Постанова 4851 № 200/10494/20-а

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2021 р.Справа № 200/10494/20-а Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.11.2020, головуючий суддя І інстанції: Логойда Т.В., вул. Добровольського, буд.1, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122, повний текст складено 24.11.20 року по справі № 200/10494/20-а за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд" про визнання протиправними та скасування постанов, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила суд: - визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни від 26 жовтня 2020 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 63405741; - визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни від 30 жовтня 2020 року «Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника». В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначала, що при прийнятті постанови про відкриття виконавчого провадження та, відповідно наступних постанов, на її думку, приватним виконавцем порушено вимоги законодавства та перевищені надані йому законом повноваження, оскільки виконавче провадження відкрито поза межами відповідного округу, тобто не за місцем її проживання, перебування та не за місцезнаходженням її майна. Рішенням Донецього окружного адміністративного суду від 24.11.2020 року позов ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», про визнання протиправними та скасування постанов задоволено. Визнано протиправними та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни від 26 жовтня 2020 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 63405741, а також винесені в межах цього виконавчого провадження постанови від 26 жовтня 2020 року «Про стягнення з боржника основної винагороди», «Про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження», від 30 жовтня 2020 року «Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника». Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, в апеляційній скарзі відповідач, зазначає, що виконавчим документом - виконавчим написом №27456 від 08.09.2020, що виданий приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. встановлено: місце реєстрації боржника - АДРЕСА_1 ; місце проживання Боржника - АДРЕСА_2 . Тобто, виконавчим документом встановлено, що місце проживання боржника - ОСОБА_1 знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва. Відповідач зазначає, що ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», встановлено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Ця норма Закону України «Про виконавче провадження» є диспозитивною, згідно з якою у стягувана є право вибору пред`явлення виконавчого документу або ж за місцем реєстрації або ж за місцем проживання боржника. Отже, стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення. Відповідач вважає, що фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому законом порядку. Проте ні стягувач, ні виконавець не можуть зобов`язати боржника зареєструвати чи перереєструвати адресу свого місця проживання у разі розбіжностей між фактичною та зареєстрованою адресами. Отже, положення ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв`язку з ч. 3 ст. 26 того ж Закону, щодо відомостей про «місце проживання», «місце перебування» чи «місцезнаходження» особи не можна тлумачити виключно як вказівку на зареєстроване місце проживання адже, в Законі України «Про виконавче провадження» застосовуються всі три окремих поняття. Таким чином, оскільки до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни надійшов виконавчий документ - виконавчий напис №27456 від 08.09,2020, що виданий приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. у якому зазначено, що боржник проживає у межах виконавчого округу м. Києва, у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувану, у зв`язку із пред`явленням не за місцем виконання. Відповідач звертає увагу, що Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Міністерством юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (зі змінами), чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом, не передбачено обов`язку приватного виконавця проводити виконавчі дії спрямовані на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження. Відповідач наголошує, що приватний виконавець Клітченко О.А. за наявності достовірної інформації про місце проживання та перебування позивача (боржника) в межах виконавчого округу місті Києва правомірно прийняла до виконання виконавчий документ, дотримавши тим самим правила територіальної діяльності приватних виконавців. На думку відповідача, враховуючи те, що виконавчим документом встановлено, що місце проживання боржника - ОСОБА_1 знаходиться у межах виконавчого округу м. Києва, а подальші дії приватного виконавця у межах вже відкритого виконавчого провадження не обмежуються виконавчим округом цього виконавця, дії приватного виконавця Клітченко Оксани Анатоліївни, яка здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва, з відкриття виконавчого провадження шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №63405741 та подальші виконавчі дії не суперечать нормам чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Міністерством юстиції України від 02.04.2012 року №512/5. Позивач та третя особа не скористались своїм правом та не надали до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу відповідача. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни від 26 жовтня 2020 року на підставі виконавчого напису від 08 вересня 2020 року №27456, що виданий приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу, відкрито виконавче провадження ВП №63405741 про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» заборгованості в розмірі 12 611,46 грн. Підставою для його відкриття стала заява стягувача від 30 вересня 2020 року № 20086460 про примусове виконання вказаного виконавчого напису, яким з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» стягнуто заборгованість у вказаній в сумі за кредитним договором від 20 вересня 2013 року №001-04076-200913 (договір оформлений між позивачем та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», правонаступником якого на підставі відповідного договору про відступлення прав вимоги було ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал», а на підставі договору від 06 вересня 2020 року №11/082020-ФА про відступлення прав вимоги за кредитними договорами стало ТОВ «Фінансова компанія «Аланд»). В заяві стягувача зазначалося, що виконавчий документ пред`являється за місцем проживання позивача як боржника: АДРЕСА_3 . Також зазначалося, що місцем реєстрації боржника є наступна адреса: АДРЕСА_4 . Аналогічні дані щодо місця проживання та місця реєстрації боржника відображені у виконавчому написі, в якому зазначено, що стягнення заборгованості проводиться за період з 11 серпня 2020 року по 17 серпня 2020 року. 26 жовтня 2020 року відповідачем винесено постанови «Про стягнення з боржника основної винагороди», «Про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження». 30 жовтня 2020 року відповідачем винесена постанова «Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника». Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання рішення, проте відповідачем під час вирішення питання щодо відкриття виконавчого провадження не здійснено дій щодо з`ясування зареєстрованого місця проживання боржника. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 Згідно з частиною першою статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Частиною першою статті 4 Закону №1404-VIIІ визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб). Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIIІ встановлено, що Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Частинами першою, другою статті 5 Закону №1404-VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною. Частиною першою статті 18 Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частиною п`ятою статті 18 Закону під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Відповідно до частини першої статті 19 Закону сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Частиною першою статті 28 Закону встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» №1403-VIII від 02.06.2016 Відповідно до частини першої статті 3 Закону завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. За змістом частини першої статті 4 Закону діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Згідно з частиною другою статті 4 Закону державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність. Статтею 16 Закону визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності. Відповідно до частин першої, другої і шостої статті 25 виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» №1382-IV від 11.12.2003 за визначеннями, поданими у статті 3 Закону, місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Частиною другою статті 2 Закону встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. За змістом статті 6 Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5942-VI від 20.11.2012 Згідно з частиною першою статті 4 Закону Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу). Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачу було відомо про зареєстровану адресу боржника, а Закон України «Про виконавче провадження» містить чітку вказівку на те, що виконавчі документи приймаються до виконання за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, а не довільно, без будь-яких підтверджень, зазначених у виконавчому документі. Згідно з висновком суду першої інстанції за відсутності доказів проживання та наявності майна у позивача як боржника у виконавчому провадженні у місті Києві, тобто у виконавчому окрузі, на території якого здійснює діяльність відповідач, у відповідача не було правових підстав для прийняття до виконання виконавчого документа шляхом прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31.03.2021 у справі №380/7750/20, відповідно до якої, отримавши заяву стягувача про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, в якій, як і в указаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів (Полтавська область та місто Київ відповідно). Звідси виникає потреба з`ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ (пункт 81 постанови). Верховний Суд дійшов висновку про те, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою (п. 86 постанови). Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив поняття «місце реєстрації» та «місце проживання» особи, оскільки наявність зареєстрованого місця проживання не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає за такою адресою. Указує, що чинним законодавством не передбачено вимог щодо здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації боржника. Також скаржник зазначає, що у приватного виконавця відсутній обов`язок перевіряти місце проживання боржника та виконавець при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження має керуватися виключно інформацією, що міститься у виконавчому документі та заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження. Отже, у цій справі спірним є тлумачення положень ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» в контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов`язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника. Так, у виконавчому провадженні місце проживання боржника відіграє важливу роль як для визначення виконавчого округу, в якому має здійснюватися виконавче провадження, так і для можливості реалізації боржником своїх прав і виконання обов`язків у виконавчому провадженні. Так, статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення. Зазначеною статтею на боржника покладено низку обов`язків (зокрема повідомляти виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, своєчасно з`являтися на вимогу виконавця, допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій), виконання яких передбачає перебування у безпосередній близькості до місця вчинення виконавчих дій. Колегія суддів вважає, що примусове виконання рішень має бути певним чином наближеним, прив`язаним до місця проживання/перебування боржника що, окрім іншого, дасть змогу останньому (чи принаймні створить йому відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасника виконавчого провадження. Крім того, колегія судідв вважає за необхідне також зазначити, що в силу частин першої та другої статті 4 Закону №1403-VIII приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність, а також повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності. В силу положень статті 16 Закону №1403-VIII, приватний виконавець є особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якої поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України. Зокрема, суб`єкти владних повноважень мають приймати рішення (вчиняти дії) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та неупереджено. Як уже було зазначено, Законом України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (частина перша статті 24 Закону). Водночас визначення місця проживання та місця перебування наведено у Законі №1382-IV, відповідно до якого місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Виходячи з приписів статті 6 Закону №1382-IV, місце проживання підлягає обов`язковій реєстрації, тобто Закон №1382-IV пов`язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання. Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов`язані з місцем її проживання. Отже, відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі, до якого належить зареєстрована адреса місця проживання боржника, відповідатиме принципу юридичної визначеності, вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України та вимогам статті 24 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що частина друга статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» пов`язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання, перебування боржника фізичної особи та місцезнаходженням боржника юридичної особи, а не з адресою, зазначеною у виконавчому документі, як це, наприклад, закріплено у частині першій статті 28 Закону України «Про виконавче провадження». Що стосується місця проживання боржника, яке незареєстроване у встановленому законом порядку, то таке місце проживання боржника, в силу відсутності в нього офіційного характеру, має бути повідомлено самим боржником (що відповідатиме принципу вільного вибору місця проживання, встановленому Законом №1382-IV) або підтверджено належним чином з урахуванням принципу офіційного з`ясування обставин, оскільки просте зазначення будь-якої адреси без перевірки відповідних обставин не робить цю адресу саме адресою місця проживання особи у розумінні Закону №1382-IV. З матеріалів справи вбачається, що місцем проживання боржника з 12 грудня 2018 року є наступна адреса: АДРЕСА_5 , яка співпадає з адресою її реєстрації, що відображена в її паспорті, тобто адреса, яка не входить в межі виконавчого округу відповідача. Про те, що позивач за характером роботи не може проживати в м. Києві, свідчить і адреса місця постійної роботи позивача - Першого апеляційного адміністративного суду: Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Марата, 15, де позивач з 26 вересня 2018 року працює на посаді начальника відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності, що підтверджується довідкою роботодавця від 18 листопада 2020 року №03-39/41328/20. Посилання відповідача на те, що позивач у позові сама зазначає, що не проживає за зареєстрованим місцем проживання, є безпідставними, оскільки суперечать змісту позовної заяви, в якій вона зазначає протилежне, а саме те, що з 12 грудня 2018 року зареєстрована та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_5 . Посилання відповідача на те, що стягувачем в його заяві та у поданому ним виконавчому документі (виконавчому написі нотаріуса) зазначена адреса проживання позивача у м. Києві, тобто адреса, яка входить до виконавчого округу відповідача, є неприйнятними, оскільки виконавчий документ складений на підставі інформації та документів, що були подані стягувачем на підставі договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 20 вересня 2013 року №001-04076-200913, що, як зазначено у виконавчому написі нотаріуса, був укладений між позивачем та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» понад 8 років тому назад. Крім того, сам кредитний договір відповідачем до суду не подано, а подано лише заяву від 20 вересня 2013 року №001-04076-200913, що подавалася позивачем до ПАТ «Дельта Банк» та отримана вказаним банком, в якій місцем проживання і місцем реєстрації позивача зазначено одну і ту ж саму адресу: 84301, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Миколаївська, 204, що відображена в паспорті позивача. Будь-яка адреса проживання у м. Києві у цій заяві не міститься. Аналізуючи положення статей 9, 18 Закону №1404-VІІІ, положення статті 27 Закону №1403-VIII, а також положення Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5942-VI, колегія суддів дійшла висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись. Норми КАС України також пов`язують місце проживання особи із зареєстрованим місцем її проживання. Так, відповідно до частини третьої статті 171 КАС України суд встановлює місце проживання фізичної особи шляхом надсилання запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Отже, законодавець, оперуючи поняттям «місце проживання особи», передбачає, що таке місце проживання має бути особою зареєстровано і суб`єкти владних повноважень зобов`язані враховувати таку інформацію при здійсненні ними владно-управлінських функцій. Таким чином, відсутність прямого обов`язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною першою статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень. В іншому випадку, нез`ясування адреси проживання боржника може мати наслідком порушення прав боржника, що виражатиметься у штучному створенні перешкод для вчинення боржником дій, зазначених у статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» (ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій тощо). Верховний Суд наголошує, що відсутність прямої вказівки в Законі України «Про виконавче провадження» на обов`язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця суб`єкта владних повноважень. Колегія суддів вважає за необхідне також звернути увагу на положення пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIIІ, відповідно до якої виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Виходячи із системного аналізу цієї норми в сукупності з іншими положеннями Закону №1404-VII, надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця. Отже, саме лише зазначення місця проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. Відповідні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 в справі №380/7750/20, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду вважає правильними та не вбачає підстав для відступлення від вказаної правової позиції. Таким чином, визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон №1404-VIII пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця. Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що поданий на примусове виконання до відповідача виконавчий документ не відповідав вимогам законодавства, оскільки містив недостовірну інформацію щодо боржника, та був пред`явлений не за місцем виконання, у зв`язку з чим не підлягав виконанню в примусовому порядку відповідачем. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при винесенні постанови від 26 жовтня 2020 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 63405741, а також винесені в межах цього виконавчого провадження постанови від 26 жовтня 2020 року «Про стягнення з боржника основної винагороди», «Про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження», від 30 жовтня 2020 року «Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника», приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксана Анатоліївна діяла всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з`ясування необхідних обставин, що мали значення, чим порушила законні інтереси позивача. Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.11.2020 року по справі № 200/10494/20-а відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.11.2020 по справі № 200/10494/20-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 09.09.2021 року