Постанова 4813 № 523/7807/20

Номер провадження: 22-ц/813/1590/21 Номер справи місцевого суду: 523/7807/20 Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.10.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І., за участю секретаря Гарбуз В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 , як законного представника неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , заінтересована особа: ОСОБА_4 , про видачу обмежувального припису, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст заяви. 25 лютого 2020 року заявник звернувся до Суворовського районного суду міста Одеси з заявою про видачу обмежувального припису, згідно якої просить: - заборонити ОСОБА_4 перебувати та наближатися до місця спільного проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 ; - заборонити ОСОБА_4 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 або контактувати через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. В обґрунтування заяви вказано, що з 12 грудня 2008 року ОСОБА_1 і ОСОБА_4 перебувають у шлюбі та від шлюбу мають двох доньок ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В провадженні Суворовського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа про розірвання шлюбу. Заявник вказує, що з 2009 року ОСОБА_4 страждає на психічне захворювання, у зв`язку з чим поводиться неадекватно, виказує маячливі думки щодо переслідування та загрози з боку невідомих осіб та викрадення їх дітей, піддає дітей систематичному психологічному насильству. В період чергового загострення хронічного психічного захворювання, 25.05.2019 року ОСОБА_4 намагалася незаконно перетинати кордон України, керуючи автомобілем на контрольно-пропускному пункті митниці Придністровської Модавської Республіки та умисно, ігноруючи законні вимоги про зупинку здійснила наїзд на співробітників митної служби. ОСОБА_4 є засудженою в кримінальному провадженні за фактом вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.315 КК, у зв`язку з чим перебувала на примусовому лікуванні, втім вже повернулася до м. Олеси та продовжила вчиняти насильницькі дії щодо заявника та його дітей. З метою забезпечення захист дітей від домашнього насильства заявник вимушений звернутися до суду. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , який є законним представником неповнолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участі заінтересованої особи: ОСОБА_4 , про видачу обмежувального припису відмовлено. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_4 систематично вчиняється насильство психологічного, економічного та фізичного видів щодо скаржника та його дітей. Короткий зміст відзиву ОСОБА_4 на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому рішення суду необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відзив на апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що матеріали справи не містять доказів застосування насильства ОСОБА_4 . 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідності до п. 1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом. Відповідно до вимог ст.55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод. Згідно із вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом першої інстанції правильно встановлено, що 12 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане повторно 19.07.2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Приморському районі Одеського міського управління юстиції. 13 жовтня 2011 року у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 народилося дві доньки ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , про що свідчать свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 . Згідно із довідки ОК «Асташкіна» від 22.11.2019 року ОСОБА_1 є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та проживає в квартирі з дружиною ОСОБА_9 та дітьми. ОСОБА_1 та ОСОБА_9 25.10.2019 року уклали шлюб по шаріату, про що свідчить свідоцтво про шлюб по шаріату, видане 25.10.2019 року Духовним управлінням мусульман України «УММА». Згідно із ухвали Слободзейського районного суду (Придністровська Молдавська Республіка) у справі №3/4-22/19 від 20 серпня 2019 року ОСОБА_4 було переведено до психіатричного стаціонару спеціалізованого типу в умовах ГУ «Республіканська психіатрична лікарня» МЗ ПМР на строк до 29 вересня 2019 року. З ухвали Слободзейського районного суду (Придністровська Молдавська Республіка) у справі №3/1-31/19 від 06 червня 2019 року вбачається, що 26 травня 2019 року ОСОБА_4 була поміщена в психіатричне відділення ГУ «Слободзейська ЦРБ» з діагнозом «психомоторне збудження». Під час обстеження лікарем психіатром ОСОБА_4 був встановлений діагноз «Біполярний ефективний розлад. Маніакальний епізод». Відповідно до висновку Німецького діагностичного центру від 31 січня 2013 року даних стосовно органічної патології структур мозку немає. Двостороннє викривлення тракту зорових нервів непряма ознака внутрішньочерепної гіпертензії. Згідно із ухвали суду м. Рибниця та Рибницького району від 06 березня 2020 року у справі №3-14/2020 скасовано примусові міри медичного характеру у відношенні ОСОБА_4 та переведено її на лікування психічного захворювання на загальних підставах у психіатра по місцю проживання. ОСОБА_4 зверталася до керівництва школи «Промінь знань» для того, щоб дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не віддавали їх батьку, без присутності матері. Відповідь надана ОСОБА_10 на адвокатський запит ОСОБА_11 (а.с.16) вірно не була прийнята судом першої інстанції до уваги як недопустимий доказ, адже відсутні відомості про те, що ОСОБА_11 представляв інтереси ОСОБА_1 , при зверненні з таким запитом. Документи, що містяться на сторінках 20-22 правильно не були прийняті до уваги, адже частина тексту нечитабельна, на сторінці 22 містить документ не з початку. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Пунктом 7 частини 1 вказаної статті визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Частиною 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» закріплено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Крім того, пунктом 9 частини 1 вказаної статті визначено, що оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Згідно з частиною 3 статті 26 вищевказаного Закону, рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Отже, необхідною правовою підставою для застосування щодо особи обмежувального припису є вчинення цією особою домашнього насильства та наявність достатніх ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення. Докази додані до заяви не свідчать про вчинення ОСОБА_4 домашнього насильства, наявність психічного захворювання та примусове лікування в медичних закладах не підтверджують доводів заявника з приводу того, що ОСОБА_4 вчиняє психологічне насильство над дітьми та слідкує за будинком ОСОБА_1 , де він проживає з дітьми. Оцінюючи надані заявником докази на підтвердження фактів вчинення щодо нього домашнього насильства заінтересованою особою, суд першої інстанції правильно зазначив таке. На підтвердження вчинення ОСОБА_4 щодо заявника та їх дітей домашнього насильства заявником не надано суду жодних доказів. Згідно зі статтею 221 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 173-2 КУпАП, розглядають судді районних, районних у містах, міських чи міськрайонних судів. Проте, постанов суду про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної та кримінальної відповідальності з приводу вчинення домашнього, психологічного насильства над заявником та дітьми суду не надано. Враховуючи принцип презумпції невинуватості, закріплений у статті 62 Конституції України, який розповсюджується і на справи про адміністративні правопорушення, належні докази вчинення ОСОБА_4 стосовно заявника та доньок домашнього насильства, що є необхідною умовою для застосування обмежувального припису, заявником суду не надані. За загальним правилом, закріпленим частиною 3 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, оскільки заявником належним чином не доведено наявності передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» правових підстав для застосування щодо ОСОБА_4 обмежувального припису, заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Відмова у задоволенні заяви не позбавляє заявника права повторного звернення до суду за наявності відповідних правових підстав та у разі їх доведення належними і допустимими доказами. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів звертає увагу, що у жовтні 2020 року ОСОБА_1 , який є законним представником неповнолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ще раз звернувся із заявою до Приморського районного суду м. Одеси про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_4 (справа №522/17258/20). Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису. Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_4 строком на шість місяців. Встановлено наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_4 , а саме: заборонено ОСОБА_4 , перебувати та наближатися до місця спільного проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонено ОСОБА_4 , вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 або контактувати через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Постановою Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 жовтня 2020 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення. У задоволенні заяви ОСОБА_1 , який є законним представником неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , заінтересована особа: ОСОБА_4 , про видачу обмежувального припису відмовлено. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Повний текст судового рішення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Суддя-учасник колегії Дришлюк А.І. перебував у відпустці з 18 жовтня по 19 листопада 2021 року включно, що підтверджується довідкою №335д від 22.11.2021р. відділу кадрової роботи та управління персоналом. Повне судове рішення виготовлено 22 листопада 2021 року. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 22 листопада 2021 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк