Постанова Рівненський апеляційний суд № 570/4728/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 квітня 2021 року м. Рівне Справа № 570/4728/20 Провадження № 22-ц/4815/502/21 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Шимківа С.С., суддів: Ковальчук Н.М., Хилевича С.В., секретар судового засідання Ковальчук Л.В., учасники справи: заявник ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 січня 2021 року (ухвалене у складі судді Остапчук Л.В.) у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,- в с т а н о в и в : У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, якою просить видати обмежувальний припис ОСОБА_2 на строк - 6 місяців, яким визначити тимчасові обмеження його прав, шляхом заборони йому наближатися ближче, ніж на 100 метрів до місця її проживання та реєстрації у будинковолодінні, яке належить їй на праві власності за адресою: АДРЕСА_1 та місця її праці за адресою: АДРЕСА_2 , а також заборонити йому вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Заяву обґрунтовує тим, що вона перебувала у шлюбі із ОСОБА_2 .. Від шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, через постійні сварки, у процесі яких ОСОБА_2 вів себе агресивно, підіймав на неї руку, завдавав тілесних ушкоджень, висловлювався нецензурною лайкою, зловживав спиртними напоями, погрожував вбити її, їхнього сина та її батька, 15 листопада 2016 року шлюб між ними було розірвано. Через таку поведінку чоловіка, їй неодноразово приходилося викликати поліцію, внаслідок чого останнього було притягнуто до різного роду адміністративної відповідальності, однак і після цього його поведінка не змінилася. Він продовжує і далі систематично проявляти безпідставні прояви агресії щодо неї у формі психологічного, фізичного та економічного тиску, у зв`язку з чим звернулася з даною заявою. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 22 січня 2021 року заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 задоволено. Видано обмежувальний припис ОСОБА_2 на строк 6 (шість) місяців, яким визначено наступні тимчасові обмеження його прав: - заборонено наближатися ближче ніж на 100 метрів до місця проживання та реєстрації постраждалої особи ОСОБА_1 у будинковолодінні, яке належить на праві власності заявниці за адресою: АДРЕСА_1 та місця праці постраждалої особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ; - заборонено вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою - ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вважав встановленим і доведеним факт наявності психологічного насильства, яке чинить ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 .. Тривалість та системність протиправної поведінки ОСОБА_2 свідчить, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявниці, не бажає змінювати свою поведінку, у зв`язку з чим місцевий суд дійшов висновку про необхідність застосування обмежувального припису. Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі зазначає, що заява ОСОБА_1 про видачу стосовно нього обмежувального припису є необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення, оскільки обставини, які у ній наведені не підтверджені належними та допустимими доказами. Стверджує, що всі доводи і аргументи заявниці, які вона виклала у своїй заяві щодо видачі обмежувального припису не відповідають дійсності та не мають документального підтвердження. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви відмовити. Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представник адвокат Щербяк Ю.В. не скористалася. 12 квітня 2021 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки вона перебуває на лікарняному, у зв`язку з захворюванням Covid-19. Того ж дня, 12 квітня 2021 року, з клопотанням аналогічного змісту звернулася до апеляційного суду і представник ОСОБА_1 - адвокат Щербяк Ю.В., яким остання також просить відкласти розгляд справи, у зв`язку з перебуванням на лікарняному її довірительки. Доказів про перебування ОСОБА_1 на лікарняному, у зв`язку з захворюванням Covid-19, ні нею, ні її адвокатом не надано. Адвокат Щербяк Ю.В. про неможливість своєї явки у судове засідання - суд не повідомляє. У судове засідання позивач ОСОБА_1 та її адвокат Щербяк Ю.В. не з`явилися. Відповідач ОСОБА_2 про розгляд справи за відсутності позивача та її представника не заперечував. За положеннями ст. 129 Конституції України, ст. 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи та їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Враховуючи, що матеріали справи є достатніми для її вирішення, а також те, що обставини наведені позивачем та її представником у клопотанні про відкладення розгляду справи не підтверджені жодними доказами, з метою дотримання балансу інтересів усіх учасників справи та дотримання розумних строків її розгляду, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача та її представника. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення ОСОБА_2 , апеляційний суд приходить до висновку про часткове її задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 27 серпня 1993 року по 15 листопада 2016 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Від шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 стверджує, що незважаючи на розірвання шлюбу, колишній чоловік продовжує тероризувати її, вона постійно потерпає від фізичного та морального насильства, яке вчиняється ним по відношенню до неї, не залишає її у спокої, весь час переслідує, постійно висловлює погрози, пише їх смс-повідомленнями, вривається без запрошення у її будинок і самовільно розпоряджається рухомими речами у будинку, які на його думку, є його власністю. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у вказаній сфері, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Відповідно до ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників. Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства. Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України встановлено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" на строк від одного до шести місяців. Враховуючи сукупність матеріалів, які надані ОСОБА_1 в обґрунтування її заяви, зокрема, підтвердженого факту притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що тривалість та системність протиправної поведінки останнього свідчить, що він не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, а тому доводи заявниці про ризик продовження кривдником таких дій по відношенню до неї та необхідність застосування обмежувального припису, є обґрунтованими. Доводи ОСОБА_2 про ненадання доказів на підтвердження вчинення ним домашнього насильства є безпідставними, оскільки виходячи з положень ст. 350-4 ЦПК України такі докази подаються у разі їх наявності. Разом з цим, апеляційний суд не погоджується з рішенням суду в частині заборони ОСОБА_2 наближатися ближче ніж на 100 метрів до місця проживання та реєстрації ОСОБА_1 у будинковолодінні, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виходячи з наступного. Згідно ч. 1, 2 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тобто, зазначеними положенням Сімейного кодексу України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29 вересня 2004 року №4885073 вбачається, що ОСОБА_1 набула у приватну власність будинок, житловий з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, набуття ОСОБА_1 у період шлюбу у власність будинку свідчить про його належність на праві спільної сумісної власності обом із подружжя. Між сторонами існує спір, який на даний час не вирішено, щодо поділу спільного майна подружжя, з приводу чого Рівненським районним судом розглядається цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання в об`єкті права спільної сумісної власності подружжя право власності на 1/2 частину житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК України). Враховуючи наведені обставини, з метою недопущення порушення права ОСОБА_2 на безперешкодне володіння, користування і розпоряджатися зазначеним будинком, який є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, рішення місцевого суду в частині заборони йому наближатися ближче ніж на 100 метрів до місця проживання та реєстрації ОСОБА_1 у будинковолодінні, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 січня 2021 року в частині визначення ОСОБА_2 заборони наближатися ближче ніж на 100 метрів до місця проживання та реєстрації постраждалої особи ОСОБА_1 у будинковолодінні, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 скасувати. У задоволенні заяви про видачу обмежувального припису у цій частині відмовити. У решті рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови виготовлений 16 квітня 2021 року. Головуючий-суддя Шимків С.С. Судді: Ковальчук Н.М. Хилевич С.В.