Постанова 4814 № 531/2004/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 531/2004/18 Номер провадження 22-ц/814/2481/21Головуючий у 1-й інстанції Попов М. С. Доповідач ап. інст. Чумак О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого судді Чумак О.В. суддів Бондаревської С.М., Пилипчук Л.І. за участю секретаря Гречки Є.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 09 серпня 2019 року, ухвалене суддею Поповим М.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів. Позовні вимоги мотивовано тим, що на його номер телефону від АТ КБ «ПриватБанк» надходили sms-повідомлення про списання коштів за використання кредитного ліміту, за списання штрафу за прострочку та за прострочений кредит. Вказував, що отримав листи від АТ КБ «ПриватБанк», в яких зазначено про те, що між ним як позичальником та банком як кредитодавцем існують договірні взаємовідносини. Стверджував, що він не укладав з відповідачем кредитних договорів. З огляду на викладене позивач просив суд визнати, що між ним як позичальником і АТ КБ «ПриватБанк» як кредитодавцем у письмовій формі не було укладено кредитні договори від 26 грудня 2015 року № SAMDN22000005161071, від 16 січня 2006 року, від 10 вересня 2010 року, від 24 жовтня 2011 року та від 18 листопада 2013 року. Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 09 серпня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. З цим рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 , оскарживши його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі позивач просив скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що він не укладав з відповідачем кредитних договорів у письмовій формі від 26 грудня 2015 року № SAMDN22000005161071, від 16 січня 2006 року, від 10 вересня 2010 року, від 24 жовтня 2011 року та від 18 листопада 2013 року, а висновки суду про те, що між сторонами укладені вказані договори є такими, що не відповідають обставинам справи. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав. Суд першої інстанції встановив, і це вбачається з матеріалів справи, що 16.01.2006 ОСОБА_1 звернувся до банку з заявою про отримання кредитної картки «Універсальна» MasterCard (а.с.13). У даній заяві визначено суму кредитного ліміту - 1900,00 грн., базову відсоткову ставку 3% в місяць. Термін дії картки відповідає строку дії картки. Порядок погашення визначено щомісячними платежами у розмірі 7% від суми заборгованості. Погашення заборгованості може здійснюватися, як шляхом внесення коштів на карту клієнтом так і шляхом списання коштів з дебетової картки клієнта. З вищевикладеним ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис. У матеріалах справи маються також анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 10.09.2010 та від 24.10.2011 (а.с.14,15), у яких зазначено, що позивач згодний з тим, що ця анкета-заява разом з пам`яткою клієнта, правилами надання банківських послуг, а також тарифами складають між банком та ним договір про надання банківських послуг, він ознайомився та згодний з умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які надані йому для ознайомлення у письмовому виді. ОСОБА_1 зобов`язався виконувати вимоги умов та правил користування надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх зміною на сайті ПАТ КБ «ПриватБанк»-www.privatbank.ua. Докази щодо наявності договорів №SAMDN22000005161071 від 26.12.2015 р. та від 18.11.2013 р., про які йдеться у позові, ні стороною позивача ні стороною відповідача суду не надано. Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд послався на те, що зібраними у справі доказами підтверджено перебування АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 у кредитних правовідносинах, тому підстави для встановлення неукладеними договорів кредиту між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» відсутні. Вказане рішення було предметом апеляційного та касаційного розгляду. Так, постановою Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 09 серпня 2019 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів закрито. Постановою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року скасовано, а справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, та вважав, що між сторонами укладено кредитні договори. Колегія суддів, перевіряючи рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.09.2021 року, приходить до такого висновку. У статті 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до статті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно із статтею 16 ЦК Україниспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі № 907/804/17 викладено правовий висновок про те, що по суті вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Встановлення судом відсутності факту укладення договору може мати місце лише під час розгляду іншого спору. Предметом позову у цій справі є вимога про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення того, що між ОСОБА_1 як позичальником і АТ КБ «ПриватБанк» як кредитодавцем не було укладено у письмовій формі кредитні договори. Доводами позовної заяви є те, що ОСОБА_1 отримував від АТ КБ «ПриватБанк» sms-повідомлення про списання коштів за використання кредитного ліміту, за списання штрафу за прострочку та за прострочений кредит. Такі дії відповідача АТ КБ «ПриватБанк» Саєнко В.М. вважав незаконними з огляду на відсутність, на його думку, кредитних правовідносин між ним та банком. При цьому у позові ОСОБА_1 не вказує про реальне безпідставне списання грошових коштів з існуючих банківських рахунків, відкритих на його ім`я у АТ КБ «ПриватБанк». Таким чином, позивачем заявлено вимогу про захист прав споживача банківських послуг фактично у зв`язку із отриманням ним повідомлень про погашення заборгованості за кредитом. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що вимога ОСОБА_1 про захист прав споживачів шляхом визнання неукладеними у письмовій формі кредитних договорів не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством. Відповідно до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 12 травня 2020 року у справі № 761/44056/17 (провадження № 14-571цс19), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. За таких обставин, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 за необґрунтованістю є помилковими, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з огляду на те, що така вимога позивача не є правильно обраним способом захисту своїх прав. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України понесені позивачем витрати на правничу допомогу покладаються на позивача, оскільки в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 3, ст.ст. 382-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 09 серпня 2019 року скасувати. Ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 18.11.2021 р. Головуючий суддя О.В.Чумак Судді: С.М.Бондаревська Л.І.Пилипчук