Постанова 4851 № 520/12416/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 р.Справа № 520/12416/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Рєзнікової С.С. , Мельнікової Л.В. , за участю секретаря судового засідання Машури Г.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2021, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 19.07.21 року по справі № 520/12416/2020 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Харківської області, Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора України про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Харківської області, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №2 від 01.07.2020 про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 ; - визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Харківської області від 18.08.2020 № 1889к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області та органів прокуратури Харківської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру"; - поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури та в Харківській обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області або на рівнозначній посаді в Харківській обласній прокуратурі за погодженням з ОСОБА_1 з 20.08.2020; - стягнути з Харківської обласної прокуратури (правонаступника Прокуратури Харківської області) на користь ОСОБА_1 середній заробіток (заробітну плату) за весь час вимушеного прогулу з 20.08.2020 по день винесення судом рішення про поновлення на посаді без урахування обов`язкових відрахувань; - допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку (заробітної плати), що підлягає виплаті за весь час вимушеного прогулу. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішення Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №2 від 01.07.2020 про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 та наказ прокурора Харківської області від 18.08.2020 № 1889к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області та органів прокуратури Харківської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", на думку позивача, є протиправними та підлягають скасуванню. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2021 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що кадровою комісією вказано обґрунтовані сумніви щодо відповідності позивача вимогам професійної етики, у частині наданих комісії пояснень щодо отримання статусу адвоката. Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 брав участь в атестації, яка проводилась відповідно до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 року №221. Позивачем успішно складено іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки. 01.07.2020 Восьмою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур складено рішення №2 про неуспішне проходження прокурором атестації. У вказаному рішенні зазначено, що керуючись пунктами 13, 17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та пунктом 6 розділу І, пунктом 16 розділу IV Порядку проходження прокурором атестації, під час проведення співбесіди Комісія з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності та професійної етики, зокрема: на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, а саме спроможності до аргументування і переконання у прокурорській діяльності, вміння вирішувати проблемну ситуацію, належним чином мотивувати прийняте рішення, зважаючи на те, що результат виконання ОСОБА_1 практичного завдання не містить необхідного рівня і обсягу мотивування, та складається майже виключно з цитат статей Кримінального процесуального кодексу України, а всі відповіді прокурора, зокрема щодо результатів своєї роботи на посаді мали неконкретний характер. На підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики у частині наданих Комісії пояснень щодо отримання ним статусу адвоката під час перебування на посаді прокурора. Так, ОСОБА_1 отримав посвідчення адвоката в іншій області, при цьому обставини проходження стажування відповідно до вимог Закону України "Про адвокатуру" під час службової діяльності в прокуратурі Харківської області прокурор пояснити не зміг. Вказано, що у зв`язку з цим, прокурор відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію. Наказом прокурора Харківської області від 18.08.2020 № 1889к позивача звільнено з посади прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру". В якості підстави винесення вищевказаного наказу зазначено рішення Восьмої кадрової комісії від 01.07.2020 №2. Позивач, вважаючи оскаржувані рішення протиправними, звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. Колегія суддів частково не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, визначено Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII (надалі Закон № 1697-VII). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 16 Закону № 1697-VII незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності. За положеннями статті 7 Закону № 1697-VII визначено, що систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Згідно з частиною третьою статті 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року № 113-IX (далі по тексту - Закону № 113-IX) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із підстав, а саме: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Порядок проходження прокурорами атестації затверджено наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №

221. Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, атестація прокурорів це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур. Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Положеннями пункту 5 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації визначено, що предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора. Відповідно до пункту 6 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Порядку проходження прокурорами атестації прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів. Згідно з пунктом 5 розділу ІІІ Порядку проходження прокурорами атестації прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту встановлює своїм наказом Генеральний прокурор після складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку проходження прокурорами атестації у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди. Кадрова комісія формує графік проведення співбесід з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Графік проведення співбесід оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за 5 календарних днів до проведення співбесіди. У графіку зазначаються: прізвище, ім`я, по батькові прокурора, номер службового посвідчення, інформація про дату, час та місце проведення співбесіди. Прокурор вважається повідомленим про дату, час та місце проведення співбесіди з моменту оприлюднення графіка проведення співбесід на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). За положеннями пункту 13 розділу ІV Порядку проходження прокурорами атестації співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії. Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу ІV Порядку проходження прокурорами атестації). Відповідно до пункту 16 розділу ІV Порядку проходження прокурорами атестації залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації. Восьма кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур у вказаному рішенні зазначає, що під час проведення співбесіди Комісія з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності та професійної етики, зокрема: на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, а саме спроможності до аргументування і переконання у прокурорській діяльності, вміння вирішувати проблемну ситуацію, належним чином мотивувати прийняте рішення, зважаючи на те, що результат виконання ОСОБА_1 практичного завдання не містить необхідного рівня і обсягу мотивування, та складається майже виключно з цитат статей Кримінального процесуального кодексу України, а всі відповіді прокурора, зокрема щодо результатів своєї роботи на посаді мали неконкретний характер. Колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів пункту 5 розділу І Порядку № 221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора. За змістом пункту 5 та підпункту 3 пункту 6 розділу І Порядку № 221 встановлення рівня професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок) та перевірка дотримання ним професійної етики та доброчесності мають різні критерії. Відтак, ухвалюючи рішення про неуспішне проходження атестації з підстав недостатнього рівня професійної компетентності прокурора, чи за наявності сумнівів у його доброчесності та професійної етики, комісія має зазначити на чому базуються такі висновки, тобто обґрунтувати своє рішення належним чином. Матеріалами справи встановлено, що Кадрова комісія оцінила рівень володіння практичними уміннями та навичками позивача на підставі виконаного практичного завдання. При цьому зазначила, що результат виконання практичного завдання не містить необхідного рівня і обсягу мотивування та складається майже виключно з цитат статей Кримінального процесуального кодексу України. Разом з цим, незгода окремих членів комісії з розв`язанням завдань практичного завдання ще не може свідчити про невідповідність позивача вимогам професійної компетенції в частині рівня знань та практичного застосування законодавства. Сумніви щодо достовірності результатів іспиту чи наявності інших недоліків рівня знань у позивача мають бути належним чином обґрунтовані. Отже, саме на Кадрову комісію покладається обов`язок довести, що рівень володіння практичними уміннями та навичками позивача є настільки низьким і непрофесійним, що дає підстави вважати його професійно некомпетентним прокурором, тобто прокурором, який не здатний виконувати передбачені законом функції та завдання прокуратури. Слід зазначити, що висновки комісії про професійну некомпетентність позивача у зв`язку з виконанням практичного завдання насправді ґрунтується лише на сумнівах та суб`єктивному сприйнятті окремих членів комісії наданих позивачем відповідей з точки зору їх правильності та повноти. Це додатково підтверджується тим, що трое членів комісії (з шести) визнали позивача таким, який відповідає вимогам до прокурора, в тому числі професійної компетентності. За приписами Порядку №221 оцінка професійної компетентності прокурора включає також перевірку загальних здібностей та навичок прокурора, які, у свою чергу, встановлюються за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону. Однак, з оскаржуваного рішення слідує, що оцінка професійної компетентності позивача здійснена Кадровою комісією лише на підставі виконаного практичного завдання та без урахування того, що позивач успішно пройшов попередні етапи атестації. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що висновки кадрової комісії щодо невідповідності позивача вимогам професійної компетентності з мотивів того, що практичне завдання не містить необхідного рівня і обсягу мотивування та складається майже виключно з цитат статей Кримінального процесуального кодексу України, не можуть визнаватися обґрунтованими. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а, від 07 жовтня 2021 року у справі №640/449/20. Також, Восьма кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур, приймаючи рішення №2 від 01.07.2020 про неуспішне проходження прокурором атестації, виходила зокрема з того, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики у частині наданих Комісії пояснень щодо отримання ним статусу адвоката під час перебування на посаді прокурора. Зазначено, що ОСОБА_1 отримав посвідчення адвоката в іншій області, при цьому обставини проходження стажування відповідно до вимог Закону України "Про адвокатуру" під час службової діяльності в прокуратурі Харківської області прокурор пояснити не зміг. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що ним 02.10.2018 отримано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2297 та того ж дня, його діяльність зупинено. Сам факт складання присяги та отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не свідчить про безпосереднє здійснення особою адвокатської діяльності. Також зазначає, що саме "обґрунтовані сумніви", а не переконання або висновки щодо незаконності отримання адвокатського свідоцтва покладені в основу рішення Комісії, що стало підставою для звільнення ОСОБА_1 . Зазначені обставини свідчать про вибірковий, суб`єктивний підхід членів комісії до результатів співбесіди за участі ОСОБА_1 , відсутність єдиних, об`єктивно визначених критеріїв оцінки під час проведення атестації, які призвели до прийняття протиправного та незаконного рішення. Колегія суддів зазначає, що правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Положеннями частини першої статті 2 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що адвокатура України недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Згідно із частиною першою статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. При цьому частиною другою статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено перелік осіб, які не можуть бути адвокатами, а саме не може бути адвокатом особа, яка: 1) має непогашену чи незняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі; 2) визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною; 3) позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, протягом двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю; 4) звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, протягом трьох років з дня такого звільнення. Таким чином, Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" чітко визначено перелік осіб, які не можуть бути адвокатами. Крім цього, аналіз положень статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" дає підстави для висновку, що особа, яка бажає стати адвокатом, перед початком процедури набуття права на заняття адвокатською діяльністю повинна відповідати таким вимогам: мати повну вищу юридичну освіту; володіти державною мовою; мати стаж роботи в галузі права не менше двох років; бути відсутньою в переліку осіб, встановленому частиною другою статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Статтею 8 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" регламентовано процедуру допуску до складення кваліфікаційного іспиту. Зокрема, частиною першою цією статті встановлено, що особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам частин першої та другої статті 6 цього Закону, має право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту. Порядок допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви, затверджуються Радою адвокатів України. Частиною другою статті 8 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури перевіряє відповідність особи вимогам, установленим частинами першою та другою статті 6 цього Закону. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 8 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури приймає рішення про: 1) допуск особи до кваліфікаційного іспиту; 2) відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту. Оскільки кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури перевірила відповідність ОСОБА_1 вимогам, установленим частинами першою та другою статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", та допустила його до процедури набуття права на заняття адвокатською діяльністю, матеріали справи не містять відомостей про несумісність, а також що ОСОБА_1 не відповідав наведеним вище вимогам Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Разом із тим Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлює поетапну процедуру набуття права на заняття адвокатською діяльністю: звернення особи до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту (стаття 8); складення кваліфікаційного іспиту (стаття 9); стажування, яке здійснюється у вільний від основної роботи час стажиста (стаття 10); складення особою, щодо якої радою адвокатів регіону прийнято рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, присяги адвоката України (стаття 11); отримання особою, яка склала присягу адвоката України, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України (стаття 12). Частиною першою статті 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що несумісною з діяльністю адвоката є: 1) робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції"; 2) військова або альтернативна (невійськова) служба; 3) нотаріальна діяльність; 4) судово-експертна діяльність. Водночас статтею 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що вимоги щодо несумісності з діяльністю адвоката, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі). У разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності (частина друга статті 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 25 Закону України "Про запобігання корупції" від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України. Пунктом "е" частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції" визначено, що суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є, зокрема, посадові та службові особи органів прокуратури. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 18 Закону України "Про прокуратуру" перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах. Вимоги щодо несумісності не поширюються на участь прокурорів у діяльності виборних органів релігійних та громадських організацій. На прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України "Про запобігання корупції". Прокурор не може належати до політичної партії, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках. Колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та статтею 18 Закону України "Про прокуратуру" перебування на посаді прокурора є несумісним не зі статусом адвоката, а з незалежною професійною адвокатською діяльністю щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги. Так, пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборнені законом. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що прокурори не можуть перебувати на посаді прокурора та здійснювати адвокатську діяльність, тобто безпосередньо вчиняти дії, зазначені у статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Отже, обмеження стосовно осіб, які перебувають на посаді прокурора, стосуються безпосереднього здійснення ними адвокатської діяльності, спрямованої на надання правової допомоги клієнту, а не реалізації такими особами права набуття статусу адвоката. При цьому, що чинне законодавство України не містить конкретно визначеної заборони діючим прокурорам складати кваліфікаційний іспит та проходити відповідне стажування з метою отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України (частини п`ята, шоста статті 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Враховуючи викладене вище, сам факт проходження стажування, складання особою присяги та отримання нею свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а згодом зупинення такої діяльності виключає можливість здійснення такою особою дій, які відповідно до статей 1, 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" можуть бути визначені як адвокатська діяльність. При цьому, отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю підтверджує виключно можливість особи в майбутньому вчиняти дії, спрямовані на захист інтересів клієнта, тобто здійснювати адвокатську діяльність. При цьому положення Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не зобов`язують особу з моменту отримання нею свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю одразу здійснювати таку діяльність, оскільки норми статті 31 цього Закону наділяють таку особу альтернативною моделлю поведінки, а саме можливістю на підставі заяви зупинити своє право на заняття адвокатською діяльністю. Отже, набуття статусу адвоката не свідчить про вчинення такою особою адвокатської діяльності, що вбачається із тлумачення статті 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою саме діяльність адвоката є несумісною із роботою в органах прокуратури і, відповідно, навпаки. З Єдиного реєстру адвокатів України встановлено, що 02 жовтня 2018 року Рада адвокатів Полтавської області видала ОСОБА_1 свідоцтво № 2297 про право на заняття адвокатською діяльністю. Того самого дня зупинено дію цього свідоцтва, згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Доказів того, що ОСОБА_1 , працюючи на посаді прокурора, вчиняв дії, що відповідно до статей 1, 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначені як адвокатська діяльність, Офісом Генерального прокурора не надано та перевіркою не встановлено. При цьому, отримання позивачем свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю пов`язується із взяттям такою особою зобов`язань щодо належного виконання в майбутньому обов`язків адвоката під час здійснення адвокатської діяльності та не стосується безпосереднього виконання позивачем обов`язків прокурора. Аналогічних висновків дійшла Вища рада правосуддя у своєму рішенні від 05.10.2021 №2059/0/15-21, за наслідками розгляду заяви Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора про порушення прокурором відділу забезпечення діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Одеської обласної прокуратури ОСОБА_2 вимог щодо сумісності. Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про вищу раду раду правосуддя", Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів. Відповідно до ч. 1 ст. 39 ЗУ "Про вищу раду раду правосуддя", Вища рада правосуддя відкриває та розглядає справи про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності їх посад із діяльністю або статусом, визначеними Конституцією та законами України (справи щодо несумісності). Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. За приписами статті 23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб (стаття 43 Конституції України). Згідно із частиною першою статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В ході розгляду справи відповідачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 здійснював адвокатську діяльність, яка є несумісною зі статусом прокурора, а тому в його діях не встановлено підстав для висновку щодо невідповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики. З урахуванням наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку щодо визнання протиправним та скасування рішення Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №2 від 01.07.2020 про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 . Згідно підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" цього Закону прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Отже, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби. Колегія суддів зазначає, що рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку № 221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді. Вищезазначене узгоджується з позицією викладеною Верховним Судом у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 340/3563/20. Також, колегія суддів зауважує, що відповідно Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури перевіряє відповідність особи, яка виявила бажання стати адвокатом вимогам несумісності з такою діяльністю. В даному випадку, таких обставин відносно ОСОБА_1 кваліфікаційно-дисциплінарною комісією не встановлено та за наслідками кваліфікаційного іспиту видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини основоположних свобод (далі - Конвенція) є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення від 01 червня 2006 року у справі "Федоренко проти України"). У справі "ПайнВеліДевелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" Європейський суд з прав людини постановив, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. Тобто, отримавши свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, ОСОБА_1 правомірно очікував на те, що кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури дотримано вимоги Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", та в майбутньому вказані обставини не призведуть до невідповідності позивача вимогам професійної етики на посаді прокурора. З урахуванням наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про визнання протиправним та скасування наказу прокурора Харківської області від 18.08.2020 № 1889к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області та органів прокуратури Харківської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" є такою, що підлягає задоволенню. В межах даних правовідносин суд апеляційної інстанції не застосовує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2021 по справі № 826/9606/17, оскільки правовідносини не є тотожними. Так, предметом розгляду справи № 826/9606/17 є саме встановлення права особи на отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, тоді як в межах розгляду даної справи, позивач ОСОБА_1 вже отримав свідоцтво та право на зайняття адвокатською діяльністю та того ж дня, його діяльність зупинено. Крім того, положеннями статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією відповідача і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатись у здійснення дискреційних повноважень державного органу. Аналогічні правові висновки містить постанова Верховного Суду від 09.11.2021 по справі № 640/476/20. Отже, позивач повинен бути поновленим в органах прокуратури на посаді прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до частини 7 статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Верховний Суд у постанові по справі №820/6846/16 від 23.09.2020 висловив правову позицію в аналогічній справі наступного змісту: "Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суди повинні керуватись принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. У зв`язку з тим, що встановлені у цій справі обставини свідчать про порушення прав позивача, то належним способом захисту порушеного права є приведення сторін у первісний стан, який існував до видання наказу про звільнення. Тобто позивач підлягає поновленню на тій посаді, з якої його було звільнено спірним у цій справі наказом". Згідно п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року, днем звільнення вважається останній день роботи. Отже, день звільнення це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах із роботодавцем. Оскільки днем звільнення позивача є 20 серпня 2020 року, то днем з якого він підлягає поновленню є 21.08.2020. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для поновлення позивача ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області з 21 серпня 2020 року. Щодо позовної вимоги про стягнення з Харківської обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20.08.2020 по день винесення судом рішення про поновлення на посаді, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100). Згідно п. 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, суд має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку. Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 24.10.2018 у справі №820/5932/16. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року (справа № 11-134ас18) підтримала правову позицію, сформульовану раніше Верховним Судом України, та вказала, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Верховний Суд у постановах від 14 березня 2018 року у справі №822/1832/16, від 24 жовтня 2018 року у справі №820/5932/16, від 19 червня 2019 року у справі №2-а-1648/00 (2-а/215/15/16), від 01 серпня 2019 року у справі № 820/1446/17, від 24 жовтня 2019 року у справі №826/26589/15 вказує, що при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд повинен навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню з відповідача. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи, що позивача звільнено з 20.08.2020, він підлягає поновленню на роботі з 21.08.2020. Отже, час вимушеного прогулу становить період з 21.08.2020 до 17.11.2021 (день прийняття рішення судом про поновлення на посаді), що складає 311 робочих днів. Загальна сума заробітної плати за останні два місяці проходження служби позивача становить 47437,28 грн., у тому числі: за 20 днів червня 2020 року 24237,50 грн., за 20 днів липня 2020 року 23199,78 грн., середній денний позивача становить 1129,46 грн., що підтверджується довідкою Харківської обласної прокурати від 13.10.2020 № 21-42 (а.с. 65 т. 1). Враховуючи вищевикладене, оскільки період вимушеного прогулу позивача складає 311 робочих дня, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає до сплати у розмірі 351262,06 грн. (311 х 1129,46). З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток (заробітну плату) за весь час вимушеного прогулу з 21.08.2020 по день винесення судом рішення про поновлення на посаді у розмірі 351262 гривні 06 коп., з відрахуванням відповідних податків, зборів та обов`язкових платежів. Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі "Волков проти України", звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Відповідно до пункту 17 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX, повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється. Згідно зі статтею 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Нормами частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Судом також враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно із приписами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються його позовні вимоги. Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, колегія суддів доходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню. Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Тому рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання. Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового про часткове задоволення позовних вимог. З огляду на приписи пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу 520/12416/2020 задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2021 по справі № 520/12416/2020 скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Харківської області про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №2 від 01.07.2020 про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 . Визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Харківської області від 18.08.2020 №1889к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області та органів прокуратури Харківської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Харківської області з 21.08.2020. Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток (заробітну плату) за весь час вимушеного прогулу з 21.08.2020 по день винесення судом рішення про поновлення на посаді у розмірі 351262 (триста п`ятдесят одну тисячу двісті шістдесят дві) гривні 06 коп., з відрахуванням відповідних податків, зборів та обов`язкових платежів. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку (заробітної плати), в межах суми стягнення за один місяць. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді С.С. Рєзнікова Л.В. Мельнікова Повний текст постанови складено 24.11.2021 року