Постанова 4807 № 331/3589/20

Дата документу 17.11.2021 Справа № 331/3589/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №331/3589/20 Головуючий у 1-й інстанції: Світлицька В.М. Провадження №22-ц/807/3205/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Бєлової А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна. В обґрунтування позову зазначив, що 13.10.2000 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Від цього шлюбу у них є неповнолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.02.2015 року шлюб між сторонами розірвано. В період шлюбу було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить договір купівлі-продажу від 21.10.2004 року за №3534 та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОП ЗМБТІ від 27.10.2004 року. Зазначене майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Зі сторони відповідача вчиняються дії щодо виселення позивача та перешкоджання у праві користування майном. Посилаючись на зазначені обставини, просив суд визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2021 року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в застосування строків позовної давності до заявлених позивачем позовних вимог.Висновки суду першої інстанції щодо придбання спірної квартири за спільні кошти подружжя ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Судом першої інстанції не встановлені фактичні обставини справи щодо походження коштів, за які придбане спірне нерухоме майно, зокрема внесення відповідачем особистих коштів за квартиру отриманих у позику, та що спірне майно не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Крім того, суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази та ненадав їм належної оцінки. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , представник, адвокат, ОСОБА_4 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. У зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також, просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь судові витрати. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Рішення суду першої інстанції мотивовані тим, що спірна квартири набута в період зареєстрованого шлюбу та є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а отже, відповідно до вимог статті 60 СК України підлягає поділу між подружжям. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується. Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист правлюдини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України Судом встановлено, що 13.10.2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів громадського стану Орджонікідзевського району м. Запоріжжя актовий запис № 303, що підтверджується свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_1 від 13.10.2000 року ( а.с. 13). Від цього шлюбу у них є неповнолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 . 24.02.2015 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя ухвалено рішення, яким шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Рішення набрало законної сили 07.03.2015 року (а.с. 15). За час перебування у шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу від 21.10.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Серовською М.В., ОСОБА_1 було придбано квартиру АДРЕСА_2 . Продаж цей сторони здійснюють за 124200.00 грн (а.с. 16). Згідно з кредитним договором № 123-10-К/Р від 21.10.2004 року укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , остання отримала кредит у розмірі 12 000 доларів США, терміном повернення не пізніше 20.10.2019 р. (а.с. 51-57т. 1). В забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, що виникли з кредитного договору № 123-10-К/Р від 21.10.2004 р. було укладено договір поруки № 123-10-К/Р/П від 21.10.2004 р. з ОСОБА_5 (а.с. 58-59). Відповідно до копії розписки від 20.10.2004 року, ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 12 000,00 доларів США для купівлі та оформлення квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 зобов`язалася повернути позику за першою вимогою (а.с. 63 т. 1). Відповілно до копіїї розписки від 18 жовтня 2005 року, ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 12 000,00 доларів США для погашення кредиту ( а.с. 64 т. 1). Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України). Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними. За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17. У справі, яка переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно (спірну квартиру) не спростована. Установлено, що спірна квартира придбана в період зареєстрованого шлюбу між сторонами, за згодою позивача, право власності на яку зареєстровано за відповідачем, проте, належність вказаного майна до особистої приватної власності ОСОБА_1 у цій справі не доведено, презумпція спільності права власності подружжя на набуте в період шлюбу майно, за якою частки подружжя є рівними, відповідачем не спростована, що є його процесуальним обов`язком. Суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що спірне нерухоме майно придбане подружжям під час перебування у шлюбі та в інтересах сім`ї, з метою проживання у квартирі сім`ї разом із дитиною, тобто такий договір укладено в інтересах сім`ї. При цьому ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом із дитиною проживали у спірній квартирі з часу її придбання до розірвання шлюбу та по теперішній час. Таким чином, спірну квартиру придбано сторонами за час шлюбу та проживання однією сім`єю, а тому воно підлягає поділу між ними в рівних частинах. Повернення грошових коштів за кредитним договором № 123-10- К/Р від 21.10.2004 року, який укладено між «УкрСибанк» та ОСОБА_1 у розмірі 12000 доларів США відбувалося періодичними платежами ще до розірвання шлюбу, що підтверджується квитанціями, які містяться в матеріалах справи ( а.с. 207-214, а.с. 60 т. 1). Належних та беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що відповідачка погашала кредит банку за кошти, які були отримані нею за договором позики від 18 жовтня 2005 року, укладеного між нею та ОСОБА_5 , матеріали справи не містять. Посилання відповідача на те, що отримані від ОСОБА_6 грошові кошти на підставі договору позики від 20 жовтня 2004 року вона витратила саме на придбання спірної квартири, матеріали справи не містять. З метою спростування умов належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, відповідачкою не доведено, що договір купівлі-продажу спірного майна укладено не в інтересах сім`ї, а у її власних, не пов`язаних із сім`єю інтересах, та що кошти за позикою, які, за її доводами витрачено на придбання вказаного майна, отримувались з цією ж метою. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, зробив вірний виснокок про те, що спірна квартира придбана сторонами за час шлюбу в інтересах сім`ї, а тому вона є спільною сумісною власністю подружжя і ОСОБА_2 має право на 1/2 частину квартири. ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами, що спірна квартира була придбана хоча і за час шлюбу, однак за належні їй особисті кошти. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не встановлені фактичні обставини справи щодо походження коштів, за які придбане спірне нерухоме майно, зокрема внесення відповідачкою особистих коштів за квартиру, отриманих у позику, та що спірне майно не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, які були дослідженні і перевірені судом першої інстанції, яким дана належна правова оцінка обгрунтовано викладена в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення. За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, у тому контексті, який, на думку відповідачки свідчить про належність спірної квартири до її особистої власності, зокрема, як такої, що придбана за особисті кошти та не в інтересах сім`ї. У справі, яка переглядається відповідачкою не доведено, що на придбання спірної квартири витрачені її особисті кошти, які отримувались нню за договором позики у її власних, не пов`язаних із сім`єю інтересах. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні суд першої інстанції дотримав норми матеріального та процесуального права. Сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах. Факт того, що ОСОБА_2 отримував не великі доходи від підприємницької діяльності сам по собі не може бути підставою для визнання спірного майна особистою приватною власністю ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, є безпідставними з огляду на таке. Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У частині другій статті 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15). Оскільки спірне майно є спільною сумісною власністю сторін, а розірвання шлюбу не тягне за собою припинення цього права. Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними. Відповідач не довів, що після розірвання шлюбу між ними виник спір щодо спірної квартири.. Більше того, суд встановив, що позивач зареєстований в спірній квартирі, де й проживає дотепер. Неподання ОСОБА_2 , позову про поділ квартири до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення його права на це майно, зареєстроване за ОСОБА_1 , не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Спір між сторонами щодо поділу квартири виник у вересні 2020 року, оскільки відповідач почав чинити перешкоди в користуванні спірною квартирою. Ураховуючи наведене, висновок суду про дотримання позивачем позовної давності на звернення до суду з цим позовом є обґрунтованим. У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 не спростувала презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, тягар доказування чого покладається саме на неї. Таким чином, оскаржуване судове рішення у межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Суд першої інстанції врахував правові висновки Верховного Суду України, а також Великої Палати Верховного Суду, які є релевантними для цієї справи. При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Оскільки апеляційна скарги залишається без задоволення, а судове рішення без змін, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повна постанова складена 19 листопада 2021 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.