Постанова 4811 № 466/4194/19

Справа № 466/4194/19 Головуючий у 1 інстанції: Кавацюк В.І. Провадження № 22-ц/811/2683/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Івасюти М.В. з участю: представника Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» - Лавріва В.П., представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 червня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: у травні 2019 року ОСОБА_1 , від імені якої дії ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 , про визнання іпотеки припиненою. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що між нею та ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є АТ «ТАСКОМБАНК», укладено крежитний договір № KF47164, за умовами якого вона отримала кредит в розмірі 76 000 доларів США строком на 20 років. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між нею та банком укладено договір іпотеки від 18 лютого 2008 року, за умовами якого предметом іпотеки визначено нерухоме майно разом з усіма його приналежностями, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53.6 кв.м., яка складається з однієї житлової кімнати та кухні, та не нежитлові приміщення, розташовані в будинку АДРЕСА_2 , позначені на плані під цифрою 28 (літ. «А-4»). 01 липня 2008 року між нею та банком укладено додатковий договір до кредитного договору № KF47164 від 15 лютого 2008 року, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати їй грошові кошти в розмірі 100 000 доларів США строком на 20 років. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року з неї та ОСОБА_3 стягнуто на користь банку солідарно 52 300, 47 доларів США, що в еквіваленті становить 619 754.13 грн. Стверджує, що рішення суду виконано в повному обсязі, у зв`язку з чим закінчено виконавче провадження з примусового виконання вищезазначеного рішення суду, однак її права порушено, оскільки наявні в Державному реєстрі записи про іпотеку та заборону відчуження перешкоджають вільному розпорядженню її власності, а банк добровільно знімати заборону відмовляється. Зазначає, що забезпечені іпотекою зобов`язання за кредитним договором нею виконано в повному обсязі, відтак зобов`язання за договором іпотеки, яке є похідним від основного зобов`язання за кредитним договором, припинилося, а тому будь-які можливі вимоги відповідача про стягнення з іпотекодателя грошових коштів за неналежне виконання умов договору іпотеки задоволенню не підлягають. З наведених підстав просить визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки, посвідченим нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В.І. за реєстровим № 1344 від 18 лютого 2018 року, внаслідок чого скасувати записи про іпотеку та заборону відчуження предметів іпотеки за вказаним договором іпотеки. У лютому 2020 року Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВіЕс Банк», правонаступником якого є АТ «ТАСКОМБАНК», стягнуто солідарно 52 300, 47 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення суду становить 619 754.13 грн. Стверджує, що постанова державного виконавця Галицького ВДВС м. Львова від 14 липня 2016 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання вищезазначеного рішення суду порушує права стягувача та не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження, оскільки судом визначено стягнення з боржника заборгованості саме в іноземній валюті, а тому стягувачу має бути перерахована сума заборгованості, яка визначена судом, саме в іноземній валюті. Зазначає, що перерахування йому суми у національній валюті України, не вважається належним виконанням рішення суду, оскільки примусовому виконанню підлягає саме резолютивна частина рішення суду, в якій зазначено про стягнення заборгованості саме в доларах США. Вказує, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, а у разі, якщо боржник прострочив виконання грошового зобов`язання, він зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вважає, що рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року виконано лише частково, що дає право банку нараховувати три проценти річних до повного погашення заборгованості. Наголошує, що станом на 01 лютого 2020 року за кредитним договором № 47164 від 15 лютого 2008 року за ОСОБА_4 утворилася заборгованість у вигляді трьох процентів річних за період з 23 червня 2016 року по 01 лютого 2020 року в розмірі 3843.40 доларів США, яка не погашена. Звертає увагу, що, оскільки заборгованість за основним зобов`язанням не погашена, то відсутні підстави для припинення договору іпотеки та вилучення записів про заборону обтяження. З наведених підстав просить стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № KF47164 від 15 лютого 2008 року у вигляді трьох процентів річних за період з 23 червня 2016 року по 01 лютого 2020 року в розмірі 3843.40 доларів США. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 червня 2021 року первісний позов ОСОБА_4 , від імені якої діє адвокат Посікіра Роман Романович, задоволено. Визнано припиненою іпотеку за іпотечним договором, який був укладений 18 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Електрон Банк» і ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В.І. за реєстровим № 1344 від 18 лютого 2018 року та скасовано записи про іпотеку та заборону відчуження предметів іпотеки за вказаним іпотечним договором. Стягнуто з Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» в користь ОСОБА_4 10 000,00 грн. витрат на правничу допомогу та 768, 40грн. сплаченого судового збору. У задоволенні зустрічного позову Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» відмовлено. Рішення суду оскаржило Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК», в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апелянт стверджує, що висновки суду першої інстанції про припинення правовідносин за кредитним договором № KF47164 від 18 лютого 2008 року у зв`язку з виконанням рішення суду про стягнення заборгованості, не відповідають обставинам справи, зважаючи на те, що перерахування йому суми заборгованості у національній валюті України не вважається належним виконанням рішення суду, оскільки примусовому виконанню підлягає саме резолютивна частина рішення суду, в якій зазначено про стягнення заборгованості саме в доларах США. Зазначає, що банк оскаржував постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, однак постановою Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року скаргу на дії державного виконавця залишено без розгляду з підстав пропуску банком строку на подання скарги. Вважає, що пропуск строку звернення до суду сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора на одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку так і без використання судового примусу, тому зобов`язання за кредитним договором не припинилося, а факт невиконання в повному обсязі кредитного договору є підставою для відмови в припиненні іпотеки. Наголошує, що станом на 01 лютого 2020 року за кредитним договором № 47164 від 15 лютого 2008 року за ОСОБА_4 утворилася заборгованість у вигляді трьох процентів річних за період з 23 червня 2016 року по 01 лютого 2020 року в розмірі 3843.40 доларів США, яка не погашена, тому відсутні підстави для припинення іпотеки та вилучення записів про заборону обтяження. Вказує, що законні права та інтереси захищаються шляхом визнання наявності або відсутності прав, тому обраний ОСОБА_4 спосіб захисту є неефективним для захисту порушеного її права, що є підставою для відмови у задоволенні її позовних вимог. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» - Лавріва В.П.на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягають до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Судом першої інстанції встановлено, що 15 лютого 2008 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є АТ «ТАСКОМБАНК», було укладено кредитний договір № KF47164, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 76 000,00 доларів США строком на 20 років. 18 лютого 2008 року з метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за наведеним вище кредитним договором між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, посвідчений нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В.І., предметом іпотеки за яким є квартира АДРЕСА_1 та нежитлові приміщення, розташовані в будинку АДРЕСА_2 , позначені на плані цифрою 28 (літера «А-4»). 01 липня 2008 року між кредитором ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_4 був укладений додатковий договір до кредитного договору № KF47164, згідно якого п.1.1. ст.1 цього договору було викладено в новій редакції, а саме «Банк зобов`язується надати Позичальнику грошові кошти в сумі 100 000,00 (сто тисяч) доларів США строком на 20 (двадцять) років. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року у справі №461/12624/14-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» 52 300,47 доларів США, що в еквіваленті становить 619 754 грн 13 коп. та 3 654,00 грн судового збору, а всього 623 408 грн 13 коп. На виконання цього рішення 29 липня 2015 року Галицьким районним судом м. Львова видано виконавчий лист, який перебував на примусовому виконанні в Галицькому відділі державної виконавчої служби у м. Львові. 14 липня 2016 року старшим державним виконавцем Галицького ВДВС м. Львова Ільчишин Л.В. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 461/12624/14-ц про стягнення 623 408 грн 13 коп., виданого на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова у справі № 461/12624/14-ц від 04 грудня 2014 року З постанови вбачається, що державним виконавцем встановлено, що боржником сума заборгованості, виконавчий збір і витрати на проведення виконавчих дій сплачені у повному обсязі, що підтверджується квитанціями про сплату основного боргу № 740012 від 21 червня 2016 року, № 3983028 від 29 червня 2016 року та розпорядженням Галицького ВДВС ЛМУЮ про перерахування виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. Цією ж постановою державного виконавця припинено чинність арешту майна боржника та скасовано заходи примусового виконання судового рішення. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опублікований офіційно або внесений до Реєстру. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 28 листопада 2019 року постановленою по справі № 461/8946/19, у задоволенні скарги представника АТ «ТАСКОМБАНК» на дії старшого державного виконавця Галицького ВДВС м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Ільчишин Любов Володимирівни, заінтересовані особи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , про визнання дій державного виконавця неправомірними, скасування постанови та зобов`язання до вчинення дій відмовлено. Предметом оскарження була постанова старшого державного виконавця Галицького ВДВС м. Львова Ільчишин Л.В. від 14 липня 2016 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 461/12624/14-ц. Постановою Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року апеляційну скаргу АТ «ТАСКОМБАНК» задоволено частково, ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 28 листопада 2019 року скасовано, а скаргу АТ «ТАСКОМБАНК» на дії старшого державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова Ільчишин Любові Володимирівни, заінтересовані особи ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , про визнання дій державного виконавця неправомірними, скасування постанови та зобов`язання до вчинення дій - залишено без розгляду. Судові рішення у даній справі в касаційному порядку не оскаржувались. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України). Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (стаття 546 ЦК України). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України). Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає, що іпотека серед іншого припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пунктах 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19) зазначено, що: «іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц)». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 344/9401/16-ц (провадження № 61-3833св19) зроблено такі висновки: "Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 липня 2014 року в справі № 344/16820/13-ц, яке набрало законної сили, cтягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість за кредитним договором від 19 червня 2007 року в розмірі 38 204,18 дол. США, що за курсом НБУ станом на 28 квітня 2014 року складає 434 885,86 грн. Постановою ВДВС Івано-Франківського МУЮ від 01 жовтня 2015 року відкрито виконавче провадження. Відповідно до платіжного доручення від 23 грудня 2015 року на рахунок ПАТ «Банк Форум» поручителем ОСОБА_1 перераховано грошові кошти у розмірі 434 885,86 грн у рахунок погашення боргу за виконавчим листом № 344/16820/2013 від 09 грудня 2014 року. Постановами старшого державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МУЮ від 15 березня 2016 року виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк Форум» 434 885,86 грн закінчені на підставі пункту 8 частини першої статті 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку зі сплатою коштів у повному обсязі. Вказана постанова державного виконавця є чинною, а в матеріалах справи відсутні докази її оскарження, зокрема у судовому порядку. Постанови про закінчення виконавчих проваджень від 15 березня 2016 року свідчать про те, що рішення суду виконано. Обсяг зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 19 червня 2007 року визначений рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 липня 2014 року в справі № 344/16820/13-ц. За таких обставин, правильними є висновки апеляційного суду про те, що зобов`язання за кредитним договором та забезпечувальними правочинами є припиненим». Аналогічні правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 629/4356/20 (провадження № 61-5667св21). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 травня 2018 року зроблено такий висновок: "Одним із основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, крім іншого, вимагає, щоб остаточне рішення суду не піддавалися сумнівам. Рішення суду, яке набрало законної сили та виконане боржником, та яким з боржника стягнуто остаточну заборгованість, не може бути поставлене під сумнів та не підлягає тлумаченню, в розумінні повноти розміру заборгованості. […] Офіційний курс гривні до іноземних валют в різні періоди часу може змінюватися (зростати або падати), однак дана обставина не дає підстав стороні у зобов`язанні, спір щодо якого вже вирішений судом та боржником виконано рішення суду, пред`являти після цього до іншої сторони додаткові вимоги. […] Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду відхиляються доводи позивача про те, що в рамках виконавчих проваджень банком фактично отримано лише 81 253,51 дол. США (враховуючи курс долара), замість стягнутих за рішеннями судів 246 813,07 дол. США, що свідчить про неповне виконання судових рішень боржником, оскільки вказане є підставою для звернення зі скаргою в межах справ №5023/2832/11 та №922/1148/15 на дії виконавчої служби та не є підставою для звернення з окремим позовом про стягнення заборгованості, яка вже була предметом спору і щодо якої прийнято відповідне рішення". У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2020 року у справі № 569/613/19 (провадження № 61-18981св19) викладено такий правовий висновок: "Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат не є санкцією передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору та не входять до складу основного зобов`язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. […] З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши факт належного виконання боржником основного зобов`язання за кредитним договором, дійшов правильного висновку про настання у зв`язку з цим таких юридичних наслідків як припинення правовідносин іпотеки за іпотечним договором від 16 листопада 2007 року. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 456/3745/16-ц". У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 463/3237/16 (провадження № № 61-33956св18) зроблено такий висновок: «З припиненням іпотеки фактично припиняється обтяження нерухомого майна іпотекою, адже правових підстав для його утримання під обтяженням немає». У справі, що переглядається судом апеляційної інстанції встановлено, що: -обсяг зобов`язань ОСОБА_4 за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № KF4716419 визначений рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року в сумі 52 300,47 доларів США, що в еквіваленті становить 619 754 грн 13 коп.; -рішення суду в частині визначення суми боргу в еквіваленті до національної валюти, банком не оспорювалось; -постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення Галицьким районним судом м. Львова від 04 грудня 2014 року є чинною; -доводи банку, що у позивачки є наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі нарахованих санкцій, передбачених частиною другої статті 625 ЦК України, не свідчать, що такі входять до складу основного зобов`язання (кредитного договору), яке належним чином виконано позичальником (позивачем). За умови встановлення таких обставин, суд першої інстанції, дійшов вірного висновку про наявність підстав для припинення іпотеки, обґрунтовано задовольнив такі. Позовні вимоги про скасування записів про іпотеку та заборону відчуження щодо предмета іпотеки, є похідними від позовної вимоги про визнання припиненою іпотеки, яка задоволена судом, а тому вони також підлягали до задоволення. При цьому, нерелевантним є посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), та у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 347/1561/15, від 13 березня 2018 року у справі № 357/16594/15-ц, від 01 серпня 2018 року у справі № 361/1936/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 357/16594/15-ц, оскільки фактичні обставини та предмет спору в зазначених справах є відмінними від тих, які є у цій справі. Проте, вказана обставина не впливає на результат вирішеного спору по суті заявлених вимог за первісним позовом. Щодо зустрічного позову. Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Постановою Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року у справі № 461/4295/16-ц за позовом ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором встановлено відсутність заборгованості за кредитним договором № KF47164 від 15 лютого 2008 року, укладеним між ОСОБА_4 та ВАТ «Електрон Банк», після рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року. Постанова суду апеляційної інстанції у даній справі в касаційному порядку не оскаржувалась. Оскільки судом встановлено відсутність обов`язку щодо повернення основного зобов`язання (за кредитним договором) та/або факту прострочення виконання грошових зобов`язань за таким договором, у зв`язку з виконанням відповідачами рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року, про що свідчить постанова старшого державного виконавця від 14 липня 2016 року про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням, яка не скасована, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність вимог за зустрічним позовом про стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заборгованості у вигляді трьох процентів річних з період з 23.06.2016 року до 01.02.2020 року в розмірі 3843.40 дол. СШ, які нараховані вже після виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2014 року. Щодо доводів апеляційної скарги про невірно обраний позивачем за первісним позовом спосіб захисту, з посиланням на правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), колегія суддів вважає їх юридично неспроможними, адже за обставин даної справи, зокрема, з огляду на предмет позову - визнання іпотеки припиненою, а не визнання припиненим договору іпотеки, як у згаданій справі, такий є ефективним та належним, що узгоджується з висновком про застосування норм права, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20). Апеляційна скарга не містить доводів щодо невірного розподілу судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату професійної правничої допомоги. У цьому зв`язку колегія суддів також враховує, що в суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про зменшення розмір витрат на правничу допомогу, а позивачем рішення суду в апеляційному порядку не оскаржується. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Тому оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 червня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 16 листопада.2021 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк