Постанова 4821 № 703/4617/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1865/21Головуючий по 1 інстанції Справа №703/4617/19 Категорія: 305010100 Прилуцький В. О. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2021 рокум. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Бондаренка С.І., Фетісової Т.Л. секретар Попова М.В. учасники справи: позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; відповідачі ОСОБА_3 ; Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС»; особа, яка подала апеляційну скаргу представник відповідачів адвокат Тимчук Олександр Вікторович; розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - адвоката Тимчука Олександра Вікторовича на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення матеріальних та моральних збитків внаслідок скоєння кримінального правопорушення, в с т а н о в и в: У грудні 2018 року позивачі звернулись до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказували, що 06 вересня 2018 року сталась ДТП, винним у якій було визнано ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП позивач ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. ОСОБА_1 вказує, що у зв`язку із винними діями відповідача, йому завдано майнової шкоди, яка складається із вартості відновлювального ремонту мотоцикла в сумі 23 709 грн; витрат за проведення експертизи в сумі 1300 грн; втраченого середнього заробітку в сумі 43 630,68 грн; витрат, пов`язаних із лікуванням в сумі 1663,18 грн; витрат пов`язаних із посиленим харчуванням в сумі 120 000 грн; вартості санаторно-курортного лікування за 21 день в сумі 25 830 грн. Крім того, в зв`язку з тим, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні та був прикутий до ліжка, потребував сторонньої допомоги, йому завдано моральних страждань, які він оцінює в 100 000 грн. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь матеріальні збитки у розмірі 191 123,86 грн, моральні збитки в розмірі 100 000 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн. ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь моральні збитки у розмірі 50 000 грн, вказуючи на те, що внаслідок ДТП вона страждає від безпомічності свого сина ОСОБА_1 . Від нестерпних страждань вона понесла непоправні моральні втрати внаслідок даних страждань, а саме, змінився її звичний спосіб життя. В її житті з`явився нав`язливий страх втрати сина, головний біль, постійно відчуває тривогу, що начебто з її сином може статися щось непоправне. ОСОБА_2 зазначає, що моральні втрати є непоправними, тільки тривале реабілітаційне лікування можливо покращить її стан здоров`я, а тому ОСОБА_3 завдано моральної шкоди, наслідки якої можуть тривати роками. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 200 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду обґрунтоване тим, що позивачем ОСОБА_1 не надано до суду жодних підтверджуючих документів, які б могли свідчити про те, що саме він повинен отримати страхове відшкодування за відновлювальний ремонт транспортного засобу МТ 10-36 д.н.з. НОМЕР_1 , як його власник чи особа, яка на законних підставах володіє вказаним ТЗ, оскільки власником пошкодженого у ДТП мотоцикла є ОСОБА_4 . Суд вказав, що беручи до уваги відсутність наданих позивачем ОСОБА_1 допустимих доказів (висновки МСЕК або судово-медичної експертизи), а також документального підтвердження витрат на постійний медичний сторонній та побутовий догляд, витрат на посилене харчування на санаторно-курортне лікування, суд не має можливості стягнути такі витрати з відповідача ОСОБА_3 . У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 відповідно до своєї заяви 25 травня 2020 року отримав від Приватного Акціонерного Товариства «Страхова Група «ТАС» відшкодування за матеріальні збитки в сумі 14892 грн. та 744 грн. 60 коп. моральних збитків, не звертався після отриманих сум до страхової компанії із заявами про невідповідність нарахованих сум, понесених ним збитків та не оскаржував дії страхової компанії, суд прийшов до висновку, що позивач ОСОБА_1 звертаючись до суду із даним позовом та приклавши до матеріалів справи ті ж самі докази, що надавав і до страхової компанії «ТАС», намагається отримати подвійне відшкодування матеріальних збитків, а тому такі позовні вимоги не підлягають до задоволення. З урахуванням ступеня вини відповідача, тривалості страждань та негативних наслідків, які настали для позивача ОСОБА_1 у зв`язку з ДТП, суд визначив розмір моральної шкоди в сумі 20 000 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції зазначив, що позивачкою до позовної заяви не додано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження її позовних вимог, не доведено нею і те, що між протиправною поведінкою винної особи ОСОБА_3 є прямий причинний зв`язок з моральними стражданнями позивачки ОСОБА_2 . Крім того, оскільки відповідальність винної у ДТП особи, на момент його скоєння була застрахована у ПАТ «СГ «ТАС», особа, яка понесла матеріальні чи моральні збитки, мала право на їх відшкодування, відповідно до ЗУ «Про страхування» та ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», однак із відповідною заявою до страхової компанії не зверталась. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивачів витрат на правничу допомогу, суд вказав, що у зв`язку із відмовою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , такі витрати слід віднести на рахунок позивача. Також суд вважав, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних і допустимих доказів на підтвердження понесених останнім витрат на правничу допомогу, у зв`язку із невідповідностями у договорі та квитанції, наданими позивачем. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник позивачів адвокат Тимчук Олександр Вікторович подав апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції не зазначив, у чому полягає спір між позивачем ОСОБА_1 та страхувальником відповідача щодо розміру заподіяної шкоди; не надав повної оцінки тому, чи у повному обсязі відшкодовані матеріальні збитки. Вважає, що суд не вказав, які витрати не підлягають відшкодуванню і чому. Також вважає, що суд безпідставно відмовив у відшкодуванні витрат за надання правничої допомоги, оскільки на підтвердження таких витрат був наданий відповідний договір і квитанція. ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказуючи на законність рішення суду першої інстанції та безпідставність апеляційної скарги, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та закрити апеляційне провадження. Заслухавши учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із матеріалами справи вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 червня 2019 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, призначивши йому покарання у виді штрафу в розмірі триста п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що еквівалентно 5950 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки. Цивільний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію за спричинену моральну шкоду у розмірі 50000 грн, понесені ним документально підтверджені витрати на правову допомогу в сумі 14999 грн, а всього 64999 грн, і в решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 завдану моральну шкоду у розмірі 10000 грн, в решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судові витрати, пов`язані із проведенням судової експертизи в сумі 585 грн. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року змінено вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 червня 2019 року, скасувавши його в частині розв`язання цивільного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та призначено новий розгляд в цій частині у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В решті вирок залишено без змін. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалами Верховного Суду від 27 грудня 2019 року на 17 лютого 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_3 та представника потерпілого ОСОБА_1 і цивільного позивача ОСОБА_2 адвоката Тимчука О.В. на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року. Потерпілим у вказаній справі визнано ОСОБА_1 . Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_3 була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова група «ТАС», відповідно до полісу № АМ/5930049 від 17 березня 2018 року. Відповідно до письмових доказів, які містяться в матеріалах справи, та не заперечувались позивачем ОСОБА_1 , останній отримав від страхової компанії страхове відшкодування в сумі 15636 грн, із яких: витрати на лікування в розмірі 14892 грн та моральну шкоду в сумі 744,60 грн. Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно із частиною 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно встановив, що нею не доведено належними доказами завдання їй такої шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача. Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 просив стягнути із відповідача на його користь майнову шкоду, яка складається із вартості відновлювального ремонту мотоцикла МТ-10-36, реєстраційний № НОМЕР_1 , в сумі 23709 грн; витрат за проведення експертизи в сумі 1300 грн; втраченого заробітку в розмірі 43630,68 грн; витрат, пов`язаних із лікуванням в розмірі 1663,18 грн; витрат, пов`язаних з посиленим харчуванням з вересня по час подання позву в сумі 120000 грн; вартості санаторно-курортного лікування за 21 день в розмірі 25830 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 вартості відновлювального ремонту мотоцикла МТ-10-36, реєстраційний № НОМЕР_1 , в сумі 23709 грн та витрат на проведення експертизи в сумі 1300 грн, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що власником вказаного транспортного засобу відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_2 від 12 серпня 1980 року є ОСОБА_4 . Матеріали справи не містять доказів того, позивач є власником вказаного мотоциклу чи на законних підставах володіє ним, тому відсутні підстави для відшкодування йому вартості відновлювального ремонту. Витрати на проведення експертного авто товарознавчого дослідження не є судовими витратами у даній справі відповідно до положень статей 133, 139 ЦПК України, тому також не підлягають стягнення на користь позивача. Матеріалами справи доведено та вірно визначено судом першої інстанції, що позивач просив стягнути із відповідача на його користь витрати на лікування в сумі 1663,18 грн, які були компенсовані позивачу страховою компанією. Позивачем надано суду ті ж квитанції, що і при зверненні за страховим відшкодуванням. Враховуючи наведене, відсутні підстави для стягнення із відповідача вказаної суми. Відповідно до статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення із відповідача витрат, пов`язаних із посиленим харчуванням та санаторно-курортним лікуванням, оскільки необхідність таких дій не підтверджена відповідними належними доказами. Щодо позовних вимог про стягнення із відповідача на користь позивача втраченого заробітку, колегія суддів вказує наступне. Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням», якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу). Відповідно до статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Статтею 23 Закону визначено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого. У зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) - неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю; для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - не отримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною; для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством (стаття 25 Закону). Позивачем до позовної заяви додано Довідку про середню заробітну плату № 98 від 06 листопада 2018 року, згідно з якою ОСОБА_1 працює (працював) у ВП ВЧДр-5 ім. Т. Шевченка, в м. Сміла, та його заробітна плата за липень-серпень 2018 року склала 18025,45 грн, середня заробітна палата 9414,11 грн. Тлумачення статей 22, 23, 25 Закону дає можливість зробити висновок, що ОСОБА_1 , будучи працівником, який працює за трудовим договором, мав право на відшкодування за рахунок страховика забезпеченого транспортного засобу шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, у вигляді неотриманого доходу - неотриманої середньої заробітної плати, обчисленої відповідно до норм законодавства про працю. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до страховика з приводу виплати йому страхового відшкодування за неотриманий дохід за період тимчасової непрацездатності. Крім того, матеріали справи не містять інформації щодо отриманих позивачем сум за період тимчасової непрацездатності із фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування. У зв`язку з чим неможливо встановити чи був втрачений позивачем дохід та в якому розмірі. З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення із відповідача втраченого заробітку задоволенню також не підлягають. Звертаючись із позовом ОСОБА_1 просив суд стягнути із відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 100000 грн. Судом першої інстанції визначено розмір відшкодування в сумі 20000 грн. Колегія суддів вважає заниженим розмір моральною шкоди, завданої позивачу внаслідок винних дій відповідача. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України). Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода може полягати як у фізичному болю та стражданнях, так і у душевних переживаннях, які фізична особа зазнала внаслідок протиправної поведінки відносно неї. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Дослідивши матеріали справи, враховуючи характер завданих позивачу моральних страждань, відсутність добровільного відшкодування позивачу завданої відповідачем шкоди, необхідність звернення до суду за захистом прав позивача, тривалість розгляду справи, колегія суддів вважає, що співмірним із душевними стражданнями, яких зазнав позивач внаслідок винних дій відповідача, розмір моральної шкоди в сумі 50000 грн. У зв`язку з цим рішення суду першої інстанції в цій частині слід змінити. Відмовляючи у стягненні із відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції вказав, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження понесених останнім витрат на правничу допомогу, у зв`язку із невідповідностями у договорі та квитанції, наданими позивачем. Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. За приписами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. На підтвердження понесених витрат, ОСОБА_1 надав договір про надання юридичної допомоги в кримінальному провадженні від 25 вересня 2018 року та копію квитанції від 22 листопада 2018 року (а.с.9-10, 12). Згідно з п. 2.1 Договору він укладений між адвокатом Тимчуком О.В. та Рибаком Д.Ю. на представництво інтересів останнього в якості потерпілого в кримінальному провадженні, з усіма правами потерпілого (а.с.9). У п. 4.1 Договору сторони визначили, що за виконання професійних обов`язків за даним Договором клієнт до 01 жовтня 2018 року сплачує Адвокатському бюро «Тимчук» шляхом перерахування на банківський рахунок гонорар в сумі 30000 грн., 70 % цієї суми клієнт сплачує за підготовку до захисту в справі про адміністративне правопорушення, зазначеної в п. 2.1 цього Договору, інші 30 % за виконання інших обов`язків, передбачених п. 2.1 цього Договору (а.с.10). Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки у договорі вказано про сплату клієнтом 70 % гонорару за підготовку до захисту в справі про адміністративне правопорушення, вказаний Договір не є належним доказом понесення витрат на правничу допомогу у даній справі, та він містить суперечності. Так, крім іншого, у пункті 4.1 Договору зазначено про сплату клієнтом 70 % за виконання обов`язків, передбачених пунктом 2.1., який, у свою чергу, передбачає представництво інтересів ОСОБА_1 в якості потерпілого у кримінальному провадженні. Крім того, для суду не має суттєвого значення порядок розрахунку клієнта із адвокатом за надані послуги, оскільки сторонами визначено гонорар у розмірі 30000 грн. Посилання суду першої інстанції на те, що із наданої позивачем квитанції не можливо встановити мету сплати адвокатському об`єднанню «Тимчук» 14999 грн, а також те, що дата сплати коштів не відповідає даті, визначеній Договором, тому вона є неналежним доказом понесення витрат, також не мають значення для визначення розміру правничої допомоги, встановленої Договором у виді гонорару, який і підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача. З огляду на викладене, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи (представництво позивача у кримінальному провадженні в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції), колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі, встановленому договором про надання правничої допомоги - 30000 грн. Відповідно до статті 141 ЦПК України у зв`язку зі звільненням позивачів від сплати судового збору, із відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить 1242 гривні 80 коп. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - адвоката Тимчука Олександра Вікторовича слід задовольнити частково; рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2021 року змінити в частині визначення розміру моральної шкоди, що підлягає до стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , збільшивши його з 20 000 гривень до 50 000 гривень; рішення суду в частині відмови у стягненні судових витрат за надання правничої допомоги скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судових витрат за надання правничої допомоги в розмірі 30000 гривень. Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь держави судового збору в сумі 200 грн скасувати та стягнути з ОСОБА_3 на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1242 гривні 80 коп. В решті частини рішення залишити без змін. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - адвоката Тимчука Олександра Вікторовича задовольнити частково. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 лютого 2021 року змінити в частині визначення розміру моральної шкоди, що підлягає до стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , збільшивши його з 20 000 гривень до 50 000 гривень. Рішення суду в частині відмови у стягненні судових витрат за надання правничої допомоги скасувати та прийняти в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правничої допомоги в розмірі 30000 гривень. Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь держави судового збору в сумі 200 грн скасувати. Стягнути з ОСОБА_3 на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1242 гривні 80 коп. В решті частини рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді Повний текст постанови складений 19 листопада 2021 року