Постанова Київський апеляційний суд № 760/22889/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 760/22889/20 Головуючий у І інстанції Мельник Ю.О. Провадження №22-ц/824/13862/2021 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 03 листопада 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В., за участі секретаря Тимошевської С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, УСТАНОВИВ: у жовтні 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулася з вищезазначеним позовом та просила суд постановити рішення, яким визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову зазначила, що спірне житло належить їй на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 18.03.1997, виданим Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації. Відповідач є її невісткою, яка була зареєстрована у спірній квартирі 23.02.2016 для полегшення працевлаштування у м.Києві. Проте, остання у спірній квартирі не проживає понад 4 роки, та місце її фактичного проживання позивачу не відомо. Вважає, що оскільки відповідач не проживає у спірній квартирі понад 4 роки, витрати по утриманню житлового приміщення не несе, а тому втратила право користування житловим приміщенням. Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 червня 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовлено. В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись нанеповне зясування судом обставин, що мають значення по справі, порушення судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В доводах апеляційної скарги позивач висловлює свою незгоду із висновками суду першої інстанції про те, що відповідач не проживає у спірному житловому приміщенні з поважних причин, зокрема через конфліктні стосунки, які склались з позивачем. Так, матеріали справи не містять жодних доказів, що внаслідок конфліктних стосунків відповідач мала перешкоди у користуванні житлом. Відповідачка ніколи не зверталась до правоохоронних органів з заявами чи скаргами на перешкоджання їй у проживанні в квартирі, а також не зверталась до суду із відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою чи про вселення. Апелянт зазначає, що відповідачка ніколи не проживала в даній квартирі і не планувала проживати, оскільки мешкає зі своїм чоловіком ОСОБА_4 в іншому житлі, адреса якого позивачу не відома. Відзивів на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до положень частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 18.03.1997, виданий Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації ( а.с.4-5). У спірній квартирі на даний час зареєстровані: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 та її чоловік - ОСОБА_4 , тобто син позивача, а також ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - треті особи у справі ( а.с. 10-11). Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 була зареєстрована у спірній квартирі як член сім`ї власника житла, оскільки уклала шлюб з ОСОБА_4 , тобто сином позивача ( а.с. 9). Конституцією Українипередбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Статтею 41 Конституції Українивстановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Частиною 1 статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖКУкраїнської РСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖКУкраїнської РСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Згідно з частинами 1, 4 статті 29 ЦК Українимісцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Статтею 317 ЦК Українивстановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Згідно з ст. 391 ЦК Українивласник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав. Статтею 405 ЦК Українипередбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Верховний Суд зазначає, що аналіз положень частини другої статті 405 ЦК України дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність члена сім`ї без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин не проживання за адресою такого житлового приміщення. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року, справа № 441/1259/15-ц, провадження № 61-3690св18. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_2 була зареєстрована у спірній квартирі з метою працевлаштування у м. Києві, проте жодного дня у цій квартирі не мешкала. Факт не проживання відповідача в належній охвачу квартирі підтверджується Актом ЖБК «Імпульс» від 20.10.2020 року. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, обґрунтовано виходив із того, що вселення ОСОБА_2 у спірне жиле приміщення відбулося на законних підставах як члена сім`ї власника квартири. Доказів не проживання відповідача у спірному житлі без поважних причин суду подано не було. З пояснень позивача та третіх осіб, судом встановлено наявність конфліктних відносин з відповідачем, що стало підставою для окремого проживання відповідача разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 . Врахувавши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не проживає за адресою спірної квартири з поважних причин, тому підстави для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням відсутні. Таким чином доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, а тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим в судових засіданнях доказам та обґрунтовано дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позову. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення суду підлягає залишенню без змін. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлений 15 листопада 2021 року. Суддя-доповідач Таргоній Д.О. Судді: Голуб С.А. Ігнатченко Н.В.