Постанова Вінницький апеляційний суд № 141/1306/18

Справа № 141/1306/18 Провадження № 22-ц/801/2214/2021 Категорія: 53 Головуючий у суді 1-ї інстанції Климчук С. В. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 рокуСправа № 141/1306/18м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 10 серпня 2021 року, ухвалене суддею Оратівського районного суду Вінницької області Климчуком С.В., ВСТАНОВИВ: В грудні 2018 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (далі ПрАТ «СК «Арсенал Страхування») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат. Позовна заява мотивована тим, що 11.12.2017 в с. Оратів Вінницької області, по вул. Вокзальна, сталася ДТП за участю автомобіля «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Дана ДТП сталася в результаті порушення ПДР водієм «Skoda Octavia» під керуванням ОСОБА_1 , що підтверджується постановою суду. Відповідно до звіту № 12-17-М159 від 23.02.2018, наданого ФОП ОСОБА_3 , вартість відновлювального ремонту складала 264 659,05 грн. Однак, відповідно до рахунку №024 від 23.02.2018 р., наданого ФОП ОСОБА_4 , вартість відновлювального ремонту склала 242917,52 грн. 19.04.2017 між ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» та ОСОБА_5 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 114/17-Тз/В, згідно якого ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» взяло на себе зобов`язання компенсувати ОСОБА_5 будь-яке пошкодження або знищення автомобіля марки «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_1 . Позивач вказує, що на виконання договору страхування страхова компанія відшкодувала шкоду, заподіяну внаслідок ДТП у розмірі 242917,52 грн. Оскільки цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована ПрАТ «СК «Уніка» (поліс № АК/2694020), позивач має право зворотної вимоги до зазначеного товариства. Позивач зазначає, що 24.05.2018 ПрАТ СК «Уніка» відшкодувало 99000,00 грн. суму ліміту, передбаченого полісом АК/2694020, а невідшкодованою залишилась частина збитків у розмірі 143917,52 грн. 15.06.2018 позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію про відшкодування шкоди в розмірі 143917,52 грн. Відповідач претензію отримав 19.06.2018, однак в добровільному порядку її не виконав. За наведених обставин, позивач просив стягнути з відповідача невідшкодовану частину збитків у розмірі 143 917,52 гривень. Відповідач на позовну заяву подав відзив, в якому вказує, що позовні вимоги не визнає та просить відмовити у позові, скільки його цивільно-правова відповідальність була застрахована в ПрАТ «СК «Уніка», з якої уже стягнуто 99000,00 грн. страхового відшкодування в зв`язку з ДТП. Зазначає, що копія звіту №12-17-М159 про незалежну оцінку вартості збитку транспортного засобу «Toyota Land Cruiser», не може бути належним доказом, оскільки відповідача не повідомляли про час та місце огляду автомобіля, та, як наслідок, відповідач не був присутній на місці огляду автомобіля та не мав можливості надавати свої доводи та заперечення щодо тих чи інших пошкоджень автомобіля. Крім того, вартість відновлювального ремонту значно завищена та вказана сума не відповідає реальній вартості завданих збитків під час ДТП. Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 10 серпня 2021 року позов було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» витрати по страховому відшкодуванню в розмірі 143 917, 52 грн. Вирішено питання про судові витрати. Не погодившись з рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову. В якості основних доводів ОСОБА_1 посилається на те, що судом не було належним чином досліджено усіх обставин справи, зокрема те, що звіт про оцінку вартості автомобіля зроблений не об`єктивно, оскільки ні оцінювач, ні страхова компанія не повідомляли відповідача про час і місце огляду автомобіля, тому він не мав можливості надати свої доводи та заперечення щодо пошкоджень. Крім того, не вирішено питання про передачу пошкоджених під час ДТП запасних частин відповідачу. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, де погоджується з висновками суду. Вважає рішення законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що 11.12.2017 в с. Оратів Вінницької області сталася ДТП за участю автомобіля «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок вказаної ДТП транспортним засобам завдано механічних пошкоджень. Постановою Оратівського районного суду Вінницької області 13.02.2018 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу (а.с. 44). В силу ч.4 ст.82 ЦПК України обставини щодо наявності вини відповідача у скоєнні ДТП встановлені в адміністративній справі, а тому не підлягають доказуванню при розгляді даної справи. Автомобіль марки «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_1 , належить ОСОБА_5 , на праві власності, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а.с. 15). 19.04.2017 між ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» та ОСОБА_5 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 114/17-Тз/В, згідно якого ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» взяло на себе зобов`язання компенсувати ОСОБА_5 будь-яке пошкодження або знищення автомобіля марки «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 7-11). 11.12.2017 власник автомобіля «Toyota Land Cruiser» звернулася до позивача із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку (а.с. 13). Відповідно до звіту № 11-17-М159 від 23.02.2018 про незалежну оцінку вартості матеріального збитку автомобіля, власником якого є ОСОБА_5 , оціночна вартість матеріального збитку становить 264 649,05 грн.(а.с. 19-37). ФОП ОСОБА_4 на замовлення ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» здійснено ремонт застрахованого транспортного засобу Toyota Land Cruiser. З рахунку на оплату №024 від 23.02.2018 ФОП ОСОБА_4 вбачається, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля склала 242 917,52 грн (а.с. 16-18) яке було відшкодоване позивачем, що підтверджується платіжним дорученням № 255 від 12.03.2018 (а.с. 39). Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_2 застрахована в ПрАТ «СК «Уніка», згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 2694020, строк дії якого до 03.02.2018 (а.с. 45). ПрАТ «СК «Уніка», як страховик, здійснив виплату потерпілому матеріального збитку в розмірі 99000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 023612 від 24.05.2018 (а.с. 42). Позивачем з метою досудового врегулювання спору відповідачеві було направлено претензію про відшкодування шкоди (а.с.47). Жодних дій зі сторони ОСОБА_1 щодо добровільного відшкодування шкоди здійснено не було. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконав всі покладені на нього зобов`язання, тому він має право стягнути з відповідача різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком, оскільки він зроблений з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідає фактичним обставинам справи і сумніву у правильності не викликає. Між сторонами виникли правовідносини щодо відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою згідно вимог ст.993 ЦК України. Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Стаття 993 ЦК України передбачає перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за завдані збитки, а саме до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Судом встановлено, що сторонами у справі не оспорюється обставина ДТП та наявність вини відповідача. Виконуючи вимоги договору страхування ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» виплатило власнику пошкодженого транспортного засобу Toyota Land Cruiser страхове відшкодування у розмірі 242 917,52 грн. Позивач ПрАТ «СК«Арсенал страхування»(який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі. Відтак, до позивача перейшло право вимоги до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки (ст.993 ЦК України). У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодо набувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди. За таких обставин саме ОСОБА_1 , як особа винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), зокрема частину невідшкодованої суми. Оскільки позивач отримав від страховика відповідача страхову виплату в сумі 99000,00 грн, тобто меншу необхідної, тому з відповідача підлягає стягненню 143 917, 52 грн, що становить різницю між фактично понесеними витратами (реальними збитками) і вказаною страховою виплатою. Як вбачається із матеріалів справи, як на момент звернення до суду із позовом, так і на час розгляду справи відповідач різницю між завданою матеріальною шкодою та страховою виплатою на користь позивача не здійснив. Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивач виплатив страхувальнику за договором майнового страхування суму відновлювального ремонту, у зв`язку з чим в останнього виникло право вимоги, про стягнення суми страхового відшкодування з відповідача, зокрема невідшкодовану частину збитків. З чим погоджується апеляційний суд. Позивач надав суду першої інстанції належні та допустимі докази на підтвердження заявлених ним вимог, які в своїй сукупності є достатніми для прийняття обґрунтованого та вмотивованого рішення, яке і було ухвалене судом першої інстанції. Відповідач будь - яких доказів на спростування розміру майнової шкоди чи неправильності визначення страхового відшкодування не надав. При вирішенні спору, судом було враховано всі обставини справи, надано оцінку усім належним доказам. Прийнявши до уваги зазначені вище обставини, а також вимоги законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, які регулюють правовідносини сторін та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. Не приймаються до уваги, доводи апеляційної скарги про те, що звіт про оцінку вартості автомобіля зроблений не об`єктивно, оскільки ні оцінювач, ні страхова компанія не повідомляли відповідача про час і місце огляду авто, тому не мав можливості надати свої доводи та заперечення щодо пошкоджень. Згідно п. 5.2 «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ, здійснюється замовником дослідження у разі потреби. Тобто виклик заінтересованих осіб, в тому числі і відповідача для участі в технічному огляді здійснюється лише у разі потреби, жодних приписів щодо обов`язковості виклику відповідача до участі у огляді та заборон щодо проведення такого огляду без його участі ні Методикою, ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено. Позивачем на підтвердження своїх вимог було надано даний Звіт, відповідно до якого визначено вартість матеріального збитку автомобіля. В той час як відповідачем не було надано доказів на спростування наведених у звіті розрахунків. Відтак, доводи щодо неналежності Звіту про оцінку застрахованого транспортного засобу, апеляційний суд не приймає до уваги. Доводи скаржника про те, що не вирішено питання про передачу пошкоджених під час ДТП запасних частин, є необґрунтованими з огляду на таке. За змістом п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, проте має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. Згідно роз`яснень, викладених у п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 04 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. Під час ремонту застрахованого транспортного засобу Toyota Land Cruiser, д.н.з. НОМЕР_1 , були вилучені запасні частини, які підлягали заміні на нові. Вилучені запасні частини були непридатними для їх подальшого використання, тому їх було утилізовано. Тому вказані доводи скаржника не приймаються до уваги, оскільки висновків суду не спростовують. Інші доводи скарги відповідача фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст.89ЦПК Україниоцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. За таких обставин, наведені в апеляційній скарзі доводи з приводу порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до особистого тлумачення скаржником норм матеріального та процесуального закону. Апеляційна скарга не містить обставин, які б спростовували висновки суду і свідчили б про порушення судом норм процесуального та матеріального права, тому з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування судового рішення. Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Дана справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою. На підставі викладеного, керуючись ст.367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 10 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 17 листопада 2021 року. Головуючий М.М. Якименко Судді О.В. Ковальчук Т.Б. Сало