Ухвала КГС ВС № Б8/180-10

УХВАЛА 11 листопада 2021 року м. Київ Справа № Б8/180-10 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Васьковського О. В. за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В. за участю представників: скаржника ОСОБА_1 : (ОСОБА_1. особисто), Беніцької В. І. позивача громадянина Швеції ОСОБА_2 : Титича В. М., Ніколаєва І. С. розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у складі колегії суддів: Грека Б. М. (головуючого), Мартюк А. І., Сітайло Л. Г. у справі за позовом громадянина Швеції ОСОБА_2 в інтересах Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" до ОСОБА_1 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. ОСОБА_4

2. ОСОБА_5

3. ОСОБА_6

4. ОСОБА_7

5. ОСОБА_8

6. ОСОБА_9

7. Товариства з обмеженою відповідальністю "Базальт альтернатива" про відшкодування збитків у межах справи № Б8/180-10 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. 06.09.2018 громадянин Швеції ОСОБА_2 звернувся в інтересах Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" (далі - ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція", товариство) до Господарського суду Київської області із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) про стягнення з останнього збитків, завданих ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" як головою правління у розмірі 370 000,00 грн.

2. Позов мотивовано тим, що посадовою особою - головою правління товариства завдані збитки товариству в результаті укладення завідомо невигідної угоди; результатом угоди було створення кредиторської заборгованості та порушення провадження у справі про банкрутство; в рамках своїх повноважень голова правління товариства мав можливість впливати як на укладення угоди, так і на її виконання.

3. Вказаний позов поданий в порядку статті 54 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), згідно якої власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою. Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що громадянин Швеції ОСОБА_2 є акціонером ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" з часткою 15,9649 % від загальної кількості акцій, що підтверджується копією долученого до позовної заяви реєстру власників іменних цінних паперів № 60094 від 24.04.2014.

5. Відповідно до укладеного між ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" (діяв як "Позичальник") та ОСОБА_1 (діяв як "Позикодавець") договору поворотної фінансової допомоги від 01.07.2008 № 7 сума позики становила 412 100,00 грн (пункт 2.1.) із строком повернення позики до 01.08.2008, що становить 31 день з моменту надання суми позики (пункт 4.1.); при простроченні повернення позики (її частини) позичальник сплачує штраф у розмірі 50 % від неповерненої суми позики (пункт 6.1.); при простроченні повернення позики (її частини) позичальник додатково до штрафу, передбаченого пунктом 6.1. договору, сплачує пеню в розмірі одного відсотку від суми неповернутої позикодавцю позичальником за кожен день прострочення платежу. При цьому, позичальник зобов`язаний повернути суму позики (її неповернену частину в разі дострокового повернення частини позики) збільшену з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за весь строк прострочення.

6. Фізична особа ОСОБА_1 на дату укладення договору поворотної фінансової допомоги від 01.07.2008 № 7 був головою правління товариства.

7. Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.02.2011 у справі № Б8/180-10 про банкрутство ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" встановлено, що загальний розмір вимог ОСОБА_1 до ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" відповідно до рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25.02.2009 у справі № 2-504/2009 становив 1 385 807,41 грн, у тому числі: 412 100,00 грн заборгованості за договором поворотної фінансової позики від 01.07.2008 № 7; 206 050,00грн штрафу за порушення виконання умов договору; 733 538,00грн пені за порушення виконання умов договору; 6 015,01грн 3 % річних за порушення виконання умов договору; 26 374,40 грн інфляційних збитків. Водночас, вказаною ухвалою суду визнано безспірні грошові вимоги відповідача, зокрема, у розмірі 412 100,00 грн боргу за договором поворотної фінансової допомоги.

8. Ухвалою суду від 23.11.2011 у справі № Б8/180-10 про банкрутство ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція", зокрема, визнано грошові вимоги відповідача до позивача у тому числі у розмірі 250 000,00 грн (штраф та пеня за порушення умов договору поворотної фінансової позики від 01.07.2008 № 7).

9. Керуючим санацією ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" Жмайлом О. В. укладено із ТОВ "АФ "Олеся" договір від 01.10.2013 № 01/10-13-02 відповідно до якого, зазначена особа надає позивачу послуги з аналізу фінансово-господарського стану підприємства на предмет виявлення ознак неплатоспроможності та дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.

10. Із змісту відповідного звіту від 23.10.2013 вбачається, що незважаючи на достатній обсяг оборотних коштів, у 2008 році ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" укладено договір поворотної фінансової допомоги від 01.07.2008 №7 з пов`язаною особою на короткий термін. Оскільки позика не була вчасно повернута, це призвело до штучного збільшення розміру кредиторської заборгованості за рахунок штрафів та пені, а в подальшому до відкриття на цій підставі провадження з банкрутства. Вищенаведені факти свідчать про те, що з боку керівництва виявлено дії з метою навмисного погіршення фінансово-господарського стану підприємства. Встановлення в процесі судового розгляду наявності зловживань в діях керівництва при укладенні договору поворотної фінансової допомоги від 01.07.2008 №7 може бути ознакою умисних дій керівництва з доведення підприємства до банкрутства Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

11. Рішенням Господарського суду Київської області від 07.06.2021 позовну заяву громадянина Швеції ОСОБА_2 в інтересах ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" до ОСОБА_1 про відшкодування збитків залишено без задоволення.

12. Обґрунтовуючи своє рішення місцевий господарський суд дійшов висновків, що заборгованість ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" перед ОСОБА_1 за договором поворотної фінансової допомоги від 01.07.2008 № 7 підтверджена відповідними рішеннями судів; зі змісту вказаних судових рішень вбачається, що жодним із учасників справи не висловлювались заперечення щодо відповідних вимог відповідача до позивача саме у справі про банкрутство ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція"; у разі не спростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню; ані заявником, ані іншими учасниками справи не було надано суду доказів визнання відповідного договору недійсним; заявником заявлено до стягнення суму збитків у розмірі 370 000,00 грн, з яких: 250 000,00 грн - штрафні санкції та пеня; 120 000,00 грн привласнені відповідачем кошти, проте не обґрунтовано у встановленому ГПК України порядку чому саме зазначена сума є збитками та підлягає стягненню з відповідача. Короткий зміст постанови апеляційного господарського суду

13. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 апеляційну скаргу громадянина Швеції ОСОБА_2 задоволено частково; рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2021 у справі № Б8/180-10 скасовано; прийнято нове рішення, яким частково задоволено позов; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" 250 000,00 грн збитків; в решті вимог позову відмовлено.

14. Скасовуючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції з урахуванням приписів статей 47, 48 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції на час укладення договору поворотної фінансової допомоги від 01.07.2008 № 7), статей 3, 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) дійшов висновку, що виконавчий орган акціонерного товариства, зокрема голова правління покликаний діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

15. Так, суд апеляційної інстанції, враховуючи суму позики (412 100,00 грн), розмір передбачуваних штрафних санкцій за її неповернення, надто короткий термін на який його укладено (один місяць), особу, яка підписала договір в інтересах товариства, прийшов до висновку про наявність підстав вважати, що ОСОБА_1 , як голова правління товариства, не міг не знати про фінансовий стан останнього, розумно оцінити реальність досягнути поставленої мети з якою товариство бере позику, а також, будучи обізнаним про ризики товариства не виконати умови договору, міг передбачити ймовірність заподіяння збитків товариству через застосування передбачених договором санкцій; також суд критично оцінив твердження ОСОБА_1 про не обізнаність з обсягом повноважень заступника з технічних питань, який підписував договір зі сторони товариства.

16. При цьому, апеляційний суд зауважив, що: - суд першої інстанції не врахував, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків; - на час укладення сторонами договору та на час вирішення спору судом позивач був головою правління ЗАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" і мав можливість вплинути на вирішення питання про повернення коштів, але не зробив цього.

17. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 , уклавши договір поворотної фінансової допомоги від 01.07.2008 № 7, не діяв в інтересах господарського товариства в рамках вимог щодо виконання своїх обов`язків добросовісно та розумно, оскільки, побоюючись ризиків неповернення позики, передбачив високі фінансові санкції, а згодом використав механізм цих санкцій, заявивши їх до стягнення з товариства, що очевидно завдало товариству збитки. Відтак, суд апеляційної інстанції зазначив, що дії ОСОБА_1 по вступу у ризиковані договірні відносини з товариством щодо фінансового стану якого він, з огляду на свою посаду, мав усю оперативну інформацію є очевидно недобросовісними та нерозумними.

18. Поряд з цим, приймаючи нове рішення щодо часткового задоволення позову, суд апеляційної інстанції при розрахунку суми збитків які завдані товариству, виходив із суми штрафних санкцій за договором поворотної фінансової допомоги від 01.07.2008 № 7, що було визнано як надмірні та у стягненні яких відмовлено. Разом з тим, оскільки розмір заявлених позивачем суми таких збитків становить 250 000,00 грн, а суд відповідно до вимог частини другої статті 237 ГПК України не вправі вийти за межі позовних вимог, тому позовні вимоги задоволені у заявленій сумі. Заявлену у складі збитків суми 120 000,00 грн, яку ніби-то привласнив ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції відхилив у зв`язку з недоведеністю обставин їх привласнення. Короткий зміст вимог касаційної скарги

19. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у справі № Б8/180-10, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 07.06.202021 у справі № Б8/180-10. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

20. В обґрунтування доводів касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає в якості підстави касаційного оскарження обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

21. В контексті цієї підстави касаційного оскарження касатор посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального, зазначаючи, зокрема, таке: - за оскаржуваною постановою з ОСОБА_1 стягнуто неіснуючу суму заборгованості (збитків), адже борг зі сплати штрафних санкцій на таку суму був прощений боржнику за умовами мирової угоди від 20.02.2017, тобто відсутній факт заподіяння збитків; - апеляційним судом при вирішенні спору не враховано правові висновки Верховного Суду щодо правового змісту поняття збитків, предмету доказування та розподілу між сторонами обов`язку доказування у справі про стягнення збитків. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

22. Від інших учасників справи відзивів на касаційну скаргу не надійшло. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 23. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін до ГПК України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження судових рішень.

24. Цим Законом від 15.01.2020 № 460-XI законодавець звузив критерії допустимості, які дозволяють звернутися до Верховного Суду з касаційною скаргою, встановивши конкретні випадки, в яких рішення судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

25. До того ж, частиною першою статті 300 ГПК України у редакції Закону від 15.01.2020 № 460-XI визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Відтак, Верховний Суд саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

27. Колегія суддів наголошує на тому, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

28. Таким чином у цій справі касаційний розгляд здійснюється в межах доводів поданої касаційної скарги зазначених в пунктах 20-21 цієї ухвали.

29. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

30. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

31. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження покладається на скаржника.

32. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

33. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/13626/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

34. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

35. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

36. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

37. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

38. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

39. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

40. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

41. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

42. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

43. Таким чином наявність передумов для реалізації скаржником права ініціювати касаційний перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення подібності таких складових елементів (критеріїв) як предмет спору (заявлених вимог), підстави позову (вимог), змісту позовних вимог, встановлених судами фактичних обставин та наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин у справі, що переглядається в касаційному порядку, та у справах за результатами перегляду яких Верховним Судом сформовано правовий висновок, про неврахування якого стверджує касатор.

44. Відмінність предмета розгляду (предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог) у справі, що переглядається в касаційному порядку, та у постановах Верховного Суду, на які посилається касатор обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, однаково як і не подібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв тягне за собою процесуальні наслідки встановлені статтею 296 ГПК України, а саме закриття касаційного провадження.

45. Аналіз висновків викладених в постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16, від 25.06.2019 у справі № 920/422/18, від 04.09.2018 у справі № 923/1315/16, від 04.04.2018 у справі № 910/2018/17, від 07.05.2020 у справі № 910/5100/19, від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17, від 27.08.2019 у справі № 914/1619/18, на які посилався скаржник у касаційній скарзі як на висновки Верховного Суду, що не були враховані судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі, свідчить, що правовідносини у зазначених справах є неподібними правовідносинам, які склалися між сторонами у цій справі № Б8/180-10, що переглядається, з огляду на таке.

46. У цій справі (Б8/180-10) предметом розгляду є заява акціонера боржника, подана в інтересах останнього на підставі статті 54 ГПК України до голови правління боржника про стягнення з нього збитків, завданих боржнику в результаті укладення завідомо невигідних угод.

47. Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та приймаючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції з урахуванням приписів статей 47, 48 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції на час укладення договору поворотної фінансової допомоги від 01.07.2008 № 7), статей 3, 92 ЦК України дійшов висновку, що виконавчий орган акціонерного товариства, зокрема голова правління покликаний діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень, натомість наявні підстави вважати, що ОСОБА_1., як голова правління товариства, не міг не знати про фінансовий стан останнього, розумно оцінити реальність досягнути поставленої мети з якою товариство бере позику, а також, будучи обізнаним про ризики товариства не виконати умови договору, міг передбачити ймовірність заподіяння збитків товариству через застосування передбачених договором санкцій.

48. Водночас у постановах на які зроблено посилання в касаційній скарзі формування правових висновків відбувалось за наступного предмету розгляду: - постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16 - за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Газ ресурс" до директора позивача, який в момент перебування на посаді вчинив дії, спрямовані на позбавлення позивача спеціального дозволу на геологічне вивчення надр та його подальшу передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Надрагазресурс", чим заподіяв позивачу збитки, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про правильність рішень судів попередніх інстанції про збитковість дій колишнього директора для позивача, адже ці дії вочевидь вчинялись з метою, що суперечить інтересам цього товариства; - постанова Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/422/18 - за позовом про стягнення збитків, визначених позивачем як неодержаний дохід (упущена вигода) у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань, визначених укладеним договором купівлі-продажу, який в подальшому розірвано в судовому порядку, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення, як необхідної умови застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, оскільки не доведено об`єктивної та суб`єктивної сторони спричинення відповідачем збитків, понесення збитків, причинно-наслідковий зв`язок між діями та понесеними позивачем збитками; також позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження можливості реального отримання доходів у разу належного виконання зобов`язання, а також вжиття кредитором заходів для їх одержання, що є необхідним при заявленні до стягнення упущеної вигоди; - постанова Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 923/1315/16 - у цій справі за позовом учасника товариства в інтересах останнього про відшкодування збитків, завданих його посадовою особою шляхом укладення договору поворотної фінансової допомоги з особою, яка в подальшому стягнула цю суму в судовому порядку, колегія суддів касаційної інстанції погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, що посилання позивача на збитки, завдані укладеним директором договором поворотної фінансової допомоги, визнано такими, що не підтверджено належними та допустимими доказами, з огляду на не підтвердження неправомірності дій директора товариства, перевищення або зловживання його службовими повноваженнями; - постанова Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 910/2018/17 - у справі за позовом про стягнення збитків з посадової особи, яка виконувала повноваження генерального директора позивача, завданих при укладенні договору поставки, колегія суддів касаційної інстанції погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем того, що відповідач, укладаючи від імені позивача договір поставки, не мав на меті здійснення реальної господарської операції та отримання прибутку, а також, що його дії були недобросовісними, а відтак невиконання договору контрагентом позивача є обставиною для застосування до нього відповідальності, передбаченої умовами договору та вимогами чинного законодавства, а не безумовною підставою протиправності дій відповідача; - постанова Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 910/5100/19 - у справі за позовом засновника товариства в інтересах останнього про відшкодування збитків, заподіяних її посадовою особою шляхом отримання директором готівки з поточного рахунку товариства за допомогою платіжної картки без звітування про використання коштів, суди дійшли висновку про не підтвердження належними та допустимими доказами того, що отримані кошти не були витрачені в господарській діяльності товариства; - постанова Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 - у справі за позовом про стягнення збитків з посадової особи, яка виконувала обов`язки генерального директора позивача, завданих при укладанні додаткової угоди до генерального договору поставки на умовах відстрочення платежу, що не мало на меті здійснення реальної господарської операції та отримання прибутку, колегія суддів касаційної інстанції погодилась з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову та правомірне відхилення аргументів позивача стосовно протиправності рішення відповідача про укладення додаткової угоди щодо поставки товару значної вартості на умовах відстрочення платежу, як такого, що суперечить цілям та інтересам товариства і завдало позивачу значних збитків; - постанова Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 914/1619/18 - у справі за позовом засновника товариства в інтересах останнього про стягнення збитків заподіяних відповідачем під час перебування на посаді директора шляхом бездіяльності, так як не забезпечив наявності первинних документів, внаслідок чого у товариства виникла заборгованість перед державою у вигляді несплати податків, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не навели нормативно-правового відхилення доводів відповідача про те, що сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання не є збитком товариства, а є обов`язковим платежем, який має сплатити кожен платник податків.

49. Отже, у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймались відповідні судові рішення, що у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

50. До того ж із наведених у касаційній скарзі постанов Верховного Суду якими було залишено рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні похідного позову (постанови Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 920/422/18, від 04.09.2018 у справі № 923/1315/16, від 04.04.2018 у справі № 910/2018/17, від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17, від 27.08.2019 у справі № 914/1619/18) вбачається, що останні прийняті до ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16, якою рішення судів попередніх інстанцій про задоволення похідного позову, за інших фактичних обставин ніж у цій справі, було залишено без змін.

51. За висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 слідує, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

52. При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

53. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

54. Крім того ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

55. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

56. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

57. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі " "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

58. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

59. Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

60. Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

61. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

62. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

63. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

64. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

65. Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

66. Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

67. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom", а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden").

68. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція викладена в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

69. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, позаяк після відкриття касаційного провадження судом встановлено, що висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними правовідносинам у цій справі. На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 287, 296, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у справі № Б8/180-10. Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. О. Банасько Судді В. В. Білоус О. В. Васьковський