Постанова 4824 № 2-19/11

справа №2-19/11 головуючий у суді І інстанції Зарицька Ю.Л. провадження № 22-ц/824/4369/2021 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 2 листопада 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Зиль Т.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Київської міської ради, треті особи: Подільська районна у місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , який діє у власних інтересах, а також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , яка діє у власних інтересах, а також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , про припинення права власності внаслідок знищення майна, зміну розміру часток у праві власності на будинковолодіння, припинення права спільної часткової власності, та за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_17 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , який діє в інтересах ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , яка діє в інтересах ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , про визнання права власності на житлове приміщення, В С Т А Н О В И В: У червні 2006 року ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_8 , територіальної громади Подільського району міста Києва, Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» про припинення права власності внаслідок знищення майна, зняття його з реєстрації та зміну розміру часток права власності на майно (домоволодіння), посилаючись на те, що домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке складалося з трьох будинків за №№ 22 , 22А , 24 , належить на праві власності: ОСОБА_6 - 1/8 частка, ОСОБА_2 - 1/8 частка, ОСОБА_3 - 1/30 частка; ОСОБА_4 - 1/30 частка; ОСОБА_5 - 1/30 частка; ОСОБА_22 - 1/16 частка, ОСОБА_23 - 1/16 частка; ОСОБА_7 - 1/32 частка, ОСОБА_20 - 1/32 частка, ОСОБА_24 - 1/32 частка, ОСОБА_20 - 1/32 частка, ОСОБА_8 - 1/8 частка, ОСОБА_25 - 1/8 частка; ОСОБА_21 - 1/8 частка. Частину домоволодіння, яку займали ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_7 , ОСОБА_20 , ОСОБА_20 , ОСОБА_8 , ОСОБА_25 , ОСОБА_21 було знищено. Співвласники ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 померли, однак про наявність спадкоємців нічого не відомо. Враховуючи викладене, позивачі просили припинити права власності ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_7 , ОСОБА_20 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_8 , ОСОБА_25 , ОСОБА_21 та змінити розміри часток у праві власності на спірне домоволодіння позивачів, а саме ОСОБА_6 з 1/8 частки, ОСОБА_2 з 1/8 частки, ОСОБА_3 з 1/30 частки, ОСОБА_4 з 1/30 частки, ОСОБА_5 з 1/30 частки відповідно до часток, які будуть визначені судовою техніко-будівельною експертизою. Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 12 квітня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без розгляду за її заявою. Ухвалами Подільського районного суду міста Києва від 12 квітня 2011 року, внесеними в журнал судового засідання, ОСОБА_2 залучено до участі у справі як третю особу, а також прийнято її позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Київської міської ради, Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна», треті особи: Подільська районна у місті Києві державна адміністрація, про припинення права власності внаслідок знищення майна, зміну розміру часток права власності на домоволодіння, припинення права спільної часткової власності та зобов`язання вчинити дії. Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 23 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 були залишені без розгляду за заявою ОСОБА_3 , який діяв у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 02 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_6 залишено без розгляду за його письмовою заявою. Під час розгляду справи ОСОБА_2 неодноразово уточнювала позовні вимоги, остаточно зазначила відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Київську міську раду, третіми особами - Подільську районну у місті Києві державну адміністрацію, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , який діє у власних інтересах, а також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , яка діє у власних інтересах, а також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , та просила: припинити право власності ОСОБА_25 на 1/8 частку домоволодіння АДРЕСА_1 , що зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності, виданого Міським житловим управлінням 29 липня 1946 року за № 158, на підставі рішення Київського окружного суду від 25 квітня 1928 року, у зв`язку з конструктивним знищенням; припинити право власності ОСОБА_22 , ОСОБА_23 в рівних долях на 1/8 частку вказаного домоволодіння, що зареєстровано на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори 16 червня 1962 року за № 8456, у зв`язку з конструктивним знищенням; припинити право власності ОСОБА_7 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_20 в рівних долях на 1/8 частку вказаного домоволодіння, що зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою 11 січня 1973 року № 2-76, у зв`язку з конструктивним знищенням; припинити право власності ОСОБА_8 на 1/8 частку вказаного домоволодіння, що зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою 27 червня 1974 року № 3-1200, у зв`язку з конструктивним знищенням; припинити право власності ОСОБА_6 на 1/8 частку вказаного домоволодіння, що зареєстровано на підставі договору дарування, посвідченого 05 квітня 1978 року № 5Дн-5291, у зв`язку з конструктивним знищенням; припинити право власності ОСОБА_21 на 1/8 частку вказаного домоволодіння, що зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Київською державною нотаріальною конторою 07 березня 1991 року № 7н-4423, дублікат якого виданий 25 червня 2007 року, у зв`язку з конструктивним знищенням; змінити розмір її частки у праві спільної часткової власності на вказане домоволодіння з 1/8 на 566/1003; змінити розмір частки у праві спільної часткової власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на вказане домоволодіння з 1/10 на 437/1003; виділити їй в натурі житловий будинок літера «А» загальною площею 39,50 кв. м, житловою площею 30 кв. м, що складається з коридору площею 3,4 кв. м, кладової площею 0,9 кв. м, кухні площею 5,2 кв. м та двох житлових кімнат площею 14,9 кв. м та 15,1 кв. м відповідно, і знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; виділити їй в натурі житловий будинок літера «Б» загальною площею 17,1 кв. м, житловою площею 9,4 кв. м, що складається з тамбура площею 1,4 кв. м, кухні площею 6,3 кв. м, житлової кімнати площею 9,4 кв. м, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_17 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , який діє в інтересах ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , яка діє в інтересах ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , про визнання права власності на житлове приміщення, посилаючись на те, що вона є співвласником домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке складається з трьох будинків, позначених на плані літерами «А» (№ 22), «Б» (№ 22-А), «В» (№ 24). З 1933 року вона проживає за цією адресою в будинку № 22 . ОСОБА_22 та ОСОБА_23 в рівних долях належала 1/8 частка вказаного домоволодіння і вони займали квартири № 8 та № 9 (7) будинку № 22-А . У 1975 році в будинку № 22-А сталася пожежа, внаслідок якої цей будинок був істотно пошкоджений, але не знищений повністю, після чого особи, які проживали в ньому, переїхали в інші місця проживання. Оскільки квартири №№ 7 , 7-А , 8 в будинку № 22-А після пожежі не були відбудовані, то в подальшому в технічних паспортах номер квартири 9 було змінено на

7. Вона частково відновила квартиру № 7 в будинку № 22-А та за згодою колишніх сусідів почала відкрито користуватися нею, підтримувала її в належному технічному стані. ОСОБА_23 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_22 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після їх смерті ніхто спадщину не прийняв та не заявляв своїх прав на будинок. Відумерлою спадщина ОСОБА_22 та ОСОБА_23 також не визнавалася. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на квартиру № 7 загальною площею 17,1 кв. м, що складається з тамбура площею 1,4 кв. м, кухні площею 6,3 кв. м, житлової кімнати площею 9,4 кв. м, в будинку, позначеному в технічному паспорті літерою «Б» (№ 22-А), який знаходиться по АДРЕСА_1 . Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 30 червня 2016 року вищевказані два позови ОСОБА_2 об`єднані в одне провадження. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 19 січня 2017 року позов задоволено. Припинено право власності: - ОСОБА_25 на 1/8 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , що зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності, виданого Міським житловим управлінням 29 липня 1946 року за № 158, на підставі рішення Київського окружного суду від 25 квітня 1928 року, у зв`язку з конструктивним знищенням; - ОСОБА_22 , ОСОБА_23 на 1/8 частину в рівних долях домоволодіння АДРЕСА_1 , що зареєстровано на підставі договору дарування, посвідченого Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 16 червня 1962 року за № 8456, у зв`язку з конструктивним знищенням; - ОСОБА_7 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_20 на 1/8 частину в рівних долях домоволодіння АДРЕСА_1 , що зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою 11 січня 1973 року № 2-76, у зв`язку з конструктивним знищенням; - ОСОБА_8 на 1/8 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , що зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою 27 червня 1974 року № 3-1200, у зв`язку з конструктивним знищенням; - ОСОБА_6 на 1/8 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , що зареєстровано на підставі договору дарування, посвідченого 05 квітня 1978 року за № 5Дн-5291, у зв`язку з конструктивним знищенням; - ОСОБА_21 на 1/8 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , що зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Київською державною нотаріальною конторою 07 березня 1991 року № 7н-4423, дублікат якого виданий 25 червня 2007 року, у зв`язку з конструктивним знищенням. Визнано право власності ОСОБА_2 на квартиру № 7 загальною площею 17,1 кв. м, що складається з тамбура площею 1,4 кв. м, кухні площею 6,3 кв. м, жилої кімнати площею 9,4 кв. м в будинку, позначеному в технічному паспорті літерою «Б» (№ 22-А) в домоволодінні АДРЕСА_1 . Змінено розмір частки у праві спільної часткової власності ОСОБА_26 домоволодіння АДРЕСА_1 з 1/8 частини на 566/1003 частин. Змінено розмір частки у праві спільної часткової власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на домоволодіння АДРЕСА_1 з 1/10 частини на 437/1003 частин. Виділено ОСОБА_2 в натурі житловий будинок літера «А» загальною площею 39,50 кв. м, житловою площею 30 кв. м, що складається з коридору площею 3,4 кв. м, кладової площею 0,9 кв. м, кухні площею 5,2 кв. м, та двох житлових кімнат площею 14,9 кв. м та 15,1 кв. м відповідно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Виділено ОСОБА_2 в натурі житловий будинок літера «Б», загальною площею 17,1 кв. м, житловою площею 9,4 кв. м, що складається з тамбура площею 1,4 кв. м, кухні площею 6,3 кв. м, жилої кімнати площею 9,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Рішення місцевого суду мотивоване тим, що фактичними співвласниками спірного нерухомого майна, що знаходиться в домоволодінні по АДРЕСА_1 , яке залишилося незруйнованим, є: ОСОБА_2 , яка займає квартиру № 4 загальною площею 39,50 кв. м в будинку літера «А» (№ 22) та квартиру № 9 (7) загальною площею 17,1 кв. м в будинку літера «Б» (№ 22-А); ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які займають квартиру № 1 (5) в будинку літера «В» (№ 24). Інші співвласники вказаного домоволодіння, а саме: ОСОБА_25 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 померли і їх частки у праві спільної часткової власності на це домоволодіння ніхто не успадкував. Тому позовні вимоги ОСОБА_2 про припинення права власності вказаних осіб на спірне домоволодіння підлягають задоволенню як з підстав часткового знищення цього домоволодіння, так і з підстав не виявлення спадкоємців їх померлих співвласників. З 1975 року позивач користується приміщеннями загальною площею 56,6 кв. м, а ОСОБА_3 , ОСОБА_27 , ОСОБА_5 - приміщеннями загально площею 43,7 кв. м. Оскільки право власності частини співвласників припинено, а частки інших співвласників, право власності яких не було припинено, збільшилися, то суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 про зміну розміру часток у праві власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 та виділення їй в натурі житлового будинку літера «А» (№ 22) та частини житлового будинку літера «Б» (№ 22-А), що залишилася після пожежі та була частково відновлена позивачем, якими вона фактично користується. Не погоджуючись з таким рішенням адвокат Оплачко В.О., діючи в інтересах третьої особи ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу 19 квітня 2019 року, яку уточнив 23 травня 2019 року, у якій просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю. Постановою Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 січня 2017 року - без змін. Указане судове рішення апеляційного суду було мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року (провадження № 61-15467св19) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Такого висновку суд касаційної інстанції дійшов виходячи з того, що апеляційний суд не врахував норм матеріального права, а саме 1216, 1217, 1220, 1223, 1268, 1270 ЦК України і не спростував аргументів заявника про те, що вона постійно проживала у квартирі АДРЕСА_14 , зокрема на час відкриття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_21 . При цьому посилання апеляційного суду на те, що в судовому засіданні представник ОСОБА_1 не заперечував факт неприйняття нею спадщини після смерті ОСОБА_21 , спростовується звукозаписом судового засідання від ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому представник ОСОБА_1 - ОСОБА_28 зазначив, що ОСОБА_1 не отримувала свідоцтво про право на спадщину, однак проживала разом із своїм чоловіком на час його смерті. Крім того, суд касаційної інстанції звернув увагу на ту обставину, що встановивши, що ОСОБА_25 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 померли і їх частки у праві спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_1 ніхто не успадкував, суди попередніх інстанцій не перевірили, чи зверталася територіальна громада (Київська міська рада) із заявою про визнання спадщини відумерлою та чи існує спір про право між нею та співвласниками зазначеного домоволодіння.За таких обставин касаційний суд вважав, що розподіл часток померлих співвласників домоволодіння між іншими співвласниками не відповідає нормам матеріального права і є передчасним. Також, касаційний суд вважав, що висновки апеляційного суду були зроблені з порушенням норм процесуального права, оскільки апеляційний суд розглянув справу за відсутності доказів належного повідомлення всіх її учасників. Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. При цьому згідно з ч. 2 указаної статті постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи. Не погоджуючись з оскаржуваним рішення суду першої інстанції у цій справі представник ОСОБА_1 - адвокат Оплачко В. О. подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, яку підтримав під час нового апеляційного розгляду, у якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що починаючи з 2014 року судові повістки ОСОБА_1 як третій особі надсилались замість правильної адреси ( АДРЕСА_15 ) на неправильну ( АДРЕСА_16 ), а з 2016 року судові повістки взагалі не надсилались. Тому з огляду на відсутність судових повісток ОСОБА_1 дізналась про оскаржуване нею рішення від 19 січня 2017 року лише 20 березня 2019 року, тобто через два роки. Також у апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для припинення права її колишнього чоловіка на частку у спірному будинковолодінні у зв`язку із знищенням, оскільки відповідно до висновку спеціаліста (Т.1, а.с. 19) квартира АДРЕСА_17 мала фізичний знос елементів 85%. У подальшому, на підставі Ухвали суду від 17 листопада 2006 року було складено висновок №11612/7283/07 судової будівельно-технічної експертизи КНІДСЕ від 15 серпня 2007 року, який підтвердив саме непридатний стан квартири №3 (Т.1, а.с. 139), а не фізичне її знищення (руйнація), як було зазначено в оскаржуваному рішенні. У подальшому ухвалою суду від 19 травня 2011 року було призначено додаткову експертизу для уточнення висновків судової будівельно-технічної експертизи. Додатковим висновком №5010/11-42 від 17 лютого 2012 року експерт повторно підтвердив, у тому числі шляхом фотофіксації непридатний стан квартири в літері "А" в будинку №22 , а не її фізичне знищення. Крім того не були враховані її заперечення, що в будинку літера «А» (№ 22) експертами оглядалася квартира № 2 як квартира № 3 , і цими висновками підтверджено, що квартири в будинку літера «А» (№ 22) знаходяться в непридатному стані, а не знищені. У доводах апеляційної скарги також посилається на визнані позивачем ОСОБА_6 та третьою особою ОСОБА_29 обставини проживання ОСОБА_1 в квартирі №3 та №2 , які ОСОБА_1 об`єднала за згодою ОСОБА_6 . Не погоджується у доводах апеляційної скарги також із висновком суду першої інстанції щодо доведеності підстав для визнання права власності на спірний об`єкт за позивачкою ОСОБА_2 за набувальною давністю, оскільки позивач не надала доказів відкритого, безперервного та добросовісного користування спірним домоволодінням. У доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 також посилається на обставину невизнання частини нерухомого майна, яке не прийняли спадкоємці, відумерлою спадщиною. У запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача не погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що оскаржуваним рішенням порушенні права ОСОБА_1 на спірне будинковолодіння, оскільки жодних прав власності на спірне майно у неї не виникло. Також заперечує фактичне використання нею спірною частиною будинковолодіння, оскільки ОСОБА_1 у підтвердження своєї реєстрації надає довідку про реєстрацію за адресою: АДРЕСА_15 , в той час як такого об`єкту не існує, оскільки існує право власності на самостійний об`єкт, а саме домоволодіння АДРЕСА_1 , а окремого об`єкту кв. 3 в будинку 22 не існує. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Якобчук О.М. апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав. Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Смирнов М.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судових повісток на поштову адресу та шляхом оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті Судової влади України (Т. 9, а.с. 100-128). З урахуванням ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи у відсутність осіб, які не з`явились в судове засідання. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Європейський суд з прав людини, рішення якого згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, є джерелом права в Україні, неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Як убачається із матеріалів справи провадження у цій справі розпочате ще у червні 2006 року. Оскаржуване рішення судом першої інстанції прийняте у січні 2017 року. Апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_1 її адвокатом подано у квітні 2019 року, тобто через два роки після його ухвалення. Під час нового апеляційного перегляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 апеляційним судом також встановлено, що інші учасники спору рішення суду першої інстанції не оскаржили. Враховуючи наведені обставини та необхідність дотримання принципу res judicata, колегія апеляційного суду перевіряє доводи апеляційної скарги на предмет доведеності особливих і непереборних обставин, які є підставою для відступу від наведеного принципу та нового перегляду справи у повному обсязі. Так, судом першої інстанції встановлено, що домоволодіння по АДРЕСА_1 в місті Києві складалося з трьох будинків, позначених на плані літерами «А» (№ 22), «Б» (№ 22-А), «В» (№ 24). Листом Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» від 18 лютого 2011 року № 8132 повідомлено, що станом на 16 лютого 2011 року право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано: - за ОСОБА_25 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Міським житловим управлінням 29 липня 1946 року за № 158, на підставі рішення Київського окружного суду від 25 квітня 1928 року; - за ОСОБА_22 , ОСОБА_23 в рівних долях на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори 16 червня 1962 року за № 8456; - за ОСОБА_7 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_20 в рівних долях на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою 11 січня 1973 року № 2-76; - за ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою 27 червня 1974 року № 3-1200; - за ОСОБА_6 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори 05 квітня 1978 року за № 5Дн-5291; - за ОСОБА_21 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Київською державною нотаріальною конторою 07 березня 1991 року № 7н-4423, дублікат якого виданий 25 червня 2007 року; - за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 15 березня 1997 року № 5-1193; - за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в рівних долях на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 травня 2001 року. Між співвласниками вищевказаного домоволодіння був установлений такий порядок користування ним: - в будинку № 22: у квартирі № 1 проживали ОСОБА_7 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 , ОСОБА_20 ; у квартирі № 2 проживав ОСОБА_6 зі своєю сім`єю; у квартирі № 3 проживав ОСОБА_21 ; у квартирі № 4 проживала ОСОБА_2 ; - в будинку № 22-А: у квартирі № 1 проживали ОСОБА_22 та ОСОБА_23 ; у квартирі № 2 проживав ОСОБА_25 ; - в будинку № 24: у квартирі № 1 проживали ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який проживає в ній і на час розгляду справи; у квартирі № 2 проживала ОСОБА_8 . Судом першої інстанції також було встановлено, що співвласники домоволодіння по АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_25 (ІНФОРМАЦІЯ_10), ОСОБА_22 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_23 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_24 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_20 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), ОСОБА_20 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) та ОСОБА_21 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) померли і їх частки у праві спільної часткової власності на це домоволодіння ніхто не успадкував. Однак такий висновок суду першої інстанції є помилковим та спростовуються встановленими судом першої інстанції іншими обставинами про те, що відповідно до заповіту від 26 лютого 2001 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3с-372 (т. 2, а. с. 23) ОСОБА_9 є спадкоємцем померлого ОСОБА_20 . Однак, вона не отримала свідоцтво про право на спадщину. ОСОБА_30 була залучена до участі у справі в якості третьої особи. Відповідно до відповіді Відділу реєстрації смерті у м. Києві від 31 травня 2013 року за №1348/01-22-2 (а.с. 202 том 2) ОСОБА_7 , 1925 р.н. померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_9 1950 р.н., померла ІНФОРМАЦІЯ_9 . Відповідно до відповіді Третьої київської державної нотаріальної контори №1456/02-14 від 08 серпня 2014 року (а.с. 36 том 4) спадкоємцями ОСОБА_7 є ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_17 . Дані особи були залучені до участі у справі в якості третіх осіб, самостійних вимог на предмет спору не заявляли, свідоцтво про право на спадщину на спірне домоволодіння не отримували. Відповідно до відповіді Одинадцятої київської державної нотаріальної контори №5781/01-16 від 12 серпня 2014 року (а. с. 38 том 4) спадкоємцями померлої ОСОБА_9 є ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 . Дані особи були залучені до участі у справі в якості третіх осіб, самостійних вимог на предмет спору не заявляли, свідоцтво про право на спадщину на спірне домоволодіння не отримували. Відповідно до актового запису про смерть № 599 від ІНФОРМАЦІЯ_10 (а. с. 92 том 1) ОСОБА_25 помер ІНФОРМАЦІЯ_10 . Відповідно до актового запису про смерть № 222 від 20 листопада 1974 року (а. с. 93 том 1) ОСОБА_24 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно до актового запису про смерть № 479 від 01 березня 1997 року ОСОБА_23 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 112 том 1). Встановивши відсутність заведених спадкових справ суд першої інстанції дійшов висновку, що правонаступники не виявлені. Разом з тим, відповідно до чинної на час відкриття спадщини норми ст. 555 ЦК УРСР якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави. Відповідно до довідки Відділу реєстрації смерті Головного управління юстиції у місті Києві (а. с. 191 том 1) ОСОБА_20 помер (актовий запис № 12722 від 01 липня 2007 року. Правонаступники не виявлені. На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_20 діяла норма ст. 1277 чинного ЦК, відповідно до якої у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Особи, які мають право або зобов`язані подавати заяву про визнання спадщини відумерлою, мають право на одержання інформації із Спадкового реєстру про заведену спадкову справу та видане свідоцтво про право на спадщину. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 цього Кодексу. Як убачається із матеріалів справи судом першої інстанції до участі у справі у статусі відповідача було залучено Київську міську раду, яка рішення суду першої інстанції не оскаржує. Представник Київської міської ради Глобенко Л.В. у судовому засіданні, що відбулось 2 липня 2015 року повідомила суд про те, що Київська міська рада не зверталась з позовними заявами про визнання спадщини відумерлою (а.с. 84, Т. 5). Крім того, судом першої інстанції у 2006 році було залучено територіальну громаду Подільського району м. Києва, яка просила слухати указану справу у відсутності представника райради (а.с. 50, Т.1, а.с. 164, Т.3, а.с. 64, Т.4) та також не висловлювала доводів щодо порушення своїх прав на спірне майно у виді часток у будинковолодінні. Доказів, що існує спір про право між територіальною громадою та співвласниками спірного домоволодіння, не здобуто. Представник Київської міської ради Глобенко Л.В. у судовому засіданні, що відбулось 2 липня 2015 року також повідомила суд про те, що земельна ділянка відповідно до кадастрової документації не є власністю учасників (а.с. 84, Т. 5). Ураховуючи наведене та ту обставину, що предметом спору є визнання спірного домоволодіння непридатним для проживання чи знищеним, проти чого територіальна громада не заперечувала, колегія апеляційного суду зважає, що територіальна громада вправі діяти виходячи з інтересів громади. Верховний Суд у своїй постанові від 20 січня 2021 року у цій справі зазначив, що апеляційний суд не спростував аргументів ОСОБА_1 про те, що вона постійно проживала у квартирі АДРЕСА_14 , зокрема на час відкриття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_21 . Слідуючи вказівкам Верховного Суду апеляційним судом перевірено наведені аргументи ОСОБА_1 про те, що вона постійно проживала у квартирі АДРЕСА_14 , зокрема на час відкриття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_21 , та наявність підстав для поширення до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України та встановлено наступне. Відповідно до Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 19 грудня (а. с. 195 том 1) ОСОБА_21 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 . Відповідно до заяви ОСОБА_10 (а. с. 210 том 1) його було залучено до участі у справі як правонаступника померлого ОСОБА_21 . Самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_10 не заявляв, свідоцтво про право на спадщину на спірне домоволодіння не отримував. На запит суду від 4-ї Київської державної нотаріальної контори надійшла спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_21 , яка була відкрита за заявою ОСОБА_10 , який є двоюрідним братом померлого. Таким чином, спадкоємцем ОСОБА_21 щодо спірного майна, а саме 1/8 частини житлового будинку АДРЕСА_4 , є ОСОБА_10 , що прийняв спадщину шляхом звернення із заявою до нотаріуса (а.с. 194, Т.1). Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, що передбачено ч. 5 ст. 1268 ЦК України. Так, відповідно до ч. 4 ст. 1266 ЦК України двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини, а рідні дядько та тітка спадкодавця мають право на спадкування за законом у третю чергу згідно із ст. 1263 Кодексу. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 червня 2007 року, що наявне у першому томі справи, встановлено обставину, що мати ОСОБА_10 - ОСОБА_36 1921 року народження та мати померлого ОСОБА_21 - ОСОБА_37 1924 року народження були рідними сестрами. Також встановлено, що ОСОБА_38 померла ІНФОРМАЦІЯ_11 , а ОСОБА_36 померла ІНФОРМАЦІЯ_12 . Отже, ОСОБА_10 є спадкоємцем третьої черги за правом представлення відповідно до ч. 4 ст. 1266 та ст. 1263 ЦК України. Відповідно до відомостей із Журналу судового засідання у цій справі, яке відбулося 12 квітня 2011 року ОСОБА_10 було залучено до участі у справі (а.с. 76, Т.2) як правонаступника ОСОБА_21 ОСОБА_10 отримав копію позовної заяви та був повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчать зокрема, його розписки на а.с. 79, 80, 82, 115 у другому томі справи, на а.с. 19, 52, 143, 147, 180 у третьому томі, на а.с. 115, 149, 175, 190 у четвертому томі, на а.с. 51, 60, 90,110, 118, 138, 144, 175, 199, 246 у п`ятому томі, на а.с. 6, 12, 15, 77, 101 у шостому томі. Згідно з відомостями Журналів судових засідань ОСОБА_10 був особисто присутнім на судових засіданнях та висловив своє ставлення щодо основного позову та позову третьої особи із самостійними вимогами (а.с. 106-110 Т.2, а.с. 216-218, Т.3, а.с. 173, 226, Т.4, а.с. 58, 71, 96, 135 Т.5, а.с. 130, Т.7). Згідно з відомостями Журналу судового засідання, що відбулося 2 липня 2015 року ОСОБА_10 визнав позов третьої особи із самостійними вимогами (а.с. 76, Т.5). У судових дебатах, які відбулись на судовому засіданні 19 січня 2017 року, ОСОБА_10 поклався: "на розсуд суду та просив прийняти рішення згідно чинного законодавства" (а.с. 140, Т. 7). Також до нотаріуса звернулась ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_21 . З метою отримання витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, яким є домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , 1/8 частина якого належала спадкодавцю, державний нотаріус Бірюк О.А. звернувсь до КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна (а.с. 234, Т.2). З метою отримання дубліката свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого Першою київською державною нотаріальною конторою від 07 березня 1991 року за реєстром №7н-4423 на ім`я ОСОБА_21 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 , в.о. завідувача Четвертою київською державною нотаріальною конторою М.О. Пушняк звернулась до Першої київської нотаріальної контори з листом від 06 грудня 2011 року за №2227/02-14, відповідь просила надати спадкоємиці гр. ОСОБА_1 (а.с. 258, Т.2). Після цього, встановивши відсутність підстав для визнання ОСОБА_1 спадкоємцем ОСОБА_21 , в додаток до ксерокопії спадкової справи №279/2007 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_21 , Четверта київська державна нотаріальна контора надіслала копію роз`яснення наданого громадянці ОСОБА_1 (а.с. 170-171, Т.2). Відповідно до листа за вих.№578/02-14 від 14 березня 2012 року нотаріусом на усне звернення громадянки ОСОБА_1 стосовно видачі на її ім`я свідоцтва про право власності в спільному майні подружжя як пережившій дружині та свідоцтва про право на спадщину на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 громадянина ОСОБА_21 після дослідження матеріалів спадкової справи в додаток до раніше доданих пояснень роз`яснено наступне. Згідно з відміткою на свідоцтві про укладення шлюбу від 24 грудня 1992 року, актовий запис №731, шлюб було розірвано. Таким чином в безспірному порядку Четверта київська державна нотаріальна контора позбавлена можливості видати свідоцтво про право власності в спільному майні подружжя, так як майно не є спільно придбаним майном подружжя, оскільки відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого нотаріусом 07 березня 1991 року, право власності на 1/8 частину спірного домоволодіння ОСОБА_21 набув після смерті своєї матері ОСОБА_21 . Тому указане майно було особистою власністю ОСОБА_21 відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України. Нотаріусом також роз`яснено, що ОСОБА_1 не може претендувати на отримання спадщини після померлого ОСОБА_21 , оскільки відсутній родинний зв`язок з померлим. У підтвердження наведеної обставини щодо розлучення у матеріалах справи також наявна копія свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с 77, Т.9). Указані обставини представником ОСОБА_1 не спростовані. Також, відповідні обставини були підтверджені наданими на запит апеляційного суду Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повним витягом про шлюб №00031548470 від 08 липня 2021 року відносно ОСОБА_21 та ОСОБА_39 та повним витягом про розірвання шлюбу №00031548384 від 08 липня 2021 року відносно ОСОБА_21 та ОСОБА_39 (а.с. 86-91, Т.9). Таким чином, ОСОБА_1 не була визнана спадкоємицею першої черги нотаріусом. Матеріали справи також не містять доказів звернення ОСОБА_1 про встановлення обставин прийняття нею спадщини у судовому порядку. У статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Доказів того, що ОСОБА_10 , як спадкоємець третьої черги відмовився від прийняття спадщини, матеріали справи не містять. Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. Змістом положень статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Тобто, положення указаної статті поширюється не на будь-яку особу, що проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а саме на спадкоємців. При цьому, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), підлягають врахуванню правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Таким чином, для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Подібні висновки містяться у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 180/2536/18 (провадження № 61-18579св19), від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження № 61-17111св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 755/16466/19 (провадження № 61-19496св20), що свідчить про усталеність судової практики у подібних спорах. Отже, факт спільного проживання, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю, а відтак наявність підстав для визнання спадкоємцем особи, яка проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. ОСОБА_1 була залучена до розгляду у цій справі, що є предметом апеляційного перегляду. Хоч у доводах апеляційної скарги вона зазначає, що починаючи з 2014 року судові повістки їй надсилались на неправильну адресу, а з 2016 року судові повістки взагалі не надсилались, однак, як убачається із матеріалів справи, вона була залучена до справи у якості третьої особи за її заявою від 15 червня 2011 року (а.с. 117, Т.2). Вона була присутня у судовому засіданні, що відбулося 12 квітня 2012 року. У Журналі судового засідання цього дня відмічено про її особисту участь (а.с. 163-166, Т.2). Була повідомлена про наступне засідання, що підтверджено її розпискою на а.с. 167 у другому томі, та приймала особисту участь у наступному судовому засіданні, що підтверджено в Журналі судового засідання на а.с. 256-258 цього ж тому. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_40 ознайомлювалась із матеріалами справи 18 квітня 2012 року, 17 квітня 2013 року зверталась із заявою, була повідомлена про розгляд справи, що був призначений на 27 грудня 2012 року (а.с. 51, Т.3). 19 лютого 2013 року ОСОБА_1 була повідомлена про розгляд справи, що призначений на 15 березня 2013 року, на 22 та 23 квітня 2013 року, на 31 травня 2013 року, на 01 червня 2013 року, на 30 жовтня 2014 року, на 20 листопада 2014 року, на 03 квітня 2015 року, на 20 квітня 2016 року, на 08 червня 2016 року, на 30 червня 2016 року, на 22 липня 2016 року, що підтверджено розписками та зворотними повідомленнями про отримання кореспонденції суду (а.с. 126, 143, 145, 147, 180, 221, 225 Т.3, а.с. 50, 87 Т.4, а.с. 14, Т.5, а.с. 40, 54, 93, 105 Т.7). 20 лютого 2013 року ОСОБА_1 ознайомлювалась з матеріалами справи, 23 квітня 2013 року, 20 квітня 2016 року, 30 червня 2016 року приймала участь у засіданнях (а.с. 215, 216 Т3, а.с.53, 104 Т. 7). Однак, ОСОБА_1 не указувала на обставину щодо проживання після розлучення із спадкодавцем ОСОБА_21 однією сім`єю та не надала жодних доказів у підтвердження таких обставин ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції. Тому лише факт реєстрації ОСОБА_1 за однією адресою із спадкодавцем на час відкриття спадщини, не є підставою для визнання її спадкоємицею, до якої переходять права володіння та користування спадковим майном, а відтак права захищати свої права на таке майно. Ураховуючи наведене, колегія апеляційного суду виходить із встановлених обставин про те, що права ОСОБА_1 на частку у спірному домоволодінні не порушені, оскільки такі їй не належать. А ОСОБА_10 , як спадкоємець, що прийняв спадщину шляхом подання заяви нотаріусу та набув право з часу відкриття спадщини на частку у спірному домоволодінні, та інші співвласники цього домоволодіння, а також територіальна громада, не оспорюють рішення суду першої інстанції, яким вирішено долю належного їм на праві часткової власності майна. Саме власник (співвласники) за своїм бажанням має право визначити фактичну та юридичну долю речі. Знищення майна належить до таких способів припинення права власності, коли власник за своїм бажанням, добровільно припиняє своє право власності. Крім того, ОСОБА_1 не заявляла у цій справі самостійних вимог щодо визнання права власності на частку у спірному домоволодінні за набувальною давністю, тому задоволення позовних вимог в цій частині за позивачкою, яке не оспорено іншими співвласниками та територіальною громадою, не можна визнати такими, що впливають на права скаржника. В той же час, чинний закон не обмежує та не забороняє набуття права власності на майно за набувальною давністю взагалі. Тому колегія апеляційного суду не вбачає підстав для перевірки оскаржуваного рішення на предмет порушення прав осіб, які не подали апеляційну скаргу на таке рішення. У постанові Верховного Суду у цій справі суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що одним із співвласників спірного домоволодіння є ОСОБА_8 , щодо якої суди попередніх інстанцій не навели мотивів, з яких вони виходили, вважаючи позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтованими. Однак, доводи апеляційної скарги з урахуванням її змісту та змісту її уточненої редакції не містять відповідних аргументів, крім того, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави виходити за межі доводів і вимог апеляційної скарги в інтересах особи, яка апеляційну скаргу не подавала. Інакше, порушується принцип диспозитивності цивільного судочинства. Адже у такому разі порушуються права осіб, які не подавали апеляційну скаргу, і не вимагали скасування рішення суду, напевне погодившись з ним. У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 також не навів доводів, що дають підстави вважати порушеними права співвласника спірного домоволодіння ОСОБА_8 , які підлягають відновленню шляхом задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . З аналогічних міркувань не можуть бути предметом перевірки порушення чи дотримання процесуальних прав інших учасників спору, які не подавали апеляційної скарги, зокрема в частині не надсилання судових повісток всім учасникам процесу, оскільки інші учасники спору рішення суду першої інстанції не оскаржили. Саме такі висновки щодо дотримання принципу диспозитивності цивільного судочинства містить постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року у справі №344/1044/16-ц (провадження № 61-21248 св 18). Перевіряючи наявність підстав для висновків про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, колегія апеляційного суду визнала їх невстановленими з наступних міркувань. Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Жодних із цих перелічених підстав ОСОБА_1 у доводах апеляційної скарги не наведено та апеляційним судом не встановлено. Так, ОСОБА_1 була залучена до участі у розгляді справи у якості третьої особи. Вона повідомлялась про розгляд справи та неодноразово приймала особисту участь у судових засіданнях, про що перевірено та зазначено у тексті цієї постанови. При цьому ОСОБА_1 апеляційну скаргу про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення такою підставою, як неповідомлення її про розгляд справи, не обґрунтовує. Неповідомлення про дату останнього засідання, на якому було проголошено вступну та резолютивну частину рішення, ОСОБА_1 обґрунтовує лише як підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження. Таким чином, за наслідком перевірки доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 не встановлено, що в оскаржуваному рішенні зроблено неправильні висновки щодо її права власності чи користування на частку у спірному домоволодінні. При цьому судом першої інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів зроблено висновки, що знайшло своє підтвердження також під час апеляційного перегляду, щодо належності відповідних прав іншій особі ОСОБА_10 , який був залучений до розгляду справи, приймав особисту участь у справі, висловлював своє ставлення до позовних вимог та рішення не оскаржив, як і не оскаржували рішення інші співвласники домоволодіння та територіальна громада. Тому підстави для перевірки оскаржуваного рішення у повному обсязі відсутні. Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що як вбачається із матеріалів справи та підтверджено поясненнями учасників цієї справи, ОСОБА_1 була зареєстрована у спірному домоволодінні, тому мала право користування займаним нею житлом. Однак за встановлених у справі обставин щодо належності права на спірне житло у спірному домоволодінні спадкоємцю ОСОБА_10 право користування у ОСОБА_1 цим житлом є похідним. Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України. Таким чином, право членів сім`ї власника будинку (квартири) користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; і з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14 та Верховного Суду від 29 січня 2018 року у справі №766/1955/16-ц. В той же час, самостійні права користування ОСОБА_1 житлом у спірному домоволодінні не були предметом позовних вимог у цьому спорі. Так, предметом позову не були вимоги про виселення ОСОБА_1 , чи про позбавлення її права користування житлом. ОСОБА_1 також не заявляла самостійних позовних вимог у захист її права користування житлом та відповідних доводів не містить апеляційна скарга. Так, наводячи у апеляційній скарзі як аргумент проживання ОСОБА_1 у спірному домоволодінні, вона доводила своє право як спадкоємиці, що була зареєстрована та проживала на час відкриття спадщини із спадкодавцем, а не у захист прав особи на житло. Доводів та аргументів, що спірне домоволодіння є єдиним її житлом, ОСОБА_1 не наводила ні в суді першої інстанції ні в апеляційній скарзі, тому такі доводи не були предметом перевірки судами. За таких обставин підстав для перегляду оскаржуваного рішення на предмет порушення її права користування спірним житлом немає, оскільки відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відповідно до ч. 6 указаної статті в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що оскаржуваним рішенням порушені її права власності, оскільки відповідні права власності на спірне домоволодіння, як і право захисту цього майна, належать іншим учасникам спору, які з оскаржуваним рішенням погодились та з часу його проголошення його не оскаржили. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то відшкодування судових витрат у виді сплаченого ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги та витрат на правову допомогу відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 січня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба