Постанова Закарпатський апеляційний суд № 260/77/19

Справа № 260/77/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 13 жовтня 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Кондора Р.Ю., Готри Т.Ю. з участю секретаря судового засідання: Жганич К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Майстренко Наталія Миколаївна на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 30 листопада 2020 року, ухвалене головуючою суддею Пітерських М.О., за позовом ОСОБА_1 до Іршавської міської ради об`єднаної територіальної громади, де третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача є ОСОБА_2 , про визнання протиправним і скасування рішення міської ради, встановив: У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Іршавської міської ради об`єднаної територіальної громади, де третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача є ОСОБА_2 , про визнання протиправним і скасування рішення міської ради. Позовні вимоги мотивувала тим, що узгодивши ОСОБА_2 межі земельної ділянки без її підпису як суміжного землевласника, Іршавська міська рада порушила її право на користування належною їй земельною ділянкою. Між нею та ОСОБА_2 протягом багатьох років існує межовий спір, який полягає у тому, що ОСОБА_3 з порушенням будівельних норм, з недотриманням встановленої законом відстані, майже впритул до будинку ОСОБА_1 збудувала на своєму подвір`ї гараж та висадила виноград, чим порушує її права, як власника сусіднього житлового будинку. Також ОСОБА_1 вважає, що спірним рішенням міськради порушено її право на участь у прийнятті рішення щодо узгодження меж суміжної земельної ділянки, оскільки її не було запрошено на засідання профільної депутатської комісії з розгляду питання щодо узгодження меж сусідніх ділянок. Іршавська міська рада не надала можливості ОСОБА_1 висловитися і подати комісії свої заперечення. Приймаючи спірне рішення 13 грудня 2018 року, Іршавська міська рада також не повідомила ОСОБА_1 про те, що вказане питання з вирішення межового спору буде розглянуто саме на сесії Іршавської міської ради ОТГ. Інформація про включення такого питання до порядку денного XVI сесії у розпорядженні міського голови міської від 04 грудня 2018 року «Про скликання XVI чергової сесії VIII скликання міської ради» була відсутня. Вказана інформація не була доведена до відома позивачки жодним із способів, чим порушено її право на участь у прийнятті органом місцевого самоврядування рішення, яке стосується її цивільного права. Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 30 листопада 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , відмовлено. На дане рішення ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Майстренко Н.М., подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та вирішити питання розподілу судових витрат. В обґрунтування скарги посилається на те, що рішенням районного суду вважає незаконним, ухваленим із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, обґрунтованим правовими висновками Верховного Суду, які витлумачені судом некоректно і досить довільно, що не збігається із релевантною практикою найвищої судової установи, ба більше, такими, що спростовують твердження і висновки районного суду, яких дійшов суд у справі. Оцінюючи докази, подані учасниками, суд упереджено поставився до доводів відповідача та третьої особи, не проаналізував належним чином подані ними докази, а також докази у їх сукупності з урахуванням змісту поданих позивачкою доказів, відтак, не встановив об`єктивно обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. У позовній заяві зазначено, що підставою позову є порушення права позивачки на участь у прийнятті рішення щодо погодження меж суміжної земельної ділянки. Також позивачка доводила, що вона не відмовлялася від погодження меж, однак, ОСОБА_4 неправомірно та необґрунтовано намагається отримати у власність в порядку приватизації земельну ділянку в розмірах, що не відповідають вихідним метричним даним земельної ділянки на місцевості, яка закріплена за дворогосподарством по адресі АДРЕСА_1 , що порушує право позивачки на користування належною на праві власності сусідньою земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_2 , оскільки не враховує вимоги ДБН360-92** щодо відстані до межі її земельної ділянки. Як на підставу позову позивачка покликалась на порушення її прав на користування належною їй на праві власності земельною ділянкою, оскільки на місцевості межі між двома суміжними земельними ділянками не відповідають встановленим у Державному земельному кадастрі межам належної їй земельної ділянки з кадастровим номером 2121910100:06:004:0045. Позивачка у відповідності до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України виконала процесуальний обов`язок і надала всі докази, які, на її думку, доводять обставини порушення суміжною землекористувачкою ОСОБА_2 її права на користування земельною ділянкою та обслуговування будинку, належних їй на праві власності, та існування межового спору. Також, позивачка у позові зазначала, що через те, що її не залучили до процесу розгляду межового спору під час встановлення меж земельної ділянки на місцевості, їй не показали, де пролягає межа на місцевості та закріплення межі межовими знаками, їй не забезпечили права на ознайомлення з матеріалами такого спору у відповідності до статті 160 ЗК України, тому на час прийняття Іршавською міською радою спірного рішення їй не були відомі точні лінійні проміри та розміри земельної ділянки, щодо приватизації якої клопотала ОСОБА_2 , де на місцевості пролягає межа. Саме з цих підстав вона вимагала бути присутньою при встановленні меж суміжної земельної ділянки, оскільки через знищення межових знаків її земельної ділянки бажала бачити встановлення межі та реалізації вирішення межового спору із суміжною землекористувачкою відповідно до рішення постійної депутатської комісії в 2017 році. Крім того судом не застосовано до спірних правовідносин норм ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 11 та підпункту 5 пункту «б» ч. 1 ст. 33 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» у їх системному зв`язку. ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Микита М.Ф., подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Зазначає, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом за захистом права, яке не порушене. А земельна ділянка ОСОБА_1 , на якій знаходиться її житловий будинок вже приватизована, що підтверджено Державним актом на її земельну ділянку. Тобто, межі між двома господарствами встановлено і сьогодні немає підстав для зміни межі земельної ділянки ОСОБА_1 та остання не зверталася з питанням про скасування правовстановлюючого документу на її земельну ділянку. Іршавська міська рада запрошувала ОСОБА_1 на засідання і земельної комісії, і на сесію міської ради де виступала і давала пояснення та заперечувала з приводу погодження межі допоки ОСОБА_2 не знесе гараж та не викорчує дерева винограду. При розгляді даної справи суд повно і всебічно дослідив ці обставини, в судовому засіданні було допитано також свідків-членів земельної комісії, внаслідок чого суд прийшов до висновку про необхідність відмовити у позові ОСОБА_1 . З наведених підстав вважає, що рішення суду в даній справі є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню в силі. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, оскільки зазначене рішення прийняте в межах компетенції органу та спосіб, передбачений законом. Крім того позивачкою не доведено порушення її прав. Проте, апеляційний суд не може повністю погодиться з таким висновком суду, виходячи з наступних обставин. Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_2 , належить на праві власності ОСОБА_1 відповідно до договору дарування від 09.11.2004 (том 1 а.с.23-24). Земельна ділянка площею 0,1 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель за цією ж адресою належить ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право власності на землю від 10.03.2009. Власником житлового будинку АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 . Маючи намір отримати земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель у власність шляхом її приватизації, ОСОБА_2 замовила технічну документацію із землеустрою та повідомила суміжних землевласників, у тому числі, позивачку ОСОБА_1 , про проведення процедури погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками, зазначивши дату та місце проведення вказаної процедури (том 1 а.с.218). Згідно акту встановлення меж земельної ділянки від 24.05.2018, який складений інженерами-землевпорядниками, при встановленні меж земельної ділянки ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 , суміжний землекористувач ОСОБА_1 була присутня, однак, відмовилася від підпису акту. Питання про узгодження ОСОБА_2 меж земельної ділянки без згоди суміжних землевласників спочатку було предметом розгляду 31.10.2018 постійної депутатської комісії з питань земельних відносин і використання земельних ресурсів, будівництва та архітектури (том 1 а.с.18). А питання по заяві ОСОБА_2 від 30.05.2018 про узгодження меж земельної ділянки без згоди суміжних землекористувачів для проведення приватизації земельної ділянки, неодноразово виносилося на розгляд земельної комісії, про що повідомлялася і ОСОБА_1 , як власник суміжної земельної ділянки і особа, яка відмовилася підписувати ОСОБА_2 акт погодження меж земельної ділянки, посилаючись на наявність межового спору. Незважаючи на неодноразові повідомлення про день та час призначення засідання комісії, у тому числі, за місцем проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на засідання вказаної комісії не з`являлася. Вказана обставина підтверджена в судовому засіданні як відповідними листами (том 1 а.с.14, 54, 55, 56, 57) та численними протоколами виїзних засідань депутатської комісії з питань земельних відносин (том 1 а.с. 213-217), так і показами членів земельної комісії міськради, допитаних в якості свідків. У ході розгляду заяви ОСОБА_2 про узгодження меж комісією було встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 вже сформована, на земельну ділянку ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на землю, а її технічна документація зареєстрована. Згідно технічної документації, що була розроблена для приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 , ніяких накладок на суміжні земельні ділянки не було. Виїздом комісії за місцем проживання ОСОБА_2 було встановлено, що на місцевості межі між земельними ділянками ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є твердими і сталими, вони проходять по стіні будинку та огорожі. Порушення меж земельної ділянки комісією встановлено не було, а всі заперечення ОСОБА_1 щодо не погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 зводилися до того, що, на думку позивачки, ОСОБА_2 порушила будівельні норми при будівництві на своєму подвір`ї гаражу та виноградника. На порушення меж своєї земельної ділянки ОСОБА_5 не указувала. Підстави для відмови у погодженні межі суміжному землевласнику ОСОБА_2 , на думку позивачки, полягають в тому, що ОСОБА_2 з порушенням будівельних норм, та з недотриманням встановленої законом відстані, майже впритул до будинку позивачки збудувала на своєму подвір`ї гараж та висадила виноград, чим порушує права позивачки як власника сусіднього житлового будинку. Як на доказ порушення своїх прав землевласника позивачка посилається, у тому числі, на висновок експертного дослідження №181-05 від 18.01.2018 року, зокрема, порушення меж земельної ділянки ОСОБА_1 з боку суміжного землевласника ОСОБА_2 , вимог п. 3.25 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (недотримання при зведення будівлі вимог щодо відстані між будівлями та межею земельної ділянки) (том 2 а.с.142-157). Водночас, рішенням Іршавського райсуду від 19.12.2014, частково зміненим рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 05.03.2015, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні домоволодінням та земельною ділянкою шляхом перенесення від належного ОСОБА_1 житлового будинку гаражу та винограднику, збудованого на подвір`ї ОСОБА_2 , на відстань згідно норм ДБН, санітарних та протипожежних норм (том 1 а.с. 94-95). Та разом з цим, 13.12.2018 позивачка ОСОБА_1 була присутня на засіданні сесії Іршавської міськради, коли вирішувалося питання про узгодження ОСОБА_3 меж земельної ділянки, де позивачці було надано слово. Заперечуючи проти узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 , ОСОБА_1 посилалася тільки на порушення ОСОБА_2 будівельних норм при будівництві гаражу та розміщенні виноградника, а не на порушення меж земельної ділянки. З виступу ОСОБА_1 на засіданні міської ради 13.12.2018 вбачається, що вона не заперечує проти погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 та приватизації нею земельної ділянки, однак, не погодження меж вважає для себе єдиною можливістю примусити ОСОБА_2 знести будівлю гаражу та вирізати висаджений під її будинком виноград (том 3 а.с.133,135). Рішенням Іршавської міської ради №725 від 13.12.2018 узгоджено ОСОБА_2 межі земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 , без підписів суміжних землекористувачів ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (том 1 а.с.103). У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 закінчено процедуру приватизації земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 , отримано кадастровий номер та затверджено технічну документацію на землю. Вказана земельна ділянка вже передана ОСОБА_2 у власність. Дана обставина підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.02.2019 року, згідно якого за ОСОБА_2 на праві власності зареєстрована земельна ділянка площею 0,1 га, кадастровий номер 2121910100:06:004:0145 (том 1 а.с.102). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Крім цього, відповідно до ч.1ст. 48 ЦПК України,сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідно до ст.51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а уразі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Відповідач, замінений іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необґрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача. Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вказаних норм закону позивач, звертаючись до суду з позовом повинен довести факт порушення невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем (відповідачами). При цьому слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача, співвідповідача (чи при його відсутності (належного відповідача) задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не в змозі вирішувати та задовольняти позовні вимоги без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов`язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача чи співвідповідача). Правом на заявлення клопотання про заміну неналежного відповідача належним, залучення співвідповідача наділений виключно позивач, який у випадку заміни відповідача (відповідачів), залучення нового, зобов`язаний вказати вимоги до нового відповідача (відповідачів) та підстави заявлення таких саме до нього. Із наведеного вище вбачається, що позивачем подано позов, зокрема, про скасування рішення Іршавської міської ради №725 від 13.12.2018 про узгодження ОСОБА_2 межі земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 , без підписів суміжних землекористувачів ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . При цьому, позовні вимоги обґрунтовуються виключно порушенням ОСОБА_2 будівельних норм при будівництві гаражу та розміщенні винограднику. Однак ОСОБА_2 не залучено до участі в справі в якості співвідповідача, прав та обов`язків якої такий спір безпосередньо стосується. При зверненні до суду, ОСОБА_1 визначено статус ОСОБА_2 , як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Без залучення осіб, для яких таке рішення створює відповідні права та обов`язки, змінює правовідносини та призводить до нових наслідків, суд не міг давати оцінку підставам та предмету позову та виносити рішення по суті такого спору. Без залучення належного співвідповідача ОСОБА_2 , на права та обов`язки якої впливатиме таке судове рішення, і яка може бути залучена виключно за заявою позивача, суд вирішувати питання по суті спору не взмозі. З огляду на характер правовідносин у цій справі, предмет спору та з`ясовані судом обставини справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції передчасно вирішив спір по суті без залучення належних відповідачів. З урахуванням вказаних обставин та вищенаведених норм права, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду постановлено з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову внаслідок пред`явлення вимог не до всіх належних відповідачів. Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, у разі відмови в позові, судовий збір покладається на позивача. Таким чином судові витрати на професійну правничу допомогу в розмір 3 000 грн, понесенні ОСОБА_2 відповідно до квитанції №5 від 12.10.20211, підлягають стягненню з позивача. Враховуючи викладене та керуючись вимогами статей 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,від імені якої діє адвокат Майстренко Наталія Миколаївна, задовольнити частково. Рішення Іршавського районного суду від 30 листопада 2020 року, скасувати та у задоволенні позову відмовити внаслідок пред`явлення вимог не до всіх належних відповідачів. Стягнути з ОСОБА_1 на корить ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 гривень. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 15 жовтня 2021 року. Суддя-доповідач: Судді: