Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 540/984/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _______________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/984/20 Головуючий в 1 інстанції: Гомельчук С.В. Дата і місце ухвалення: 22.06.2020р., м. Херсон П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді : Бойка А.В., суддів: Єщенка О.В., Федусика А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИВ: В квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20 лютого 2020 року №Ф-10810-51, якою позивача повідомлено, що станом на 31 січня 2020 року за ним рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 29293,44 грн., яка полягає погашенню відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі від 20 лютого 2020 року №Ф-10810-51. Стягнуто з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 02.07.2020 року Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі подало апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на не повне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, не правильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням відповідача на те, що навіть якщо позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та одночасно працював, це не впливає на правомірність нарахування йому єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю та не звільняє від обов`язку зі сплати такого внеску у встановлених законом порядку та розмірі. Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги положення частини 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якою передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Посилання ОСОБА_1 на те, що він фактично не вів підприємницьку діяльність та не отримував доходу від здійснення такої діяльності не є підставою для скасування вимоги, оскільки за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. У зв`язку з цим, в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . ОСОБА_1 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, в якому просить скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Позивач просить суд апеляційної інстанції врахувати, що положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не допускають одночасної сплати єдиного внеску як самим застрахованим, так і страхувальником. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з наявної в матеріалах справи Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 09.01.2007 року ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Підприємницьку діяльність припинено 07.04.2020 року. Учасниками справи не заперечується, що з моменту реєстрації як фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не займався підприємницькою діяльністю. Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 останній з 14.02.2000 року працює лікарем гінекологом онкологом гінекологічного відділення та диспансерно поліклінічного відділення в Комунальному некомерційному підприємстві «Херсонський обласний онкологічний диспансер» Херсонської обласної ради, тобто протягом 2007 - 2020 років був найманим працівником. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5). 20.02.2019 року Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10810-51 в сумі 29293,44 грн. відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Не погоджуючись з правомірністю вказаної вимоги про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_1 оскаржив її в судовому порядку. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 виходячи з наступного. Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. У постанові від 04.12.2019р. по справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19) Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_1 обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який був зареєстрований як фізична особа-підприємець, за умови, що у цей період він був найманим працівником та роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру. При цьому, колегія суддів враховує, що факт працевлаштування ОСОБА_1 з 2000 року як найманої особи підтверджено записами в його трудовій книжці, тоді як жодного доказу того, що роботодавцем не виконувався обов`язок зі сплати за нього єдиного соціального внеску Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, як суб`єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.72 КАС України покладає обов`язок доказування в адміністративному суді, суду не надано. Оцінюючи вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20 лютого 2020 року №Ф-10810-51 є незаконною та підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі зазначених висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Згідно п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Пунктом 6 частини 6 статті 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя Бойко А.В. Судді Єщенко О.В. Федусик А.Г.