Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 338/1072/21

Справа № 338/1072/21 Провадження № 22-ц/4808/716/22 Головуючий у 1 інстанції Шишко О. А. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2022 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів Пнівчук О.В., Девляшевського В.А., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу (суброгації) за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на рішення Богородчанського районного суду від 26 січня 2022 року під головуванням судді Шишка О.А. у смт Богородчани, в с т а н о в и в : У вересні 2021 року ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.05.2018 року між ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» та ОСОБА_2 було укладено комплексний договір добровільного страхування транспортного засобу (КАСКО), водія та пасажирів від нещасних випадків № К115321, форма 06.02-40, предметом якого було страхування транспортного засобу Toyota Land Cruiser 150, номерний знак НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), VIN-код НОМЕР_3 . У м. Івано-Франківську на перехресті вулиць Кисилевської - Йосипа Сліпого 13.12.2018 відбулася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю автомобіля Toyota Land Cruiser 150, номерний знак НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), та автомобіля Subaru Forester, номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_1 . Постановою Богородчанського районного суду від 15.03.2019 року у справі № 344/20910/18 відповідача визнано винною у вчиненні вказаної ДТП, що призвело до пошкодження автомобіля Toyota Land Cruiser 150, номерний знак НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ). Для визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу було проведено огляди автомобіля, що засвідчено актами, а також складено ремонтну калькуляцію № 18-193933, відповідно до якої вартість ремонту пошкодженого транспортного засобу Toyota Land Cruiser 150, номерний знак НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), VIN-код НОМЕР_3 складає 212 630,60 грн. Внаслідок цього позивачем на підставі зібраних документів та заяви-погодження на виплату страхового відшкодування складено розрахунок суми такого відшкодування до справи № 180000193933 на суму 212630,30 грн та Страхові акти № 180000193933 на суму 106 315,30 грн та № 180000193933-1 на суму 106 315,30 грн, а загалом на суму 212 630,60 грн, а також здійснено виплату страхового відшкодування, що підтверджується платіжними дорученнями № ЗР002198 та № ЗР002240. Враховуючи те, що винуватцем ДТП визнано ОСОБА_1 , а її цивільно-правова відповідальність на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СГ «ТАС» відповідно до полісу № АМ5610834, позивач звернувся до страхової компанії відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування в порядку регресу. Оскільки згідно полісу відповідача № АМ5610834 ліміт відповідальності страховика становив 100 000 грн, то ПрАТ «СГ «ТАС» виплатило позивачу відшкодування в межах ліміту відповідальності (страхової суми) з вирахуванням франшизи. Посилаючись на те, що згідно ст. 1194 ЦК України відповідач зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у разі недостатності останньої для повного відшкодування завданої нею шкоди, а не відшкодованою залишилася сума в розмірі 113 140,30 грн, товариство просило стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у вказаному розмірів порядку регресу. Рішенням Богородчанського районного суду від 26 січня 2022 року відмовлено ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення 113 140,30 грн матеріальної шкоди в порядку регресу. У апеляційній скарзі представник ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Вказує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги постанову Богородчанського районного суду від 15 березня 2019 року як доказ, що підтверджують вину відповідача у скоєнні ДТП. При цьому, суд першої інстанції не звернув уваги на весь зміст вказаної постанови суду, в якій зазначено, що протокол було складено на ім`я відповідача про притягнення її до адміністративної відповідальності за ст.. 124 КУпАП та з дня вчинення складення протоколу минуло три місяці, тобто встановлена вина відповідача, яка хоч і не прямо вказана, але встановлена на основі норм законодавства та матеріалів справи. Відповідно до ст. 38, п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП закриття провадження у справі про адміністративні правопорушення у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків можливе за одночасної наявності двох умов: вчинення (виявлення) адміністративного правопорушення; сплив встановленого законом строку. У разі недоведеності наявності складу адміністративного правопорушення та не підтвердження його належними та допустимими доказами провадження у справі закривається на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - відсутність події і складу адміністративного правопорушення. Відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП. Крім того, не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення ПДР не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи, тощо. Також суд першої інстанції не врахував, що закриття провадження у справі про адміністративні правопорушення у зв`язку із спливом строків притягнення до адміністративної відповідальності відповідача не звільняє останнього від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права - не застосував ті норми закону, які підлягали застосуванню, а саме не застосував ст. 27 закону України «Про страхування» та ч. 1 ст. 1191 ЦК України. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити та стягнути з відповідача на користь товариства 113 140,30 грн матеріальної шкоди в порядку регресу (суброгації). ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу зазначила, що за правилами ст. 284 КУпАП рішенням, що доводить вину особи, є постанова про накладення адміністративного стягнення або застосування заходів впливу, умовою якої є визначення вини. Судом першої інстанції вірно зазначено, що постанова суду, на яку посилається позивач не містить відповіді на питання про те, чи сталося ДТП з вини особи, щодо якої складено протокол про адміністративну відповідальність. Також відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а згідно ст. 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» тільки до винної особи може бути застосовано право зворотної вимоги. Апелянт не має права на стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу і відповідно до ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки не встановлена вина і відсутні всі умови, визначені нормами цієї статті. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав. Судом встановлено, що 03.05.2018 між ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» та ОСОБА_2 було укладено комплексний договір добровільного страхування транспортного засобу (КАСКО), водія та пасажирів від нещасних випадків № К115321, форма 06.02-40, відповідно до умов якого застрахованим транспортним засобом є автомобіль Toyota Land Cruiser 150, номерний знак НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), VIN-код НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 (а.с.5, 10). На перехресті вулиць Кисилевської - Йосипа Сліпого у м. Івано-Франківську 13.12.2018 сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю автомобіля Toyota Land Cruiser 150, номерний знак НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), який забезпечений (КАСКО), водія та пасажирів від нещасних випадків № К115321 від 03.05.2018 року, під керуванням водія ОСОБА_4 , та автомобіля Subaru Forester, номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_1 . Настання вказаної ДТП за участю автомобіля Toyota Land Cruiser 150, номерний знак НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), та автомобіля Subaru Forester, номерний знак НОМЕР_4 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, сторонами не оспорюється, а також підтверджується постановою Богородчанського районного суду від 15.03.2019 року у справі № 344/20910/18, та довідкою про ДТП від 22.12.18 (а.с. 6, 7). Цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу Subaru Forester, номерний знак НОМЕР_4 , на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СГ «ТАС» відповідно до полісу № АМ5610834 (а.с. 23). З метою отримання страхового відшкодування власник автомобіля Toyota Land Cruiser 150, номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_2 14.12.2018 звернувся до позивача із заявою про настання події (КАСКО) (а.с.8-9). Для визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу було проведено огляди автомобіля, що засвідчено актами від 14.12.2018 та від 17.12.2018 року (а.с.11, 12), а також складено ремонтну калькуляцію № 18-193933, відповідно до якої вартість ремонту пошкодженого транспортного засобу Toyota Land Cruiser 150, номерний знак НОМЕР_2 , VIN-код НОМЕР_3 , становить 212 630,60 грн (а.с. 13-15). ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» складено розрахунок суми страхового відшкодування до справи № 180000193933 (а.с.17) на суму 212630,30 грн та Страхові акти № 180000193933 (а.с.18) на суму 106 315,30 грн та № 180000193933-1 (а.с.19) на суму 106 315,30 грн, а всього на суму 212 630,60 грн, а також здійснено виплату страхового відшкодування, що підтверджується платіжними дорученнями № ЗР002198 та № ЗР002240 (а.с. 20, 21). Вважаючи, що винуватцем ДТП визнано відповідачку ОСОБА_1 , а її цивільно-правова відповідальність на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СГ «ТАС», позивач звернувся до страхової компанії відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування в порядку регресу. Оскільки полісом відповідача ліміт відповідальності страховика становив 100 000 грн, то ПрАТ «СГ «ТАС» виплатило позивачу кошти в сумі 99 490 грн за мінусом 510 грн франшизи, що підтверджується платіжним дорученням від 21.02.2019 року № 9352 (а.с.24). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що належними й допустимими доказами вина відповідача у вчиненні ДТП, в якій спричинено пошкодження автомобілю Toyota Land Cruiser 150, номерний знак НОМЕР_2 , VIN-код НОМЕР_3 , стороною позивача не доведена, тому відсутні підстави для задоволення позову про стягнення з відповідачки ОСОБА_1 113 140,30 грн матеріальної шкоди в порядку регресу. При цьому, суд першої інстанції вказав, що зі змісту постанови Богородчанського районного суду від 15.03.2019 року у справі № 344/20910/18, яка за твердженням представника позивача має преюдиційне значення для цієї справи, вбачається, що відносно відповідачки складено протокол серії БД № 231430 у справі про адміністративне правопорушення за ст.124 КУпАП. Разом з тим, вказаним рішенням суду вина ОСОБА_1 у порушенні правил дорожнього руху, що призвело до пошкодження транспортних засобів, не встановлена, оскільки провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито у зв`язку із закінчення строку накладення адміністративного стягнення. Тобто така постанова суду не містить відповіді на питання про те, чи сталася ДТП з вини особи, щодо якої складений протокол про адміністративне правопорушення. Будь-якими іншими засобами доказування доводити факт винуватості відповідача у ДТП сторона позивача не бажає, хоча після визнання обов`язкової участі представника позивача в судовому засіданні судом на цьому представнику позивача наголошувалося. Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції правильними, враховуючи наступне. Частиною 1 статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами або договором. Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76, 77 ЦПК України). Згідно ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Відповідно до ч. 1 ст. 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Згідно ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV) обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону № 1961-IV). Згідно ст. 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. За змістом ст. 9, 22-31, 35, 36 Закону № 1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми, зазначеної у страховому полісі. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. Згідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Відповідно до висновків, викладених у п. 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176 цс 18, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією (п. 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. На обґрунтування позовних вимог сторона позивача вказувала, що відповідно до постанови Богородчанського районного суду від 15.03.2019 року у справі № 344/20910/18, яка має преюдиційне значення для цієї справи, відповідача визнано винною у вчиненні ДТП. Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. З огляду на викладене, встановлені у справі про адміністративне правопорушення обставини є обов`язковими для суду, що вирішує зазначений цивільній спір з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. При цьому, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, не впливає на вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в цьому випадку суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова відповіді на питання про те, чи мала місце ДТП та чи сталася вона з вини особи, щодо якої складений протокол про адміністративне правопорушення. Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 03.10.2019 року у справі № 761/22987/14-ц та від 17.11.2021 року в справі № 128/1755/20. Згідно постанови Богородчанського районного суду від 15.03.2019 року у справі № 344/20910/18 відносно відповідачки складено протокол серії БД № 231430 у справі про адміністративне правопорушення за ст.124 КУпАП. Вказана постанова не містить висновків щодо наявності вини ОСОБА_1 у порушенні правил дорожнього руху, що призвело до пошкодження транспортних засобів, оскільки провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито у зв`язку із закінчення строку накладення адміністративного стягнення. Відповідно до п.7 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчилися строки, передбачені ст. 38 КУпАП. Вищевказана норма не містить положень про наявність у суду повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження про адміністративні правопорушення. Поєднання закриття справи з одночасним визнанням вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є взаємовиключними рішеннями і прийняття таких рішень в одній постанові про закриття справи свідчить про порушення права людини на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, яка, зокрема, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, потрібна наявність одночасно усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, а також вини заподіювача шкоди. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності). Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом. Суд першої інстанції, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій справі у зв`язку з недоведеністю наявності вини відповідача. У матеріалах справи відсутні інші докази, на підставі яких можливо встановити вину відповідача у скоєнні ДТП, наявністю якої позивач обґрунтовує свої вимоги. З цих підстав не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги постанову Богородчанського районного суду від 15 березня 2019 року як доказ, що підтверджує вину відповідача у скоєнні ДТП. Безпідставним є посилання апелянта на те, що така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП Апеляційний суд зазначає, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме, такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, зокрема і у спорі, що виник між сторонами у справі, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом. При цьому, апелянт вказує, що не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення ПДР не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи, тощо. Згідно ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Суд першої інстанції виконав свій обов`язок щодо сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав та розглянув даний спір на підставі наявних у матеріалах справи документів, врахувавши, що позивач не був позбавлений можливості подання доказів та не заявляв клопотання щодо призначення експертиз, витребування доказів. Посилання апелянта на те, що особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини) є неспроможними, оскільки суперечать вимогам ч. 1 ст. 1188 ЦК України та спір між сторонами виник щодо завдання шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки. Також з вищевказаних підстав не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не застосував ст. 27 Закону України «Про страхування», а підстав для ч. 1 ст. 1191 ЦК України немає, оскільки у правовідносинах між сторонами право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування перейшло до страховика потерпілого - позивача, що є суброгацією. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В цій справі судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта. Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» залишити без задоволення. Рішення Богородчанського районного суду від 26 січня 2022 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 14 червня 2022 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук В.А. Девляшевський