Постанова 4824 № 757/56164/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 757/56164/19 Головуючий у суді першої інстанції - Соколов О.М. Номер провадження № 22-ц/824/3557/2021 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Яворського М.А.(суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , про встановлення факту родинних відносин, - ВСТАНОВИВ: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин, відповідно до якої просив суд: визнати, що в його родині четверо дітей; визнати його сина ОСОБА_3 третьою, а дочку ОСОБА_4 четвертою дитиною в родині. Заявник вказував, що має сина 1987 року народження від першого шлюбу, його дружина також має сина 2007 року народження від першого шлюбу, та у спільному шлюбі в них народилось ще двоє дітей - син ОСОБА_3 2016 року народження та дочка ОСОБА_5 2018 року народження, тому ОСОБА_1 вважає, що в його родині четверо дітей. Зазначав, що в вересні 2019 року він отримав посвідчення багатодітної родини, оскільки вони з дружиною мають трьох неповнолітніх дітей. Це було умовою для отримання допомоги багатодітним сім`ям відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2019 року №250 про Порядок виплати допомоги на дітей, які виховуються у багатодітних сім`ях. Так, в поданій заяві вказано, що ОСОБА_1 30 вересня 2019 року звернувся за призначенням вищеозначеної матеріальної допомоги до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації з повним пакетом документів. Однак, заяву на матеріальну допомогу в нього прийняли лише на молодшу доньку ОСОБА_4 . Вказує, що приймати заяву на сина ОСОБА_3 відмовились, мотивуючи таке рішення тим, що він друга дитина в родині, так як рахуються тільки діти від матері. Не погоджуючись із вказаною відмовою з даних підстав та вважаючи, що в його сім`ї четверо дітей, ОСОБА_1 був змушений звернутись до суду із даною заявою. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано заявнику строк для виправлення недоліків. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно якої просив апеляційний суд скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги заяви про встановлення факту родинних відносин. Апелянт вказує, що вважає дії суду першої інстанції необґрунтованими та незаконними, так як ним було подано всі необхідні матеріали для розгляду заяви та її вирішення. Заінтересованими особами в даному питання вважає тільки себе та свою родину. Зазначає, що згідно законодавства суд за своєї ініціативи та на свій розсуд може залучити до розгляду справи заінтересованих осіб, що судом не було вчинено й призвело до винесення незаконного судового рішення. ОСОБА_1 також наголошує, що Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації не є заінтересованою особою в даній справі та не може бути залученою до участі у її розгляді. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвала суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного. Так, суд першої інстанції, постановляючиухвалу про визнання неподаною та повернення заяви ОСОБА_1 заявникові, мотивував своє рішення тим, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_1 було залишено без руху у зв`язку із невиконанням заявником вимог ЦПК України та надано останньому строк на усунення недоліків. Вказано, що зі змісту поданої заяви про усунення недоліків вбачається, що ОСОБА_1 не усунув недоліки поданої заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки не вказав заінтересованої особи, не надав документів на підтвердження причин неможливості одержання документів, що посвідчують факт родинних відносин. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення поданої заяви заявникові. Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України). Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду, як елементу права на справедливий суд, згідно зі ст. 6 Конвенції. Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення. Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»). Частина 1 статті 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що у жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту родинних відносин та просив визнати, що в його родині четверо дітей, а також визнати його сина ОСОБА_3 третьою, а дочку ОСОБА_4 четвертою дитиною в родині (а.с.2-11). Разом із вказаною заявою ОСОБА_1 подав копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 й копію посвідчення багатодітної сім`ї (а.с.5-10). Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, зокрема: необхідно зазначити у заяві заінтересовану особу та її місцезнаходження, поштовий індекс та номери засобів зв`язку, якщо такі відомі, надати копії заяви та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості заінтересованих осіб, а також надати докази, що підтверджують викладені в заяві обставини (а.с.12). В подальшому, на адресу суду першої інстанції надійшло клопотання ОСОБА_1 про усунення недоліків поданої заяви (а.с.15-17). Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику (а.с.19). Відповідно до положень ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Тобто, таке провадження не містить ні матеріально-правових вимог, ні адресатів такої вимоги та спрямоване на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб. Частиною 4 ст.294 ЦПК України встановлено, що справи окремого провадження суд розглядає за участі заявника і заінтересованих осіб. Відповідно до ч.1 ст.294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. Згідно із п.1 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами. Відповідно до ст.318ЦПК України у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення обов`язково зазначається мета встановлення такого факту та причина неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Так, ОСОБА_1 в поданій заяві вказав, що звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації з повним пакетом документів для отримання допомоги як багатодітній сім`ї, оскільки в його родині четверо дітей. Однак, заяву на матеріальну допомогу в нього прийняли лише на молодшу доньку ОСОБА_4 . Вказує, що приймати заяву на сина ОСОБА_3 відмовились, мотивуючи таке рішення тим, що він друга дитина в родині, так як рахуються тільки діти від матері. Вказане свідчить, що метою встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту родинних відносин для ОСОБА_1 є отримання допомоги від держави як для багатодітної сім`ї. Положення статті 318 ЦПК України передбачають вимоги щодо заяви про встановлення юридичного факту. У заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів. Згідно з вимогами частини 1 статті 187 ЦПК України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження, суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 ЦПК України. Вимоги до форми та змісту позовної заяви визначені статями 175, 177 ЦПК України. В них зазначено, зокрема, що позовна заява подається в письмовій формі і повинна містити зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує вимоги та зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Частинами 1, 2 статті 185 ЦПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу, в якій зазначає недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим для заяв у справах окремого провадження, якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просив встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу. Згідно ч.2ст.294 ЦПК України з метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Повертаючи заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що заявником не було усунуто недоліки поданої ним заяви (не вказав заінтересованої особи, не надав документів на підтвердження причини неможливості одержання документів, що посвідчують факт родинних відносин). Однак, із тексту поданого клопотання про усунення недоліків вбачається, що заінтересованою особою ОСОБА_1 вважає свою дружину - ОСОБА_2 , а також вказує її адресу : АДРЕСА_1 (а.с.15). До вказано клопотання також надано заяву ОСОБА_2 відповідно до якої остання підтримує подану заяву свого чоловіка та просить її задовольнити (а.с.16). Вказане свідчить про усунення недоліку поданої заяви в частині не зазначення заінтересованої особи. Крім того, суд не позбавлений можливості з`ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи після відкриття провадження та залучити їх до участі у розгляді справи. Щодо доводів суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження причини неможливості одержання документів, що посвідчують факт родинних відносин, то слід зазначити наступне. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що згідно частини 1 статті 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Таким чином, ЦПК України встановлює обов`язок позивача зазначити у позовній заяві докази, що підтверджують вказані обставини якими він обґрунтовує свої вимоги, а на суд - обов`язок безпосередньо дослідити докази під час розгляду справи, однак, не надає суду право на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі вирішувати питання щодо належності та допустимості цих доказів. Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику. Таким чином, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що подання доказів можливе і на наступних стадіях цивільного процесу. Крім того, в даній категорії справ, з метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. ОСОБА_1 , на його думку, надав всі необхідні докази на підтвердження поданої заяви, тому колегія суддів вважає, що в цій частині також було дотримано вимог закону заявником. Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції). Суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та, діючи всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально та передчасно повернув заяву про встановлення юридичного факту. За таких обставин, колегія суддів вважає, що достатніх підстав для визнання заяви неподаною та повернення її заявниці у суду першої інстанції не було, суд порушив норми процесуального права та допустив неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З огляду на вищевикладені обставини справи ухвала Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.274, 367-369, 374, 381- 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції; Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді : _______________ ________________ ______________ М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв