Постанова КЦС ВС № 524/6250/19

Постанова Іменем України 13 травня 2021 року м. Київ справа № 524/6250/19 провадження № 61-1996св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Литвиненко І. В., розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «СС ЛОУН» про визнання недійсним кредитного договору за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 вересня 2020 року, ухваленого суддею Андрієць Д. Д., та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 січня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «СС ЛОУН» (далі - ТОВ «СС ЛОУН») з вимогою про визнання пунктів 4.6 та 5.4 кредитного договору недійсними та просила визнати зазначений кредитний договір недійсним вцілому. Позивач вказала, що вказаний договір вона не підписувала, між сторонами не досягнуто домовленості щодо всіх істотних умов, зокрема договір не містить строку його дії, строку внесення фінансового активу, способу надання кредиту, вартість кредиту. Пункт 4.6 (нарахування процентів за користування кредитом) та пункт 5.4 (нарахування пені) кредитного договору, на її думку, є несправедливими, оскільки встановлюють вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Також позивач зазначила, що відповідачем не було надано доказів, які б підтверджували підписання договору за допомогою одноразового електронного ідентифікатора, як і не доведено додержання процедури укладення договору, передбаченої Законом України «Про електронну комерцію», в частині надсилання пропозиції укласти договір, одержання її позивачем, надсилання позивачем акцепту, використання саме позивачем одноразового ідентифікатора. Вважає, що наданий відповідачем «Витяг з реєстру виданих кредитів від 23 жовтня 2019 року» не є належним доказом факту перерахування коштів. Короткий зміст судових рішень Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 18 січня 2021 року, позов ОСОБА_1 до ТОВ «СС ЛОУН» про визнання недійсним кредитного договору залишено без задоволення. Судові рішення мотивовані тим, що спірний кредитний договір не містить положень, які б суперечили статті 21 Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, суди виходили із того, що позивач була ознайомлена зі всіма істотними умовами оспорюваного кредитного договору та підписала його одноразовим ідентифікатором. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У лютому 2021 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 січня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та відсутністю правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Доводи інших учасників справи Відзиву на касаційну скаргу не надходило. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Обставини справи, встановлені судами В мережі інтернет на сайті ТОВ «СС ЛОУН» ОСОБА_1 оформила електронну заявку на надання позики в сумі 5 500 грн строком на 20 днів. На підставі вказаної заявки 04 травня 2019 року відповідачем було оформлено електронний договір про споживчий кредит (кредитний договір), за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у розмірі 5 500 грн строком на 20 календарних днів, в національній грошовій одиниці України - гривні. Відповідно до п.2.1, 2.2, 3.2, 3.3, 3.4.1 Кредитного договору загальний розмір наданого кредиту становить 5 500 грн, плата за користування кредитом у вигляді процентів є фіксованою та складає 1,5% в день. Кредит надається в безготівковій формі (шляхом зарахування суми кредиту на платіжну картку позичальника). Кредит вважається наданим Кредитодавцем позичальнику з моменту списання коштів з банківського рахунку Кедитодавця в банківській установі, що його обслуговує при перерахуванні грошових коштів на платіжну картку позичальника згідно договору. Позичальник має право протягом 14 календарних днів з моменту укладення договору відмовитись від Договору без пояснення причин, в тому числі у разі отримання грошових коштів. Згідно п.4.6, 5.4 Кредитного договору у разі дострокового повернення кредиту, позичальник сплачує кредитодавцю проценти за користування кредитом за період фактичного користування кредитом, включаючи день повернення кредиту. У випадку несплати кредиту, процентів та інших платежів, якщо такі матимуть місце, в останній день строку користування кредитом (включно), кредитодавець продовжує нарахування процентів на суму несплаченого кредиту протягом наступних 30 календарних днів, що слідують за останнім днем строку користування кредитом. 04 травня 2019 року на належну ОСОБА_1 банківську картку, відкриту у АТ КБ «Приватбанк», було зараховано 5 500 грн від компанії ТОВ «СС ЛОУН».

Позиція Верховного Суду Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно із положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випаду, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Посилання у касаційній скарзі на те, що судами не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891/15-ц та від 28 березня 2018 року у справі № 910/3033/17, є безпідставними, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається не є подібними, виходячи із встановлених у цій справі конкретних обставин. Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Разом з тим, такі доводи заявника є необґрунтованими, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини. Зокрема, у постановах Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_1 , встановлено, що між сторонами були укладені письмові договори кредиту. При цьому наведені постанови ухвалені у справах про стягнення кредитної заборгованості та у справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Натомість у справі, яка є предметом перегляду, встановлено, що між сторонами було укладено кредитний договір в електронній формі, а нормативно-правове регулювання укладення такого договору відрізняється від підписаного позичальником власноруч у письмовій формі. Отже, судові рішення у даній справі не суперечить правовим висновкам Верховного Суду викладеним у постановах, на які посилається заявник касаційної скарги. Щодо посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, потрібно зазначити наступне. У касаційній скарзі заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме з наступних питань: - необхідність дотримання порядку укладення електронного правочину, передбаченого Законом, особливо в частині підписання електронного правочину (саме кредитного договору, договору позики) виключно за допомогою електронного цифрового підпису; - необхідність дотримання вимог спеціальних Законів щодо відображення в договорі споживчого кредиту всіх передбачених Законом істотних умов договору; - необхідність дотримання вимог спеціальних Законів щодо порядку та обсягу надання необхідної інформації перед укладенням договору споживчого кредитування. Наслідки недотримання таких вимог; - можливість застосування для укладення кредитного договору в формі електронного правочину Закону України «Про електронну комерцію» та межі такого застосування; - необхідність доведення факту виконання кредитного договору кредитодавцем в частині надання коштів виключно доказами, що відповідають вимогам до первинних бухгалтерських документів; - необхідність дослідження судом оригіналів електронних доказів, та наслідки неподання стороною витребуваних судом оригіналів електронних доказів. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом. Верховний Суд зазначає, що у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 24 березня 2021 року у справі № 299/3230/19 (провадження № 61-19107св20) та від 07 квітня 2021 року у справі № 623/2936/19 (провадження № 61-1416св20) вже викладено висновок щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, порушених у касаційній скарзі. Судові рішення першої та апеляційної інстанцій відповідають таким висновкам і Верховний Суд не вважає за необхідне від них відступати. Таким чином, касаційне провадження в частині, що відкрите на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підлягає закриттю. Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 січня 2021 року, відкрите на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, закрити. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: О. С. Ткачук А. А. Калараш І. В. Литвиненко