Постанова 4870 № 914/1178/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" листопада 2021 р. Справа № 914/1178/20 Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г., Суддів: Бонк Т.Б., Матущак О.І., за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б., та представників сторін: від позивача (скаржника) Воронюк Ю.П. від відповідача (скаржника) Боровець В.Д. від третьої особи не з`явився розглянувши апеляційні скарги: - Фізичної особи-підприємця Терещенко Христини Михайлівни, б/н від 17 травня 2021 року; - Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Актив Спец Пром, вих.№177/05-21 від 24 травня 2021 року на рішення Господарського суду Львівської області від 16 квітня 2021 року (підписане 28.04.2021), суддя Матвіїв Р.І. у справі №914/1178/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Актив Спец Пром, м. Київ до відповідача Фізичної особи-підприємця Терещенко Христини Михайлівни, м. Золочів, Львівська область третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне підприємство Львівський бронетанковий завод, м. Львів про стягнення 240 000 грн. в с т а н о в и в : 12 травня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Актив Спец Пром звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця Терещенко Христини Михайлівни про стягнення 240 000 грн. безпідставно збережених коштів. Ухвалою суду від 16 вересня 2020 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне підприємство Львівський бронетанковий завод. Рішенням Господарського суду Львівської області від 16 квітня 2021 року у справі №914/1178/20 в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що співставивши передані та повернуті приціли по їх найменуваннях, вказаних в актах, вбачається, що не всі приціли, які були передані на зберігання у 2019 році, були повернуті зі зберігання. Суд дійшов висновку про відсутність підстав визнавати спірний платіж таким, що здійснений без достатньої правової підстави, оскільки відносини зберігання не повернутих до 31.12.2019 року прицілів з невідомих причин тривали і після закінчення строку дії договору та підлягали оплаті. При цьому, судом встановлено, що додаткова угода №3 до договору, примірник якої з підписами обох сторін, наявний у матеріалах справи, не визнана недійсною та не встановлено її нікчемності. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, сторони звернулися до Західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами. Так, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Актив Спец Пром у своїй апеляційній скарзі просить суд скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 16 квітня 2021 року у справі №914/1178/20 та прийняти нове рішення про задоволення позову: стягнення з відповідача на користь позивача 240 000 грн. безпідставно збережених коштів. Зокрема, зазначає, що між сторонами укладено два договори: договір зберігання та договір оренди, поряд з тим, термін дії договору зберігання не може тривати довше ніж термін дії договору оренди, який припинив свою дію 31 березня 2020 року. Поряд з тим, позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що договір зберігання продовжено сторонами на 2020 рік, на його думку, такий договір припинив свою дію, а перераховані ним кошти в сумі 240 000 грн., є безпідставно збережені відповідачем та підлягають поверненню позивачу. Наголошує, що у 2020 році позивач здійснив ремонт ще семи виробів третьої особи, однак, такі вироби не перебували на зберіганні у відповідача, а відразу після завершення ремонту були передані третій особі. Також позивач зазначає про відсутність первинних документів, що підтверджують надання відповідачем послуг зберігання у період з 01 січня по 30 червня 2020 року. Відповідач Фізична особа-підприємець Терещенко Христина Михайлівна у своїй апеляційній скарзі просить суд рішення Господарського суду Львівської області від 16 квітня 2021 року у справі №914/1178/20 змінити, «шляхом зміни мотивувальної частини рішення про те, що декілька прицілів залишились на зберіганні у відповідача на фіксацію факту того, що позивач визнає ту обставину, що відповідач повернув позивачу всі приціли, котрі знаходились у відповідача на відповідальному зберіганні.». Щодо зміни мотивувальної частини рішення місцевого господарського суду, відповідач посилається на визнання позивачем в суді першої інстанції факту повернення йому всіх прицілів із зберігання. Поряд з тим, в апеляційній скарзі відповідач просить постановити окрему ухвалу з приводу фактів можливих злочинних дій зі сторони посадових осіб позивача. Також відповідач вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у винесенні окремої ухвали, з підстав, наведених відповідачем. У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач просить суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 16 квітня 2021 року у справі №914/1178/20 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, змінити рішення Господарського суду Львівської області від 16 квітня 2021 року у справі №914/1178/20, з підстав, наведених у апеляційній скарзі відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу позивача третя особа просить суд винести рішення з урахуванням її пояснень. 05 листопада 2021 року від відповідача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи постанов Верховного Суду. Колегія суддів звертає увагу, що такі постанови не є доказами в розумінні ст.73 ГПК України, відтак, колегія суддів не вирішує питання про їх долучення до матеріалів справи. Представник позивача в судовому засіданні вимоги своєї апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 16 квітня 2021 року у справі №914/1178/20 та прийняти нове рішення про задоволення позову: стягнення з відповідача на користь позивача 240 000 грн. безпідставно збережених коштів. Проти вимог апеляційної скарги відповідача заперечив. Представник відповідача в судовому засіданні вимоги своєї апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: рішення Господарського суду Львівської області від 16 квітня 2021 року у справі №914/1178/20 змінити, шляхом зміни мотивувальної частини рішення про те, що декілька прицілів залишились на зберіганні у відповідача на фіксацію факту того, що позивач визнає ту обставину, що відповідач повернув позивачу всі приціли, котрі знаходились у відповідача на відповідальному зберіганні. Проти вимог апеляційної скарги позивача заперечив. Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Оскільки явка представника третьої особи в судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності. Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційних скарг та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного: Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 14 січня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Актив Спец Пром" (в тексті договору поклажодавець) і Фізичною особою-підприємцем Терещенко Христиною Михайлівною (в тексті договору зберігач) укладено договір №02-01-19 про надання послуг відповідального зберігання, відповідно до умов якого, а саме: п.1.1, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання матеріальні цінності, перелік яких визначений в акті приймання-передавання, який є невід`ємною частиною цього договору. Згідно з п.1.2 Договору поклажодавець передає майно зберігачу на зберігання відповідно до акту приймання-передавання, який підписується представниками сторін. У п.1.3 Договору сторони погодили, що плата за зберігання майна визначається сторонами додатковими угодами до цього договору (або безоплатно). Зберігач зобов`язався повернути майно поклажодавцю по першій вимозі протягом п`яти календарних днів (п.2.1.5 Договору). Відповідно до п.6.1 Договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2019 року, але у всякому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. 31 липня 2019 року сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору зберігання, у якій погодили, що плата за зберігання майна за період з 01 лютого 2019 року по 31 липня 2019 року складає 200 000 грн. Оплата здійснюється на підставі рахунку-фактури протягом 10 робочих днів з моменту отримання. 01 листопада 2019 року сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору зберігання, у якій погодили, що плата за зберігання майна за період з 01 серпня 2019 року по 31 грудня 2019 року складає 200 000 грн. На виконання умов договору зберігання сторонами протягом 2019 року підписано акти приймання-передачі матеріальних цінностей, зокрема, позивачем передано на зберігання матеріальні цінності згідно з актами: від 08.02.2019 року, від 26.03.2019 року, від 04.04.2019 року, від 25.04.2019 року, від 23.05.2019 року, від 25.05.2019 року, від 29.05.2019 року, від 10.06.2019 року, від 13.06.2019 року, від 21.06.2019 року, від 02.07.2019 року, від 03.07.2019 року, від 12.07.2019 року, від 30.07.2019 року, від 12.08.2019 року, від 18.09.2019 року, від 04.10.2019 року, від 18.10.2019 року, від 12.11.2019 року, а відповідачем повернуто з відповідального зберігання цінності згідно з актами: від 22.02.2019 року, від 08.04.2019 року, від 09.04.2019 року, від 18.04.2019 року, від 11.05.2019 року, від 30.05.2019 року, від 04.06.2019 року, від 13.06.2019 року, від 21.06.2019 року, від 03.07.2019 року, від 04.07.2019 року, від 10.07.2019 року, від 08.08.2019 року, від 13.08.2019 року, від 04.09.2019 року, від 26.09.2019 року, від 25.10.2019 року, від 11.10.2019 року, від 28.10.2019 року, від 15.11.2019 року, від 21.11.2019 року. З наведених вище актів вбачається передача позивачем на зберігання відповідачу прицілів в кількості 62 шт., а саме: приціл 1Г42 з П-2 в кількості 31 шт., приціл ТПД-К1 в кількості 1 шт., приціл 1А40-1 з БВД в кількості 3 шт., приціл 1А40 з БВД в кількості 9 шт., приціл 1А40 (ТПД-К1) з БВД в кількості 3 шт., приціл 1А40 без БВД в кількості 2 шт., приціл 1А40 в кількості 1 шт., приціл 1Г42 в кількості 8 шт., приціл 1Г42 з блоком П-2 в кількості 4 шт. Поряд тим, згідно з актами за період лютий-листопад 2019 року позивачу повернуто приціли в кількості 47 шт., а саме: приціл 1А40-1 з БВД в кількості 6 шт., приціл 1Г42 з П-2 в кількості 11 шт., приціл ТПД-К1 з БВД в кількості 2 шт., приціл 1А40 з БВД в кількості 13 шт., приціл 1Г42 в кількості 5 шт., приціл 1Г42 з блоком П-2 в кількості 10 шт. Як вбачається з матеріалів справи сторонами укладено додаткову угоду №3 від 30 січня 2020 року до договору зберігання, якою погоджено плату за зберігання майна за період з 01 січня 2020 року по 30 червня 2020 року в розмірі 240 000 грн. Слід зазначити, що позивач заперечує укладення вказаної додаткової угоди, надавши суду першої інстанції копію такої, підписану лише позивачем, однак, у матеріалах справи міститься копія вказаної додаткової угоди, підписана обома сторонами, що свідчить про факт укладення такої. Поряд з тим, позивач подав суду докази надіслання примірників додаткової угоди №3 від 30 січня 2020 року відповідачу у справі, чим підтвердив намір щодо укладення такої угоди. Згідно з платіжним дорученням №562 від 30 січня 2020 року позивачем сплачено відповідачу 240 000 грн. з призначенням платежу: «передплата за відповідальне зберігання за перше півріччя 2020 року зг. дог. №02-01-19 від 14.01.2019р.». Згідно з банківською випискою, наданою відповідачем, позивачем 20 лютого 2020 року здійснено платіж в сумі 240 000 грн. з призначенням платежу «передплата за відповідальне зберігання за друге півріччя 2020 року зг. дог. №02-01-19 від 14.01.2019р», однак, вказані кошти 21 лютого 2020 року повернуто відповідачем як помилково сплачені, що підтверджується випискою по рахунку та не заперечується сторонами. 25 березня 2020 року позивач звернувся до відповідача з вимогою (вих.№141 від 25.03.2020) про повернення 240 000 грн., сплачених згідно з платіжним дорученням №562 від 30 січня 2020 року, у зв`язку з тим, що відповідачем не підписана додаткова угода №3 від 30 січня 2020 року до договору зберігання №02-01-19 від 14 січня 2019 року, однак, відповідач вимог претензії не виконав, кошти позивачу не повернув. У травні 2020 року ТзОВ Науково-виробниче підприємство Актив Спец Пром звернулось до суду з цим позовом про стягнення з ФОП Терещенко Христини Михайлівни 240 000 грн. безпідставно збережених коштів. Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2 ст.1212 ЦК України). Безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18). Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини. Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з ч.1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Статтею 938 ЦК України передбачено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання (ч.ч.1,2,3 ст.946 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли договірні відносини щодо зберігання матеріальних цінностей (прицілів). Відповідно до п.6.1 Договору останній діє до 31 грудня 2019 року, але у всякому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Поряд з тим, судом встановлено, що сторонами укладено додаткову угоду №3 від 30 січня 2020 року до договору зберігання, якою погоджено плату за зберігання майна за період з 01 січня 2020 року по 30 червня 2020 року в розмірі 240 000 грн., при цьому, посилання позивача на неукладення такої додаткової угоди спростовується матеріалами справи та діями позивача щодо надіслання відповідачу для підписання примірників додаткової угоди №3 з його підписами. У матеріалах справи міститься копія вказаної додаткової угоди, підписана обома сторонами, що свідчить про факт укладення такої. Докази визнання такої угоди недійсною у матеріалах справи відстуні. Саме на виконання умов вказаної додаткової угоди №3 від 30 січня 2020 року позивачем сплачено відповідачу 240 000 грн., згідно з платіжним дорученням №562 від 30 січня 2020 року (призначення платежу: «передплата за відповідальне зберігання за перше півріччя 2020 року зг. дог. №02-01-19 від 14.01.2019р.»). У зв`язку з наведеним вище, в суду відсутні підстави вважати спірні кошти безпідставно набутими відповідачем, оскільки, такі кошти є платою за зберігання, у розумінні ст.946 ЦК України, у відповідності до договору №02-01-19 про надання послуг відповідального зберігання від 14 січня 2019 року (з урахуванням додаткової угоди №3 від 30 січня 2020 року). Разом з тим, колегія суддів не бере до уваги посилання позивача на закінчення договору оренди, укладеного між сторонами, оскільки правовідносини щодо оренди не є предметом цього спору, про що правильно зазначено судом першої інстанції. Також колегія суддів критично оцінює твердження позивача щодо правовідносин останнього з третьою особою, оскільки, наявні у матеріалах справи докази спростовують такі твердження та свідчать про протилежне (про намір позивача продовжити з відповідачем договірні правовідносини щодо зберігання майна і після 31 грудня 2019 року закінчення дії договору). Щодо доводів відповідача про визнання позивачем в суді першої інстанції факту повернення йому всіх прицілів із зберігання, колегія суддів звертає увагу, що позиція позивача як в суді першої інстанції так і в апеляційному суді є неоднозначною, на що також звертав увагу і місцевий господарський суд у рішенні, у зв`язку з чим, в суду відсутні підстави для застосування в цьому випадку ч.1 ст.75 ГПК України. Одночасно, суд звертає увагу, що висновки суду про відсутність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів зроблено судом не у зв`язку із обставиною щодо неповернення відповідачем всіх прицілів зі зберігання, оскільки таке є лише припущенням суду, за наслідком дослідження та оцінки доказів, що знаходяться у матеріалах справи, натомість такого висновку суди дійшли внаслідок оцінки доказів, які підтверджують намір позивача продовжити договірні відносини з відповідачем та підписання сторонами додаткової угоди №3 від 30 січня 2020 року. При цьому, наявні у матеріалах справи докази щодо передачі/повернення майна за договором зберігання, не є беззаперечними щодо встановлення факту залишення певної кількості прицілів на зберіганні у відповідача з 01 січня 2020 року. Щодо доводів відповідача про наявність підстав для постановлення окремої ухвали з приводу фактів можливих злочинних дій зі сторони посадових осіб позивача, колегія суддів вважає такі безпідставними. Відповідно до ч.1 ст.246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором (ч.2 ст.246 ГПК України). Судом не встановлено обставин (порушень законодавства чи недоліків в діяльності юридичної особи позивача), які б слугували підставою для постановлення окремої ухвали. Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України). Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача 240 000 грн. безпідставно збережених коштів. За наведених вище обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення місцевого господарського суду. Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи скаржників про скасування та зміну рішення суду першої інстанції є безпідставними. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційних скарг без задоволення. Судовий збір за подання апеляційних скарг, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржників. Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд, постановив: Рішення Господарського суду Львівської області від 16 квітня 2021 року у справі №914/1178/20 залишити без змін, а апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Актив Спец Пром та Фізичної особи-підприємця Терещенко Христини Михайлівни без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України. Матеріали справи №914/1178/20 повернути до Господарського суду Львівської області. Повну постанову складено 17 листопада 2021 року Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г. Суддя Бонк Т.Б. Суддя Матущак О.І.