Постанова 4813 № 511/18/21

Номер провадження: 22-ц/813/8831/21 Номер справи місцевого суду: 511/18/21 Головуючий у першій інстанції Іванова О. В. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.11.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Гірняк Л.А., Громіка Р.Д., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 квітня 2021 року, постановленого під головуванням судді Іванової О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів, - в с т а н о в и в: У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів, в якому просив зменшити розмір аліментів, присуджених судовим наказом Роздільнянського районного суду Одеської області від 21.03.2019 року по справі №511/283/19, що стягуються з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частини заробітної плати та других доходів щомісячно до 1/5 його заробітку(доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно до досягнення донькою повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з дня набрання рішенням чинності. В обґрунтування свого позову зазначив, що судовим наказом Роздільнянського районного суду Одеської області від 21.03.2019 року по справі № 511/283/19 з нього стягнуто аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15.02.2019 року до досягнення повноліття донькою ОСОБА_5 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . 02.07.2020 року він вдруге одружився та має на утриманні сина: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , його дружина наразі не працює. Крім того він проживає з родиною в орендованій квартирі, є сиротою, у нього відсутнє нерухоме майно, транспортний засіб, він також не працює, у зв`язку з чим не має можливості сплачувати аліменти у визначеному судовим наказом розмірі. Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, порушення норм матеріального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновки суду щодо не надання позивачем доказів про погіршення його матеріального стану з моменту стягнення аліментів на утримання доньки не відповідають обставинам справи, оскільки після набрання рішенням суду законної сили про стягнення аліментів у ОСОБА_2 суттєво змінилися обставини, пов`язані як із сімейним, так і з матеріальним станом, а саме він офіційно не працює, стабільних постійних доходів не має. У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, народження дитини від іншого шлюбу не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів, крім того він не є хворим, не призначений опікуном до будь-яких осіб, а тому зобов`язаний виконувати обов`язок батька утримувати дитину. Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За правилами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 2016 року, який згідно рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 26.03.2019 року був розірваний (а.с.8). Від спільного життя сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу залишилася проживати разом з матір`ю та заходиться на її утриманні. На підставі судового наказу Роздільнянського районного суду Одеської області від 21.03.2019 року по справі № 511/283/19 з позивача ОСОБА_2 , стягуються аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15.02.2019 року до досягнення повноліття донькою ОСОБА_5 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с.6). 29.05.2019 року державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області Білоус О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 59225879) (а.с.7). Також судом встановлено, що ОСОБА_2 02.07.2020 року вдруге зареєстрував шлюб з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_1 , виданого Приморським районним у місті Одесі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 02.07.2020 року, на підставі актового запису № 821 ( а.с.10). Від даного шлюбу у подружжя народився син: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 , виданого Катеринопільским районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 05.08.2020 року на підставі актового запису № 16 ( а.с.9). Відповідно до відомостей з Головного управління ДПС в Одеській області вих. № 70350 від 22.12.2020 р. інформація про доходи ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , у період з 1 кварталу 2020 року по 3 квартал 2020 року ОСОБА_2 отримав 844,27 грн. - заробітної плати (а.с.11). З відповідей № 85034091 від 18.08.2020 року та № 90789322 від 19.11.2020 року МВС України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів будь які відомості відсутні (а.с.13-14). З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 22.12.2020 року за № 238180454, вбачається, що за ОСОБА_2 , зареєстровано 1/3 частка квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності (а.с.15). З інформації Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України за № 00010797064 від 20.07.2012 року, відомості про батька позивача були записані зі слів його матері ОСОБА_8 , яка ІНФОРМАЦІЯ_6 померла (а.с.17-18). Відповідно до довідки про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання за № В-18/12 від 12.01.2021 року виданої Другим Приморським відділом державної виконавчої служби у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) та розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 13.04.2021 року, позивач ОСОБА_2 заборгованості зі сплати аліментів не має (а.с.37, 57). Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів щодо погіршення його матеріального стану. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке. Відповідно до ч.2 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою ( ч.3 ст.51 Конституції України ). Згідно з ч. 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року) держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч. 2 ст. 6 Конвенції про права дитини). Частиною 1 та 2 ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення в Сімейному кодексі України. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Згідно зі ст.141 СК мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до ч.2,3 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти. Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Таким чином на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на утримання дитини (забезпечення умов життя) також мають бути однаковими. За змістом ст.180 СК, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно ст. 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Системний аналіз ст. 192 Сімейного Кодексу України, свідчить про те, що за позовом платника аліментів суд може зменшити їх розмір лише за наявності поважних причин, а саме: зміни його матеріального чи сімейного стану; погіршення його здоров`я та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Даний перелік обставин, які можуть слугувати підставою для зменшення розміру аліментів є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Обов`язок доказування наявності наведених обставин покладається на позивача. Як роз`яснено у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили. Відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду, або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось з них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Звертаючись до суду з позовом про зміну (зменшення) розміру аліментів, позивач посилався на те, що у нього змінився сімейний і матеріальний стан, оскільки народився син ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 від іншого шлюбу з ОСОБА_10 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ) та його дружина наразі не працює. Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійної, не залежної від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів. Разом з тим, відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних утриманців та інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу (ч. 2ст. 182 СК України). Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Згідно п. 17 Постанови Пленуму ВС України від 15.05.2006 за № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», встановлено прожитковий мінімум дітей віком до 6 років: з 1 січня 2021 року - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень. Згідно ч.1 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років. Суд обґрунтовано не взяв до уваги посилання позивача про те, що він знаходиться у шлюбі, його дружина не працює, син: ОСОБА_9 , 2020 року народження знаходиться на його утриманні, оскільки наявність у відповідача іншої сім`ї, які знаходиться на його утриманні, не звільняє його від обов`язку на належному рівні утримувати доньку ОСОБА_5 , 2017 року народження, яка проживає разом з матір`ю, а народження ІНФОРМАЦІЯ_7 сина ОСОБА_9 , не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів. Висновки суду про те, що відповідно до судового наказу Роздільнянського районного суду Одеської області від 21.03.2019 року розмір аліментів відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_9 , без підтвердження погіршення його матеріального становища, не буде спрямовано на належне забезпечення доньки ОСОБА_5 та суперечитиме її інтересам відповідають обставинам справи та вимогам закону. Також судом вірно встановлено, що позивач ОСОБА_2 будучи молодою повністю працездатною особою, маючи задовільний стан здоров`я, оскільки не довів протилежне, цілком може надавати своєї дитині матеріальну допомогу в встановленому законодавством рівні. Судом вірно зазначено, що розмір стягуваних аліментів за судовим рішенням не є завищеним та відповідає розміру, передбаченому нормами діючого Сімейного кодексу України, а оскільки позивач не надав до суду належних доказів щодо погіршення його матеріального стану з моменту стягнення аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 , суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. При цьому суд обґрунтовано не взяв до уваги посилання позивача на наявність у нього дружини та іншої дитини, так як вони не є істотними та достатніми для зменшення визначеного за рішенням суду розміру аліментів. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. Доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду щодо не надання позивачем належних та допустимих доказів зміни розміру аліментів не відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд навів у рішенні мотиви, з яких вбачав підстави для відмови у задоволені позову та зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів позовної заяви та апеляційної скарги. Вказані доводи спростовуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає апелянт. За положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 22 листопада 2021 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк ______________________________________ Р.Д. Громік