Постанова 4806 № 308/11969/20

Справа № 308/11969/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 17 листопада 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Собослоя Г.Г., Джуга С.Д. з участю секретаря судового засідання: Жганич К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 березня 2021 року, ухвалене суддею Придачук О.А., в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини, встановив: У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини. Позов обґрунтовує тим, що 07.03.2019 між сторонами зареєстровано шлюб. Від даного шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначає, що відповідач не захотів продовжувати сімейні стосунки і покинув сім`ю, залишивши її одну з малолітнім сином. При цьому відповідач повністю самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, не займається вихованням сина, не купує дитині ніяких речей та не надає коштів на утримання сина. Позивач зазначає, що шлюбні відносини між ними припинені з липня 2020 року, спільного господарства вони не ведуть, збереження сім`ї є неможливим, з огляду на те, що вони з відповідачем не здатні підтримувати нормальну моральну атмосферу в сім`ї, піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, дружби, взаємодопомоги. Відповідач на контакт не йде, спроби налагодити відносини та зберегти сім`ю результату не дали. Крім того ОСОБА_2 вказувала, що на даний час вона з малолітнім сином проживає в орендованій квартирі. З вересня 2020 року син відвідує дитячий садок № 18 м. Ужгорода. Добровільної згоди щодо утримання їхнього сина, вони з відповідачем не досягнули. Вона не має самостійного доходу та не може працевлаштуватися, оскільки має на утриманні малолітнього сина. Її дохід не дозволяє їй самостійно утримувати і забезпечувати належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Відповідач працює охоронцем приватного будинку, а також кожні три місяці через офіційне запрошення виїжджає на роботу на завод у м. Прага. А тому на підставі вищевикладеного просить суд розірвати шлюб укладений між нею та відповідачем, стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі 3500,00 грн. щомісячно до повноліття дитини. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.03.2021 року позов ОСОБА_2 задоволено. Шлюб, зареєстрований 07.03.2019 в Ужгородському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, про що складено відповідний актовий запис № 151, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - розірвано. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . РНОКПП НОМЕР_2 , мешканки АДРЕСА_2 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 3 500 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму, починаючи з дня звернення позивачки до суду - 13.11.2020 і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання по судовим витратам. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та закрити провадження в справі. Вважає, що суд першої інстанції формально розглянув справу, не з`ясував фактичні обставини та взаємини між ним та дружиною, не в повній мірі врахував наявність малолітньої дитини та не вжив достатніх заходів для їх примирення. Заперечує пояснення позивачки про небажання утримувати їх сина, так як він постійно про нього піклується, систематично приймає участь у його утриманні та вихованні. Крім того вказує, що позивачкою не доведено, а судом не перевірено можливість сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі та не враховано його матеріальний стан. Зазначає, що доходів не отримує, за кордон, як стверджує позивачка, не їздить на заробітки. Також суд не врахував мінімальний рекомендований прожитковий мінімум на дитину відповідного віку встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу та без змін рішення суду першої інстанції. Зазначає, що відповідач погодився в суді першої інстанції щодо розірвання шлюбу та частково визнав позов про стягнення аліментів, що зафіксовано в журналі судового засідання, а тому твердження апелянта про те, що він не давав згод на розірвання шлюбу, є безпідставними. Щодо суми стягнутих аліментів, то вказує, що відповідач має можливість сплачувати аліменти у визначеному розрізі, так як працює та отримує дохід. Натомість вона не має можливості працювати, оскільки доглядає за малолітнім сином. Крім того проживає з сином в орендованій квартирі за яку сплачує 6500 грн. в місяць, а також комунальні послуги. Надані відповідачем чеки про купівлю продуктів харчування, просить суд не брати до уваги, так як їх син перебуває на спеціальному харчуванню (хворіє), а тому не може споживати вказані продукти. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 07.03.2019 сторони уклали шлюб, що стверджується долученим до справи свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим Ужгородським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (а.с. 6). Сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого Ужгородським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (а.с. 7). З липня 2020 року сторони спільного господарства не ведуть, між ними втрачено почуття любові та поваги один до одного. Позивачка бажає розірвати шлюб і не має наміру йти на примирення з відповідачем, зазначаючи, що збереження шлюбу є неможливим. Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 19.05.2021 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та призначено сторонам строк для примирення терміном до 01.10.2021 року, а.с.

76. Згідно вимог ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. З`ясувавши наявність фактичних стосунків між подружжям з огляду на те, що наданий строк на примирення не призвів до позитивних наслідків, а також те, що ОСОБА_2 не бажає подальшого проживання спільно і наполягає на розірванні шлюбу то за цих обставин колегія суддів вважає, що між сторонами повністю припинились шлюбні відносини, які не можуть бути збережені. Таким чином, суд першої інстанції підставно розірвав шлюб між сторонами, оскільки такий повністю вичерпав своє призначення. Що стосується стягнутих з відповідача аліментів, то апеляційний суд приходить до наступного висновку. За змістом ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20.11.1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-XІІ) держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до так і після народження. Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини та ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей. Згідно з ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до положень ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Положенням ч. 1 ст. 182 СК України передбачені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. За правилами ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі регламентовано ст. 184 СК України. При визначенні розміру аліментів суд враховує майновий стан позивача, яка веде догляд за малолітнім сином, вік дитини, матеріальне становище платника аліментів (відповідача), який є особою працездатного віку, який працює, відсутність у матеріалах справи даних про наявність у нього аліментних зобов`язань та інших утриманців, часткове визнання ним позову, а також вимоги норми ч. 2 ст. 182 СК України, згідно з якою розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж п`ятдесят відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум дітей віком до 6 років: з 1 січня 2020 року 1921 гривень, з 1 липня 2013 гривень, з 1 грудня 2100 гривень, така сума аліментів, на думку суду, повинна забезпечити дитину хоча б найнеобхіднішим. У ході апеляційного розгляду ОСОБА_1 підтвердив ту обставину, що у період з 14.09.18 по 08.12.18 та з 22.04.19 по 08.07.19 роки виїжджав на заробітки за кордон, що доводиться відмітками про перетин кордону проставленими у Закордонному паспорті ОСОБА_1 від 22.02.2018 року. Таким чином твердження ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 виїжджає за кордон на заробітки знайшло своє підтвердження і відповідно має можливість сплачувати аліменти на утримання сина ОСОБА_5 у визначеному розмірі. А звідси, визначений судом першої інстанції розмір аліментів не є надмірним і повністю відповідає матеріальному становищу ОСОБА_1 та потребам сина з врахуванням необхідності лікування за діагнозом «Себорейний дерматит», «Атопічний дерматит» (а.с. 64). Посилання ОСОБА_1 на довідки з Державного реєстру ФО платників податків у яких зазначено, що жодних податків ним не сплачено на думку колегії суддів не можна визнати визначальним у визначенні розміру аліментів, так-як не спростовують безумовно наявність інших доходів, які носять неофіційний характер. Оскільки ОСОБА_2 веде догляд за малолітнім сином то відповідно і позбавлена можливості працевлаштуватись. А за цих обставин, відмова ОСОБА_1 від сплати аліментів на утримання сина у достатньому розмірі призвело б до утрудненого забезпечення гармонійного розвитку дитини, що є неприпустимим. Отже, розмір аліментів, визначений судом, відповідатиме принципам розумності та справедливості. При цьому, апеляційний суд зазначає, що сторони в подальшому не позбавлені права, відповідно до положень ст. 192 СК України, ставити питання про зміну розміру аліментів. Таким чином доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, що відповідно до ст. 375 ЦПК України, є підставою для залишення без задоволення скарги, а рішення суду першої інстанції без змін. Зважуючи на викладене та керуючись приписами статей 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 березня 2021 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 25 листопада 2021 року. Суддя-доповідач: Судді: