Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/28344/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/28344/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2021 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними дій, скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2021 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, в якому просила: - визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у м. Києві щодо складання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2019 року №Ф-277166-17 У; - скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2019 року №Ф-277166-17 У; - зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві списати (скасувати) заборгованість, яка обліковується в Інтегрованій картці платника ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві закрити Інтегровану картку платника ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві зняти з обліку ОСОБА_1 з 28 жовтня 2013 року, про що передати дані до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; - зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві надати ОСОБА_1 довідку (або інший документ) про зняття її з обліку у якості фізичної особи-підприємця з 28 жовтня 2013 року та відсутність заборгованості по сплаті податків та зборів (зокрема по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування), а також про передачу вказаної інформації до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги аналогічні, викладеним у позовній заяві, та обґрунтовані зокрема тим, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2013 року у справі №826/8665/13-а задоволено позов Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . В подальшому, позивач не реєструвалась фізичною особою-підприємцем, отже відсутні підстави для нарахування та сплати ЄСВ. Таким чином, на переконання позивачки, спірна вимога є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки позивачка припинила підприємницьку діяльність. Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2019 року №Ф-277166-17 У, якою, на підставі статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов`язано сплатити недоїмку у розмірі 26 539,26 грн. Незгода позивачки із вимогою від 11 травня 2019 року №Ф-277166-17 зумовила її звернення до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час розгляду справи ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, яка перебуває в стані припинення. Натомість дані про те, що діяльність ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця припинена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - відсутні. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску. Так, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 23 листопада 2011 року була зареєстрована фізичною особою-підприємцем. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2013 року у справі №826/8665/13-а задоволено позов Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2013 року у справі №826/8665/13-а набрала законної сили 28 жовтня 2013 року. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на те, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 була фізичною особою-підприємцем, яка перебувала в стані припинення. Отже, у спірний період позивачка мала статус фізичної особи-підприємця, а дані про те, що діяльність ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця припинена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - відсутні. Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI в редакції, що діяла на момент винесення оскаржуваної вимоги) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI з-поміж інших платниками єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на викладене, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу. Докази сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску у вказаний період - відсутні. Таким чином, наявні підстави стверджувати про обґрунтованість та правомірність оскаржуваної вимоги від 11 травня 2019 року №Ф-277166-17 У, а відтак підстави для задоволення інших вимог ОСОБА_1 , які є похідними, - відсутні. У той же час, єдиною підставою на яку посилається позивач у даному спорі, як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи, є задоволення позову Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Частиною другою статті 74 КАС України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги акцентує увагу на тому, що апелянтом ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не надано жодних доказів, які б свідчили про факт припинення позивачкою діяльності в якості фізичної особи-підприємця та підтверджували факт виключення відповідної інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Згідно Закону України від 15 травня 2003 року № 755-ІV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755), регулюються відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб -підприємців. Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону № 755 фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Згідно з п. 9 розділу III Порядку формування та подання (страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за № 460/26905, у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності страхувальників, зазначених у пункті 2 цього розділу, такі особи зобов`язані подати самі за себе Звіт із зазначенням типу форми "ліквідаційна", де останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. Відповідно до положень абз. 7 ч. 1 ст. 5 Закону № 2464-VІ зняття з обліку платників єдиного внеску, зокрема фізичних осіб - підприємців здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку. Таким чином, відповідно до Закону № 2464-VІ початком нарахування єдиного внеску, для фізичних осіб-підприємців, є дата державної реєстрації фізичної особи, як підприємця; а закінчення нарахування єдиного внеску, для цієї категорії осіб, є дата внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців запису про припинення підприємницької діяльності. Відтак, достатніх правових підстав, які б свідчили про необхідність задоволення вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними дій, скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено. Крім того, апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у позовній заяві, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить. Надаючи оцінку кожному окремому доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними дій, скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2021 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. М. Ганечко