Постанова 4813 № 522/16617/18

Номер провадження: 22-ц/813/4802/21 Номер справи місцевого суду: 522/16617/18 Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.11.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційні скарги Одеської міської ради та Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилстройсервис-2», Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради про відшкодування шкоди В С Т А Н О В И В: У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Одеської міської ради (далі ОМР), Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилстройсервис-2», Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради про відшкодування шкоди. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилстройсервис-2», Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради про відшкодування шкоди задоволено частково. Стягнуто солідарно з Одеської міської ради, Департаменту Транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 відшкодування шкоди у розмірі 1 570 376, 46 грн. Стягнуто солідарно з Одеської міської ради, Департаменту Транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 10270,00 грн. У частині позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилстройсервис-2» та Департаменту Муніципальної Безпеки Одеської міської ради відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Одеська міська рада та Департамент транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради подали до суду апеляційні скарги, у яких посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просять суд: -Одеська міська рада просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2019 року в частині задоволення позовних вимог до Одеської міської ради та ухвалити в цій частині нове рішення, яким повністю відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Одеської міської ради про відшкодування майнової шкоди; -Департамент транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2019 року в частині задоволення позовних вимог до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради та ухвалити в цій частині нове рішення, яким повністю відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про відшкодування майнової шкоди. У відзиві на апеляційну скаргу, Департамент муніципальної безпеки Одеської міської ради, просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2019 року в частині задоволення позовних вимог до Одеської міської ради та Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради та ухвалити в цій частині нове рішення, яким повністю відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Одеської міської ради та Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про відшкодування майнової шкоди (том 2: а.с. 140-143). У відзиві на апеляційну скаргу ОМР, ОСОБА_1 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд у задоволенні апеляційної скарги ОМР відмовити у повному обсязі, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2019 року залишити без змін (том 2: а.с146-154). У письмових поясненнях направлених до апеляційного суду, ТОВ «Жилстройсервис-2», посилається на те, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2019 року є законним та обґрунтованим, а апеляційні скарги безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають (том 2: а.с. 210-210в). В судове засідання, призначене на 11.11.2021 року з`явилися: представник апелянта ОМР Грабовський В.О., представник Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Ружицький Ю.Г., представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представник ТОВ «Жилстройсервис-2» - Бойко А.В. Представник Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради до суду не з`явився, хоча був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши пояснення осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного. За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскільки рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2019 року оскаржується ОМР та Департаментом транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху ОМР лише в частині задоволених позовних вимог до них, тому в іншій його частині у відповідності до ч.1 ст. 367 ЦПК України та роз`яснень п.15 Постанови Пленуму ВСУ №12 від 24.10.2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» колегією суддів не перевіряється. Оскаржуване рішення суду, в частині його оскарження, зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке. Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на праві приватної власності належить автомобіль BMW X 6 державний номер НОМЕР_1 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданий Центром 5142 (том 1: а.с. 12, 13). 17 грудня 2017 року, вночі приблизно о 23 годині 55 хвилин, рухаючись по вул. Французький бульвар в м. Одесі на своєму автомобілі, ОСОБА_1 потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, наїхавши на бетонні півсфери для розділювання руху, які були розташовані на проїжджій частині. Відповідно до схеми ДТП (т.1 а.с. 17) дорожня обстановка на момент дорожньо-транспортної пригоди була наступною: темна пора доби, мокре дорожнє покриття, горизонтальна розмітка проїжджої частини відсутня, зовнішнє освітлення проїжджої частини та тротуару відсутнє, відсутні знаки регулювання дорожнього руху. Внаслідок ДТП автомобіль, належний позивачу зазнав ушкоджень. Згідно зі звітом № 180117 від 25.01.2018 року про оцінку шкоди, розмір матеріальної шкоди, завданий власнику автомобіля BMW X 6 державний номер НОМЕР_1 складає 1 553 971, 96 грн (т.1, а.с. 56-92). Таким чином, судом встановлено, що позивачу завдано збитків внаслідок пошкодження належного йому автомобіля, що є одним з елементом складу цивільного правопорушення. Згідно з висновком експертного дослідження № 2-А від 05.02.2018 року здійсненого Одеським Науково-Дослідним експертно-криміналістичним центром щодо визначення швидкості руху автомобіля BMW X 6, д/н НОМЕР_1 в момент ДТП, що сталась 17 грудня 2017 року експертним шляхом не надається можливим (т. 1 а.с. 51). Ухвалюючи оскаржуване рішення про солідарне стягнення з ОМР та Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху ОМР відшкодування шкоди у розмірі 1570376,46 грн., районний суд виходив з того, що ОМР, як власник дороги місцевого значення та Департамент транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху ОМР, як уповноважений орган місцевого самоврядування, неналежним чином виконали свої обов`язки, віднесені Законом України «Про дорожній рух» та Законом України «Про автомобільні дороги» до компетенції органів місцевого самоврядування» та допустили бездіяльність щодо: незадовільного експлуатаційного утримання автомобільної дороги, що стало причиною дорожньо-транспортної пригоди; незабезпечення безпечних та комфортних умов дорожнього руху, а також щодо несвоєчасного виявлення перешкод дорожньому руху; не усунення перешкод дорожнього руху а також у незабезпечення учасників дорожнього руху інформацією щодо наявності перешкод дорожнього руху та позначенні дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами; неналежної організації виконання встановлених вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що зазначена бездіяльність відповідачів знаходиться у прямому-причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою. Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, за змістом статті 1166 ЦК України, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: -протиправної поведінки (дії або бездіяльності), -наявності збитків, -причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, -вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Таким чином, до обставин, які підлягають встановленню у даній справі відносяться: наявність збитків, наявність чи відсутність протиправної поведінки (дій чи бездіяльності) кожного з відповідачів, наявність вини кожного з відповідачів (якщо вони не є органом державної влади або місцевого самоврядування) та причинно-наслідковий зв`язок між діянням та завданою шкодою. Судовим розглядом справи встановлено, що відповідно до схеми встановлення роздільників дорожніх потоків та дорожніх знаків 3.34 по Французькому бульвару в районі будинку № 54 поданою на погодження ТОВ «Житлобудсервис-2» (т. 1 а.с. 26) вона погоджена Департаментом транспорту зв`язку та організації Дорожнього руху Одеської міської ради, Департаментом муніципальної безпеки Одеської міської ради та управлінням превентивної діяльності ГУНП в Одеській Області. З вищевказаної схеми також вбачається, що по вул. Французький бульвар в м. Одесі навпроти дому № 54 ТОВ «Жилстройсервис-2» має намір встановити розділювач дорожніх потоків та дорожні знаки 3.34. (на схемі розділювач позначений як окремі точки, розташовані послідовно посередині проїжджої частини Французького бульвару.) З наявного у матеріалах справи листа Управління Патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції від 26.01.2018 року № 18а/у/31/13/01-18 вбачається, що ТОВ «Жилстройсервис-2» чи інша організація до Управління не зверталась з метою отримання дозволів на установку бетонних блоків за адресою, вказаною у запиті, та в Управлінні відсутня інформація про погодження схеми організації дорожнього руху та встановлення бетонних блоків за вказаною адресою, Управління даної схеми не погоджувало (т.1, а.с. 28-29). З листа № 01-16/2095/18 від 11.01.2018 року Департаменту Муніципальної безпеки Одеської міської ради вбачається, що ним була погоджена схема встановлення роздільних дорожніх потоків та дорожніх знаків 3.34 по Французькому бульвару в районі будинку № 54 за зверненням ТОВ «Жилстройсервис-2». При цьому видачу дозволів на проведення робіт по їх встановленню не здійснював (т. 1, а.с. 25). Департамент транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради в листі № 01-41/582 від 14.03.2018 року зазначив, шо департаментом розглядалась заява ТОВ «Жилстройсервис» від 24.07.2017 року № Т1-83524-ю/л, що надійшла з центру надання адміністративних послуг Одеської міської ради, відносно погодження схеми № 144 встановлення розподільників дорожніх потоків на проїжджій частині навпроти будівлі № 54 к.3. При розгляді даної заяви співробітники Департаменту керувались ст. 27 ЗУ «Про дорожній рух» в частині розгляду наданої схеми, котра була погоджена управлінням превентивної діяльності ГУ НП в Одеській області, а також Державним Стандартом України ДСТУ 2735-94. В наданих документах ініціатором ніде не вказані розподілювачі, виконані у вигляді бетонних напівсфер, які не передбачені Правилами дорожнього руху, у зв`язку з чим, Департаментом погоджувалась схема № 144 встановлення дорожніх огороджень (розподілювач потоків автотранспорту) у відповідності з вимогами ДСТУ 2735-94. Заява про погодження схеми облаштування бетонних напівсфер навпроти будинку № 54/3 до Департаменту не надходило та схема не погоджувалась. Даних про осіб, які встановили бетонні напівсфери на проїжджій частині Французького бульвару в місці, передбаченому для облаштування розділювачів дорожніх потоків автотранспорту, в Департаменті відсутні (т.1 а.с. 31). Листом Управління превентивної діяльності ГУ НП в Одеській області № 3/1-2001 вх від 21.07.2017 року зазначено про те, що за наслідками розгляду заяви ТОВ «Жилстройсервис-2» відносно погодження схеми встановлення роздільників дорожніх потоків і дорожніх знаків 3.34 «Зупинку заборонено» та 4.7 «Об`їзд перешкоди з правого боку» по АДРЕСА_1 та повідомлено, шо надана схема узгоджується за умов виконання ДСТУ 4100-2014 «знаки дорожні» та 2587-2010 «Розмітка Дорожня». Відповідно до погодженої схеми встановлення подільників дорожніх потоків і дорожніх знаків 3.34 по Французькому бульвару в районі будинку 54, безпосередньо перед подільниками, встановлення яких погоджувалось, з обох боків мали бути встановлені дорожні знаки 4.7 «об`їзд перешкоди з правого боку» (т. 1, а.с. 32.) При цьому, як вірно встановлено судом та вбачається зі схеми ДТП, будь-які дорожні знаки, поряд з бетонними напівсферами - відсутні. Відповідно до пункту 9.1 (12) «Правил благоустрою території міста Одеси», затверджених рішенням від 23.12.2011 року № 1631-VI Одеської міської ради, на об`єкті благоустрою забороняється встановлювати, демонтувати технічні засоби регулювання дорожнього руху без погодження Національної поліції України та Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради. Діючим на момент виникнення підстав позову ОСОБА_1 в Україні державним стандартом, який регулював вимоги до дорожніх огороджень був ДСТУ 2735-94 «Огородження дорожні і напрямні пристрої. Правила використання. Вимоги безпеки дорожнього руху» (далі ДСТУ 2735-94). Розділом 1 ДСТУ встановлені загальні вимоги до дорожніх огороджувальних пристроїв, зокрема: 1.2. Зорове сприйняття установлених дорожніх огороджень і напрямних пристроїв на прямолінійних ділянках доріг повинно забезпечуватись на відстані не менш ніж 100 м. 1.3. Установлення дорожніх огороджень і напрямних пристроїв, а також відповідальність за їх правильне розміщення та експлуатацію покладається на власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважених ними органів у сфері дорожнього руху або на організацію, яка виконує роботи на дорогах і вулицях. 1.5. Дорожні огородження і напрямні пристрої допускається встановлювати у випадках, які не передбачені цим стандартом, якщо необхідність їх використання обґрунтована конкретними умовами дорожнього руху. 1.6. Дорожні огородження поділяють на дві групи: Перша група огородження бар`єрного та парапетного типів, призначені для запобігання вимушеним з`їздам транспортних засобів із земляного полотна дороги, проїзної частини мостів, шляхопроводів, естакад, зіткненню із зустрічними транспортними засобами, наїздам на масивні предмети та споруди, які розташовані у смузі відведення дороги. Висота огородження 0,75-0,8 м; Друга група сітки, конструкції поручневого типу і т.ін., призначені для упорядкування руху пішоходів та запобігання виходу на проїзну частину диких і свійських тварин. Висота огородження 0,8-1,5 м. 1.7. Напрямні пристрої поділяють на напрямні стовпчики, тумби, із штучним освітленням або світлоповертальною поверхнею, напрямні острівці. Напрямні стовпчики і тумби призначені для забезпечення видимості зовнішнього краю узбіч і небезпечних перешкод у темну пору доби та за несприятливих метеорологічних умов. Висота напрямних стовпчиків і сигнальних тумб 0,75-0,8 м. Напрямні острівці призначені для розділювання руху транспортних потоків за напрямками. Підняті над проїзною частиною острівці повинні бути заввишки 0,1-0,15 м. Розділом 2 ДСТУ встановлені вимоги до встановлення огороджувальних пристроїв, зокрема: 2.1 Огородження першої групи, зокрема, можуть бути установлені: на центральній розділювальній смузі міських вулиць і доріг; на розділювальній смузі віднесених лівих поворотів; на узбіччях, тротуарах та розділювальних смугах, коли інші технічні рішення щодо забезпечення безпеки руху неможливо здійснити. 2.2. Огородження першої групи повинні бути розташовані: із зовнішнього боку запобіжної смуги мостів, шляхопроводів, естакад на відстані не менш ніж 1 м від краю проїзної частини; у разі відсутності перешкод на осі розділювальної смуги; на відстані 0,5 м від лицьової поверхні бордюру; за наявності на розділювальній смузі опор шляхопроводів, освітлення, консольних або рамних опор інформаційно-вказівних дорожніх знаків паралельно осі розділювальної смуги, на відстані не менш ніж 1 м від крайка проїзної частини. Розташування огороджень показано в додатку 1 (кресл.1) і табл.1; на узбіччі огородження бар`єрного типу на відстані 1 м від краю земляного полотна, а огородження парапетного н відстані 0,5 м. Розташування таких огороджень показано в додатку 1 (кресл.2). за наявності на узбіччі опор шляхопроводу та освітлення, інформаційно-вказівних дорожніх знаків, огородження бар`єрного типу на відстані менш ніж 1 м від краю проїзної частини і не ближче 1 м від перешкоди, а огородження парапетного типу відповідно на відстанях 1 м і 0,5 м (додаток 1 кресл. 3). Розділом 4 передбачені вимоги безпеки, а саме: 4.1. Застосування дорожніх огороджень і напрямних пристроїв повинно поліпшувати орієнтацію учасників дорожнього руху, особливо в умовах недостатньої видимості і у темну пору доби. 4.2. У разі проведення відновлення огородження не повинна утворюватись небезпека для руху транспортного потоку. 4.3. Огородження повинні знаходитись у належному експлуатаційному стані. На них повинні бути відсутні елементи, що різко виступають, та розриви. Початок і кінець огороджень повинен бути закруглений убік від проїзної частини або плавно спрямований до рівня узбіччя, тротуару чи розділювальної смуги. 4.4. Очищення і фарбування огороджень слід виконувати за необхідністю, але не рідше одного разу на рік. Огляд огороджень повинен провадитись не рідше одного разу на місяць. Пошкоджені елементи огороджень слід відновлювати не пізніше ніж через 24 години після їх виявлення. 4.5. Дорожні огородження та напрямні стовпчики повинні бути обладнані світлоповертальними елементами, відповідно до ДСТУ 2587. 4.6. Конструкція напрямних стовпчиків та тумб повинна бути розрахована на їх руйнування у разі наїзду транспортного засобу без завдання йому значних пошкоджень. Таким чином, як вірно встановлено судом, використання бетонних напівсфер для регулювання чи впорядкування дорожнього руху взагалі не передбачено вимогами державних стандартів України. Більш того, матеріали справи не містять та судом не встановлено, що бетонні напівсфери були обладнані світлоповертальними елементами, відповідно до ДСТУ 2587, або дорожніми знаками, які б сповіщали про наявність перешкод. Бетонні напівсфери призначені для обмеження руху транспортних засобів та є зупиняючими пристроями. Розміщення на проїжджій частині дороги з метою розподілення руху огороджувальних конструкцій, які не передбачені для цього, а передбачені для обмеження руху, при відсутності будь-яких знаків та світловідбиваючих елементів на таких конструкціях створює серйозну загрозу всім учасникам руху, особливо вночі. Таким чином, суд обґрунтовано дійшов до висновку про невідповідність проїжджої частини в м. Одесі по Французькому бульвару навпроти дому № 54 вимогам безпеки руху, наявність на ній бетонних перешкод у вигляді бетонних напівсфер, не обладнаних попереджувальними знаками або елементами, які покращують їх зорове сприйняття, відсутність огороджуючих елементів, що є прямою причинною дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої автомобіль позивача здійснив наїзд на такі бетонні перешкоди та отримав механічні пошкодження, а отже в діях позивача відсутня будь-яка форма вини. Більш того, як встановлено матеріалами справи постановою Апеляційного суду Одеської області від 16.05.2018 року (т.1, а.с. 72) була скасована Постанова Приморського районного суду м. Одеси від 20.02.2018 року (т.1. а.с.71), якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, та було закрите провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП. Натомість шкода, завдана позивачу внаслідок пошкодження належного йому автомобіля, сталась внаслідок перебування на проїжджій частині дороги загального користування не передбачених діючими державними стандартами України бетонних напівсфер не обладнаних світлоповертальними елементами, без будь-яких попереджувальних знаків. Апеляційний суд , також погоджується із висновком суду щодо кола осіб, відповідальних за завдану позивачеві шкоду. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Проте, спеціальною нормою статті 1173 ЦК України, передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Таким чином, встановлення вини органу державної влади у завданні збитків внаслідок бездіяльності не вимагається, достатньо встановити лише факт протиправної бездіяльності при реалізації своїх повноважень та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням/неналежним виконанням своїх повноважень та завданими позивачу збитками. Частиною першою статті 24 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи, несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні. Відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про дорожній рух» організація дорожнього руху здійснюється спеціалізованими службами, що створюються відповідними органами: на автомобільних дорогах, що перебувають у власності територіальних громад, - органами місцевого самоврядування; на інших автомобільних дорогах - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами; на залізничних переїздах - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки на залізничному транспорті. У п. 11 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року № 198 встановлено, що власники дорожніх об`єктів зобов`язані: своєчасно і якісно виконувати експлуатаційні роботи відповідно до технічних правил з дотриманням норм і стандартів з безпеки руху; постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об`єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому руху, тощо. Відповідно до частини третьої статті 14, частини першої статті 16 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху мають права на безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху. Водій має право на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху. Згідно із статтею 9 Закону України «Про дорожній рух» до компетенції власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважених ним органів у сфері дорожнього руху належить: компенсація витрат власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортні пригоди сталися з причин незадовільного експлуатаційного утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, за рішенням судових органів; забезпечення безпечних, економічних та комфортних умов дорожнього руху; забезпечення учасників дорожнього руху інформацією з питань стану аварійності та дорожнього покриття, гідрометеорологічних та інших умов; вирішення питань експлуатації автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів у надзвичайних ситуаціях; термінове усунення пошкоджень на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах; своєчасне виявлення перешкод дорожньому руху та їх усунення, а у разі неможливості - невідкладне позначення дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами; організація виконання встановлених вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Відповідно до вимог статі 17 Закону України «Про автомобільні дороги», управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться. Відповідно до вимог статі 18 Закону України «Про автомобільні дороги», складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі. Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про автомобільні дороги», основними обов`язками органів місцевого самоврядування у частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: 1) забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів; Згідно із ст. 21 Закону України «Про автомобільні дороги», органи місцевого самоврядування, що управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, відповідають за: 1)стан вулиць і доріг міст та інших населених пунктів відповідно до діючих норм, у тому числі щодо безпеки руху транспортних засобів і пішоходів; 2) якість робіт з проектування, будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів; 3) розміщення технічних засобів організації дорожнього руху, об`єктів дорожнього сервісу та рекламоносіїв; 4) відшкодування збитків користувачам вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, що виникли через їх незадовільний стан, у порядку, визначеному законом. Положенням про Департамент транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 28.08.2011 року № 384-VI встановлені наступні повноваження Департаменту: Пункт 8.18. відповідно до законодавства організує і контролює роботу пов`язану з безпекою руху транспортних засобів. Пункт 8.21. здійснює реалізацію прав та обов`язків, віднесених Законами України «Про дорожній рух», «Про автомобільні дороги» до компетенції органів місцевого самоврядування». Пункт 8.22. здійснює контроль за обладнанням доріг та вулиць технічними засобами регулювання дорожнього руху. Таким чином, вищенаведені положення чинного законодавства покладають на органи місцевого самоврядування відповідальність за належне утримання, безпечність та належний стан доріг, які перебувають у віданні органів місцевого самоврядування. Зазначене включає в себе постійний контроль за безпечністю станом дорожнього покриття вулиць, оперативне усунення будь-яких перешкод дорожнього руху, які є небезпечними для його учасників, незалежно від того, чи такі перешкоди виникли внаслідок подій, природнього зносу чи дій третіх осіб, а у випадку неможливості такого оперативного усунення до обов`язків органів місцевого самоврядування віднесено оперативне облаштування таких перешкод засобами попередження, покращення їх видимості з метою своєчасного виявлення таких перешкод учасниками дорожнього руху. З урахуванням вищевикладеного, апеляційний погоджується із висновком суду, що визначені позивачем як відповідачі органи місцевого самоврядування, а саме: Одеська міська рада, як власник дороги місцевого значення та Департамент транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, як уповноважений орган місцевого самоврядування, неналежним чином виконали свої обов`язки, віднесені вищенаведеним нормами Законами України «Про дорожній рух», «Про автомобільні дороги» до компетенції органів місцевого самоврядування» та допустили бездіяльність, яка полягає в наступному: у незадовільному експлуатаційному утриманні автомобільної дороги, що стало причиною дорожньо-транспортної пригоди; у незабезпеченні безпечних та комфортних умов дорожнього руху; а також у несвоєчасному виявленні перешкод дорожньому руху; у не усуненні перешкод дорожньому руху а також у незабезпеченні учасників дорожнього руху інформацією щодо наявності перешкод дорожнього руху та позначенні дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами; у неналежній організації виконання встановлених вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, а отже у відповідності до вимог ст. 1190 ЦК України, зазначені особи повинні нести солідарну відповідальність перед позивачем. У доводах апеляційних скарг, як Одеська міська рада так і Департамент транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради посилаються на те, що здійснення організації дорожнього руху покладається не на органи місцевого самоврядування, а на спеціалізовані служби, які створюються такими органами. Зокрема, як зазначають апелянти, такою спеціалізованою організацією є Комунальне підприємство «Міські дороги», яке не було залучено до участі у розгляді даної справи і відповідно суд не дослідив його діяльність у сфері дорожнього господарства. Однак, апеляційний суд вважає вказані доводи апелянта необґрунтованими, з огляду на таке. Так, відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги. З урахуванням наведеного, доводи апелянтів щодо незалучення до участі у справі КП «Міські дороги» та не дослідження судом діяльності цієї організації у сфері дорожнього господарства є невмотивованими. Безпідставними є і тлумачення апелянтами норм Законів України «Про автомобільні дороги» та «Про дорожній рух», які регулюють питання відповідальності органів місцевого самоврядування за «експлуатаційні утримання» вулиць та доріг. На думку апелянтів, відповідальність органів місцевого самоврядування закінчується наглядом за технічним станом проїжджої частини. Такий висновок зроблений шляхом вилучення поняття «експлуатаційне утримання» з загального контексту наведених законів та штучного звуження його змісту. В нормах зазначених законів визначення поняттю експлуатаційне утримання автомобільних доріг не наведено, проте, такий термін зустрічається зокрема в «Правилах користування, ремонту і утримання автомобільних доріг Міністерства оборони України та визначається як - комплекс заходів щодо технічного нагляду та утримання автомобільних доріг: також в Інструкції із складання квартальної форми державного статистичного спостереження № Д-1 "Звіт про ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування", затвердженої Наказом Дсржкомстату України та Укравтодору від 15.07.2004 №441/481 та визначається як організація роботи із систематичного нагляду за дорогою, дорожніми спорудами та смугою відводу для вчасного виявлення дефектів і визначення обсягу робіт з їх усунення, забезпечення умов роботи елементів дороги і споруд у різні пори року, підтримання їх у чистоті і порядку. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про автомобільні дороги», автомобільна дорога це лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів; вулиця - автомобільна дорога, призначена для руху транспорту і пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у межах населених пунктів; технічні засоби - спеціальні технічні засоби, призначені для організації та регулювання дорожнього руху (дорожні знаки, інформаційні табло, дорожня розмітка, сигнальні стовпчики, транспортні та пішохідні огородження різних типів, світлофорне обладнання тощо). З вищевказаного вбачається, що дорога складається з: дорожнього покриття, земляного полотна, інженерного облаштування, споруд дорожнього відводу, технічних засобів. Таким чином, доводи апеляційних скарг, що експлуатаційне утримання обмежується лише наглядом за цілісністю одного з елементів дороги дорожнім покриттям є необґрунтованими. Окрім того, у справі №373/1281/16-ц (в якій Велика Палата Верховного суду не знайшла підстав для перегляду з мотивів неоднакового застосування норм матеріального права) задовольняючи позовні вимоги з підстав статі 1166 ЦК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, шо відповідач (Переяслав-Хмельницька міська рада Київської області) є власником автомобільної дороги, на якій відбулася вказана ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача, проте не створив належних умов щодо безпеки використання автомобільних доріг, а тому повинен відшкодувати позивачу збитки, що виникли через незадовільний стан дороги. При цьому, суд встановивши, що відповідачі органи місцевого самоврядування допустили протизаконну бездіяльність, внаслідок якої сталась ДТП, бере також до уваги положення ст. 1173 ЦК України про покладення на них відповідальності за шкоду незалежно від їх вини. Відповідно до ст. 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Таким чином, встановивши, що завдані позивачу збитки були заподіяні внаслідок спільної бездіяльності органів місцевого самоврядування, які не виконали покладених на них завдань, визначених Законами України «Про дорожній рух», «Про автомобільні дороги», суд вважає, що зазначені особи повинні нести солідарну відповідальність перед позивачем. При цьому, суд встановивши, що відповідачі органи місцевого самоврядування допустили протизаконну бездіяльність, внаслідок якої сталась ДТП, бере також до уваги положення ст. 1173 ЦК України про покладення на них відповідальності за шкоду незалежно від їх вини. Суд вважає доведеним та обґрунтованим розмір збитків, які зазнав позивач, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у сумі 1 570 376,46 грн., а саме: Прямих збитків від пошкодження автомобіля у розмірі 1 553 971,96 грн., розмір яких підтверджено звітом автотоварознавчого дослідження № 180117 від 25.01.2018 року; Витрат, пов`язаних з усуненням наслідків завдання збитків, а саме витрат на евакуацію, огляд, попередню оцінку, першочергові ремонтні роботи 16404,5 грн., що підтверджено актами про евакуацію № 106 від 06.01.2018 року, актом № 19 від 17.01.2018 року та актом № 118 від 18.01.2018 року; замовленням № 627180 від 06.01.2018 року; актом виконаних робіт з оцінки шкоди від 17.01.2018 року; квитанціями про сплату рахунку-фактури № 630130 від 17.01.2018 року; замовленням-нарядом № 2018000295 від 17.01.2018 року; квитанціями № ПН2560 від 18.01.2018 року та № ПН 2483 від 18.01.2018 року, витрат позивача на проведення автотоварознавчого дослідження н суму 1460 грн., що підтверджується квитанцією № 180117 від 25.01.2018 року (т.1, а.с. 39-40,42-44, 49, 52, 57). Інші доводи апеляційної скарги ОМР, фактично зводяться до обґрунтування вини ТОВ «Жилстройсервіс-2» у заподіянні позивачу збитків, тобто фактично не заперечуються інші елементи складу цивільного правопорушення. Апеляційний суд зазначає, що заперечуючи наявність підстав для притягнення до відповідальності за завдану шкоду, апелянтами не спростовано належними та допустимими доказами факту неналежного виконання ними своїх обов`язків з утримання доріг та забезпечення безпеки дорожнього руху. Окрім того, як вірно зазначив суд, спеціальною нормою ст. 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Таким чином, встановлення вини органу державної влади у завданні збитків внаслідок бездіяльності не вимагається, достатньо лише встановити факт протиправної бездіяльності при реалізації своїх повноважень та причинно наслідковий зв`язок між невиконанням/неналежним виконанням своїх повноважень та завданими позивачу збитками. Інші доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, та незгоди з висновками суду першої інстанції. Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційних скарг не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 15 січня 2020 року у справі №145/1330/17. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Одеської міської ради залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилстройсервис-2», Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради про відшкодування шкоди залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 19.11.2021 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк С.М. Сегеда