Постанова 4824 № 760/20690/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2021 року місто Київ. Справа 760/20690/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/16181/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Судді-доповідача: Желепи О.В., суддів: Кравець В.А., Шкоріна О.І. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 02 вересня 2021 року (у складі судді Калініченко О.Б. інформація щодо дати складання повного тексту ухвали відсутня)про повернення заяви ОСОБА_2 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, ВСТАНОВИВ : 05.08.2021 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області, в якій сторона заявника просить встановити, що ОСОБА_3 , яка є його бабусею, народилася на території Ружинського району Київської області, яка на момент її народження входила до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 11.08.2021 року заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків - п`ять днів з моменту отримання копії ухвали. В ухвалі зазначено, що заяву подано з порушенням вимог, викладених у п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України , оскільки заявником у поданій ним заяві не було викладено достатніх обставин та не було надано доказів на підтверження того, що за викладених в заяві обставин необхідно у судовому порядку встановлювати факт, що має юридичне значення, т.я. жодних відомостей ні про відмову у наданні відповіді на запит Державним архівом Житомирської області, ні про відмову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області у прийнятті документів суду не надано, що свідчить про передчасне звернення заявника до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Крім того, вподаній заяві не було зазначено адресу проживання ОСОБА_2 . З метою уникнення порушення правил підсудності при зверненні до Солом`янського районного суду м. Києва, заявника було зобов`язано надати достовірні відомості місця проживання ОСОБА_2 . Копію ухвали від 11.08.2021 року представник заявника - адвокат Сацюк В.В. отримав 11.08.2021 року та на виконання вимог судузасобами поштового зв`язку направивзаяву про усунення недоліків, яка надійшла до суду 25.08.2021 року. Так, представником долучено копію повідомлення з Державного архіву Житомирської області щодо відсутності документів про народження ОСОБА_3 , а щодо надання відмови Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області у прийнятті документів зазначено, що досудове звернення у даному випадку не є обов`язком , а є його правом , а суди не мають права вимагати від заявника надання доказів на підтвердження такого звернення. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 02 вересня 2021 року заяву ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто, через не усунення недоліків заяви. Не погодившись з такою ухвалою, заявник, через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив про її скасування з передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скаргу обґрунтовував тим, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, за недоведеності тих обставин, які суд вважав встановленими. В порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвала про повернення позову є у вказаному переліку. А відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду, у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175, 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Апеляційним судом встановлено, що на виконання ухвали суду про усунення недоліків, в межах строку визначених судом була подана заява про усунення недоліків, до якої долучено відповідь з архіву Житомирської області щодо відсутності документів про народження ОСОБА_3 (бабусі заявника) Посилання суду на те, що в заяві не було зазначене місце проживання заявника не відповідають дійсності, так як в заяві зазначено зареєстроване місце проживання заявника, яким є м. Владивосток. Таким чином, якщо суд вважав, що заяву було подано з порушенням правил підсудності, суд мав застосовувати норми процесуального права, які регулюють це питання, а не залишати без руху заяву з підстав не зазначення місця проживання особи . Посилання суду першої інстанції на не обґрунтованість поданої заяви та не надання доказів на підтвердження заявлених в ній вимог, а також можливості в порядку окремого провадження встановлювати певні факти, не може бути підставою для залишення її без руху та повернення. В разі недоведеності та необґрунтованості заяви, суд відмовляє в її задоволенні, а не повертає з підстав не усунення недоліків. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі- Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти. Частиною 1 статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Тобто, окреме провадження спрямоване на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб. Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення юридичного факту, суд, сприяючи у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, у відповідності до вимог статті 318 ЦПК України, повинен перевірити мету встановлення юридичного факту, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки, тобто вжити заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. В основу порядку розгляду справ окремого провадження закладені загальні правила позовного провадження. Оскільки справи окремого провадження мають суттєву специфіку, провадження у цих справах становлять певний синтез загальних правил цивільного судочинства, правил, які властиві окремому провадженню в цілому, а також правил, які властиві виключно певній категорії таких справ. Тобто, специфіка провадження у кожній категорії справ окремо регулюється шляхом встановлення до загального порядку розгляду справ окремих процесуальних винятків та доповнень. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, за участю заявника і заінтересованих осіб. Положеннями статті 318 ЦПК України визначені особливості змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Як вбачається з цієї норми Закону у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів. Згідно з вимогами частини 1 статті 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження, суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 ЦПК України. Вимоги до форми та змісту позовної заяви визначені статтями 175. 177 ЦПК України. В них зазначено, зокрема, що позовна заява подається в письмовій формі і повинна містити зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує вимоги та зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Частини 1, 2 статті 185 ЦПК України передбачають, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу, в якій зазначає недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і формі позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим для заяв у справах окремого провадження, якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу. Апеляційним судом встановлено, що подана заява після усунення недоліків відповідала як загальним вимогам, що ставляться до позовної заяви так і вимогам, які ставляться до заяви про встановлення факту , що має юридичне значення. Статтею 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах передбачено, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів. Статтею 17 Конвенції передбачено, що у відношеннях один з одним при виконанні цієї Конвенції установи юстиції Договірних Сторін користуються державними мовами Договірних Сторін або російською мовою. Цивільно процесуальний Кодекс України встановлює обов`язок позивача зазначити у позовній заяві докази, що підтверджують вказані обставини якими він обґрунтовує свої вимоги, а на суд - обов`язок безпосередньо дослідити докази під час розгляду справи, однак, не надає суду право на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі вирішувати питання щодо належності та допустимості цих доказів. Із роз`яснень, що містяться в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» вбачається, що подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику. Таким чином, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що подання доказів можливе і на наступних стадіях цивільного процесу. Також, чинним процесуальним законодавством не передбачено залишення заяви без руху або повернення заяви з підстав не надання доказів на підтвердження звернення з дотриманням правил підсудності. Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку, що повертаючи заяву, суд першої інстанції допустив надмірний формалізм. Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції). Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»). He повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-B). Ухвала про повернення заяви заявнику є передчасною, постановлена суддею з порушенням норм процесуального права за недоведеності тих обставин справи, які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають встановленим обставинам, а тому відповідно до частини 1 статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 02 вересня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 22 листопада 2021 року. Суддя-доповідач О.В. Желепа Судді: В.А. Кравець О.І. Шкоріна