Постанова 4851 № 520/3012/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2021 р.Справа № 520/3012/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2021, головуючий суддя І інстанції: Севастьяненко К.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 16.03.21 року по справі № 520/3012/21 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд" про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила суд: -визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича від 08.02.2021 про відкриття виконавчого провадження № 64405105; -стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на користь ОСОБА_1 судові витрати. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постанова приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича від 08.02.2021 про відкриття виконавчого провадження №64405105 прийнята необґрунтовано, відтак підлягає скасуванню у судовому порядку. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АЛАНД" про визнання протиправною та скасування постанови задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича від 08.02.2021 про відкриття виконавчого провадження № 64405105. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що оскільки до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича надійшов виконавчий документ - виконавчий напис № 3217 від 20.01.2021 виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. у якому зазначено, що боржник проживає (фактична адреса) у межах виконавчого округу м. Києва, у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувану, у зв`язку із пред`явленням не за місцем виконання. Відповідач наголошує, що законодавець дозволяє фізичній особі не проживати за місцем реєстрації та мати можливість мати одне чи декілька місць проживання. За таких обставин у приватного виконавця є законодавчо встановлене право відкрити виконавче провадження не за місцем реєстрації боржника, а за місцем її проживання, адже саме місце проживання було зазначено у виконавчому документі та заяві стягувана. Представник відповідача вважає, що законодавець, надаючи приватному виконавцю право вибору адреси боржника для прийняття виконавчого документа до виконання, не мав на увазі виключно адресу реєстрації боржника, атже для проведення таких дій достатньо перебування особи на адміністративно-територіальної одиниці, менше шести місяців на рік. Крім того, Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Міністерством юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (зі змінами), чи будь-яким іншим нормативно- правовим актом, не передбачено обов`язку приватного виконавця проводити виконавчі дії спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження. Відповідач наголошує, що в контексті спірних відносин, отримавши від стягувача заяву та виконавчий документ, в яких адреса реєстрації боржника зазначена в Кіровоградський області, а фактичне місце проживання в м. Києві, відповідач не мав повноважень для повернення виконавчого документу з підстав його пред`явлення не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Відповідач вважає, що виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню, в якому обов`язково має бути вказана адреса проживання чи перебування боржника. В разі, якщо адреса проживання чи перебування боржника, вказана у виконавчому документі, знаходиться у межах виконавчого округу приватного виконавця він зобов`язаний винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа. На переконання відповідача, оскільки в заяві про примусове виконання виконавчого напису № 3217 від 20.01.2021, що виданий приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О. С. та у самому виконавчому написі вказано місцем проживання боржника м. Київ, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович був зобов`язаний відкрити виконавче провадження. За таких обставин повернення виконавчого документу було б незаконним. На думку представника відповідача, виконавчий - документ подано, зокрема, за місцем проживання (перебування боржника-фізичної особи) позивачки, зазначеної стягувачем в заяві про відкриття виконавчого провадження та у виконавчому документі, на який розповсюджується діяльність приватного виконавця, що є достатнім для прийняття виконавчого документа до виконання, оскільки законодавством перевірка місцезнаходження боржника приватним виконавцем під час відкриття виконавчого провадження не передбачена. Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що ніколи в місті Києві не мешкала, зареєстрованого місця проживання там не мала. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-якого нерухомого майна, у тому числі на території міста Києва, позивач не має. Доказів, які б підтверджували зворотне, матеріали справи не містять. Ані відповідачем, ані третьою особою, яка в свою чергу і виступає стягувачем у спірному виконавчому провадженні, такі докази до суду надані не були. Отже, будь-яких житлових приміщень, у тому числі і квартири АДРЕСА_1 , у вказаній будівлі немає, що також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Позивач зазначає, що адреса, за якою нібито проживає ОСОБА_1 , на підставі чого приватним виконавцем і було відкрито виконавче провадження саме у виконавчому окрузі міста Києва, є вигаданою. Позивач вважає, що стягувачем вказана адреса була зазначена саме з метою штучної зміни виконавчого округу. На думку позивача доводи, які викладені в апеляційній скарзі приватного виконавця виконавчого округу міста Києва КлименкаР.В. є необгрунтованими. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що до приватного виконавця 05 лютого 2021 року звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Аланд» із заявою № 233 від 05 лютого 2021 року про примусове виконання виконавчого напису №3217 від 20.01.2021 виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 коштів у розмірі 129 564,82 гривень. В заяві стягувачем зазначена інформація, яка вказана у виконавчому написі, а саме, що фактичним місцем проживания боржника - ОСОБА_1 , є АДРЕСА_2 та адреса реєстрації: АДРЕСА_3 . У відповідності до ст.ст. 24, 26 Закону України «Про виконавче провадження» 08 лютого 2021 року приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64405105. Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання рішення, проте відповідачем під час вирішення питання щодо відкриття виконавчого провадження не здійснено дій щодо з`ясування зареєстрованого місця проживання боржника. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За текстом частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: <…> 3) виконавчих написів нотаріусів; <…>. Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII) завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. За текстом частини першої статті 4 Закону № 1403-VIII, діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частина друга статті 4 Закону № 1403-VIII). Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1403-VIII фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження». Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. За текстом частини першої статті 4 Закону № 1404-VIII у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти. Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України (частина друга статті 24 Закону № 1404-VIII). Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1404-VIII виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. Згідно з частиною п`ятою статті 24 Закону № 1404-VIII у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Відповідно до частин першої, другої і шостої статті 25 Закону № 1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Згідно з частиною першою статті 28 Закону № 1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Відповідно до частин першої, шостої статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. За текстом статті 3 Закону Закон № 1382-IV: вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Згідно з частиною десятою статті 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. У разі якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи з реєстрації відповідному органу реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина одинадцята статті 6 Закону № 1382-IV). Відповідно до норм частини першої статті 4 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону № 5492-VI до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу). Згідно з частиною другою цієї статті, у разі відсутності інформації, передбаченої зокрема, пунктами 9-14 частини першої цієї статті, вноситься відповідна відмітка. Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Колегія суддів аналізуючи наведене правове регулювання зазначає, що відповідач, ухваливши спірну постанову про відкриття виконавчого провадження за повідомленим стягувачем місцем проживання боржника (позивача у справі), яке не є його (боржника) зареєстрованим місцем проживання, й за відсутності належного підтвердження того, що останній має чи будь-коли мав (зокрема, на дату винесення спірної постанови) майно на території міста Києва чи фактично там проживав, діяв неправомірно. Колегія суддів вважає, що визначальним при визначенні місця виконання рішення і, заодно, виконавчого округу, має бути зареєстроване місце проживання боржника. Якщо визначене таким чином місце виконання виконавчого документа знаходиться у межах виконавчого округу приватного виконавця, останній має право приймати його до виконання. З матеріалів справи вбачається, що зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_3 ; доказів, які б підтверджували, що позивач (боржник у виконавчому провадженні) працює чи має майно у місті Києві, відповідач (доводячи правомірність спірної постанови) не надав. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки відповідач при відкритті виконавчого провадження володів достовірною інформацією про місце проживання боржника, отже були відсутні законні підстави для прийняття приватним виконавцем Клименком Р.В., виконавчим округом якого є місто Київ, виконавчого документа (виконавчого напису № 36827 від 08.09.2020, вчиненого приватним нотаріусом Гораєм О.С.) і відкриття виконавчого провадження про стягнення коштів у розмірі 129 564,82 гривень з фізичної особи ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання якої знаходиться в м. Харкові. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.04.2021 року по справі № 300/3258/20. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, ухваливши спірну постанову про відкриття виконавчого провадження за повідомленим стягувачем місцем проживання боржника (позивача у справі), яке не є його (боржника) зареєстрованим місцем проживання, й за відсутності належного підтвердження того, що останній має чи будь-коли мав (зокрема, на дату винесення спірної постанови) майно на території міста Києва чи фактично там проживав, діяв неправомірно. Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 року по справі № 520/3012/21 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 по справі № 520/3012/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 13.05.2021 року