика, визначення якої міститься у статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», та несправедливість умов договору, визначена у статті 18 цього Закону, є окремим підставами, які підлягають доведенню у разі оспорювання правочинів, або окремих його частин. Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Нечесна підприємницька практика - це будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції (п. 14 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»). Нечесна підприємницька практика включає (ч. 1 ст. 19 цього Закону): 1) прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману (якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору) або є агресивною (яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції). Відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» положення договору, визнані несправедливим, можуть бути визнані недійсними. Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак:

1. Умови договору порушують принцип добросовісності;

2. Умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін;

3. Умови договору завдають шкоди споживачеві (правовий висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 681/1325/15-ц). Зазначені вище обставини, що можуть мати наслідком недійсність правочину або окремих його частин, позивачкою у справі недоведені. Щодо доводів позивача про недотримання ТОВ «Авентус Україна» під час укладення спірного договору вимог ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Позивач заявляла у позові про недотримання відповідачем під час укладення договору вимог ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки фактично при видачі кредиту представники товариства не ознайомили її з умовами кредитування та ризиками, як наслідок, здійснюючи оформлення кредиту через Інтернет за лічені хвилини, не мала можливості об`єктивно оцінити та осмислити умови кредитування, виявити недоліки та оцінити можливі ризики та збитки. Частина 2 статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», в редакції, що діяла станом на час укладення спірної угоди, передбачала обов`язок фінансових установ перед укладенням договору про надання фінансових послуг повідомити клієнта у письмовій або електронній формі, у тому числі шляхом надання клієнту доступу до такої інформації на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, про: 1) особу, яка надає фінансові послуги: а) найменування (для фізичної особи - підприємця: прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові), місцезнаходження, контактний телефон і адреса електронної пошти особи, яка надає фінансові послуги, адреса, за якою приймаються скарги споживачів фінансових послуг; б) найменування особи, яка надає посередницькі послуги (за наявності); в) відомості про державну реєстрацію особи, яка надає фінансові послуги; г) інформацію щодо включення фінансової установи до відповідного державного реєстру фінансових установ або Державного реєстру банків; ґ) інформацію щодо наявності в особи, яка надає фінансові послуги, права на надання відповідної фінансової послуги; д) контактну інформацію органу, який здійснює державне регулювання щодо діяльності особи, яка надає фінансові послуги; 2) фінансову послугу - загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити клієнт, включно з податками, або якщо конкретний розмір не може бути визначений - порядок визначення таких витрат; 3) договір про надання фінансових послуг: а) наявність у клієнта права на відмову від договору про надання фінансових послуг; б) строк, протягом якого клієнтом може бути використано право на відмову від договору, а також інші умови використання права на відмову від договору; в) мінімальний строк дії договору (якщо застосовується); г) наявність у клієнта права розірвати чи припинити договір, права дострокового виконання договору, а також наслідки таких дій; ґ) порядок внесення змін та доповнень до договору; д) неможливість збільшення фіксованої процентної ставки за договором без письмової згоди споживача фінансової послуги; 4) механізми захисту прав споживачів фінансових послуг: а) можливість та порядок позасудового розгляду скарг споживачів фінансових послуг; б) наявність гарантійних фондів чи компенсаційних схем, що застосовуються відповідно до законодавства. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати споживачу, несе відповідальність, передбачену ст. 411 цього Закону. Автоматичної недійсності укладеного між сторонами правочину, у разі порушення вказаних вимог закону, не виникає. На споживача покладається тягар доведення нечесної підприємницької практики шляхом введення споживача в оману, якщо під час пропонування послуг споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. З матеріалів справи судом установлено, що на веб-сайті ТОВ «Авентус Україна» https://creditplus.ua в електронних вкладках «Як отримати», «Як продовжити», «Як погасити», «Питання та відповіді», «Про нас» розміщена загальна інформація для Клієнтів перед укладенням угод, а у вкладці «Документи» розміщені, серед іншого, Умови надання коштів у позику, примірники договорів, у тому числі договору про надання споживчого кредиту фізичним особам, а також правила програми лояльності для Клієнтів, тощо. (а.с. 92) Вказана інформація доступна для ознайомлення на веб-сайті ТОВ «Авентус Україна» https://creditplus.ua усім Клієнтам перед укладенням угод з Товариством без обмежень у часі (докази зворотнього матеріали справи не містять). Доводи позивача про відсутність у неї можливості об`єктивно оцінити та осмислити умови кредитування та ризики не заслуговують на увагу, оскільки в обов`язки відповідача входило лише надати клієнту доступ до інформації, які вимагаються законом, а належне та свідоме ознайомлення з такою інформацією входить до зони відповідальності Клієнта. Відповідно до п. 5.11.1.3 Правил надання коштів у позику (надалі - Правила) під час першого етапу реєстрації в інформаційно-реєструючій електронній системі Товариства Споживач, шляхом проставлення відповідної відмітки в чек-боксі та натискання клавіши, яка виражає згоду Споживача продовжувати дії в інформаційно-реєструючій електронній системі Товариства, підтверджує, що ознайомлений зі змістом Правил, Публічної пропозиції на використання аналогів підписів, приймає їх в повному обсязі та надає згоду на обробку персональних даних, тощо. (а.с 90, 78) Відповідно до п. 5.11.1.4 Правил, тільки після проходження Клієнтом першого етапу реєстрації, йому доступні подальші дії, серед іншого, ідентифікація, створення облікового запису Споживача та ідентифікований вхід до Особистого кабінету споживача для подальшого оформлення договору. В іншому разі, без підтвердження ОСОБА_1 факту свого ознайомлення з Правилами, подальша подача заявки на укладення кредитної угоди неможлива. Крім того, пункт 9.8 Договору містить підтвердження Споживача, серед іншого, про те, що перед укладенням цього договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація вказана в ч. 1, 2 статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», розміщена на Веб-сайті. Таким чином, в обов`язки ТОВ «Авентус Україна» входило надати інформацію споживачу, що вимагається законом перед укладенням правочину, а факт ознайомлення з ними, їх об`єктивна оцінка та осмислення входить до зони відповідальності самого споживача і подальше укладення правочину залежить від волі останнього. Доводи ОСОБА_1 про не надання їй ТОВ «Авентус Україна» інформації, що вимагається ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», не знайшли свого підтвердження. Отже, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що посилання позивача на не ознайомлення з інформацією щодо умов кредитування та настання ризиків при укладенні оспорюваного договору та про нечесну підприємницьку практику відповідача, є безпідставними, ґрунтуються виключно на припущеннях позивача, які не можуть бути покладені в основу доказування, та спростовуються фактичними обставинами справи, а також змістом самого Кредитного договору. Щодо доводів позивача про недотримання Товариством під час укладення спірного договору вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Апеляційним судом установлено, що редакція статті 11 вказаного Закону від 01.08.2020, що діяла станом на дату укладення спірної угоди (31.08.2020), не містить частини 2, а тому доводи позовної заяви в цій частині є необґрунтованими. Щодо доводів позивача про невідповідність спірних умов договору вимогам ч. 1 п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України, щодо їх справедливості, добросовісності та розумності, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Згідно з ч. 1 п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Частиною 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (принцип свободи договору). Таким чином, навівши у тексті ЦК України зазначені принципи, законодавець установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому, попри принципу свободи договору, кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, розумно покладається на них. Законодавче визначення несправедливості умов договору міститься в Законі України «Про захист прав споживачів». Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і далі в редакції статті від 01.08.2020, що діяла станом на дату укладення спірної угоди (31.08.2020) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Також, статтею 18 вказаного Закону визначено перелік випадків, які свідчать про несправедливість умов договору, який не є невичерпним, зокрема: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди. Надаючи оцінку оспорюваним умовам Кредитного договору, що передбачали можливість нарахування стандартної процентної ставки у розмірі 1,90% на день від суми кредиту та автопролонгацію договору, на предмет їх справедливості відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Сторони мали законну можливість передбачити у договорі як знижену процентну ставку (1,73%), так і стандартну процентну ставку (1,90%) та порядок їх нарахування в межах строку кредитування, що відповідає принципу свободи договору, і в такому разі відсутні підстави вважати, що застосування однієї із визначених процентних ставок у передбаченому договором випадку є зміною кредитором умов кредитування в односторонньому порядку, як помилково вважає позивач. Про односторонню зміну умов кредитування можна говорити лише тоді, коли такі умови, не були узгоджені при укладенні договору. Відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими можуть бути визнані умови договору про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі. Спірні умови договору не передбачали права кредитора в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі. Апеляційний суд звертає увагу й на непослідовність позиції позивачки, яка одночасно заявляла, що застосування кредитором 1,90% є одностороннім підвищенням кредитором процентної ставки за користування кредитом, що не допускається законом, а з іншої сторони вказувала, що стандартна процентна ставка (1,90%) це прихована неустойка, як захід забезпечення виконання зобов`язання. Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими можуть бути визнані умови договору про установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. Виходячи з оплатного характеру Договору, умови якого чітко визначали процентні ставки та порядок їх застосування, з якими ОСОБА_1 мала реальну можливість ознайомитись та була ознайомлена перед укладенням Кредитного договору, - відсутні підстави для визнання таких умов несправедливими. Доводи позивача про те, що нарахування процентної ставки у розмірі 1,90% є прихованою штрафною санкцією (неустойкою) за невиконання позичальником грошового зобов`язання, також є помилковими з огляду на таке. Частиною 1 статті 549, частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Тобто, правова природа неустойки - це забезпечення виконання зобов`язання, наслідки якої наступають для боржника вразі прострочення. На відміну від неустойки, відсотки за користування кредитом (процента ставка) - це плата кредитору за користування грошовими коштами. Визнання умов договору несправедливими на підставі пункту 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» може бути у випадку, якщо такі умови стосуються штрафних компенсацій за невиконання зобов`язання за договором (тобто, неустойки (штрафу, пені). Щодо спірних умов договору, які передбачають продовження строку дії договору (автопролонгшацію). Відповідно до принципу свободи договору сторони не обмежені у праві визначати в умовах договору порядок і підстави продовження строку договору. Сторони у розділі 4 Договору передбачили можливість і порядок пролонгації строку кредиту, як строку виконання зобов`язання, що не забороняється законом і відповідає принципу свободи договору. При укладенні Договору ОСОБА_1 була обізнана про умови пролонгації строку кредиту, однак підписала договір, погодилась на його укладення саме на таких умовах, у подальшому не повернула кредит повністю у строк 30 днів, та вчинила дії з часткової оплати кредиту, яку акцептовано кредитором як оферту позичальника на продовження строку користування кредитом у передбаченому Договором порядку. ОСОБА_1 , відповідно до пункту 4.3 Договору, мала можливість, але не вчинила дій щодо відкликання оферти на продовження строку користування кредитом, в один із наступних способів, обумовлених сторонами: -перед здійсненням платежу здійснити в Особистому кабінеті дії, що направлені на часткове повернення заборгованості за кредитом, а саме натиснути в Особистому кабінеті в Розділі «Мої кредити» клавішу «внести платіж» в меню «Часткове погашення кредиту» ; або -протягом 24 годин з моменту внесення платежу направити на поштову скриньку Товариства ІНФОРМАЦІЯ_1 (в тому числі з використанням сервісу направлення повідомлень Товариству, що розміщений на Веб-сайті в Розділі «Зворотній зв`язок» вибравши категорію звернення «Часткове погашення без пролонгації») повідомлення про необхідність зарахування такого платежу в часткове погашення заборгованості за кредитом, з обов`язковою вказівкою в такому повідомленні номеру та дати цього Договору та суми здійсненого платежу. Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими можуть бути визнані умови договору про установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру. У даному випадку, відповідно до оспорюваних умов договору про пролонгацію, продовження строку кредиту залежало від вольових дій позичальника, і строки відкликання оферти на пролонгацію були достатніми для вчинення цієї дії відповідно до п. 4.3 Договору, а тому відсутні підстави вважати такі умови договору несправедливими у порядку пункту 9 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Як встановлено судом вище, строк кредитування неодноразово продовжувався кредитором на тридцять днів з дати внесення ОСОБА_1 часткових проплат, тобто відбувалась пролонгація строку користування кредитними коштами та ОСОБА_1 не вчиняла дій на відкликанняоферти на пролонгацію. З Картки обліку Договору, що долучена до відзиву на апеляційну скаргу, вбачається, що часткові проплати зараховано Кредитором на погашення відсотків; суми пені та штрафу не нараховувались за кредитом взагалі, заборгованість за період з 31.08.2020 по 22.01.2021 не є була такою, що прострочена. Тобто, у період пролонгації строку виконання грошового зобов`язання, залишок по кредиту не вважається прострочкою, однак, відповідно до умов пункту 1.5.2 Договору позичальник зобов`язаний сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 1,90% на день, що спростовує припущення ОСОБА_1 про те, що 1,90% - це прихована неустойка. Отже, апеляційним судом не вбачається підстав визнання недійсними пунктів 1.4, 4.3 та 4.5 Договору щодо пролонгації строку кредиту, а також 1.5.2 Договору. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі також вказувала, що суд першої інстанції не врахував, що вона не була ознайомлена кредитором з Правилами надання грошових коштів у кредит, розміщеними на Веб-сайті кредитора, та свій електронний підпис на них не ставила, а тому ці правила, розміщені на сайті кредитора, не можна вважати погодженими сторонами. Апеляційний суд відхиляє вказані доводи заявника з огляду на наступне. Правила надання грошових коштів у кредит, розміщені на Веб-сайті ТОВ «Авентус Україна» https://creditplus.ua, є інформацією про умови кредитування, які товариство зобов`язано згідно зі ст. 12 Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» повідомити клієнтам у письмовій або електронній формі, у тому числі шляхом надання клієнту доступу до такої інформації на власному веб-сайті. Правила надання грошових коштів у кредит, розміщені на Веб-сайті ТОВ «Авентус Україна» https://creditplus.ua, не є невід`ємною частиною укладеного між сторонами Договору про надання споживчого кредиту № 2862766 від 31.08.2020 року, і не підлягали узгодженню у розумінні дій сторін щодо їх підписання. Твердження позивача ОСОБА_1 про недійсність оспорюваних умов Договору у зв`язку з їх невідповідністю Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення та поширення і коронавірусної хвороби (COVID-19)», - є безпідставними з огляду на наступне. Даним законом були внесені зміни, серед іншого, до Закону України «Про споживче кредитування», сфера дії якого, згідно з п. 1 ч. 2 статті 3, поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця (як у даній справі), тільки в частині положень щодо врегулювання простроченої заборгованості, пункту 9 частини третьої статті 9, пункту 15 частини першої та частини другої статті 12 цього Закону. Такі зміни до Закону України «Про споживче кредитування» стосувались звільнення споживача від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення, і не передбачали будь-яких заборон визначати у договорах умови про забезпечення виконання зобов`язань у вигляді неустойки. Аргументи сторони відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, щодо відсутності порушень з боку товариства ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», та безпідставність вважати процентну ставку 1,90% та умови пролонгації строку договору прихованою неустойкою, є слушними та прийняті судом апеляційної інстанції до уваги. Посилання заявника на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду №342/180/17 від 03.07.2019 є безпідставним, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, не є подібними, виходячи із встановлених у цій справі конкретних обставин. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. У постанові Верховного Суду, на яку посилається ОСОБА_1 встановлено, що між сторонами були укладені письмові договори кредиту. При цьому, наведена постанова ухвалена у справі про стягнення кредитної заборгованості. Натомість, у справі, яка є предметом перегляду, встановлено, що між сторонами було укладено кредитний договір в електронній формі, а нормативно-правове регулювання укладення такого договору відрізняється від підписаного позичальником власноруч у письмовій формі. Отже, судове рішення у даній справі не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові №342/180/17 від 03.07.2019. Рішення місцевого суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду висловленим у справах про визнання недійсним електронних договорів, зокрема у постановах від 13 травня 2021 року у справі № 524/6250/19; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19. В іншій частині доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до цитування обставин, викладених у позовній заяві, на які вона посилалась як на підстави своїх вимог, та їх відхилення аргументоване в мотивувальній частині вказаної постанови. висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції; Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 30 липня 2021 року без мін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Враховуючи те, що у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі та рішення суду першої інстанції залишено без змін, а також те, що ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» звільнена від плати судового збору, судові витрати в силу вимог ч. 7 ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на рахунок держави. Керуючись статтями 375, 141, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 30 липня 2021 року залишити без . Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд. Повний текст постанови виготовлено 24 листопада 2021 року. Головуючий суддя П.С. Абрамов Судді Ю.В. Дряниця Т.О. Кривчун