Постанова 4851 № 520/9614/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2021 р.Справа № 520/9614/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., м. Харків, по справі № 520/9614/2020 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора , Кадрової комісії № 1 , Прокуратури Харківської області , Прокурора Харківської області про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, визнання недійсним запису у трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії № 1, Прокуратури Харківської області, Прокурора Харківської області, в якому, з урахуванням уточнень, просила суд: - визнати протиправними дії та рішення Офісу Генерального прокурора щодо визнання (фактичного схвалення) рішення кадрової комісії № 1 від 02.04.2020 №326; - визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії № 1 від 02.04.2020 №326 «Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою», ухвалене щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ); - визнати протиправними дії Прокурора Харківської області з прийняття наказу від 22.06.2020 № 1235к; - визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Харківської області від 22.06.2020 № 1235к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Харківської області та з органів прокуратури Харківської області; - поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Харківської області з 24 червня 2020 року; - визнати недійсним запис №23 про звільнення з роботи (з посади) на підставі наказу прокурора Харківської області від 22.06.2020 №1235к, зроблений у трудовій книжці ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ); - зобов`язати прокуратуру Харківської області внести до цієї трудової книжки відповідні виправлення; - стягнути з прокуратури Харківської області (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу по день винесення судового рішення про поновлення. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі №3/116 (20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-IX (зі змінами). Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, відповідачем, Офісом генерального прокурора, подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану ухвалу, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті ухвали, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що рішення Конституційного Суду України у справі №3/116 (20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-IX (зі змінами) не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вона, наполягаючи на законності та обгрунтованості ухвали суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін. Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що позивач не згодна зі своїм звільненням, яке відбулось на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру». Підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Наведеним Законом також доповнено статтю 51 Закону України «Про прокуратуру» частиною п`ятою такого змісту: «

5. На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження». При цьому, на розгляді Конституційного Суду України перебуває конституційне подання 50 народних депутатів України №3/116(20) від 18.03.2020 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року № 113-ІХ (зі змінами). Згідно з наявної на офіційному веб-порталі Конституційного Суду України інформації станом на час розгляду справи судом апеляційної інстанції ухвалою колегії суддів Конституційного Суду України КСУ відкрито конституційне провадження у справі; здійснюється підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Великої палати Суду. Постановляючи ухвалу про зупинення провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що питання конституційності закону, на підставі якого виникли спірні правовідносини, перебуває у системному зв`язку з потенційним результатом розгляду цього питання та фактичними обставинами цієї адміністративної справи. Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтею 236 КАС України визначені підстави обов`язкового зупинення провадження у справі та випадки, коли суд має право зупинити провадження у справі, а також строки зупинення провадження та порядок поновлення зупиненого провадження у справі. Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 КАС України, суд зупиняє провадження у справі, зокрема, у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Відповідно до частин першої, другої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Відповідно до ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Системний аналіз наведених норм в контексті зазначених положень рішень Конституційного Суду України свідчить про те, що у випадку визнання неконституційним окремих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року № 113-ІХ (зі змінами) останні втратять чинність з дня ухвалення відповідного рішення. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав-учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами упродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежить від багатьох критеріїв, серед яких: складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення від 19 червня 2001 року в справі «Kudla v. Poland» («Кудла проти Польщі», заява №30210/96); пункт 30 рішення від 20 лютого 1991 року в справі «Vernillo v. France» («Вернілло проти Франції», заява №11889/95); пункт 43 рішення від 27 липня 2000 року в справі «Frydlender v. France» («Фрідлендер проти Франції», заява №30979/96); пункт 43 рішення від 25 листопада 2003 року в справі «Wierciszewska v. Poland» («Вєрцішевска проти Польщі», заява №41431/98); пункт 23 рішення від 25 червня 1987 року в справі «Capuano v. Italy» («Капуано проти Італії», заява №109381/81) тощо. Так, у пункті 45 рішення ЄСПЛ від 27 липня 2000 року в справі «Frydlender v. France» («Фрідлендер проти Франції», заява №30979/96) установлено, що трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, ураховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування. Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення із публічної служби, ставить під загрозу дотримання Україною положень пункту 1 статті 6 Конвенції. Аналогічний висновок наведено в постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №823/739/16 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи. За приписами частини першої - третьої статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами. Тобто, судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду. При цьому під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо. Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (речення друге пункту 3 частини першої статті 236 чинного КАС України). Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові 12.12.2019 року у справі № 826/25204/15 зазначив, що зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи. В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України. Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі. Верховним Судом також зазначено, що у спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, пов`язаних із реалізацією закону, конституційність якого є предметом розгляду Конституційного Суду України, зупинення провадження в адміністративних справах до розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності окремих положень такого закону може бути визнано доцільним за умов дійсної пов`язаності потенційного результату розгляду цього питання з фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення. У даній справі суд першої інстанції, зупиняючи провадження у справі, виходив із того, що конституційність норм Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року №113-ІХ (зі змінами) має безпосередній вплив на вирішення цієї адміністративної справи, а розгляд останньої до вирішення відповідної справи Конституційним Судом України є неможливим. Разом із цим, судом першої інстанції жодним чином не обґрунтовано наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду конституційного подання і предметом цього спору, в тому числі не конкретизовано, у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції конституційного подання. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що жоден із учасників справи не заявляв клопотання про зупинення провадження у справі. З огляду на викладене, суд першої інстанції зробив передчасний висновок про наявність підстав для зупинення провадження у справі. Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 312 КАС України). Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання (ст. 320 КАС України). З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року по справі № 520/9614/2020 скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 04.02.2021 року