Постанова Північний апеляційний господарський суд № 920/712/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" листопада 2021 р. Справа№ 920/712/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Яковлєва М.Л. суддів: Кравчука Г.А. Коробенка Г.П. Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Сумської міської ради на рішення Господарського суду Cумської області від 02.08.2021, повний текст якого складено 10.08.2021 у справі №920/712/21(суддя Резніченко О.Ю.) за позовом Сумської міської ради до фізичної особи-підприємця Попушой Наталії Юріївни про стягнення 9 097,78 грн. ВСТАНОВИВ: У липні 2021 року Сумська міська рада (далі-позивач) звернулася до Господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця Попушой Наталії Юріївни (далі-відповідач) 9 097,78 грн за використання земельної ділянки площею 0,0088 га, кадастровий номер 5910136300:06:003:0063, за адресою: м. Суми, вул. Героїв Крут (колишня Черепіна), 78б без оформлення договору оренди за період з 01.01.2018 по 31.12.2020. В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідач є власником нерухомого майна, що знаходиться на зазначеній вище земельній ділянці. Відповідачем сплачувався у 2018-2020 роках земельний податок, на підставі Податкового кодексу України. В той же час, орендна плата відповідачем позивачу не сплачувалась, а тому позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату недоотриманого позивачем доходу, на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України. Проте, відповідач кошти не сплатив у зв`язку з чим позивач звернувся до господарського суду з даним позовом. Рішенням Господарського суду Cумської області від 02.08.2021 у справі №920/712/21 в задоволенні позову відмовлено. Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи позовні вимоги. Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Cумської області від 02.08.2021 у справі №920/712/21 та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю. Крім того, скаржником в апеляційній скарзі заявлено клопотання про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Cумської області від 02.08.2021 у справі №920/712/21. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржуване судове рішення прийняте з неправильним застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, а висновки викладенні у ньому не відповідають обставинам справи. Скаржник стверджує, що висновки суду першої інстанції про те, що без наявності договору оренди земельної ділянки відповідач цілком правомірно сплачував земельний податок, суперечать положенням чинного законодавства України. Крім того, скаржник вказує на безпідставність висновків суду першої інстанції про необхідність надання суду витягу з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки за кожен рік стягнення неодержаних доходів за користування земельною ділянкою комунальної власності без укладання договору оренди, а саме за 2018 по 2019, оскільки в матеріалах справи наявний лише витяг за 2020 рік. Також скаржник зазначає, що судом першої інстанції не враховано положення п.288.5. ст.288 Податкового кодексу України, відповідно до якого розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку (тобто не менше 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки) та не більше 12 відсотків нормативної грошової оцінки. З огляду на що, в будь-якому випадку розмір орендної плати за земельну ділянку комунальної власності не може бути меншим за 3 відсотки від нормативної грошової оцінки такої земельної ділянки, і саме така ставка орендної плати була врахована Сумською міською радою при здійсненні розрахунку неодержаних доходів за користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2021 справу №920/712/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 поновлено Сумській міській раді пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Cумської області від 02.08.2021 у справі №920/712/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сумської міської ради на рішення Господарського суду Cумської області від 02.08.2021 у справі №920/712/21; розгляд апеляційної скарги Сумської міської ради на рішення Господарського суду Cумської області від 02.08.2021 у справі №920/712/21 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. У період з 19.10.2021 по 12.11.2021 головуючий суддя - Яковлєв М.Л. перебував на лікарняному. Відповідач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення. Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав. Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, відповідач є власником нежитлового приміщення, кафе-зупинка, загальною площею 67,7 м.кв., що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Героїв Крут (колишня Черепіна), 78 б. Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці площею 0,0088 га, кадастровий номер 5910136300:06:003:0063, що підтверджується відповідними витягами (а.с.8-14 т.1). Тобто, спірна земельна ділянка є сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові - 2018 - 2020 роки. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування зазначеною земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Сумською міською радою та державної реєстрації такого права. Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 130 Земельного кодексу України не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані. Крім того, відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у користувача не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання. При цьому, процедура укладення між сторонами договору оренди взагалі не є предметом дослідження по даній справі. Предметом позову у даній справі є стягнення з власника (відповідача) об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені. В якості нормативно-правового обґрунтування заявленого позову позивач посилається на норми статті 1212 Цивільного кодексу України, які не потребують встановлення вини відповідача у спірних правовідносинах. Так, відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Згідно з ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Разом з тим, позивачу необхідно належними та допустимими доказами довести розмір вказаних вище коштів, з урахуванням факту оплати відповідачем земельного податку. У відповідності до ст.ст.5, 13 Закону України «Про оцінку земель» для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка. Згідно із ст.ст.15, 18 Закону України «Про оцінку земель» підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) звернула увагу на висновки, сформульовані нею у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), згідно з якими обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду також викладав правовий висновок, що відповідно до положень чинного законодавства не вбачається можливість зазначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж оформлення у вигляді витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18, від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19, від 08.07.2021 у справі № 905/979/20). Аналогічні за змістом правові висновки про те, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель викладено Верховним Судом у постановах від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19, від 28.09.2020 у справі №922/4073/19, від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19, від 08.07.2021 у справі № 905/979/20. Крім того Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19 зазначив, що чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. Витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі «реального часу», тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула. Такий правовий висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 922/3671/19, від 28.09.2020 у справі № 922/4073/19. З огляду на що, колегія суддів вважає, що доданий до позовної заяви витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки, яка становить 111 543,52 грн, є належним та допустимим доказом розміру такої оцінки за спірний період (а.с.15 т.1). Як свідчать матеріали справи, при розрахунку розміру неотриманої орендної плати позивачем враховано нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, що складає 111 543,52 грн у 2018-2020 роках, сплачений відповідачем земельний податок у загальному розмірі 10 980,05 грн (за 2018 рік - 3 764,59 грн, за 2019 рік - 3 764,59 грн, за 2020 рік - 3 450,87 грн), розмір відсотку від нормативної грошової оцінки земельної ділянки - 6% (за 2018 рік - 6 692,61 грн, за 2019 рік - 6 692,61 грн, за 2020 рік - 6 692,61 грн). Тобто, за розрахунком позивача загальний розмір недоотриманих доходів за період з 2018-2020 р., як різниця між розміром, що мав сплатити відповідач за умови укладення договору оренди земельної ділянки та розміром фактично сплаченого відповідачем земельного податку, склав 9 097,78 грн. Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, розмір орендної плати позивач фактично визначив відповідно до рішення міської ради, однак жодних рішень позивач не зазначає у позовній заяві (номер, дата тощо) та копій до матеріалів справи не надає, що позбавляє суд можливості перевірити відповідність розрахунку вказаному рішенню. Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не враховано положення п.288.5. ст.288 Податкового кодексу України, відповідно до якого розмір орендної плати за земельну ділянку комунальної власності не може бути меншим за 3 відсотки від нормативної грошової оцінки такої земельної ділянки, і саме така ставка орендної плати була врахована Сумською міською радою при здійсненні розрахунку неодержаних доходів за користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності, колегією суддів відхиляються, оскільки, по-перше, у розрахунку наведеного позивачем у позові визначено розмір відсотку від нормативної грошової оцінки земельної ділянки саме 6 %, а не 3 %; по-друге, якщо виходити із 3% від нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, то сума яку відповідач повинен був сплачувати у період з 2018-2020 р.р. становить 3 346,30 грн за кожний відповідний рік (111 543,52 грн * 3%). При цьому, як встановлено вище та не оспорюється позивачем, відповідачем сплачено кошти за 2018 рік у розмірі 3 746,49 грн, за 2019 рік у розмірі 3 764,59 грн та за 2020 рік 3 450,87 грн. Тобто у більшому розмірі ніж 3 % від нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки (111 543,52 грн). З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено розміру розрахованої суми та не надано суду належних та допустимих доказів, які б надавали змогу перевірити вказані розрахунки. Відтак, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Порушень судом першої інстанції норм процесуального права в розумінні частини третьої ст. 277 ГПК України, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, колегією суддів під час перегляду справи не встановлено. Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на правильне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В : 1.Апеляційну скаргу Сумської міської ради на рішення Господарського суду Cумської області від 02.08.2021 у справі №920/712/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 02.08.2021 у справі №920/712/21 залишити без змін. 3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №920/712/21 повернути до Господарського суду Сумської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий суддя М.Л. Яковлєв Судді Г.А. Кравчук Г.П. Коробенко