Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 203/3782/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 203/3782/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., за участю секретаря судового засідання Волкової К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року (головуючий суддя Златін С.В.) у справі № 203/3782/19 за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, - ВСТАНОВИВ: Департамент патрульної поліції Національної поліції України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому, просив стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 111597,19 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, займаючи посаду інспектора УПП в Дніпропетровській області, 16 жовтня 2018 року близько 00:20 хв., керуючи службовим автомобілем марки «Toyota Prius», д.р.н. НОМЕР_1 на перехресті пр. Пушкіна та вул. Шмідта у м. Дніпрі порушив вимоги Правил дорожнього руху, внаслідок чого відбулася дорожньо-транспортна пригода, винним у скоєнні якої постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року визнаний відповідач, тому саме він несе цивільно-правову відповідальність згідно ст. ст. 22, 1166, 1187 ЦК України за заподіяну пошкодженням службового автомобіля матеріальну шкоду, розмір якої за даними висновку експертного дослідження від 16 травня 2019 року складає 111597,19 грн. Позивач наголошує на тому, що співробітник поліції, який керує службовим транспортом і вчиняє дорожньо-транспортну пригоду, навіть під час виконання ним його службових обов`язків, вчиняє саме цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони пошкодження та знищення майна будь-якої особи. Якщо особа, під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа має нести відповідальність за завдання шкоди. Відшкодувати заподіяну позивачу шкоду в добровільному порядку відповідач відмовився. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2021 адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в рахунок відшкодування заподіяної шкоди суму 14265,54 грн. Суд виходив з того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню КЗпП України, тому за встановлених обставин дійшов висновку, що відповідно до ст. 132 КЗпП України відповідач має нести відповідальність за шкоду, заподіяну пошкодженням службового автомобіля при виконанні трудових обов`язків, у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Наявність жодного з випадків, передбачених статтею 134 КЗпП України, які тягнуть за собою настання повної матеріальної відповідальності, не встановлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Позивач зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин Закон України «Про національну поліцію» не передбачав такого виду відповідальності поліцейських як матеріальна, тому відповідач має нести саме цивільно-правову відповідальність. Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу, що шкода, про відшкодування якої просить позивач, завдана відповідачем внаслідок дій, жодним чином не пов`язаних з його функціональними обов`язками як поліцейського, а внаслідок недотримання відповідачем Правил дорожнього руху, які є обов`язковими до виконання всіма громадянами, які керують транспортними засобами. Ані Законом України «Про національну поліцію», ані посадовою інструкцією відповідача до службових обов`язків відповідача не віднесено керування транспортним засобом. Також позивач вказує, що оскільки поліцейський є посадовою особою органу поліції, що повністю виключає можливість застосування до наявних правовідносин положень ст.132 КЗпП України. В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі. Відповідач (його представник) в судове засідання не з`явився, про час і місце судового засідання позивач повідомлений судом належним чином. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідач ОСОБА_1 з 07.11.2015 проходить службу в Національній поліції України. З 16.01.2016 наказом Департаменту патрульної поліції від 21.01.2016 № 9о/с лейтенант поліції ОСОБА_1 призначений на посаду інспектора роти №8 батальйону №1 Управління патрульної поліції у місті Дніпропетровську ДПП, з 23.06.2018 перебуває на посаді інспектора взводу № 2 роти № 2 батальйону №1 управління патрульної поліції в Дніпропетровській області ДПП, наказ ДПП від 19.06.2018 № 583 о/с. Відповідно до розстановки сил та засобів батальйону №1 УПП в Дніпропетровській області ДПП екіпаж патрульної поліції №222 у складі інспектора батальйону №1 роти №2 взводу №2 УПП в Дніпропетровській області Ступака Б.В. та інспектора батальйону №1 роти №2 взводу №2 УПП в Дніпропетровській області Колєсніка А.О. (відповідача у справі) заступив на патрулювання з 20:00 год. 15 жовтня 2018 року до 08:00 год. 16 жовтня 2018 року на службовому автомобілі «Toyota Prius», д.р.н. НОМЕР_1 . Службовий автомобіль «Toyota Prius», д.р.н. НОМЕР_1 , зареєстрований 26 жовтня 2016 року на праві власності за Департаментом патрульної поліції на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 . Фактичне отримання у користування вказаного службового автомобіля відповідачем, як водієм, 15 жовтня 2018 року о 20:00 год. та його повернення о 08:00 год. 16 жовтня 2018 року підтверджується дорожнім листом № 10/2722-1082 транспортного засобу марки/моделі «Toyota Prius», д.р.н. НОМЕР_1 . Під час патрулювання 16 жовтня 2018 року близько 00 год. 20 хв. відповідач, керуючи транспортним засобом «Toyota Prius», д.р.н. НОМЕР_1 , на перехресті нерівнозначних доріг вул. Шмідта та пр. Пушкіна в м. Дніпрі не виконав вимоги дорожнього знаку 2.1 та скоїв зіткнення з автомобілем Daewo Lanos, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався по головній дорозі, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження. За даним фактом постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року, що набрала законної сили 20 листопада 2018 року, ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. Згідно висновку експертного дослідження за №22/12.2/2, виконаного судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру 16 травня 2019 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу марки «Toyota Prius», д.р.н. НОМЕР_1 , 2013 року випуску, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, складає 111597,19 грн. Зазначаючи, що в даному випадку винними протиправними діями відповідача позивачу причинено майнову шкоду шляхом пошкодження службового автомобіля, відповідач завдану ним шкоду в розмірі 111597,19 грн. в добровільному порядку не відшкодував, позивач звернувся з цим позовом до суду. З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, виходить з такого. Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, тобто він є спеціальним нормативним актом, який регулює проходження служби в поліції. Статтею 17 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Стаття 60 Закону України «Про Національну поліцію» визначає, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. За пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Встановлені у справі обставини свідчать, що відповідач, перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, завдав шкоду державі в особі Департаменту патрульної поліції шляхом пошкодження майна у період здійснення ним повноважень, пов`язаних із виконанням його службових обов`язків. Відповідно до статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. В спірному випадку правовідносини між позивачем та відповідачем не засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності, а засновані на адміністративному (владному) підпорядкуванні, а тому цивільне законодавство до них не застосовується. Отже, судом першої інстанції правильно зазначено про відсутність підстав для стягнення матеріальної шкоди на підставі норм Цивільного кодексу України, і доводами апеляційної скарги це не спростовується. Відповідно до ч.1 ст.19 України «Про Національну поліцію» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Норма щодо матеріальної відповідальності поліцейських у Законі України «Про Національну поліцію» відсутня. Також відсутня норма щодо матеріальної відповідальності і в Положенні «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженому постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №

114. Суд першої інстанції правильно виходив з того, що оскільки на момент виникнення спірних правовідносин питання матеріальної відповідальності поліцейських та відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної поліцейським, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює проходження служби в органах поліції, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норми КЗпП України, які є загальними нормами. Відповідно до ст.138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст.130 цього Кодексу. Так, згідно ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. Відповідно до ст.132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві. Випадки повної матеріальної відповідальності визначені статтею 134 КЗпП України, згідно якої відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків; 8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством. З аналізу зазначених норм трудового законодавства вбачається, що повна матеріальна відповідальність виникає лише у випадках, прямо передбачених законодавством. В іншому випадку, працівник несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, яка визначається у розмірі дійсної прямої шкоди, що не перевищує середнього заробітку працівника. Виходячи з встановлених у справі обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав, передбачених статтею 134 КЗпП України, які тягнуть за собою настання повної матеріальної відповідальності. Зокрема, матеріали справи не містять доказів, що майно (службовий автомобіль) одержаний відповідачем під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами, або існують інші обставини, за яких для відповідача наступає повна матеріальна відповідальність. Таким чином, враховуючи доведений факт завдання позивачу матеріальної шкоди відповідачем, така шкода має бути відшкодована відповідачем у розмірі, що не перевищує його середньомісячний заробіток, виходячи з приписів ст.132 КЗпП України. Розмір матеріальної відповідальності в межах середньомісячного заробітку визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати, а саме: виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації). З огляду на дані довідки позивача про доходи відповідача № 197 від 01.02.2020 суд першої інстанції правильно визначив розмір середнього заробітку відповідача в сумі 14265,54 грн. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову, стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування заподіяної шкоди суми 14265,54 грн. (середньомісячний заробіток відповідача). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Передбачені ст.317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні. Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року у справі № 203/3782/19 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко