Постанова 4851 № 520/17294/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 р.Справа № 520/17294/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Мельнікової Л.В. , Курило Л.В. , за участю секретаря судового засідання Машури Г.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу м.Київ Мельника Юрія Анатолійовича на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 24.09.21 року по справі № 520/17294/21 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м.Київ Мельника Юрія Анатолійовича третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд" про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мельника Юрія Анатолійовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АЛАНД", в якому просить суд: - визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №64218377, винесену 21.01.2021 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мельником Юрієм Анатолійовичем. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що спірна постанова приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельника Ю.А. про відкриття виконавчого провадження №64218377 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки приватний виконавець може прийняти до виконання виконавчий документ стосовно боржника, яким є фізична особа, тільки за місцем проживання, перебування цього боржника, у межах відповідного виконавчого округу. Позивачем вказано, що він зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , тоді як виконавчим округом відповідача є місто Київ. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мельника Юрія Анатолійовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АЛАНД" про визнання протиправною та скасування постанови задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження №64218377, винесену 21.01.2021 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мельником Юрієм Анатолійовичем. Стягнуто з Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мельника Юрія Анатолійовича (вул. Юрія Поправки, буд. 6, оф. 16, м. Київ, 02094, код ЄДРПОУ 3152722139) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок). Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що отримавши від стягувача заяву та виконавчий напис, в яких адреса місця реєстрації боржника зазначені в м. Харків, а фактичне місце проживання в м. Києві, відповідач не мав повноважень для повернення виконавчого документу з підстав його пред`явлення не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Враховуючи, що чинним законодавством не визначено обов`язку державного чи приватного виконавця перевіряти фактичне місцезнаходження боржника чи його майна до відкриття виконавчого провадження, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неправомірність оскаржуваної постанови приватного виконавця. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу приватного виконавця, в якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду без змін. В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце судового засідання були повідомлені своєчасно та належним чином. Враховуючи особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, передбаченої ст. 287 КАС України, колегія суддів вважає, що неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень ч. 2 ст. 268 КАС України, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України). Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 20 січня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд" звернулось до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельника Юрія Анатолійовича із заявою №20086527 від 20.10.2020 про примусове виконання рішення, яку зареєстровано відповідачем. Зі змісту вказаної заяви вбачається, що заявник просив відкрити за місцем проживання (перебування) боржника виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем №66974 від 05.10.2020, про стягнення заборгованості з боржника, яким є ОСОБА_1 , коштів у розмірі 30200,00 грн., звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без перевірки його майнового стану, за місцем проживання (перебування) боржника. Постановою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельника Юрія Анатолійовича від 21.01.2021 відкрито виконавче провадження №64218377 з примусового виконання виконавчого напису №66974 від 05.10.2020. Боржником у виконавчому провадженні №64218377 визначено ОСОБА_1 , позивача у справі. З виконавчого напису №66974 від 05.10.2020, вчиненому приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем, зазначено, що місцем проживання позивача є адреса: АДРЕСА_2 . Не погодившись з вказаною постановою, позивач оскаржив її до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інсанції, враховуючи наступне. Відповідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови і порядок виконання на території України судових рішень визначаються Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, далі - Закон №1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з пунктом третім частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих написів нотаріусів. Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Відповідно до частини 1 статі 3 Закону України від 02 червня 2016 "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон №1403-VIII) завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. За текстом частини 1 статті 4 Закону №1403-VIII, діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частина друга статті 4 Закону №1403-VIII). Відповідно до частини 1 статті 27 Закону №1403-VIII фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче провадження". Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. За текстом частини 1 статті 4 Закону №1404-VIII у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти. Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України (частина 2 статті 24 Закону №1404-VIII). Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1404-VIII виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. Згідно з частиною 5 статті 24 Закону №1404-VIII у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Відповідно до частин 1, 2 і 6 статті 25 Закону №1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Відповідно до частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Згідно з частиною 1 статті 28 Закону №1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Відповідно до частин 1, 6 статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. За текстом статті 3 Закону України від 11.12.2003 №1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1382-IV): вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Згідно з частиною 10 статті 6 Закону №1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. У разі якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи з реєстрації відповідному органу реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 11 статті 6 Закону № 1382-IV). Відповідно до норм частини 1 статті 4 Закону України від 20 листопада 2012 року №5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон № 5492-VI) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування. Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 7 Закону №5492-VI до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу). Згідно з частиною 2 цієї статті, у разі відсутності інформації, передбаченої зокрема, пунктами 9-14 частини 1 цієї статті, вноситься відповідна відмітка. Відповідно до пункту 10 частини 4 статті 4 Закону №1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Судовим розглядом справи встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України. З копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.01.2021, відповідачу станом на момент відкриття виконавчого провадження було відомо, що місцем реєстрації позивача є м. Харків. З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач при прийнятті до виконання виконавчого напису відносно позивача виходив з того, що відповідно до виконавчого напису та заяви про примусове виконання рішення адресою проживання боржника є: АДРЕСА_2 . Отже, відповідач прийнявши спірну постанову про відкриття виконавчого провадження за повідомленим стягувачем місцем проживання боржника (позивача у справі), яке не є його (боржника) зареєстрованим місцем проживання, й за відсутності належного підтвердження того, що останній має чи будь-коли мав (зокрема, на дану винесення спірної постанови) майно на території міста Києва чи фактично там проживав, діяв неправомірно. Колегія суддів зазначає, що визначальним при визначенні місця виконання рішення і, відповідно, виконавчого округу, у межах якого приватний виконавець може вчиняти виконавчі дії, має бути зареєстроване місце проживання боржника (у виконавчому провадженні). Так, під час розгляду даної справи встановлено, що зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 ; доказів, які б підтверджували, що позивач (боржник у виконавчому провадженні) працює чи має майно у місті Києві, відповідач не надав. Виходячи із системного аналізу пункту 10 частини 4 статті 4 Закону №1404-VIII в сукупності з іншими положеннями цього Закону, колегія суддів зазначає, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця. Колегія суддів у контексті цього спору також враховує, що Закон № 1404-VIII не передбачає можливості передачі приватним виконавцем виконавчого документа після відкриття виконавчого провадження у разі отримання інформації про відсутність у його виконавчому окрузі місця проживання чи майна боржника, а тому перевірка відповідних даних має проводитись саме на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження, адже у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) задля штучної зміни виконавчого округу. Отже, приватний виконавець порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, оскільки, володіючи інформацією про місце реєстрації позивача (боржника), що не належить до його виконавчого округу, прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що у свою чергу суперечить Закону №1404-VІІІ. Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 20.05.2021 у справі № 520/16651/2020, від 26.08.2021 у справі № 400/3344/20. Положеннями частини 5 ст. 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Щодо стягнення витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно зі ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 5 ст. ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Аналіз наведених правових норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Матеріалами справи встановлено, що 07.09.2021 позивачем (надалі Клієнт) укладено договір №118 про надання правової допомоги з Адвокатським об`єднанням "Хоміч, Токарєв та партнери" (надалі Компанія). Відповідно до додаткової угоди №3 від 09.11.2021 до договору про надання правової допомоги №118 від 07.09.2021 зазначено, що на виконання пункту 3.1 договору про надання правової допомоги №118 від 07.09.2021 сторони погодили фіксований розмір гонорару, який Клієнт сплачує Компанії за представництво його інтересів в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою №520/17294/21, яка переглядається у Другому апеляційному адміністративному суді за апеляційною скрагою привтаного виконавця виконавчого округу м. Києва Мельника Ю.А., включаючи складання та подання відзиву на апеляційну скаргу, інших документів правового характеру, представництво інтересів Клієнта в судових засіданнях тощо, який складає 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. Сторони погодили, що Клієнт зобов`язується сплатити визначений в пункті 1 розмір гонорару не пізніше 45 (сорока п`яти) днів після ухвалення остаточного рішення по справі №520/17294/21, яке переглядається у Другому апеляційному адміністративному суді. Ця додаткова угода є невід`ємною частиною договору про надання правової допомоги №118 від 07.09.2021. Згідно довідки/рахунку від 09.11.2021 Клієнтом сплачено за надані послуги за договором №118 від 07.09.2021, а саме: складання та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мельника Ю.А. на рішеня Харківського окружного адміністративного суду по спарві №520/17294/21; складання та подання до суду інших документів правового характеру, пов`язаних з переглядом Другим апеляційним адміністративним судом справи №520/17294/21; представництво інтересів Клієнта в судових засіданнях під час перегляду Другим апеляційним адміністративним судом справи №520/17294/21. Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц. Колегія суддів зазначає, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст. 134, 139) введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.01.2021 по справі № 280/2635/20. Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першоїстатті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 23.04.2019 по справі №826/9047/16, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. У справі/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Колегія суддів, зазначає, що сума в розмірі 2500,00 грн. в якості судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою під час перегляду справи в Другому апеляційному адміністративному суді, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, не є співмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28.12.2020 по справі № 640/18402/19, відповідно до якої в разі визначення в межах справи розміру гонорару адвоката у фіксованому розмірі, що не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, визнання такого розміру є визначеним, колегія суддів не приймає, оскільки до вказаного висновку Верховний Суд дійшов, попередньо дослідивши матеріали справи на предмет наявності в них складених та підписаних адвокатом всіх процесуальних документів від імені та в інтересах позивача, а також виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, зазначивши, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу є реальними, підтвердженими матеріалами справи. Вказане свідчить про те, що навіть за умови визначення у договорі фіксованого розміру гонорару адвоката, суд оцінюючи такий розмір має надавати оцінку всім складовим таких витрат та може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Отже, з урахуванням зазначених обставин, колегія суддів доходить висновку щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 1500,00 грн. Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процессуального права.. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу м.Київ Мельника Юрія Анатолійовича залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 року по справі №520/17294/21 залишити без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Приватного виконавця виконавчого округу м.Київ Мельника Юрія Анатолійовича (вул. Юрія Поправки, буд. 6, оф. 16, м. Київ, 02094, код ЄДРПОУ 3152722139). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді Л.В. Мельнікова Л.В. Курило Повний текст постанови складено 17.11.2021 року